Діалектика військово-морської історії

Якщо вірити чи то Марксу, чи то його бородатому двійнику Енгельсу, історія розвивається по спіралі, й початок кожного нового витка визначається технічним проривом. Ось ми зв’язали кілька колод і отримали пліт. Можна плисти, але куди? І доки мрійливий винахідник поглядав на зарічних дівчат, практичні одноплемінники відсували його вбік чи засилали рубати ліс і в’язати плоти, а самі нападали на сусідів.

Так розпочалася гонка озброєнь. Плоти укрупнювалися, їх ставало дедалі більше, і плем’я, яке практикувало лісоповал та плотоводіння, заволоділо річками й озерами. Виникла тактика бою, з неї виросла стратегія, завелися пірати, тобто з’явилися основи цивілізації. Там, де дерева бракувало, плели прекрасні конструкції з очерету і навіть вирвалися вперед у розвитку технологій. Уже проектувалися океанські плоти, але забракнуло корабельного лісу. Чи ви всерйоз гадаєте, що ліси звели підсічно-вогневим землеробством?

Найбільша й найдрімучіша країна претендувала на роль сировинного лідера, намагалася втиснутися в клуб цивілізованих держав і дедалі дорожче продавала ліс. Малі лісисті країни оголошувалися віссю зла, піддавалися нападу ударних плотів і повністю вирубалися. Так з’явилися пустелі, тобто розпочалася історія. Але якщо дерева мало, то чи не можна його розпиляти на дошки й побудувати човен? Можна. Почався наступний виток спіралі, і тепер уже бракувало веслярів. Узбережжя спорожніли — всіх забирали в рабство і приковували до весел. Виник рабовласницький лад.

Потім на обрії виникли вітрила, але з’ясувалося, що самі собою вони означають мало. Розвиток зупинився. Ви не повірите, але ще в середині освіченого XVI століття результат бою вирішувався абордажем, тараном, процвітало суцільне військово-морське рукоприкладство і мордобій — і це в Європі! Морок Середньовіччя прогнали не титани Відродження, а залпи гармат англійських кораблів, які громили іспанську Армаду. Саме гармати дали кораблям дальність дії, а капітанам — широту поглядів.

Після цього справа рушила. І в XIX столітті моря борознили сотні фрегатів та лінкорів із батареями гармат. А як ще накажете нести світові мир? Ой, ці вітрильники, ця романтика! Вони більшали, їх з’являлося більше, і ніхто не очікував, що замурзані пароплави так легко приберуть їх із блакитної арени. Настав час парових котлів, і кораблі одяглися в броню. Нагромадився досвід, розвивалася наука, отож прогрес броненосців прогнозувався легко (чим їх у вас більше і чим вони крупніші...), але завершився навдивовижу швидко. Лише через півстоліття.

Петлі спіралі звиваються все тугіше, проходимо ми їх дедалі швидше, і постає природне запитання — що далі? Уявіть собі круто висхідну спіраль, яка переходить у вертикальний злет. Так і до зірок рукою подати! Людина — це звучить гордо!

Але щось заважає, щось не дає вірити в цю гарну модель. Фізики люблять моделі: квантову кішку Шредінгера, силові трубки Фарадея, вихори Максвелла, його ж демона. Люблять вони й графіки. Та при цьому сміються: добрий теоретик пояснить вам будь-який графік, навіть перевернений! Що, коли й ця Марксова модель описує дійсність як звичайно, з точністю до навпаки? Що коли графік треба перевернути? І тоді спіраль, звужуючись, нагадуватиме вир у ванній. Чи унітаз... Ось вам і вертикальний злет, експоненціальний прогрес!

Отож броненосці ставали дедалі крупніші, дедалі чисельніші, доки в 1906 році — в один день! — не перетворилися на купу чудового, дуже дорогого, але практично непотрібного заліза. Англія побудувала «Дредноут» — і їхня історія завершилася. Російські броненосці в Чорному морі, наприклад, лише цілою ескадрою — під час Першої світової війни — могли протистояти одному лінійному крейсеру «Гебен» (1909 року випуску).

Далі ви можете й самі здогадатися. Справді, дредноути росли як на дріжджах, ще швидше, ніж броненосці, і через десять років у грандіозному Ютландському бою 1916 року показали себе в усій красі. У цілому п’ятдесят сталевих британських і німецьких чудовиськ боролися день і ніч у цьому єдиному за всю тривалу війну рішучому бою. І... нічого не змогли вирішити. Колосальні витрати виявилися даремними. Разючий результат розвитку флоту!

Безмежний простір океану навіває нам помилкове відчуття абсолютної свободи, але, по суті, морська війна завжди була двохмірною, велася на площині, на водній гладі, і, попри всю широчінь морів, рівнів свободи було небагато: вперед-назад і праворуч-ліворуч! І тільки поразка додавала ще одну координату — на дно. Проте Ютланд показав, що насправді свободи не було взагалі. Ніякої. Величезні флоти, побудовані для генеральних боїв і сміливих океанських рейдів, усю війну простояли в гаванях, іржавіючи й потребуючи охорони від підводних човнів та бацил революцій. Останні швидко знайшли живильний ґрунт серед екіпажів лінкорів, які божеволіли від неробства.

