Cтефан Куртуа: «комуністична партія — це як секта»

07 грудня, 2012, 15:34 Роздрукувати Bипуск № 45, 7 грудня-21 грудня 2012р.
Відправити
Відправити

Усе, що витворяв Сталін, починаючи з 1928 р., Ленін особисто випробовував з 1917-го по 1923 р. Це був своєрідний лабораторний експеримент.

Відомому французькому історикові Стефанові Куртуа («Чорна книга комунізму», «Більшовизм a la francaise») виповнилося 65 років. На сьогодні він опублікував (разом із перекладами) 78 праць. Лише «Чорну книгу комунізму» переклали 26 мовами. С.Куртуа очолює наукову лабораторію «Культура і суспільство в Європі» Національного центру наукових досліджень Франції (CNRS), є професором Католицького інституту вищих студій в місті Ла-Рош-сюр-Йон (західне узбережжя Франції). Саме в цьому приватному навчальному закладі він читає єдиний серед університетів Франції великий спецкурс, присвячений комунізмові. Крім того, С.Куртуа редагує журнал «Комунізм», який задумав спільно з Анні Крігель 1982 року, створив і редагує видавничу серію «Демократія чи тоталітаризм», в якій уже опубліковано кілька десятків праць.

- Пане Куртуа, після 1956 року багато хто із західних інтелектуалів подивився на комунізм іншими очима. Пригадую, Ален Безансон в автобіографічній книжці «Генерація» написав, що йому було соромно перебувати у Французькій компартії (ФКП) і тому він вирішив на знак каяття іншу частину свого життя присвятити дослідженню історії Росії та СРСР, щоб показати їхню справжню суть. Ви ж у вашій юності були активістом марксистсько-ленінської організації. Таке враження, що найкращі твори про комунізм виходять з-під пера людей, які пізнали його зсередини. Чи це правда?

- Думаю, що правда. Комуністичний світ був настільки особливим, що звичайні люди заледве могли зрозуміти, що там відбувається, бо, зрештою, комуністична партія - це як секта. Там є таємниці, ритуали, фанатизм, доктрина тощо. Тож якщо ви не перебуваєте всередині, особливо в такій демократичній країні, як Франція, неможливо добре зрозуміти, як ця машина функціонує насправді.

Організація, в яку я вступив молодим, не була типово комуністичною. Це була анархо-маоїстська структура, яка своєю ідеологією вважала маоїзм, але в її діяльності були водночас елементи анархізму. Коли ви потрапили в такого роду партію, навіть якщо вона не суто тоталітарна комуністична організація, факт перебування в ній упродовж трьох років дозволяє багато чого зрозуміти (за умови, що ви не дурень): систему таємниць, «знаменитий» демократичний централізм, фанатизм. Ви розумієте, як ця ідеологія веде до насильства і наскільки вона антидемократична. Є речі, які треба, як кажуть у Франції, «помацати пальцями» - коли закриті архіви і коли немає інформації зсередини. Ті, хто був там, найкраще зрозуміли суть комунізму. Наприклад, Ален Безансон або видатний професор історії Анні Крігель, з якою я співпрацював 20 років. У 1947- 1948 рр. вона була відповідальною за роботу з інтелектуалами в потужній Паризькій організації компартії Франції.

Ну, а далі треба знайти можливість виплутатися звідти. А це не так легко. Історики комунізму у Франції - це переважно люди, які пройшли через студентські бунти 1968 року. Майже всі вони були «ліваками». В цей час кількість революційних організацій - троцькістських, маоїстських, ортодоксальних комуністів - була величезна. Ми всі були просякнуті цією ментальністю, ідеологією, типовою для членів цих організацій поведінкою - агресивною і фанатичною. В 1973 році я зустрівся з А.Крігель, людиною старшого покоління, яка знала комунізм набагато краще, ніж ми. В 1940-1950-х рр. вона була справжньою комуністкою-сталіністкою, дуже жорсткою, із сонму таких відомих комуністів, як Моріс Торез і Луї Арагон. На час нашого знайомства А.Крігель уже давно покинула компартію, пройшовши шлях від високого статусу «апаратника», який вона мала у ФКП, до виходу з неї. Саме вона допомогла нам декомунізуватися. Це як із Чорнобилем - заражених радіацією треба було знезаражувати. З комунізмом так само: заражений мозок треба очистити. До речі, 1964 року А.Крігель захистила першу у Франції дисертацію з історії про французький комунізм. Покинувши компартію, вона все ще залишалася прихильницею лівого політичного спектра. Але в 1968 році вона не змогла стерпіти, як кажуть у Франції, bordel general, загального розгардіяшу, анархії, а особливо брутальної манери студентів плювати в викладачів.

- Перепрошую, плювали в прямому чи переносному сенсі?

- У прямому. Навіть били викладачів. Це як китайська культурна революція. Тож А.Крігель і пішла у протилежний бік.

