Cінгапур: «мізки», фінансова хватка і відчуття власної самодостатності

Ніхто не зобов’язаний подарувати нам хороше життя, ми повинні його заробити.

Лі Кван Ю

Саме ці чинники допомогли невеличкій острівній державі усього за півстоліття здійснити економічне диво. Сьогоднішній Сінгапур — це впливовий діловий і фінансовий міжнародний центр, член ексклюзивного клубу найбагатших міст світу. Його називають діловими ворітьми Південно-Східної Азії. Причому вигідне геополітичне положення — це єдиний козир, даний природою.

Своє благополуччя країна створила винятково завдяки проведенню правильної політики, внаслідок якої вдалося стимулювати потужний розвиток інтелектуального потенціалу, здорового авантюризму й амбітності. А потім акумулювати все це і направити на розвиток держави.

Відвідання Сінгапуру залишає незгладимі враження не тільки в пізнавальному, а й психологічному плані. Кожен турист віддає данину чудовому сервісу, екзотиці, комфорту й мимоволі замислюється: чому ця маленька країна зуміла так піднятися, а ми досі — ні? Який досвід цієї країни можна використати, щоб домогтися аналогічних результатів?

Саме ця проблема стала основним лейтмотивом виступів на круглому столі «Сінгапур — досвід економічних перемог», які проходили в ТПП України. Поділитися своїми думками зібралися дипломати, бізнесмени, економісти, журналісти, котрі так чи інакше мають стосунок до цієї країни. Автору статті наприкінці минулого року теж довелося на власні очі переконатися в тому, що таке «сінгапурське диво».

Екскурс в історію

Сінгапур уперше згадують у китайських літописах ІІІ століття. У ХIV столітті він став частиною могутньої імперії Шрі Віджайян і називався Temasek — Морське місто. За легендою, принц відвідав острів, де нібито побачив морського лева, і місце стало називатися Singa Pura — Місто Лева. І хоча, відповідно до всіх історичних літописів, насправді ніяких левів на його території ніколи не було, країна пишається своєю назвою царя звірів і в усьому намагається йому відповідати.

Сучасний Сінгапур спочатку було створено у мріях Томаса Стемфорда Раффлза, молодого службовця компанії в Східній Індії, котрий дістав права на цей дивний острів від Джохорського принца 1819 року. Раффлз мріяв знищити рабство і створити ідеальне суспільство. На той момент це було найзлиденніше й найбрудніше місто Південно-Східної Азії, тож серу Стемфорду можна було лише поспівчувати.

Як англійська колонія Сінгапур проіснував до 1942 року, потім на правах федерації входив до складу Малайзії і тільки 1965 року здобув повну незалежність. Рішення про вихід Сінгапуру з федерації Малайзії прийняв парламент країни з єдиною метою: «провчити» занадто волелюбну свою частину. Мовляв, ви злиденні й босі, посидите на голодному пайку — відразу гонору менше стане. (Спеціалістів заздалегідь прошу вибачити за надто неформальне трактування подій. Офіційний документ, на основі якого Сінгапур було виключено зі складу федерації, обгрунтовував своє рішення низкою досить серйозних причин, таких, наприклад, як: кровопролитні міжнаціональні сутички, небажання сінгапурської сторони створювати спільний економічний простір тощо.) Таке «виховання» мало бути безпрограшним, оскільки на той момент Сінгапур був одним із найбідніших і найпроблемніших місць у світі, розсадником наркоманії та проституції.

Так воно й було б, якби при владі не опинився Лі Кван Ю. Очолюваний ним уряд постав перед величезною проблемою: як забезпечити життя міста-країни. Адже не було ніяких власних природних ресурсів, які могли б підтримати національну економіку і дати поштовх до розвитку країни, імпортували навіть звичайну воду. Цінністю міста був порт, але він жив своїм, непідконтрольним державі життям і приносив більше проблем, ніж прибутку.

Держава
з підприємницьким менталітетом

Бізнес-плани в цілому й інтереси підприємницьких кіл стали головними національними пріоритетами молодої країни. Їх і було покладено в основу державної політики.

Почали з розвитку нафтопереробної галузі. У сусідній Індонезії видобували нафту, але не було якісної переробки. Остров’яни запросили кілька провідних світових компаній, і процес пішов: фактично на грошах сусідів, їхньому досвіді і зв’язках, але на землі Сінгапуру.

