ДЕСЯТИННА ЦЕРКВА: ЗА і ПРОТИ ТРИ ТОЧКИ ЗОРУ НА ОДНУ ПРОБЛЕМУ

Цей храм, збудований тисячу років тому на Старокиївській горі поруч із князівським палацом, здіймався над Подолом і дніпровськими далями й до появи Київської Софії не мав собі рівних. Він загинув у страшний для Русі час — під час татаро-монгольської навали. От що розповідає про його останні дні літописець: «И зійшли татари на стіни, і сиділи день і ніч. Городяни ж побудували нову стіну навколо Святої Богородиці (вона ж Десятинна церква. — Д.К.). Наступного ранку битва почалася знову. І була брань між ними велика. Люди ж збіглися до церкви. І на комори церковні з добром своїм. Від їхньої ваги стіни повалилися. І узятий був град татарами».

Древній храм простояв у руїнах майже чотириста років. І лише на початку XVII століття при митрополиті Петрові Могилі до однієї з його збережених стін прибудували дерев’яну церкву. Але через якийсь час зруйнувалася і вона. Тільки 1828 року за проектом архітектора Стасова звели нову Десятинну церкву. Споруджена в псевдовізантійському стилі, вона, на жаль, не йшла ні в яке порівняння зі знаменитим староруським храмом і нічим особливим не вирізнялася. У 30-ті роки минаючого століття, коли за рішенням партійного керівництва республіки знищували «культові споруди», її підірвали. Така стисла біографія цього знаменитого храму.

Останнім часом у Києві в буквальному розумінні повернуті з небуття церква Богородиці Пирогощої на Подолі, Михайлівський Золотоверхий монастир, нині завершується відродження зруйнованого під час війни Успенського собору Києво-Печерської лаври. Природно, що деякі фахівці, та й просто люди, що цікавляться історією, не могли не згадати про один із найдревніших і найзнаменитіших храмів Київської Русі. Тому розпорядження Президента України про відтворення Десятинної церкви і доручення, дане Кабінету Міністрів, внести її до програми відродження пам’ятників викликало великий інтерес громадськості. Але, поруч із прихильниками, щодо ідеї побудувати знову древній храм (будемо називати речі своїми іменами) є чимало й противників. Сьогодні кореспондент «Дзеркала тижня» розмовляє з трьома фахівцями, що мають найбезпосередніше відношення до цього питання.

«ЗАЛИШИТИСЯ В СВОЄМУ НИНіШНЬОМУ СТАНі ФУНДАМЕНТ ХРАМУ НЕ МОЖЕ»

Руслан КУХАРЕНКО, начальник управління охорони пам’ятників історії, культури й історичного середовища Київської міської держадміністрації, заслужений архітектор України.

— За який термін намічено відтворити Десятинну церкву?

— До 2003 — 2004 року.

— Наскільки мені відомо, ви один із найпалкіших прибічників такого проекту. Які у вас аргументи?

— Що таке церква взагалі? «Де двоє-троє зберуться в ім’я моє, там і Я серед них», — сказав Ісус Христос. Після Єрусалима і Константинополя Київ по праву вважається третім православним містом світу. З іншого боку, у роки тоталітарного режиму тут знищено 69 храмів і монастирів. Наша столиця загубила свої кращі духовні домінанти. У Десятинній церкві були чудові фрески і мозаїка, багато деталей із мармуру, привезеного князем Володимиром із Херсонеса. Звідти ж доставили мідних коней. Четвірка їх із колісницею (квадрига) стояла на мармуровому постаменті перед храмом, що за всіма ознаками був на той час одним з найкращих у Східній Європі. Гадаю, Президент України як глава держави ініціював відродження Десятинної церкви, розглядаючи древній храм як символ єднання всіх християн, прагнучи тим об’єднати націю.

— У яких формах можна відтворити цей пам’ятник і чи припустимо взагалі починати будівництво такої визначної споруди на Старокиївській горі? По-перше, тут тепер заповідна зона, по-друге, архітектурне середовище, на віть порівняно з минулим століттям, вельми істотно змінилося.

— Ви поставили дуже важливе запитання. Почнемо з того, що наша кліматична зона негативно впливає на будівельні конструкції. Якщо в багатьох європейських країнах температура рідко опускається нижче 0, а в більшості областей Росії холодної пори року, крім двох-трьох відлиг, в основному, буває мінусовою, то в Києві вона перевищує кілька десятків разів на рік. За таких умов конструкції, що знаходяться в насиченому водою шарі грунту, з часом перетворюються на потерть. Це трапилося і з залишками стін церкви Богородиці Пирогощої, і з фундаментами Михайлівського Золотоверхого, а також Успенського собору, і з верхньою частиною збереженої кладки дзвіниці Михайлівського монастиря. У нас руїни древніх споруд можна зберігати тільки під відповідним кліматичним «ковпаком».

Що стосується Десятинної церкви, то каміння, яке нині начебто трасує її фундамент, тільки ще більше знижує — до збереженої древньої кладки — температуру. До кінця року ми визначимо, у якому стані перебуває фундамент найдавнішого київського храму. Справа в тім, що всі попередні дослідження не було систематизовано і вони не є достатньо достовірними. Тому тут слід провести серйозну наукову роботу.

У своєму нинішньому стані залишки храму не збережуться. Якщо ми хочемо зберегти їх для майбутніх поколінь, необхідно забезпечити залишкам древньої кладки сприятливий кліматичний режим. А це не здійснити без спеціального павільйону. Завдяки йому з’явиться можливість побачити справжній музеєфікований фундамент Десятинної церкви.

— А якщо подібним павільйоном-музеєм і обмежитися — то не будувати потім храм? Адже яким він був насправді, точно не знає ніхто.

— Звичайно, можна поруч збудувати невеличку каплицю в пам’ять про загиблих тут у бою з татаро-монгольськими завойовниками захисників Києва. Що буде тут насправді, не знаю. Це покаже конкурс, який нам доручено організувати нинішнього року. Він дозволить фахівцям висловити своє бачення розв’язання проблеми відтворення храму Успіння Богородиці — Десятинної. Але як би там не було, романтична реконструкція церкви теж має право на існування.

— Що ви маєте на увазі?

— Унизу створити музей, а над ним, на спеціальній платформі побудувати церкву у формах Х сторіччя.

— У натуральну величину?

— Природно, із мозаїкою та фресками. Це один із варіантів, який, гадаю, розглянуть на конкурсі. Ми зобов’язані дати людям можливість висловити свою точку зору.

«ПОСТАВИТИ ВіДНОВЛЕННЯ ДРЕВНіХ ПАМ’ЯТНИКіВ НА КОНВЕЄР — ЦЕ АБСУРД»

Петро ТОЛОЧКО, академік Національної академії наук, голова Українського товариства охорони пам’яток історії та культури.

— Як ви ставитеся до відродження древніх київських храмів?

— Однозначно негативно. У нас їх не відроджують, а будують сьогоднішні копії в сучасних матеріалах. Ми не можемо відтворити, скажімо, плінфу, а також камінь або шифер, що застосовувалися за часів Київської Русі. Подібні споруди зводяться індустріальним способом — за допомогою арматури, цементу, бетону і великоформатної цегли. Іншими словами, за матеріалом такі церкви нічим не нагадують древній пам’ятник. Поставити їх відтворення на будівельний конвеєр — це абсурд.

Крім того, ми не в змозі вирішити проблему інтер’єру. Наприклад, у Михайлівському Золотоверхому монастирі були чудові древні мозаїки та фрески, а також пізніший живопис. Сьогодні їх відновити неможливо.

— Однак частина фресок збереглася. Чому їх не можна «імплантувати»?

— Цього не варто робити ні в якому разі. Зараз вони знаходяться в музеях. І нехай там залишаються. Якщо спробувати перенести їх на стіни, боюся, ми їх остаточно втратимо. Крім того, деякі фрески і мозаїки, вивезені свого часу з Михайлівського храму, змонтовані в Київській Софії. Виходить, спочатку їх доведеться витягти, а простіше говорячи, вирубати зі стіни. Подібна операція неможлива. Та й не потрібна. Якщо ж говорити про Успенський собор Києво-Печерської лаври, то тут були й чудові фрески, і живопис наступних століть, включаючи розпис, виконаний В. Верещагіним. Як подібні скарби відтворити?

Відновлювати древні пам’ятники слід надзвичайно обережно, у виняткових випадках. І, звісно ж, не в масовому порядку. Згоден, рішення про відродження Успенського собору — і правильне, і своєчасне. Його руїни були незагойною раною. До того ж деякі фрагменти древньої споруди збереглися. У даному випадку ще можна говорити про реконструкцію. А от щодо Михайлівського монастиря таке вже не скажеш. Його від початку і до кінця побудували наново. Як і церква Богородиці Пирогощі. Усього цього для Києва цілком достатньо. Глибоко переконаний, займатися ще і Десятинною церквою немає ні сенсу, ні можливостей. Хоча б з тієї простої причини, що дослідники просто не знають, якою вона була. Звичайно, знищення в радянський час її стасівської наступниці — злочин і вандалізм. Проте сумнівне «відновлення» цих гріхів ніяким чином не спокутує.

— Але ж фундаменти знаменитого староруського храму залишилися.

