ЧЕРВЕНЬ. СЕЛЕЗНЬОВ

Російські комуністи збираються на свої пленуми неподалік будинку, в якому я мешкаю. Приїжджають прямо до мого двору у своїх джипах і «мерседесах», такі вгодовані, задоволені життям, пузаті, пихаті й неймовірно стурбовані долею трудового народу. Звичайно, будинок якогось російського аграрного відомства, у якому вони збираються, — менш комфортне місце, ніж женевські кав’ярні, у яких частувалися кавою з тістечками засновники цієї партії вічно ситої номенклатури, але — теж непогано. До того ж я щиро впевнений, що зараз кожен член ЦК може собі організувати подорож по ленінських місцях і спокійно відпочити якщо не в Женеві, то в Хельсінкі...

Однак у цієї партії є ще одна особливість — вона спочатку народжує собі вождів, а потім із ними розправляється. Ввечері я пішов до супермаркету по тортик і прямо у дворі зіштовхнувся з виключеним з КПРФ головою Державної Думи Геннадієм Селезньовим та ще двома його товаришами по комуністичному нещастю. Доки я шукав собі солодкого, з насолодою пригадував решту виключених — ну, принаймні найвідоміших. Лідер більшовицької фракції у дореволюційній Державній думі Роман Маліновський виявився провокатором. Голова Реввійськради Лев Троцький — ворогом народу № 1. Голова Комінтерну Григорій Зінов’єв — ворогом народу № 2. Наступний голова Комінтерну Микола Бухарін — ворогом народу № 3. Йосипа Сталіна виключити з партії вони можливості не мали, так боялися, проте витягли з мавзолею за руки-ноги і вигнали з непохитних лав його славних соратників товаришів Молотова, Кагановича та Малєнкова... Потім вони якось зовсім заспокоїлися, зажиріли, переключили увагу органів на торгових працівників і благополучно розвалилися. Єльцин з партії вийшов сам, Горбачову просто нізвідки було виходити, і нікому було його виключати — тоді, у серпні 1991 року, налякані члени ЦК бігали по Москві у пошуках вдалих бізнес-проектів. Найтупіші відновили найнепохитнішу, обрали собі нових вождів і — нумо їх виключати! Все почалося спочатку. Вожді тримаються за крісла, ті, у кого таких чудових крісел немає, дбають про дисципліну, щоб потім пересісти у нагріті колишніми вождями крісла й думати про трудовий народ днями й ночами, не заспокоюючись ані на дачі, ані в сауні, ані на березі якогось карибського острова. Ось такий, перепрошую на слові, ленінізм. Що приємно: виключені відразу ж виявляються абсолютно нормальними людьми. Селезньов уже котрий день розповідає про підступність Зюганова. А Троцький цілу трилогію написав про підступність Сталіна, еге ж! Звичайно ж, і Зюганов — не Сталін, і Селезньов, очевидно, не Троцький, однак яка здатність до критичної оцінки ситуації без партійного квитка в кишені! Яка зомбуюча книжечка! Як надихає вона на виключення, покарання, слідство, дізнання... Ось і українські комуністи — щойно зібралися через 10 років після заборони благородної діяльності республіканської компартії, то відразу й виключили з її лав усіх високопоставлених віровідступників, а потім спокійно розійшлися, усвідомлюючи, що виконали свою найважливішу історичну місію і гідно продовжили справу батьків...