Потім «розкрутили» порт, банківський бізнес, електроніку, торгівлю, туризм, що в остаточному підсумку призвело до нинішнього процвітання Сінгапуру. Якщо на початку 1970-х країна була вся в боргах, то зараз її капіталовкладення за кордоном становлять більш як 300 млрд. дол., плюс ще 200 млрд. вільних грошей для майбутніх проектів.

Лі Кван Ю очолював уряд до 1990 року. Він і зараз бере участь в управлінні державою: дає цінні поради своєму сину, нинішньому прем’єр-міністру країни. У свої 82 роки він сповнений енергії і залишається для сінгапурців міністром-наставником, творцем цього економічного дива, незаперечним лідером і батьком нації.

Очима журналіста

Коли підлітаєш до міста, синій океан заміняється зеленим морем джунглів, а посеред них виникає така собі індустріальна оаза із хмарочосами й автострадами. Великий мегаполіс, який дуже нагадує Нью-Йорк, тільки більш доглянутий, упорядкований, компактний.

Вражає аеропорт: килимові доріжки, кафе, тінисті сквери з басейнами, в яких плавають дуже вгодовані золоті рибки, а також інтернет-п’ятачки (тут можна безкоштовно скористатися комп’ютером). У мережі «д’юті фрі» є і сучасні речі, і азіатська екзотика.

Приїжджий народ викликає особливий інтерес. Тут можна побачити національні вбрання всієї Азії: від індійських сарі до балійських саронг. Причому носять усе це респектабельні люди. Національною є і форма представниць сінгапурських авіаліній. Вона настільки підкреслює жіночність стюардес, що багато людей бажають її придбати, благо, зробити це можна запросто.

В аеропорту і психологічно дуже комфортно. Ніхто не обшукує тебе і твій багаж, усе гранично коректно й упорядковано. Такий комфорт обійшовся Сінгапуру в кілька десятків мільйонів доларів. На одну лише охоронну систему було витрачено 8 млн. дол. (підозрілий предмет у багажному відсіку накривають спеціальною капсулою і відразу перевіряють на небезпеку).

Але це вже окупилося сторицею. Сінгапурський аеропорт — великий вузол міжнародних авіаліній, обладнаний для цілодобових польотів у будь-яких погодних умовах. Це один із найсучасніших і найкомфортабельніших аеропортів світу, а компанія «Сінгапурські авіалінії» здобула довіру пасажирів. Щорічно місто приймає 6—8 млн. туристів. Саме через Сінгапур воліють літати більшість ділових людей, які мають бізнес в Азії.

Ми їдемо з аеропорту по шикарній автостраді, роз’єднувальна смуга якої являє собою широкий ряд розкішних квітучих орхідей. І лише придивившись уважніше, розумієш, що всі вони в горщиках. Виявляється, коли їх прибрати, автострада перетворюється на 1800 км високоякісної злітної смуги (так, про всяк випадок).

Як виявилося, це перше, у що сінгапурці вклали гроші, саме звідси починав рости фасад нового Сінгапуру.

Дещо про користь показухи

Як зазначає незалежний експерт Віктор Буток, із самісінького початку держава забезпечила найсприятливіший клімат для того, щоб інвестиції йшли в країну не лише на глобальному економічному рівні, а й на рівні психології кожного окремого інвестора.

Сінгарпурці активно шукали інвесторів, орієнтуючись передусім на компанії з відомими світовими іменами. Ті, природно, дивувалися такій нахабності країни із сумнівною репутацією. Тануть останні ресурси й надії. І раптом — рідкісна удача. Один із власників найбільшого комп’ютерного концерну «Х’юлет Паккард» приймає запрошення. Він навіть запропонував розмістити своє виробництво в єдиному пристойному будинку — шестиповерховому корпусі колишньої військової бази Великобританії, що дісталася остров’янам у спадщину. З цією метою магнат готовий взяти один із верхніх поверхів цього корпусу і терміново вилітає до Сінгапуру, щоб на власні очі переконатися, наскільки слова відповідають реальності.

А дійсність полягала в тому, що, попри серйозний зовнішній вигляд, усередині будинок був напівзруйнований. Керівництво країни розуміло, що людина такого рівня не звикла до незручностей. Тому терміново пускають на шостий поверх суперсучасний ліфт, протягнувши для цього кабель з іншого будинку. Не скупляться також і на відповідне оздоблення кімнати переговорів. Відтоді компанія «Х’юлет Паккард» працює в Сінгапурі і досить успішно.

