Чи бувають батьки колишніми

27 липня, 2012, 13:24 Роздрукувати Bипуск № 25, 27 липня-3 серпня 2012р.
Відправити
Відправити

Негативне ставлення до колишнього шлюбного партнера поширюється на його оточення. А це насамперед, на жаль, діти.

Ми звично називаємо колишніми своїх дружин і чоловіків. А чи бувають колишніми батьки? Відповідно до чинного, але часто бездіяльного законодавства - ні. Батьківство не тільки дає величезну радість, а й покладає на нас обов’язки, котрі не для кожної людини виявляються посильними. Грошове забезпечення - лише дещиця того, що відповідальні батьки дають своїм дітям, але навіть цю, урізану до мінімуму, частину турботи багато хто вважає надмірною, особливо коли вона перестає бути емоційно пов’язаною з подружніми стосунками. Тому фінансова історія будь-якого розлучення вирує пристрастями, що приховуються за сухою мовою судових рішень та мирових угод.

Розлучення небезпечне синдромом емоційного відчуження, яке виникає як у дорослих, так і в дітей. Негативне сприйняття - ненависть, ревнощі, психологічна залежність від колишнього партнера по шлюбу, знецінення, гнів, відчуження, абсолютна переконаність у правильності своїх слів та дій, повна відсутність відчуття вини за жорстокість і співпереживання. Негативне ставлення до колишнього шлюбного партнера поширюється на його оточення. А це насамперед, на жаль, діти.

Ознаки емоційного відчуження від дитини, що проявляються у відсутності необхідності проводити з нею час, опікуватися, у тому числі матеріально, свідчать про відігрування у стосунках із дитиною негативного ставлення до колишнього чоловіка. «Як він може? Адже був чудовим батьком!» - дивуються знайомі. Багатьом здається, що людина «сама не своя». Але це робота синдрому емоційного відчуження. Відбувається повна переоцінка стосунків і особистостей колись близьких людей у бік повного їх знецінення. Колишні теплі почуття між подружжям перетворюються на відверту ворожнечу, і розпочинається війна.

Ірраціональні війни проти власних дітей - історії не для людей зі слабкими нервами. На численних телевізійних ток-шоу докладний аналіз кожної ситуації виявляє безліч психологічних нюансів, індивідуальних для кожної сім’ї. Як психологу мені останнім часом дедалі частіше доводиться мати справу з ситуаціями, коли в жінки просто відбирають дитину, використовуючи зв’язки, гроші та владу. І йдеться не обов’язково про «багатих і знаменитих». Найчастіше суд керується нібито простими матеріальними міркуваннями - дохід батька виражається круглою сумою, а мати... Вийшла заміж молоденькою дівчиною, пішла у відпустку з догляду за дитиною, виховувала її років до п’яти, а далі - родичі батька або професійні няньки впораються, все буде оплачено. А ти, мати, хто така? Професії немає, доходу немає... Давай, до побачення!

Важливий чинник - наявність людини, «котра накручує» такого колишнього батька на подвиги проти своїх дітей. Тому шановані і впливові чоловіки, якщо будуть у змозі подивитися на ситуацію з боку, з подивом і страхом зможуть виявити, що стали лише іграшкою, інструментом або технологією в руках певної сторони, «яка заспокоює», «підтримує», «підбадьорює» та є, звісно ж, дуже зацікавленою.

Така війна настільки виснажує сили воюючої сторони, що рано чи пізно вона (зазвичай, ніде правди діти, це найчастіше жінка) змиряється й відступає. Стратегія вимотування будь-якого Наполеона зламає. Якщо колишній чоловік досить впливовий або просто не витрачає весь психічний, матеріальний і фізичний ресурс на тих-таки дітей, юридичний аспект у нашій неправовій державі, швидше за все, буде вирішений приблизно як у відомій байці про вовка та ягня. І йдуть «безплатні інкубатори» зі шлюбу з ранами в душі, втратами на матеріальному фронті й назавжди втраченими дітьми. Адже «промити мізки» дитині, сформувати негативне ставлення до будь-якої близької людини, запрограмувати на ворожість чи ненависть - одне з найлегших і швидко вирішуваних завдань.

Маніпуляція - це майстерне використання психологічного впливу, який веде до потаємного збудження в іншої людини намірів, які не збігаються з її бажаннями. Звісно, в інтереси дитини не може входити несприйняття, негативний образ рідних батька чи матері. Це психологічно травмує й залишає слід недовіри у близьких стосунках на все життя. Але нереалізовані, невідіграні сильні почуття до колишнього шлюбного партнера сильніші за розум, вони роблять поведінку батьків нелогічною і шкодять дитині.

На війні як на війні. У хід ідуть, між іншим, і психіатричні діагнози. Хоча з них, запевняю вас, абсолютно нічого не випливає автоматично в сімейно-батьківських розбірках. Якщо в батька психіатричний діагноз - йому слід лікуватися, як і при будь-якій іншій хворобі. Розчарованому подружжю абсолютно щиро може здаватися, що партнер збожеволів, вирішивши розлучитися, але це, швидше за все, говорить уражене самолюбство. І чим страшніший удар по самолюбству, тим ширший арсенал «заходів впливу». Юридичні інструменти у випадку хворобливого для самолюбства розлучення стають знаряддями катувань і засобом для заліковування ран, завданих нашому его.

Якщо в матері на руках документи про мільйонні угоди колишнього чоловіка, сам він веде доступний для щоденного споглядання спосіб життя чудово забезпеченої людини, а в суді оплачує послуги дорогих адвокатів і підробляє документи, щоб обмежити розмір аліментів на двох синів сумою 300 гривень, - це вже навіть не відчуження. Це помста, покара за непокору. Гласність видається досить підходящим засобом у таких випадках. Ті, хто ратує за збереження сімейних таємниць та секретів, умиротворяють і заохочують агресора, що ні в історії, ні у стосунках ніколи добром не закінчується.

У надзвичайно складній ситуації психологічної напруги, якою є конфлікт під час розлучення, однозначність закону залишається єдиним шансом на порятунок душевної рівноваги всіх учасників. Добре відомо, що ситуація, яка склалася в Україні з аліментними виплатами, критична. Залишаючи лазівки та можливості різночитання в застосуванні й реалізації закону, держава мимоволі сприяє веденню батьківських війн, створюючи живильне середовище для конфліктів.

Як свідчать дослідження психологів, після розлучення батьків діти демонструють більш тривожну, агресивну й неслухняну поведінку: починають грубіянити, відмовляються виконувати встановлені в сім’ї правила. Але сплеск негативної поведінки - все-таки краще, ніж відчуття вини і звинувачення самих себе в розлученні батьків. Так найчастіше буває в маленьких дітей. Дитина старша зазвичай стає на бік одного з батьків, найчастіше того, з ким залишилася після розлучення, і звинувачує іншого в зраді. Це теж прояв феномену психологічного відчуження. Дитина може стати замкненою, гірше вчитися, пристати до «поганої компанії», таким чином демонструючи протест проти ситуації, що склалася. Водночас дитина розуміє - їй не під силу щось змінити, тому намагається компенсувати, як може, негативні емоції, які накопичуються в неї.

Конфлікти з батьками після розлучення - це нормально. Потрібно постаратися зрозуміти стан дитини, порадитися з психологом. Вийти з кризи розлуки, зберігши свою цілісність, свободу, мінімально травмуючи дітей, пережити біль, кривду, розчарування й злість, не повторити старих помилок у нових стосунках - такі завдання мають стояти перед усіма учасниками нелегкого процесу прощання із мрією про щасливу сім’ю.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК