ДІТИ — МАЙБУТНЄ Й ТЕПЕРІШНЄ

10 травня в Нью-Йорку завершилася перша спеціальна сесія Генеральної асамблеї ООН із проблем дітей, у роботі якої вперше взяли участь діти різних країн світу. За підсумками форуму було прийнято декларацію під назвою «Світ, придатний для життя дітей», у якому говориться, що країни—учасниці ООН поважатимуть гідність і захищатимуть благополуччя усіх дітей світу.

Документ включає чотири основні розділи, присвячені сприянню здоровому способу життя, забезпеченню якісної освіти, захисту від жорстокого поводження, експлуатації та насильства, а також боротьбі зі СНІДом. Зокрема, йдеться про рішучий намір викоренити до 2005 року поліомієліт і забезпечити дітей у всіх країнах новими і поліпшеними вакцинами. Головні розбіжності стосувалися питань сексуальної освіти дітей і їхнього права на медичне обслуговування, зокрема, права на аборти. Ці положення було включені в текст документа. На асамблеї країнам-учасницям запропонували розробити національні плани дій по захисту дітей, розраховані на 10—15 років.

Напередодні Всесвітнього дня захисту дітей Державний комітет України у справах сім’ї та молоді разом із представництвом ЮНІСЕФ в Україні провів прес-конференцію для журналістів, на якій обговорювалися результати роботи офіційної делегації України на спеціальній сесії Генеральної асамблеї ООН із питань дитинства і реального становища українських дітей.

Соціально-економічні показники

Виконання основних заходів національної програми «Діти України», прийнятої 1996 року, дещо поліпшило становище дітей, частково вирішило питання захисту материнства і дитинства, створення та розвитку нормативно-правової бази із забезпечення прав і законних інтересів дітей. 2001 року було прийнято закони «Про охорону дитинства» і «Про попередження насильства в сім’ї». Збільшилася кількість державних закладів та установ, які надають соціальну і психологічну допомогу дітям, котрі її потребують, розширилася мережа фондів й організацій, які займаються питаннями сімей із дітьми.

Однак аналіз стану справ щодо захисту прав та інтересів дітей в Україні свідчить про те, що об’єктивно соціально-економічні показники можна оцінити як несприятливі.

1. Економічне становище значної частини сімей погіршилося і, як наслідок, знизилася їхня роль у фізичному, психічному, інтелектуальному і моральному вихованні. На сьогодні в Україні 103 тис. дітей-сиріт, і їхня кількість продовжує збільшуватися. За минулий рік 88 притулків поповнилося 30 тис. «вуличних» дітей. За результатами перевірок, торік близько 30 тис. дітей з різних причин не відвідували школу.

2. Простежується загальна тенденція до збільшення захворюваності підлітків. За статистичними даними, 90% усіх підлітків мають відхилення в загальному стані здоров’я, із них у 20% — по два і більше захворювання.

Збільшилося число дітей-інвалідів (154 тис.), дітей із вадами розвитку, які потребують соціального захисту держави, що пов’язано з недостатньою охороною материнства. Щоправда, значно зменшилася дитяча смертність. Вона становить 11 випадків на 1000 (діти до року). Однак демографічна ситуація, як і раніше, оцінюється як дуже негативна.

Специфіка і головна спрямованість соціальної політики стосовно дітей має насамперед сприяти зменшенню впливу на них негативних явищ. Це стосується, зокрема, соціального захисту дітей, які постраждали в результаті чорнобильської катастрофи, захворюваності дітей, котрі мешкають на радіаційно забрудненій території (торік із 10 млн. дітей 1 млн. 200 тис. мали захворювання, пов’язані з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС).

Спостерігається подальше збільшення захворюваності дітей на інфекційні захворювання, які мають соціально обумовлений характер, — туберкульоз, ВІЛ/СНІД і хвороби, що передаються статевим шляхом. Кількість ВІЛ-інфікованих збільшується у всіх областях України. Хворих на СНІД за станом на 2002 р. налічується 45 714 чол. З них 99 — діти до 14 років, 3184 — ВІЛ- інфікованих дітей. Ці цифри відбивають лише офіційно зареєстровану частину інфікованих.

3. Посилилися соціальні патології в дитячому і молодіжному середовищі — алкоголізм, наркоманія, проституція, суїциди, агресія тощо. За даними статистики, кожен п’ятий підліток віком 15—18 років має досвід вживання наркотиків, кожен другий курить, а кожен третій вживає алкоголь.

