Діти: 12 завдань на 2022 рік для кожного

Цими днями завершується просвітницька кампанія на підтримку деінституціалізації та запобіганню інституціалізації дітей з інвалідністю, яку реалізовувала громадська організація «Соціальна синергія» за підтримки Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю та Мінсоцполітики. Тему проєкту вибрано не випадково, адже за два останніх роки у реформі деінституціалізації (ДІ) було зроблено розворот на 180 градусів. 

Так, у зв’язку з діяльністю Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з «розслідування випадків та причин порушення прав дитини під час здійснення децентралізації повноважень з питань охорони дитинства, реформування системи закладів інституційного догляду та виховання, реалізації права дитини на сімейне виховання та усиновлення, розвитку (модернізації) соціальних послуг», яка зосередилася виключно на збереженні закладів інтернатного типу, всі здобутки попередніх років, а може й десятиліть, у сфері захисту прав дитини та деінституціалізації виявилися перекресленими. Зокрема, у 2021 році було внесено зміни до Національної стратегії реформування системи інституційного догляду і виховання дітей, з-під дії якої фактично вилучили більшість інституцій, де в несвободі й поза сімейним оточенням утримуються діти з особливими освітніми потребами та з інвалідністю. Крім того, було скасовано норму про обов’язковий розгляд органами опіки і піклування випадків направлення до інституцій дітей за заявою батьків. Можна назвати багато інших деструктивних процесів, що віддаляють реформування інтернатної системи. Як наслідок, знову маємо зростання кількості дітей в інституціях і навіть створення нових закладів…

Аналізуючи результати цієї просвітницької кампанії, а також документи і віяння з владних коридорів у 2021 році, хочу окреслити коло можливостей та викликів у наступному році, яким варто приділити увагу і скористатися як сім’ям із дітьми, так і політикам та «приймачам рішень» на всіх рівнях, щоб деінституціалізація нарешті почала впроваджуватись.