Візит бізнесмена виявився потужним стимулом для зведення принципу «все мусить бути найкращим» у ранг державних пріоритетів. Так, одним із перших кроків Лі Кван Ю, коли той став запрошувати інвесторів, було прийняття програми «Чисте місто». Відповідно до неї було побудовано дорогу від аеропорту до центру міста із шикарною алеєю. Таким чином, усе місто вибудувалося і вишикувалося з двох боків від цієї траси.

У даному разі керівництво, розуміючи, що немає коштів на створення повної інфраструктури, використало найдешевший ресурс — інтелектуальні зусилля, щоб сформулювати мету, і популярно пояснило, яка мета — зробити Сінгапур процвітаючою державою. І всі ресурси направляли на досягнення поставленої мети. Народ крок за кроком переконувався, нехай у незначних, але реальних проміжних результатах, а значить і в тому, що він недарма терпить нестатки.

Саме з урахуванням цих принципів — логіки та доцільності — побудовані всі державні інституції країни і, в кінцевому рахунку, її філософія.

Просльозіться: вас знімає прихована камера

У Сінгапурі ніхто не порушує правил, адже за цим йтимуть дуже жорсткі штрафні санкції. У цій країні діє закон, а не сентименти. Є правила, і якщо ти їх порушуєш, ніхто не стане тебе перевиховувати чи тиснути на твою свідомість, просто натиснуть на гаманець.

Наприклад, не спустив за собою воду в туалеті — штраф 159 сінгапурських доларів. А жуйки взагалі офіційно заборонені. Якщо побачать, що ти виплюнув цей предмет контрабанди на землю — битимуть палицями. І байдуже, що ти іноземець. (Мені пощастило. Забута в кишені жувальна гумка зрадливо «запищала» в аеропорту і після вилучення вирушила в кошик для сміття.) У країні немає наркоманів, бо вища міра покарання буде як за розповсюдження наркотиків, так і за їхнє вживання. Конституцією заборонений ігорний бізнес, казино будують на островах.

А щоб навіть не виникало бажання порушувати закон, діє принцип: довіряй, але перевіряй. Той факт, що по всій країні є маса прихованих камер, відомий. Законослухняна людина про них не згадує, зате практично немає криміналу. Півроку тому одна індонезійська хатня робітниця з ревнощів убила іншу — розчленувала даму й викинула на смітник. Її вирахували за три дні.

Сінгапурський наркотик

Сінгапур — це суперсучасні хмарочоси і старовинні квартали, величезні супермаркети й малюсінькі китайські крамниці, жваві вулиці і спокійні, потопаючі у зелені парки та сади, індуїстські й буддистські храми, мечеті. Гуляючи містом не перестаєш дивуватися: ось один із храмів вінчає п’ятикутна зірка в обрамленні півмісяця. А на лобовому склі у таксиста замість оберегу — полотняний квадратик зі свастикою... тільки потім розумієш, немає тут ніякої політики. Все це — найдавніші символи, які в Азії крім духовного, ніякого іншого підтексту не несуть.

Дуже приємно гуляти по набережній. А ще приємніше кататися уздовж неї на човнах і катерах, оформлених у національному стилі. Тут же, на березі, можна перекусити й випити фрешу з льодом). У численних ресторанах представлено кухню практично всіх країн, яка задовольнить будь-які кулінарні уподобання. Ми відвідали кафе швидкого харчування, де наїстися до несхочу можна за три-чотири долари. Тут чисто, акуратно, у кутку величезні плоди хлібного дерева — дур’яну. На смак вони чимось нагадують часник, тільки з ще більш різким запахом. Але місцевим жителям вони подобаються, їх шанують. Від дур’яну линуть просто убивчі «пахощі». Заборонити його використовувати неможливо, хоча в громадському транспорті провозити не можна. Городяни порівнюють візитну картку Сінгапуру — два найбільші концертні зали, дахи яких задумані як перевернуті мікрофони — з половинками дур’яну.

Екскурсії містом
не менш екзотичні

Унікальний парк орхідей — найбільший у світі. Ходити по ньому можна годинами. Усюди розкішні живі ікебани, лавки, фонтанчики з питною водою. До того ж Сінгапур є найбільшим імпортером орхідей. Тільки в дикій природі їх 25 тис. видів. Одна з останніх розробок працівників Ботанічного саду — орхідеї, що світяться в темряві.