Зоря нового світу зійшла на заході! Завершувався 1903 рік, ще спускалися на воду броненосці, ще не пролунав останній, запізнілий дзвоник XIX століття — російсько-японська війна, ескізи «Дредноута» ледве лягли на папір, але все це — вже останні відблиски старого світу. На атлантичному пляжі брати Райт випробували літак. Примітивний, навіть на ті часи, двигун внутрішнього згорання ледве тягнув у повітря слабку конструкцію з рейок, тканини і дроту. Вона важила набагато менше, ніж снаряд головного калібру броненосця, але з її появою змінилося все! Світ і війна стали тривимірними (до речі, разом із літаками з’явилися й підводні човни, певно — для симетрії), і, хоч як дивно, час гармат головного калібру канув у небуття.

У наш час так само природно й кардинально світ змінили Інтернет і мобільники! Вони стали кульмінацією інформаційної революції, розпочатої комп’ютерами півстоліття тому, надали їй далекої дії — і прийшли майже в кожну домівку. Революції тільки тоді чогось варті, коли захоплюють весь світ!

Час гармат минув, і потішно читати спогади радянських нахімових, як їхній крейсер, релікт артилерійської епохи, тримав одного разу під прицілом гармат американський авіаносець. Не давав, мовляв, підняти літаки! Орли! Але... Як цих орлів узагалі підпустили до авіаносного з’єднання, до бойового ордера? Там своїх крейсерів не бракує. Янкі просто не захотіли ганятися по всьому морю за надто хоробрими флотоводцями і впіймали їх на живця, тримаючи під прицілами ракет та торпед. І спробуй тепер поворушити жерлами, спробуй розверни гармати з діаметральної площини! Дай Боже втекти, але ж і не втечеш, літаки наздоженуть.

Авіаносці розпочали новий виток спіралі розвитку. Цей вдалий синтез корабля й літака вивів флот із лінкорного тупика на новий рівень, і авіаносні з’єднання дозволили йому знову визначати геополітику, прямо за Альфредом Тайером Мехеном з його теорією морської сили. Якщо броненосці будували всі кому не лінь, на лінкори сил вистачило тільки в шести країн, то авіаносці змогли подужати лише три: США, Японія і Великобританія. У решти — зокрема і в СРСР — це було несерйозно. Кількість нарешті перейшла в якість, і хто не встиг, той спізнився.

Флот не тільки розвивався й ускладнювався, щоб урівноважитися з навколишнім соціальним середовищем, а й сам впливав на це середовище. І те, що авіаносці затребувані саме демократіями і лише їм виявилися під силу, не випадковість, а закономірність! Японія — виняток, що підтверджує правило. Вона перша масовано застосувала їх, вона ж від них і впала, хоча акт її капітуляції підписали на палубі лінкора, під дулами гармат — данина старомодним традиціям.

Сама спроможність Японії створити авіаносний флот мала на увазі її тенденцію до розвитку. У цьому сенсі авіаносці — шлях до демократії! Отож чим складніше суспільство, тим складніші й досконаліші його системи озброєння. Що дуже логічно. Але виходить також, що розвиток по спіралі завершився авіаносцем, що певною мірою несподівано. А ви чого сподівалися? Миру на землі? Польоту на Марс? Воно б і незле, та й недорого, порівняно з витратами на флот, але про Марс наступного разу.

А цього разу краще запитаймо, чому російський флот зривається на кожному витку нашої діалектичної спіралі? Чому він то згниває, як флот Петра I, а потім і Катерини Великої (єдиний за всю історію Росії переможний флот), то самозатоплюється, як флот Миколи I під Севастополем під час Кримської війни, то зазнає страшних поразок, як флот Миколи II у Цусімському побоїщі? Чому радянський флот узагалі не міг воювати, а свіжовикуваний авіаносний меч СРСР виявився тупим?

Причини слід шукати у властивостях самої країни. І можна навіть порівняти флот із Львом Толстим. Класик, якщо вірити панові Ульянову, був дзеркалом російської революції, а флот у цьому сенсі — дзеркало самої Росії! Вона намагається рухатися за лідерами, але раз у раз зривається, йде в рознос і починає все спочатку. І так регулярно це повторюється, що жодними зовнішніми чинниками, жодними підступами Сходу і Заходу цього феномена вже не поясниш, напевно, причину слід шукати в іншому. Можливо, росіянам чогось бракує? Хоча й важко зрозуміти, чого ж може бракувати такій величезній і щедрій країні. Але що цікаво — ні пристойних авіаносців, ні якоїсь демократії побудувати так і не вдалося. Ні в СРСР, ні тепер у Росії. Ось така діалектика.

Чекатимемо й сподіватимемося? Воля ваша. Але я людина вже немолода, отож навряд чи дочекаюся, та й оптимізму роки та досвід не додають. Однак поділитися цим досвідом і висновками з нього можу. І зроблю це в наступних нотатках.