Чи є тінь у благодійності?

У липні 2007 року в газеті «Дзеркало тижня» (№26) було надруковано статтю «Я шокований тим, до якого стану довели дівчинку». У ній розповідалося про Зоряну Пророк, дев’ятирічну дівчинку, якій лікарі поставили діагноз гіперпролінемія. Як виявилося, цього захворювання в Україні практично не лікують, а за кордоном воно коштує дуже недешево. Тяжка й рідкісна недуга не давала вільно жити ні самій дівчинці, ні її батькам. Тоді ми навіть подумати не могли, що ця історія матиме продовження. До того ж досить несподіване.

Як розповів батько дитини Роман Пророк, за час, що минув, у здоров’ї дівчинки мало що змінилося, хоча надія на порятунок їх не полишала. Після публікації у «Дзеркалі тижня» ставлення з боку влади змінилося на краще. Час від часу сім’ї виділяли певні кошти. Більше того, про їхню біду дізналися й інші люди. Як згодом виявилося, не всі вони були з чистими руками.

- Ще у травні 2010 року до нас додому прийшов хлопчина, - каже Р.Пророк. - Сказав, що він з духовної семінарії, що про нашу біду прочитали з товаришами в Інтернеті і хочуть допомогти. Тобто попрацювати волонтерами. Згодом тричі приносили по 400 гривень. Потім обмовилися, що в інтересах справи було б добре підійти до нотаріуса й оформити їм довіреність на збирання грошей. Першого червня 2010 року я дав дозвіл і копії довідки Зоряни про захворювання. Підозр не було жодних, оскільки були раді будь-якій допомозі.

Як з’ясувалося, це були мешканці села Суховоля Городоцького району Львівської області Богдан О. і Та-
рас К. До духовної семінарії вони не мали жодного стосунку.

Ще кілька разів хлопці перераховували якісь гроші, а потім зникли.

Часом до батьків зверталися із запитаннями люди: чи знають вони про цих хлопців, чи справді в них хвора дитина. Ось, як приклад, лист з міста Червонограда:

«Доброго дня! У нас з’явився хлопчина, називається Тарас, який збирає гроші для лікування Вашої Зорянки. Ходить по організаціях і підприємствах. Спершу він мені видався дуже дивним: представляється якось повільно, що не вселяло до нього довіри. Проте згодом починає говорити в нормальному темпі цілком адекватні речі, показує зошит, де записує всіх, хто дає гроші, суми (на сьогодні, казав, є 32 тис. грн.), є навіть печатки деяких організацій. Настійливо просить готівку і не хоче давати реквізити. Чи справді від вас ця людина?».

На грішну землю опустив дзвінок з Бориславського райвідділу міліції Львівської області, який пролунав 13 січня 2011 року. Черговий просив уточнити дані дитини, волонтера і кількість переданих коштів. Батько відповів, що за весь час отримав до двох тисяч гривень.

Міліціонер повідомив, що «волонтери» їх дурять, бо лише за один день назбирали більш як 1600 гривень. І порадив скасувати довіреність. Затримувати хлопців не було підстав. Все було на місці: паспорти, довіреності, телефони і прізвища людей, які давали гроші. Навіть мокрі печатки підприємств, з якими мали справу «волонтери». Географія збирання коштів була досить широка: Червоноград, Сокаль, Борислав, Дрогобич, Івано-Франківськ, Надвірна…

Зрозумівши, що їх ошукують, Р.Пророк звернувся до приватного нотаріуса Л.Амбросійчук з проханням розірвати угоду з волонтерами. А 18 січня 2011 року до Єдиного реєстру довіреностей було внесено реєстраційний запис про припинення її дії. Відтоді про волонтерів у сім’ї Пророків почали забувати.

І раптом пролунав дзвінок з одного з львівських підприємств:

- Ми передали волонтеру гроші на операцію вашій дитині. В неї пухлина мозку?

Невдовзі одного з так званих волонтерів затримали в сусідньому офісі. При ньому виявили копію паспорта і папку з довіреностями, списками доброчинців і навіть оголошеннями в газетах з проханням перераховувати кошти на їхні рахунки.

100, 50, 20, 10, 5 гривень… Хлопці старанно фіксували й підраховували кожну отриману гривню. За приблизними підрахунками, за неповний рік вони назбирали близько 100 тисяч гривень. Документи передали батькам.

Згодом один з хлопців привіз частину грошей. За його словами, він збирав гроші на операцію мамі. Мовляв, ситуація в нього безвихідна. Просив віддати папку з усіма записами. Зрозуміло, він її не отримав. Тоді почалися погрози. Спочатку фізичної розправи, потім судових позовів з приводу заволодіння чужим майном, нарешті - з приводу доведення до
самогубства. «Ми вже їдемо до вас. І ніщо вас не врятує», - лунало у слухавці.

- Я боявся не так за себе, як за дитину і дружину. А тепер хочу, аби ці люди припинили наживатися на біді моєї дитини і понесли заслужене покарання. Мені їх не шкода, - каже батько Зоряни. - Тому й заніс заяву до райвідділу міліції. Там пообіцяли встановити місцезнаходження «волонтерів» і провести розслідування.