Відкрито парк із 6 ранку до 12 ночі. Це одне з найулюбленіших місць відпочинку городян. Уранці тут роблять гімнастику тай-чі, в обід прогулюються матусі з дітками, ввечері в заростях ховаються закохані. При цьому все дуже демократично: можна ходити босоніж, сидіти на траві і навіть спати, наприклад, під кущем із таким величезним листям, що кожне із них можна використовувати замість парасольки.

…«Найдорожчий вид комфорту — це прохолода, — розповідає наш екскурсовод Світлана, — без кондиціонера просто неможливо. Крім того, обов’язково треба ставити вологопоглиначі».

Так, щоденне кондиціонування вечорами двох кімнат обходиться на місяць приблизно в 200 дол. Плата за воду становить 30—60 дол., 400—500 — комунальні послуги. Оренда пільгової квартири для сінгапурця — в середньому одна тис. дол.

За середньої зарплати в 3200 доларів. Іноземці винаймають квартири в кондомініумах (від 2300 доларів). Представницька ж квартира обходиться в середньому в 14500 сінгапурських доларів.

Сентоза

Ми їдемо по канатній дорозі в туристичну Мекку країни — на острів Сентозу. Важко повірити, що до 1972 року він був занедбаний і на ньому перебували англійські війська. Сьогодні це 500 га повністю відновленої землі, потопаючої в розкішній зелені. Три чудесні пляжі із золотим піском і пальмами, унікальний парк метеликів і маса інших розваг.

Незабутні враження ми отримали від океанаріуму. Він найбільший в Азії: тут 250 видів морських тварин і більш як одна тис. риб. Ти ніби у великій скляній трубі, а навколо плавають зовсім унікальні морські мешканці. Живуть вони своїм життям і на тисячі зацікавлених очей мало звертають уваги. Хоча іноді йдуть на контакт. Особисто я не могла відірватися від спілкування з морською коровою: тварина смішно гралася, ловлячи губами на склі мою руку. Як потім з’ясувалося, це був трирічний підліток, таке собі телятко у три з половиною метри.

Окрім туристів, тут заробляють і на морських мешканцях. Виявляється, Сінгапур має ліцензію на розведення й розповсюдження морських рибок по всьому світу.

Вода біля берегів острова неймовірно прозора, при тому, що океанський пейзаж складається з більш як 500 різноманітних суден, серед котрих нерідко трапляються і танкери з нафтою.

Адже Сінгапур — один із найбільших світових портів, котрий за вантажообігом посідає друге місце. Він обладнаний причалами для суден різного типу, обслуговує 250 ліній і щодоби приймає 150 суден. Панорама порту із Сентози не відкривається, але, за словами очевидців, вода там все’дно чистіша, ніж у Дніпрі.

Центр ділового туризму

Сінгапур усерйоз вирішив стати найбільшим туристичним центром в Азії. Влада має намір вкласти в розвиток цієї інфраструктури близько 2 млрд. дол. Недавно в країні оголосили про будівництво великого курорту з діловим центром, який допоможе Сінгапуру виділитися на світовій карті туризму і привернути великий потік бізнес-туристів.

Логіка влади залізна: Сінгапур відомий як один із найбільших економічних і торгових бізнес-центрів Азії, тому його щодня відвідують тисячі ділових людей. Тут проходять міжнародні виставки, семінари, конференції та зустрічі. Щоправда, українськими туристами країна освоєна ще недостатньо.

Місцева влада стверджує, що до 2015 року країна прийматиме 17 млн. туристів щорічно. При цьому, як планують, витрати приїжджих мають зрости до 30 млрд. дол. на рік.

Роботоголізм як національна особливість

Українців у Сінгапурі небагато. В основному науковці, які приїхали за контрактом. Саме їхні дружини працюють російськомовними гідами. Таким от чином десять років тому потрапила сюди наш гід — киянка Людмила. Чоловіку запропонували контракт, вона поїхала за ним, але не змогла сидіти без роботи.

«Та й як тут усидиш, коли навколо одні роботоголіки! — характеризує вона сінгапурців. — Працюють день і ніч, нерідко ігноруючи навіть вихідні».

