ДЕВ’ЯТЕ ПАЛОМНИЦТВО ПАПИ РИМСЬКОГО НА БАТЬКІВЩИНУ

Ще напередодні цього візиту Папи Римського в Польщу автори багатьох коментарів у пресі натякали, що дев’яте паломництво Івана-Павла ІІ на батьківщину буде особливим. Одним з аргументів, які підтверджують цю версію, став підвищений інтерес до візиту міжнародних ЗМІ: акредитація півтори тисячі журналістів, які представляють майже триста редакцій із тридцяти двох країн світу. Показово, що акредитацію пройшли навіть знімальні групи першого і другого каналів громадського французького телебачення, які попередні візити цілком ігнорували.

Підвищена зацікавленість журналістів пояснюється появою в західній пресі публікацій про можливе неповернення Папи з Польщі у Ватикан. Одні чекали оголошення про вихід Папи Римського у відставку, інші ж, як мінімум, сподівалися на оприлюднення його заповіту. Тих, хто очікував якоїсь сенсації, жодні докази не переконали.

У самій Польщі ставлення до цього паломництва також було особливим, починаючи з періоду його підготовки. До Кракова прибуло близько 3 мільйонів чоловік, за безпеку яких відповідало майже п’ятдесят тисяч представників різних служб. Тим більше що аудієнцію в Папи Римського одержали перші особи країни разом із сім’ями: і президент Олександр Квасьнєвський (30 хвилин), і прем’єр-міністр Лешек Міллер (15 хвилин).

Важливим елементом було й те, що, з огляду на вік Папи, цей візит таки може виявитися останнім. Тим більше що в програмі знайшлося місце заходам, які можна було розцінити як «прощальні».

Це і богослужіння в дуже вузькому колі у кафедральному соборі на краківському Вавелі, звідки кардинал Войтила розпочав свій шлях до апостольської служби у Ватикані; це і відвідування монастиря Кальварія Зебжидовська, до якого він ходив на прощу в дитинстві; і політ у вертольоті над Татрами, куди молодий священик часто ходив у походи; і, нарешті, молитва на могилі батьків та брата на Раковицькому кладовищі в Кракові.

Хоча задля справедливості варто зауважити: всі попередні приїзди Івана-Павла ІІ в Польщу також викликали великий ентузіазм і натхнення поляків. Що цілком зрозуміло. По-перше, його вважають найвідомішим поляком у світі. По-друге, багато хто впевнений, що без авторитету Папи-поляка перемога антикомуністичного руху «Солідарність» була б неможливою. По-третє, Іван-Павло ІІ ніколи не використовував свого величезного авторитету для підтримання або осуду якихось частин польського суспільства, які конфронтують, що дозволяє йому залишатися авторитетом для переважної більшості поляків, незалежно від їхнього «класового» походження та політичних симпатій.

Проте авторитет Папи в Польщі далеко не всесильний. Особливо коли йдеться про гострі соціальні проблеми або цивілізаційні зміни, що хвилюють сучасне суспільство. Слово Папи виявилося не досить вагомим, приміром, для того, щоб поляки відмовилися від звички робити тижневі продуктово-промислові закупки в неділю (яка, відповідно до церковних канонів, має бути відведена для молитви і відпочинку) або в дні релігійних свят. Не прислухалися до прохання Івана-Павла ІІ і владні кола міста Перемишль, коли відмовилися повернути українцям греко-католикам кафедральний собор, відібраний комуністичною владою.

Здебільшого це відбиває ставлення поляків до католицької церкви загалом. У Польщі, де, відповідно до соціологічних опитувань, 96% населення декларує свою належність до християнської культури і католицької традиції, у релігійних заходах участь бере лише 56% віруючих. Ще певна частина з цієї кількості вважає, що «Папа не помиляється, а, відповідно, і церква повністю має рацію — лише в питаннях віри». Молодь відштовхує бажання церкви бути присутньою при розв’язанні всіх суспільних проблем: спроби деяких ксьондзів агітувати парафіян під час передвиборних кампаній або заборона в країні абортів із подачі церковників — усе це не додало католицькій церкві прихильників. Не вдалося уникнути польській католицькій церкві і «популярних» останнім часом скандалів щодо сексуальних домагань серед священиків. Обвинувачування пресою кілька місяців тому познаньського архієпископа Юліуша Петса в еротичних пристрастях до семінаристів та молодих ченців завдало великої шкоди церковному авторитету в суспільстві.

Втім, усе це не означає, що авторитет Папи і церкви символічний. І те, що відбувалося 16—19 серпня в Кракові, — ще одне підтвердження цього. 2,5 мільйона віруючих взяли участь у спільній молитві з Папою на краківських Блонях, що побило кількісний рекорд усіх восьми попередніх приїздів Папи. За візитом Папи по телебаченню спостерігали близько 60% усіх поляків, а саму церемонію його вітання в аеропорту Баліце дивилися 80% усіх, хто перебував на той час біля телевізора.

На церемонії зустрічі Івана-Павла ІІ і прощання з ним були присутні перші особи країни: президент, керівництво уряду й парламенту. Представники влади і «люди з народу» пов’язували з цим візитом певні надії. Напередодні і президент Квасьнєвський, і прем’єр Міллер висловлювали сподівання, що Папа якимось чином натякне полякам про необхідність зробити вибір на користь членства країни в ЄС. Бідняки сподівалися, що Папа переконає багачів ділитися. Люди, які не знайшли собі місця в складній дійсності, які загубилися між минулим і майбутнім, очікували роз’яснень і порад, як жити далі.

Що ж сказав полякам Папа? «Перестаньте боятися, довіртеся Богу, який багатий милосердям», — так привітав земляків Іван-Павло ІІ. Багато проблем виникає через те, сказав Папа більш як двом мільйонам прочан, що «часто людина живе так, нібито Бога не було, а інколи і ставить себе на його місце». Біля ікони Мадонни Кальварійської він молився за «роботу для безробітних, притулок над головою для бездомних, любов для сім’ї». А ще Папа говорив про те, що необхідна «фантазія милосердя» у дусі солідарності з ближніми, завдяки якій допомога буде свідченням братерського поєднання цінностей.

«Для нас тепер головне, щоб усе, сказане Папою, залишилося в серцях людей і відбилося в їхніх учинках», — підсумував візит чернець-капуцин о.Земба.