- Це перший такий випадок в області, - каже Денис Харчук, прес-секретар УМВС у Львівській області. - Якщо буде доведено, що шахрайство мало місце, справу буде передано до суду, який і встановить міру покарання. Чинне законодавство України не передбачає реєстрації осіб, які хочуть у приватному порядку збирати кошти для інших людей. Отже, волонтери мають право збирати гроші за усною домовленістю з батьками дитини.

Посадовець, до якого я звернувся з проханням прокоментувати ситуацію, сказав, що писати про це не треба. Мовляв, в Україні й без того бідним та знедоленим дуже мало допомагають. А якщо, мовляв, ще й написати таку статтю, то це лише зайвий раз відлякає. Не можу із цим погодитися. Адже, коли люди знатимуть, що їхні кошти підуть на добрі справи, не шкодуватимуть. Тому писати таки потрібно.

- Такого не повинно бути, - каже Роман Тереховський, священик храму св. Євхаристії, що у Львові. - Але це типові помилки, характерні для ведення справ в Україні. Гроші потребують обліку. Це спільне упущення - як тих, хто давав дозвіл збирати кошти на підприємстві, так і тих, для кого ці кошти були призначені. Мусили б контролювати ситуацію і люди, які давали гроші. Якщо це відбувалося на якомусь підприємстві чи в установі, то авторитетна особа повинна була у прибутковому ордері засвідчити, скільки зібрано грошей. Друга половина ордера залишається на підприємстві. Все було б прозоро. Батькам не слід було дозволяти волонтерам збирали гроші на своє ім’я, а просто відкрити рахунок. Тоді для шахрайства просто не було б місця. Якщо ж батько видав довіреність, а волонтери зникли, треба було дати оголошення в газеті про те, що люди, яким було видано довіреність, не виконують своїх зобов’язань, і попросити вважати довіреність такою, що втратила чинність, - так, як це робиться при зникненні документів. Тоді б цих людей вважали ошуканцями. І рано чи пізно це оголошення б спрацювало.

Не перевіряли «волонтерів» і люди, які давали свої кровні на лікування дитини. Переді мною груба папка з десятками тисяч прізвищ, серед яких є й керівники солідних фірм. Навмання набираю керівника одного з підприємств.

- Доброго дня! Нещодавно ви давали 100 гривень на лікування Зоряни Пророк. Не перевіряли, чи отримала їх її сім’я?

- Так, пригадую до мене підходили двоє хлопців. При собі мали папку з документами. З півгодини я передивлявся списки, серед них були й мої колеги. Мені було шкода дитину, тому дав сто гривень на її лікування. Адже сам переніс кілька операцій. Навіть гадки не мав, що на людській біді можуть заробляти.

Що це? Безпечність чи легковажність? Утім, яка різниця. Цих грошей Зорянка однаково не отримала.

Олександр Брусиловський, «Жити завтра» (www.donor.org.ua)

- Останнім часом ставлення до волонтерів дуже сильно змінилося. Нині досить рідко можна зустріти якусь недовіру (мабуть, через цю причину й виникла ситуація, описана в статті). Але точно так само значно зменшилася і недовіра до окремих прохань в Інтернеті. Чому так? Мені здається, це викликано тим, що прохання про допомогу досить міцно «прописалися» в Мережі, і ті, хто не помічав їх раніше, уже не можуть їх не помічати. Кожен для себе вже давно зробив внутрішній вибір - відгукнутися, допомогти чужому горю чи оминути (виправдань цьому можна вигадати безліч). І той, хто негативно відповідає на це запитання, не належить до завсідників подібних сайтів, рідко вступає в полеміку про достовірність прохань допомогти. Той же, хто відповів позитивно, більше схильний довіряти людям без особливої перевірки. До речі, я не готовий розглядати недовірливість (до чого закликають більшість ЗМІ) як чесноту. Але це особливе, саме моральне питання, тому що міра допомоги визначається не стільки в грошовому еквіваленті, скільки якраз у довірливості, жертовності та милості серця.

- Звичайно, у роботі нам доводилося мати справу з обманом - але, слава Богу, нечасто. Волонтер перевіряється часом, спілкуванням, спільною роботою. Нечиста на руку людина дуже швидко викривається, але таких випадків у нас практично не було. Такі в нас не затримуються, найімовірніше, через просту причину - непросто брехати в очі людям, які ставляться до тебе з любов’ю. І власне через цю ж таки причину в нас немає якихось особливих «форм перевірки» і немає «підрозділу безпеки».

Але щоб не спокушати грошима, наприклад, батьків хворих дітей, ми просимо звіти про витрачені кошти, а якщо бачимо, що людина слабка, намагаємося не давати гроші напряму, а допомагати закупівлею конкретних препаратів, медикаментів. Крім того, намагаємося консультуватися з вихователями, лікарським персоналом чи іншими батьками. Адже у відділенні все завжди на очах, щось приховати дуже важко.