А от показовий випадок, розказаний іншою сінгапурською киянкою. У неї дочка навчається в місцевій школі. Якось дитина перед іспитом сильно занедужала. Викликали лікаря, і той замість постільного режиму виписав таблетки і вручив рецепт зі словами: «Завдяки їм тобі вдасться на іспиті протриматися, а потім хворій собі на здоров’я!»

Відповідальне ставлення до будь-якої справи — одна з головних національних рис. Усього за півстоліття китайці, індійці та малайці, зберігаючи свої особливості, об’єднавшись, створили нову спільноту, яка вже має свої традиції і культуру. Вони вважають себе сінгапурцями й пишаються цим.

Сентиментальність
по-сінгапурськи

Цю країну не можна назвати опорою демократії. Тут досить жорстка форма державного правління. Але навіть у політиці бізнес-інтереси держава ставить понад усе.

Попри прагматичність, ніщо людське сінгапурцям не чуже. Трапляється, і вони приймають рішення, базуючись на емоціях, але будь-які подальші вчинки оцінюють винятково з погляду економічної доцільності.

Так, нещодавно обрали до парламенту відому молоду співачку. Але вона не з’явилася на прийняття депутатської присяги, а замість цього поїхала в іншу країну на гастролі. Громадськість обурена. Свою відсутність поп-зірка пояснила просто: мовляв, підписувала річний контракт на виступ ще до того, як мене вирішили обрати депутатом, і як ділова людина за жодних обставин не маю права дане слово порушити. Цей аргумент було нормально сприйнято, і парламент переніс її затвердження на іншу дату.

Сінгапур і Україна

— За останні півроку українсько-сінгапурські контакти значно активізувалися. Сінгапурська сторона дедалі активніше вивчає український ринок і вже переходить від споглядання до конкретних дій, — зазначає посол України в Сінгапурі та Брунеї Олександр Горін. — Це дуже позитивний сигнал для нашого вітчизняного бізнесу.

— Пане посол, як налаштовані сінгапурські підприємці щодо України?

— Досить позитивно. Сінгапурців дуже приваблює потенціал України, але, з іншого боку, страхає наша необов’язковість і невміння чітко формулювати на папері своєї думки.

— Чому нашим країнам вигідно співробітничати?

— Одне з пріоритетних завдань Сінгапуру — стимулювати розвиток країни як регіонального центру фінансових послуг, охорони здоров’я, освіти й інформації. А для цього потрібно залучити якнайбільше іноземних інвесторів. Домогтися цього можливо шляхом підписання угод про вільну торгівлю з основними торговими партнерами, в числі яких розглядають і Україну. Адже, за їхньою статистикою, Сінгапур є одним із найбільших імпортерів українських товарів. Дуже цікавляться сінгапурці й українськими ноу-хау.

Але Сінгапур привабливий не тільки як ринок збуту нашої продукції. Ця країна має більш як 200 мільярдів накопичених фінансових ресурсів, котрі уряд намагається розміщати в найпривабливіших галузях і державах. За ці гроші змагаються провідні країни світу. І щоб їх отримати, необхідно запропонувати сприятливий інвестиційний клімат і привабливі проекти.

— І які в цьому плані наші досягнення?

— Найбільшим із них вважаю зростання торгівлі. За даними сінгапурських статистиків, товарообіг з Україною 2005 року склав 992 млн. сінг. доларів, або 612 млн. дол. США. А позитивне сальдо в двосторонній торгівлі становить більш як 550 млн. доларів.

Основна стаття нашого експорту — метал. Сінгапурці його купують для своїх потреб, а частину продають.

— Чи є українські інвестиції на сінгапурському ринку?

— Звісно. Турбіни, двигуни і комплектуючі для кораблів миколаївського підприємства «Зоря» настільки якісні, що їх використовують для будівництва найкращого у світі судна на повітряній подушці. Зараз миколаївці готують пропозиції для шести місцевих компаній, які вироблять електроенергію, про поставку своїх газотурбін при переході на газ.

— Чи присутні в Україні сінгапурські інвестиції?

— Зараз в Україні реалізуються два великі сінгапурських проекти. Так, компанія «Флекстронікс» планує нинішнього року вкласти 22 млн. дол. у будівництво двох цехів у Мукачевому й Береговому зі складання принтерів «Х’юлет Паккард». У майбутньому вони розраховують перенести на територію України і виробництво запчастин до цього принтера.