- Чи можна стверджувати, що в період найбільшого розквіту ФКП у перші повоєнні десятиліття справжні французькі інтелектуали не мали великого вибору і «за визначенням» повинні були бути прихильниками цієї ідеології?

- Зовсім ні. Після 1945 року чимало інтелектуалів не були комуністами. А дехто був навіть антикомуністом. Один із найвідоміших - Альбер Камю, який критикував компартію з дуже сильних моральних позицій. Крім того, він добре знав історію революції в Росії. Це видно з його есе «Бунтівна людина». Щоб розібратися в цьому питанні, А.Камю контактував зі старими російськими революціонерами, які доживали віку в Парижі. Вони йому пояснили, що таке російська революція і комунізм. Зі свого боку, компартія воювала з А.Камю на повну силу. Звичайно, воювати з ним було нелегко, бо був справжнім пролетарем. До того ж лауреатом Нобелівської премії. Камю чудово зрозумів, що таке тоталітаризм. Візьмімо хоча б його роман «Чума». 1946 року він написав статтю «Я не буду ніколи на боці катів». Камю - це велика постать, один із моральних авторитетів Франції. На жаль, він досить рано загинув в автокатастрофі.

Був інший видатний інтелектуал - Реймон Арон, знаний дослідник тоталітаризму. Вони з Камю, хоч і зналися, проте були різними: Камю на той час - усесвітньо відомий письменник, Арон - університетський викладач. Р.Арон пройшов складний еволюційний шлях. Оскільки він був євреєм, то довгі роки вважав, що не можна порівнювати нацизм і комунізм. Але в своїх мемуарах, опублікованих у 1990-х рр., повернувся до цього питання і зізнався, що помилявся.

Все-таки комуністичний вплив на французьких інтелектуалів у 1940-1960 рр. був потужним і посилився під час війн Франції в Індокитаї та Алжирі. До комуністичної ідеології додавалася антиколоніальна ідеологія. Що ми кричали під час наших демонстрацій на Єлисейських полях? «Хо-хо-Хо-шимін!», «Че-че-Че-гевара!».

Мій випадок непоказовий. Наша анархо-маоїстська група, яка називалася «Хай живе революція!», була першою лівою організацією, яка саморозпустилася навесні 1971 р. Група розвалилася, з одного боку, через протиріччя між комунізмом і анархізмом, з іншого - через внутрішні конфлікти. Влітку 1970 р. дівчата, члени нашої організації, створили «Рух за звільнення жінок» і заявили, що їм уже досить хлопців, які весь час командують. Керівники групи, хлопці, не розуміли, що діється. За кілька місяців інший конфлікт доруйнував організацію. Кілька членів групи чоловічої статі, до речі, дуже розумних, створили інший рух - «Гомосексуальний фронт революційної діяльності». Ви собі не уявляєте, який був скандал! Тоді в суспільстві не говорили про гомосексуалів. Це була заборонена тема. Крім того, це зачепило багатьох членів компартії та інших лівих партій, які вважали себе справжніми чоловіками, мачо.

Внаслідок цих конфліктів члени групи «розлетілися» в різні боки і не зустрічалися майже 30 років. Сліпий випадок 1998 року зібрав близько сотні колишніх анархо-маоїстів. Але та зустріч закінчилася погано, особливо для мене. Я саме опублікував «Чорну книгу комунізму». Зчинився гвалт. Дехто обзивав мене фашистом. Я відповідав: «Це ви фашисти». І відтоді ми більше не бачилися.

- Ви часто використовуєте термін «більшовизм». Це для вас синонім ленінізму і сталінізму?

- Це фундаментальний термін. Слово «комунізм» не зовсім асоціюється зі словом «більшовизм». Наприклад, комунізм існував у XIX столітті, були комуністи-християни тощо. Більшовизм - це специфічний прояв комунізму XX століття, а точніше, комунізму, вигаданого Леніним.

- Більшовизм - це ленінізм, на вашу думку?

- Це трохи інше. Ленінізм - радше, ідеологія, теорія, а більшовизм - радше, спосіб організації, практика. Для цього Ленін створив революційну професійну партію. На II з’їзді РСДРП в 1903 році Ленін нав’язав свою концепцію партії, революції, політики. Для мене це слово-символ. Можна, звичайно, відрізняти совєтський комунізм від китайського, але джерело всього цього - більшовизм.

- В Україні досі чимало науковців намагаються протиставити ленінізм сталінізму - мовляв, у всьому винен Сталін, який спотворив ідеї Леніна.