1. Розробка Національної стратегії у сфері забезпечення прав дитини. Про початок роботи над цим документом Мінсоцполітики оголосило у вересні 2021 року. Здавалося б, маємо багато різних як не стратегічних, то концептуальних документів, тією чи іншою мірою дотичних до питання (міністерство нарахувало 15). Проте за цим лісом не вимальовується загальна картина системи захисту прав дитини, яку ми хочемо побудувати. Маємо багато дублювань, іноді суперечностей, а подекуди взагалі не розкриті питання. Тому дуже сподіваємося, що в широкому колі всіх стейкхолдерів (а серед них Дитячий фонд ООН ЮНІСЕФ, радниця — уповноважена президента з прав дитини, ГС «Українська мережа за права дитини», дотичні міністерства та відомства тощо) вдасться напрацювати спільне бачення системи, яка працюватиме в найкращих інтересах кожної дитини.
2. Імплементація в законодавчу базу України Керівних принципів ООН щодо альтернативного догляду за дітьми. Відповідна резолюція прийнята ООН ще у 2009 році і містить перелік орієнтирів, якими варто керуватися державам, що ратифікували Конвенцію ООН про права дитини (Україна серед них), під час розробки політики та вдосконалення практики. Зокрема в документі йдеться про заходи із запобігання потребі в альтернативному догляді (пропагування батьківського піклування та воз’єднання з сім’єю), сприяння реінтеграції в сім’ю, забезпечення альтернативної форми догляду тощо. На виконання завдання з імплементації Керівних принципів створюється робоча група, яка також буде дотична до розробки Національної стратегії (див. п. 1).
3. Завершення процесу децентралізації, в контексті розподілу повноважень у сфері захисту прав дитини та соціальної сфери загалом. Наразі маємо кілька законопроєктів, які б могли врегулювати ці питання, зокрема організацію надання базових соціальних послуг та створення прийомних сімей і дитячих будинків сімейного типу, але є велике питання, чи побачимо усталену систему принаймні до кінця 2022 року.
4. Створення центрального органу виконавчої влади, який забезпечуватиме реалізацію державної політики з питань дітей, — Державної служби у справах дітей. Відповідну постанову зі зверненням депутатів ВРУ до КМУ було проголосовано наприкінці листопада цього року. Громадськість, зокрема експерти Української мережі за права дитини, неодноразово говорила про необхідність створення окремого ЦОВВ. У деяких країнах світу саме цей крок став вирішальним, у контексті успіху деінституціалізації. Проте критично важливо, у контексті створення Держслужби, наділити її повноваженнями міністерства, що потребує внесення змін до законодавства.
5. Проведення моніторингу якості спеціальної освіти як у закладах освіти, так і у спеціальних класах. На сьогодні найголовнішим аргументом противників деінституціалізації є те, що саме спеціальна освіта відповідає потребам дітей з інвалідністю та здатна забезпечити належний рівень життя вже в дорослому віці. Спирається таке твердження на переконання, що українська спеціальна освіта дуже якісна, а загалом система — унікальна, тому не можна її руйнувати. Насправді багатьма дослідженнями та свідченнями випускників зазначеної системи доведено, що ці аргументи не відповідають дійсності. Проте офіційного моніторингу якості спеціальної освіти на загальнодержавному рівні досі не проводили, а тому внесення цього завдання до Плану заходів з реалізації Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року (далі План заходів з безбар’єрності) (строк виконання IV квартал 2022 року) має розставити всі крапки над «і» в зазначеному питанні. Звісно, громадськість дуже зацікавлена брати участь у проведенні такого моніторингу.
6. Доопрацювання Національної стратегії розвитку інклюзивної освіти. Цей багатостраждальний документ напрацьовується вже не один рік і пережив зміну не лише трьох міністрів освіти, а й влади. Відповідне завдання з розробки і затвердження Національної стратегії розвитку інклюзивної освіти також включене до Плану заходів з безбар’єрності, проте можна констатувати, що строки виконання, встановлені на IV квартал 2021 року, вже порушені. Відповідна робоча група лише розпочала роботу над документом, але, судячи з її складу, а точніше — залучення до неї прибічників закладів інституційного догляду, отримати нарешті достойний варіант шансів небагато.
7. Запровадження субвенції з Державного бюджету громадам на створення і розвиток соціальних послуг. Про необхідність залучення коштів державного бюджету на фінансування соціальних послуг, у тому числі базових, відповідальність за забезпечення яких входить до повноважень органів місцевого самоврядування, також ідеться вже не один рік. Адже вже немає сумнівів у тому, що далеко не кожна громада спроможна забезпечити перелік послуг відповідно до потреб громади, особливо з огляду на складні соціально-економічні обставини в країні, зумовлені війною на Сході України, економічною кризою внаслідок пандемії, безробіттям та іншими чинниками. Крім того, у процесі децентралізації соціальна сфера якось випала з поля зору її творців, а тому ми маємо освітню і медичну субвенції, але соціальної — ніхто не передбачив. Звісно, основним опонентом такої статті видатків виступає Мінфін, але нібито є політична воля над ним. Тому чекаємо.
8. Реалізація пілотного проєкту Мінсоцполітики «Розвиток соціальних послуг». Доки немає постійно діючого механізму співфінансування соціальних послуг у громадах із Державного бюджету, запроваджено пілотний проєкт, де громади, котрі подали заявки, можуть отримати до двох мільйонів гривень на фінансування послуг, зокрема денного догляду для дітей з інвалідністю, підтриманого проживання, супроводу під час інклюзивного навчання, тимчасового перепочинку для батьків, стаціонарного догляду тощо. Саме ці послуги потребують найбільше коштів, як у процесі їх створення, так і впродовж функціонування, тому підтримка від держави була б дуже доречною. Особливо важливо відзначити, що саме ці послуги є альтернативою інституціалізації дітей та дорослих осіб з інвалідністю. Зазначений пілот не був популярний у 2020 і 2021 роках, але Мінсоц значно спростив вимоги до громад, а в бюджеті на 2022 рік закладено в десять разів більше коштів — 100 мільйонів гривень.
9. Затвердження оновлених або розробка нових державних стандартів соціальних послуг. Зокрема це стосується послуги денного догляду для дітей з інвалідністю, проєкт стандарту якої щойно відпілотовано, та супроводу під час інклюзивного навчання, який начебто ось-ось має бути затверджений. Потребує істотної зміни й стандарт підтриманого проживання та розробки — стандарт послуги соціально-трудової адаптації. Наразі відсутність таких документів у належній редакції значно сповільнює створення цих послуг у громадах, а відтак — деінституціалізацію дітей з інвалідністю.
10. Впровадження у практику діяльності освітньої, медичної, соціальної та реабілітаційної сфер Міжнародної класифікації функціонування, обмеження життєдіяльності (інвалідності) та здоров’я (далі — МКФ). Більшість дітей, які перебувають у закладах інституційного догляду або в складних життєвих обставинах у своїх сім’ях, потребують індивідуального підходу — професійної оцінки потреб і забезпечення отримання відповідних послуг. Експерти знають, що для забезпечення права дитини на сім’ю, практично, кожна родина потребує послуг із різних сфер: освітньої, соціальної, медичної тощо. Наразі, наприклад, дитина з інвалідністю може мати щонайменше три документи, які між собою не узгоджуються, й водночас мають забезпечувати їй подолання складних обставин та доступ до різних прав: індивідуальну програму реабілітації (медична система), індивідуальну програму розвитку (освіта), індивідуальний план соціального захисту дитини (соціалка). Всі ці сфери мають і можуть нарешті об’єднатися під єдиним дахом МКФ, яка теж є багатостраждальною і не менше разів відкладеною. Тут ми знову будемо покладатися на План заходів з безбар’єрності й очікуватимемо IV кварталу 2022 року — передбаченого строку виконання завдання із затвердження МКФ.
11. Розробка Дорожньої мапи послуг для сімей з дітьми до трьох років. Запровадження мораторію на потрапляння дітей віком до трьох років до закладів інституційного догляду було одним із індикаторів виконання Національної стратегії з реформування системи інституційного догляду і виховання дітей. Цей крок мали зробити ще у 2020 році. Є багато об’єктивної аналітики і суб’єктивних виправдань, чому мораторію так і не запровадили, як і досліджень непоправної шкоди інституціалізації дітей у цьому віці, тому конкретизувати не буду. Завдяки ЮНІСЕФ та Благодійному фонду «Надія і житло для дітей» експертна спільнота робить ще один крок, аби завадити цьому нелюдському ставленню до найменших дітей.
12. Повноцінний запуск Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг. Уже маємо і відповідну постанову КМУ, і пілотний режим, і багатолітню підтримку донорів на створення, тому сподіваємося, що у 2022 році таки запрацює інформаційна система, яка дасть можливість нарешті сформувати належну базу та підґрунтя для прийняття рішень у соціальній сфері. Крім того, цей реєстр важливий у контексті створення ринку соціальних послуг і залучення до сфери неурядових організацій, що також сприятиме деінституціалізації.

Отже, роботи багато, але якщо скористаємося принаймні однією можливістю щомісяця, то вже через рік матимемо зовсім інший передноворічний настрій. Діймо заради дітей.

Більше статей Маріанни Онуфрик читайте за посиланням.