А компанія «Уїлмар» інвестувала до 100 млн. дол. Вона розпочала будівництво заводу з очищення тропічних олій у Южному під Одесою. Продукцію реалізовуватимуть в Україні, Європі і країнах СНД.

Веде переговори з українцями і найбільша компанія з очищення води: вона виробляє чудові фільтри з мембранами.

— Чи готовий Сінгапур поділитися своїм досвідом економічного процвітання?

— Для цього існують різні варіанти. Так, ми включені в сінгапурську програму технічної допомоги, у рамках якої лише торік тут побувало на двотижневому стажуванні сім чоловік. Є багато програм у сфері технічного обслуговування авіації, із захисту здоров’я населення. При цьому слід врахувати, що сінгапурці фінансують навчання, проживання і харчування, окрім авіаперельоту.

Що каже бізнес?

Зростання обопільного інтересу підприємців наочно продемонстрував проведений українсько-сінгапурський бізнес-форум, наприкінці минулого року, організований ТПП України. У складі нашої делегації були представники регіональних торгово-промислових палат, бізнесмени, чиновники. Очолював делегацію перший віце-президент ТПП України Віктор Яновський.

У семінарі взяли участь керівники сінгапурсько-китайської та сінгапурсько-індійської ТПП, Міжнародної торгової палати Сінгапуру, представники більш як 40 сінгапурських компаній. Головна тема зустрічі: як правильно вести бізнес із Сінгапуром, а також пошук варіантів взаємовигідного співробітництва.

За підсумками семінару підписано угоди між ТПП України і Федерацією бізнесменів Сінгапуру, сінгапурсько-індійською та сінгапурсько-китайською ТПП.

— Сінгапурська сторона зацікавлена в співробітництві, — каже Віктор Яновський. — Зокрема, сінгапурці готові розглянути пропозиції щодо морських перевезень, поставок високотехнологічних машин і устаткування, реалізації алкогольних напоїв (особливо вина та пива), кондитерських виробів. Підкреслювалося також, що для багатьох українських підприємств є реальна можливість виходу на ринок зі своєю продукцією, яка може бути конкурентоспроможною як для чистого експорту, так і для реекспорту в інші країни Південно-Східної Азії. Відповідний візит сінгапурських підприємців відбудеться орієнтовно в травні. Тож у плані українсько-сінгапурських відносин очікуємо і прогнозуємо чималий обсяг запитів до ТПП у конкретних сферах співробітництва. Загалом, досвід цієї країни може бути для України дуже корисний.

Досвід економічних перемог

Вивчення позитивного досвіду Сінгапуру і чим він може бути корисний Україні стало основною темою обговорення на нещодавно проведеному круглому столі «Сінгапур — досвід економічних перемог». Він став частиною однойменної програми, мета якої всебічно відкрити для українців цю державу-країну.

— Стабільність і конкурентоспроможність країни багато в чому залежить від правильної позиції держави на зовнішніх ринках, — каже експерт із азіатського напрямку Віктор Буток. Це стосується й України. Для нас Південно-Східна Азія — досить перспективний напрям: до 2050 року сукупна економіка країн так званої Великої Азії перевищить сукупну економіку США та ЄС. Отже, сьогодні формується економічний простір, який не перебуває під контролем однієї країни чи групи країн, що розкриває перед нами величезні можливості з розширення торгово-економічного співробітництва.

Україна зараз частково використовує потенціал цього неподіленого ринку. Так, позитивне сальдо нашої країни в торгівлі з азіатськими країнами становить 5,45 млрд. дол., у тому числі з країнами АСЕАН — близько 1 млрд. дол. Отже, треба приділяти на державному рівні цьому напряму якнайбільше уваги».

…А на ділі ситуація залишає бажати кращого. Офіційних візитів, особливо на вищому рівні, із боку українського керівництва небагато. І це при тому що європейські лідери «відзначаються» в цій країні регулярно і мають свої дивіденди.

Та й прийняті Україною рішення, м’яко кажучи, дивують. Так, бізнесмени, які побували в Сінгапурі, наголошували, що рішення України про безвізовий в’їзд для країн Шенгенської угоди та Японії сінгапурці так і не зрозуміли: за що така дискримінація? І річ не у вартості самої візи, і не в тяганині (наше посольство в Сінгапурі видає їх чітко і без затримки), а в самому принципі. Чому Сінгапур, який має безвізовий режим навіть зі США (ми, до речі, його не маємо), а з Україною традиційно в добрих стосунках — мусить купувати візи в Україну, а ті ж японці — ні?