Аналіз становища дітей і молоді в Україні свідчить, що об’єктивними причинами погіршення стану здоров’я молодого покоління виступають соціально-економічні чинники. Сьогодні державні структури по можливості намагаються змінити ситуацію, роблять певні кроки з освіти молоді і поліпшення її здоров’я. Однак ця діяльність не завжди ефективна і, як правило, не викликає в молоді довіри.

Що ми знаємо про права дітей?

1991 року Україна ратифікувала Конвенцію ООН у правах дитини. Захист прав дітей є однією з найважливіших завдань суспільства, що розвивається. Від його вирішення залежить те, якими будуть дорослі вчинки нинішніх дітей.

Формування системи правової безпеки дітей містить у собі «зовнішні» умови (удосконалення законодавства, справедливу судову систему, спроможність дитини прямо звертатися і скаржитися на дію чи бездіяльність дорослих тощо) і «внутрішні» (формування позитивної правової культури, освоєння дітьми різноманітних механізмів і засобів захисту своїх власних прав і законних інтересів).

У жовтні 2000 року центром «Соціальний моніторинг» за сприяння ЮНІСЕФ проводилося соціологічне опитування «Діти про свої права». З метою вивчення сучасної ситуації в Україні щодо реального становища дітей, забезпечення їхніх прав відповідно до Конвенції ООН у правах дитини і рівня інформованості дітей про ці права було опитано 5221 дитину віком від 9 до 17 років, 99 експертів і вчителів. Опитування проводилося в 106 населених пунктах п’яти областей України, із них 82 села і 24 міста.

Діти, котрі ніколи не чули про ті чи інші права, складають 9—28%. Найменш відомим серед респондентів виявилося право на захист від втручання в особисте життя. Про нього вперше під час опитування почули 28%. Маловідомими є права про захист від інформації, що шкодить їхньому благополуччю (уперше почули 22%), про захист дітей від викрадення (21%), від підневільної, непосильної, небезпечної праці (21%), від сексуальної експлуатації (21%).

Серед прав, про які велика частина опитаних принаймні чули, є право на турботу з боку батьків, родичів, суспільства і держави, а також право на використання своєї культури і мови (лише 9% уперше почули про такі права). Досить відомими є права на освіту (не знають лише 12%) і права дітей-сиріт, дітей-інвалідів на особливу турботу (не знають 11%). За результатами опитування 8% дітей не знають жодного з прав, декларованих Конвенцією ООН про права дитини.

П’ята частина серед найменш соціально захищених груп дітей (діти-інваліди, діти циган і мігрантів, діти з неблагополучних і багатодітних сімей) узагалі нічого не знають про права дітей.

Рівень знань власних прав, закріплених законодавчо, серед дітей — вихованців інтернатів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, не високий. Лише 26% дітей вважають, що знають про свої права. 27% знають у цілому свої права, але конкретно ні. 30% знають про свої права дуже мало. 13% вихованців інтернатів вважають, що в них узагалі немає жодних прав, а лише обов’язки. Правовий нігілізм визнали 12% опитаних, вказуючи у відповідях, що дітям не потрібні знання про власні права — життя дитини не зміниться від того, знатиме вона свої права чи ні. Понад третина (36%) узагалі не змогли назвати прав, які вони знають.

За оцінками фахівців, які у своїй роботі тим чи іншим чином стикаються з правами дітей, реально вимоги Конвенції ООН про права дитини в українському соціумі знають лише ті, хто безпосередньо захищає ці права, і спеціалісти, котрі працюють із дітьми. На переконання деяких експертів, основні положення Конвенції ООН про права дитини не знає ніхто.

За визначенням педагогів, третина з них час від часу відчуває брак знань про права дитини, а дехто стикається з цією проблемою щодня. Лише шоста частина вчителів, викладачів, вихователів вважають, що повністю інформовані про права дитини.

Сьогодні «зовнішні умови» багато в чому визначаються рівнем розвитку і готовністю суспільства всерйоз ставитися до дитячих проблем як до проблеми захисту прав у цілому. Обговорення прав дітей у суспільстві здатне вплинути на зміну доль дітей на краще. Якщо не відразу, то хоча б через якийсь час. А наше майбутнє буде таким, якою є діяльність заради дітей у теперішній час.