- Насправді це найбезсоромніша маніпуляція пропаганди, до якої вдався Хрущов на XX з’їзді. Коли готувалася його таємна доповідь, усе політбюро ЦК КПРС чудово усвідомлювало, що треба позбутися диявольської постаті Сталіна, але зробити це таким чином, щоб не втратити комунізм. Операція «добрий Ленін - поганий Сталін» вдалася їм дуже добре. Але це ж неправда! Візьміть «Чорну книгу комунізму», всі розділи, які написав Ніколя Верт, і ви побачите: саме Ленін усе придумав - єдину партію, партію-державу, громадянську війну, революційний тоталітарний рух. Усе, що витворяв Сталін, починаючи з 1928 р., Ленін особисто випробовував з 1917-го по 1923 р. Це був своєрідний лабораторний експеримент. Не забуваймо також, що совєтський Кримінальний кодекс 1922 року ініціював і підписав Ленін. Знищення православної церкви, розпуск Конституційної асамблеї, спроба фальсифікації виборів - все це Ленін. Не змігши сфальсифікувати вибори, він вдався до військової сили. Згадаймо хоча б січень 1918 р. у Санкт-Петербурзі, коли велику 50-60-тисячну демонстрацію з червоними прапорами розстріляли з кулеметів.

- В одному зі своїх досліджень ви згадуєте, що після окупації Парижа німцями в 1940 р. французькі комуністи відвідали з таємним візитом представника Гітлера у Франції. Може, це запитання дещо провокаційне, але, як на вашу думку, чи були вони колаборантами?

- Спочатку треба повернутися трохи назад, в 1936-1939 рр. Лише 20 років минуло від завершення Першої світової війни. У всіх верствах французького суспільства було сильним патріотичне почуття. В цей час усі публічні звернення, виступи, заяви комуністів були витримані в патріотичному дусі. Але це тривало до підписання пакту Молотова-Ріббентропа 23 серпня 1939 року. У ФКП почалася паніка. По-перше, все керівництво партії було у відпустках. По-друге, не було жодного керівника, який хоча б на мить міг припустити, що Ріббентроп буде прийнятий у Москві. Майже відразу, 1 вересня, вибухнула війна. Вони не знали, що робити, тому продовжували свою діяльність у тому ж патріотичному дусі. Але сьогодні ми можемо відтворити картину тих днів з архівів Французької компартії, які я вивчав у Москві в 1992- 1994 рр., і зі щоденника керівника Комінтерну Георгія Димитрова. Завдяки йому ми дізналися про диявольський задум Сталіна. 7 вересня 1939 року Димитрова викликали в Кремль, і там Сталін розставив усі крапки над «і». Він сказав, що гра змінюється і що Димитров повинен передати накази всім західним компартіям, зокрема французькій, не брати участі у війні і воювати проти своїх урядів. План Сталіна був таким: підтримати німців, цим самим спровокувавши війну між Францією, Німеччиною та Великобританією. А далі, мовляв, імперіалісти знекровлять одне одного, і, як у 1917-1918 рр., коли вони будуть знесилені, «ми пронесемо соціалістичну революцію до Парижа».

На той час кількість членів ФКП досягла 250 тис. осіб. Усі вони в переважній більшості були молодими людьми. Частина з них була в армії, частина працювала на заводах, звідки їх мобілізовували на військові підприємства. З огляду на ці обставини ФКП розвалилася і за кілька тижнів зникла. Першого секретаря ФКП Моріса Тореза, який тоді перебував в армії, викрала диверсійна група Комінтерну і таємно вивезла спочатку до Бельгії, відтак до Москви.

ФКП було заборонено. Сотня керівних комуністів, які залишилися на території Франції, з жовтня 1939-го по травень 1940 р., до німецької окупації, підпільно провадила агітацію проти французького уряду, який перебував у стані війни з нацистською Німеччиною. Ця пропаганда в час війни була не чим іншим, як зрадою. Німці вступають у Париж 14 червня 1940 р. Наступного дня друга особа ФКП, людина НКВС Жак Дюкло разом із фактичним керівником ФКП, словацьким євреєм Еженом Фрідом, прибувають у Париж машиною з Бельгії, перетнувши німецьку лінію фронту. 18 червня 1940 р., коли де Голль виголошував на Бі-бі-сі з Лондона свою промову із закликом до опору загарбникам, керівники ФКП в Парижі відвідали офіс Propagandastaffel (ескадрон пропаганди) і розпочали політичні переговори на найвищому рівні з Отто Абетцом, особистим представником Гітлера в Парижі. Вони, зокрема, звертаються з проханням про дозвіл поновити друк газет ФКП, заборонених 1939 р. Якщо це не колаборантство, то що?

Related video

Після війни була спроба «відбілити» ФКП. Компартія провела цілу кампанію, пред ставляючи ФКП як партію
75 тис. розстріляних. Але матеріали з архівів Російської Федерації, в яких мені довелося працювати на початку 1990-х, зокрема звіти справжнього керівника Комінтерну Дмитра Мануїльського, розвінчали ці міфи. Показово, що ФКП жодним чином не відреагувала на мої викриття.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК
}