- Як діяти людям - і тим, які потребують допомоги, і тим, хто готовий її надати, - щоб не стати жертвою шахрайства?

- Для тих, хто шукає допомоги, як і для тих, хто хоче її надати, порада одна й та сама - намагатися мати справу з організаціями, які вже не перший рік займаються волонтерською роботою. Це можуть бути й неформальні організації, не обов’язково офіційні фонди. Якщо інформація надана в Інтернеті, добре звертати увагу на кількість живих контактів: з телефонами, адресами волонтерів чи керівництва організації на сайті, а не тільки ICQ, скайпа та віртуальних поштових адрес. Також варто звернути увагу, наскільки розвинений на сайті зворотний зв’язок - листування, форуми... Шахраї найчастіше виставляють тільки прохання про допомогу, не даючи людям можливості поставити запитання й отримати чіткі відповіді прямо на сайті.

- Є люди, переконані в тому, що вся ця добродійність - суцільний обман. Є люди, які вагаються - готові допомогти, але бояться бути ошуканими. Що ви порадили б тим і іншим?

- Благодійність - це не процедура передачі грошей нужденному, це навіть не забезпечення його всіма необхідними засобами. Добродійність - це особисте ставлення співчутливця, який не шкодує свого серця. Можна «обдарувати» мільйоном нужденного, але потім усе життя поїдом їсти себе, і немає в такій добродійності жодної користі, а можна просто щиро побажати цій людині одужати, постаратися хоч трошки стати їй не чужою, знову й знову повертати свою думку, яка завжди поспішає й кудись утікає, до того, кому боляче, погано й самотньо саме на даний момент. Це буде великою благістю як для вашої власної душі, так і для страждальця. Саме в цьому ми з моїми друзями бачимо мету української добродійності.

Наталiя ЛIПСЬКА, благодійний фонд «Крила нaдii» (Львів):

- Вважаю за краще надавати допомогу через перевірені благодійні організації. Адже коли допомога йде через юридичну особу, ви завжди можете перевірити, як пожертвувані гроші будуть використані.

Будь-яка благодійна організація повинна на вашу вимогу надати повний звіт - як саме використано кошти. Якщо вам цього звіту не надають, є податкова і КРУ.

Завжди можна перевірити, які саме препарати закуплено (юридична особа, як правило, працюватиме з перевіреними постачальниками, ліки будуть якісні, термінів зберігання дотримано. При купівлі з рук це часто неможливо перевірити). Покупка обов’язково має бути підтверджена накладною.

Підстава для закупівлі також потребує підтвердження - заявою батьків, рецептом лікаря чи листом з лікарні. Має бути розписка від лікарні або батьків про отримання ліків чи акт приймання-передавання.

Ми питали в деяких наших благодійників, чому вони нам повірили, і вивели кілька правил для жертводавців, які не хочуть бути ошуканими.

1. Якщо хочете переказати кошти, слід уважно перевіряти інформацію. Має бути чітко зазначено, на що саме і скільки потрібно. Можна зателефонувати й уточнити. Якщо телефон не відповідає або прохач не може обгрунтувати своє прохання, це може означати, що суму взято «зі стелі». Варто замислитися, чи можна взагалі довіряти цій людині.

2. Запитайте, скільки вже зібрано і скільки не вистачає. Якщо немає конкретної відповіді - привід засумніватися.

3. Якщо організація діє чесно, вона протягом години надасть повний звіт по кожній дитині - скільки надійшло коштів і на що їх витрачено (тільки врахуйте, що часто волонтери вдень - на основній роботі і не зможуть відповісти на ваші запитання відразу, а от у фонді це можуть зробити швидко). Але в будь-якому разі, якщо вас кілька днів водять за носа - щось тут не так.

4. Якщо кидаєте кошти в скриньку для пожертв, зверніть увагу: на скриньці має бути пломба, мокра печатка організації і підпис на пломбі. Можете спитати, чия то скринька і попросити телефон тих, хто ставив (мотивуйте тим, що хочете надати велику суму). Якщо цей контакт матиме розбіжність з відомим вам контактом або в організації не знають про цю скриньку - вона шахрайська.

5. Нормальна організація не приховує свого місцезнаходження.

6. Якщо організація чи волонтер проти переказування грошей на рахунок і беруть лише готівку, варто замислитися - власне, як це й було в історії з сім’єю Пророків, де гроші брали виключно готівкою.

Основна порада - якщо до вас прийшла будь-яка особа з листом-проханням про допомогу, не варто відразу лізти в кишеню й давати гроші. Спершу візьміть контакти цієї людини і перевірте інформацію. Якщо допомога справді потрібна, людина після вашого дзвінка прийде ще раз. Особливо коли це волонтер. А якщо щось таки викликало підозру, то не завадить, аби при наступній вашій зустрічі був присутній працівник міліції.

Як перевірити:

- зателефонувати перевіреній організації;

- зателефонувати до відділу соцзахисту (зазвичай батьки насамперед біжать по допомогу туди);

- зателефонувати до приймального відділення лікарні;

- пошукати інформацію в Інтернеті і звірити з наданою вам.