Конкурентоспроможність країни
як національна ідея

«Сінгапур являє приклад успішної реалізації ідеї конкурентоспроможності країни як національної ідеї», — цю думку розвинув у своїй доповіді «Конкурентоспроможність України як національна ідея та практика. Приклад Сінгапуру» президент Міжнародного інституту менеджменту і голова громадської організації Рада конкурентоспроможності України (СКУ) Юрій Полунєєв. Однією з головних цілей діяльності СКУ є не лише формування національної ідеї на основі принципів конкурентоспроможності, а й її впровадження в економічну практику. Економічний успіх Сінгапуру в цьому сенсі, як вважає Юрій Полунєєв, дуже повчальний. «Мобілізація інтелектуального капіталу країни стала основою стратегії «великого стрибка», що дозволила Сінгапуру в найкоротші строки зайняти лідируючі позиції серед розвинених країн світу. У створенні феномена сінгапурської соціальної культури найважливішим був чинник лідерства політичної еліти, особливий менталітет державного службовця, що виключає корупцію і користолюбство». Філософію та підхід держави до процесу розробки стратегії розвитку Юрій Володимирович проілюстрував цитатою з промови Лі Кван Ю у важкий для держави період економічного спаду: «Ніхто не зобов’язаний подарувати нам хороше життя, ми повинні його заробити». Тому сьогодні основний акцент у державній економічній політиці Сінгапуру робиться на розвиток системи інновацій і комерціалізацію наукових розробок і винаходів. Це актуально і для України, котра має достатній інтелектуальний потенціал і високу якість людського капіталу.

Досвід національної самодостатності

— На базі ліцею ми створили клуб «Сінгапур», у якому ліцеїсти старших класів вивчають досвід цієї країни, — розповідає директор Київського ліцею бізнесу Людмила Паращенко. Цю країну ми вибрали не випадково. Адже це — приклад розвиненої держави, що відбулася, передусім, завдяки своєму інтелекту й умінню його правильно застосовувати. Сьогодні Сінгапур — держава переможців. Для хлопців і дівчат це безцінний досвід, оскільки вони мають можливість вивчати психологію переможців і формувати її у себе.

Досвід сінгапурців корисний і тим, що наочно показує, на яких принципах необхідно будувати взаємини з сусідніми країнами. І наскільки важливо бути самодостатніми й упевненими в собі, щоб нарешті усвідомити: панацея від бідності, так само як і ключ до достатку, винятково в нас самих.

Досьє «ДТ»

Сінгапур — держава-місто, площею 692,7 кв. км, що складається з ряду островів, вдало розташованих на перехресті морських шляхів. Основний острів займає 584,8 кв. км. Населення становить близько 4,4 млн. чоловік, серед яких більш як 50 тис. мільйонерів і кілька мільярдерів.

Етнічний склад: китайці — 76,8%, малайці — 13,9%, індійці — 7,9%. Релігії: буддизм, християнство, іслам, індуїзм і конфуціанство. Державні мови: англійська, китайська, тамільська і малайська. Розмовляють переважно англійською, нею ж — усе діловодство та навчання. Сусіди: Малайзія, Індонезія.

Відповідно до результатів соціологічних досліджень, країна посідає друге місце у світі в рейтингу за ступенем глобалізації; на початку списку — за рівнем свободи економічної діяльності; четверте — у списку найменш корумпованих країн і перше — серед азіатських держав за рівнем життя.

Доходи на душу населення — 25,9 тис. дол. Сінгапур є другим після Люксембургу найбезпечнішим місцем світу, посідає четверту позицію за обсягом торгівлі іноземною валютою, за розвитком економіки — на шостому місці. На останньому місці — за індексом непрозорості, що безпосередньо позначається на отриманні країною прямих іноземних інвестицій. Тому місто — найприбутковіша територія для світових інвесторів після Швейцарії.

Крім того, Сінгапур — одна з найздоровіших держав світу: якість охорони здоров’я, попри один із найнижчих рівнів витрат на нього серед розвинених країн (5% ВВП), визнано одним із кращих у світі. Середня тривалість життя 80 років.