— Існує приблизно 7–8 варіантів їхньої реконструкції. Фундаменти, трасовані на тому місці, де стояла церква, — лише один із варіантів, що не претендує, як і всі інші, на повну достовірність. До того ж існує припущення, що храм будувався не в один прийом і що спочатку споруджувалося основне ядро, а потім воно оббудовувалося галереями. Ми не уявляємо собі загалом архітектуру церкви. Її галереї могли бути відкритими й закритими, одноярусними або двох’ярусними. Храм був або п’ятикупольним або багатокупольним. Скажімо, їх тут налічувалося 12-13 — як у Київської Софії. А міг мати, як зазначено в одному з списків «Міст далеких і близьких», мало не 25 куполів. Далі — якою була Десятинна церква заввишки? Це нам також невідомо. Як же відтворювати те, про що ми так мало знаємо? За всіма міжнародними хартіями, що регламентують відновлення пам’ятників, подібне абсолютно неможливе. Що б ми сьогодні на Старокиївський горі не побудували, це лише віддалено нагадуватиме храм Х століття.

Навіть наш найбільший історик архітектури професор Юрій Асєєв, що виконав графічний варіант реконструкції Десятинної церкви, вважає, що ми можемо припустити, якою вона могла бути, але ні в якому разі не повинні стверджувати, що саме такою вона була. Як чесний дослідник він добре розуміє, що відтворена споруда не зможе бути адекватною тому, що існувало в дійсності.

І ще один серйозний аргумент проти. Змінилася вся містобудівна ситуація. Прорізано вулицю Володимирську, якої в давнину не було. Сьогодні південно-східний кут споруди нависав би над входом на територію Національного музею історії України. Будуючи церкву, довелося б знімати гранітну огороджу зі сходами, що дуже складно. До того ж будівельний майданчик відрізав би музей від зовнішнього світу. Нарешті, поруч, на нижчому пагорбі, знаходиться справжній архітектурний шедевр — дивовижна Андріївська церква. Як вона виглядатиме по сусідству з величезною новобудовою? (Десятинна церква за своїми габаритами не вельми поступалася Софійському собору.)

Якщо ми хочемо достойно відзначити двохтисячоліття Різдва Ісуса Христа, мені здається, варто побудувати сучасний храм. І нехай він буде пам’ят- ником, гідним нашої епохи — шедевром, що залишиться в Києві на віки. А от древні церкви, на моє глибоке переконання, «відтворювати» більше не потрібно. Ми повинні краще зберігати ті, що є. У столиці багато чудових пам’ятників XVII—XIX століть, які давно час упорядкувати.

«ОСОБЛИВО ПОСПіШАТИ Я Б НЕ СТАВ»

Юрій АСЄЄВ, доктор архітектури, професор Академії мистецтв і архітектури України.

— Чи вважаєте ви відродження Десятинної церкви реальним?

— Бачити храм відновленим мені б дуже хотілося, але... Чи можливо таке? Поручитися за це я не можу. Існує щонайменше півдесятка різноманітних проектів реконструкції знаменитого пам’ятника. Якому з них віддати перевагу — сказати важко. Мені здається, насамперед варто провести ретельні археологічні дослідження, щоб визначити план споруди, її розмір. Після того, як таку роботу буде виконано (а, може, і не чекаючи її завершення), потрібно зробити модель, подібну до існуючого зараз макету Софії. По суті, вона і стане своєрідним проектом відновлення храму.

Я б погодився з думкою, висловленою академіком Толочком. Він пропонує побудувати на Старокиївській горі невеличку капличку, встановити в ній макет і відкрити для загального огляду — будь ласка, приходьте, дивіться: «От такою ми збираємося побудувати Десятинну церкву. Висловлюйте свої міркування». А потім проаналізувати їх і лише після цього приймати рішення. До речі, макет дасть можливість побачити, як виглядатиме поруч із такою великою будівлею Андріївська церква, чи не буде вона «задавленою».

Поки завершаться археологічні дослідження і буде виконано модель, мине два-три роки. А там подивимося... Особливо поспішати, по-моєму, тут не варто. Що стосується особисто мене, я вже говорив фахівцям, котрі займаються згаданим проектом, що готовий із задоволенням їх консультувати і брати участь у роботі.

***

Мабуть, до сказаного трьома шанованими фахівцями додати нічого. Зазначу лише, що, на думку знаючих людей, на відтворення Десятинної церкви буде потрібна значна сума — десь 100 мільйонів гривень. А, приміром, річний бюджет Національної академії наук становить 150–160 мільйонів. Отут є над чим подумати. Мені можуть заперечити, що на державні кошти в даному разі ніхто не розраховує. Будівництво, мовляв, має фінансуватися зі спеціального суспільного фонду. Умова дійсно суттєва. Проте, як говорять в Одесі: «Так, але все-таки...»