ЧЕРВЕНЬ. РОСТОВ

...Це в мене одне з найяскравіших подорожніх вражень. Маленьке місто, райцентрик. Занедбане, анемічне. Навіть у центрі якесь запустіння. І раптом, за поворотом, відкривається величний краєвид на Кремль — царствений, пишний, здається — завбільшки з московський... Ростов Великий. Столиця однієї з найзаможніших держав Русі, яка після московського завоювання занепадала й занепадала, аж доки не перетворилася на цей бідний райцентр у тіні зовсім не багатих обласних центрів. Однак тепер можна машиною доїхати від Москви, тож туристи обов’язково тут зупиняються на кілька годин... І їдуть далі. Аякже — «перлина Золотого кільця».

Прогулянка приголомшливої краси берегом озера Неро, на якому й побудовано Кремль Ростова Великого, може вилікувати будь-кого, хто й досі вважає, що насильницька централізація краща за добровільне об’єднання рівноправних територій. Тому що за умов насильницької централізації «інтегратор» аж ніяк не був зацікавлений у розвитку підкореної території, навпаки — він штучно послабляв її, щоб зосередити всю могутність у власній столиці. Для сучасного росіянина Ростов — це вже Ростов-на-Дону, а не Ростов Великий...

Днями прочитав у якійсь брошурці, виданій, звичайно ж, у Санкт-Петербурзі, що старі російські князівства просто відіграли свою роль, щоб поступитися централізованій імперії. Саме тому Росії вдалося уникнути трагедії Італії й Німеччини, які затрималися з об’єднанням на кілька сторіч...

Можливо, Бісмарк і Кавур погодилися б з таким міркуванням. Однак сучасний італієць може вибирати, де жити: Мілан, Рим, Турин, Неаполь, Флоренція, Болонья — все це справжні центри сучасної цивілізації. Як і Франкфурт, Кельн, Мюнхен, Гамбург та інші німецькі метрополії поруч із Берліном. Столиця в таких країнах — швидше, символ, ніж запорука успіху. А сучасний росіянин? Звичайно, він може бути патріотом свого рідного міста, однак якщо він бажає рухатися вперед, вибору в нього не залишається. Як і його пращур із середньовічних часів, він має жити виключно в Москві.

Саме тому сьогодні так важко купити квиток на поїзд Москва —Петербург на п’ятницю. До «першопрестольної» перебралося чимало вихідців з колишньої столиці, вони підтримують зв’язок із рідним містом, від’їжджають на вихідні... Однак їхнє успішне життя може скластися лише у справжній столиці. До певної міри, це катастрофа, це класична відсутність вибору, це прив’язаність цілої країни до одного міста, одних традицій, одного діалекту, однієї історичної моделі.

Проте бажання позбутися цього нівелювання немає. Воно досі вважається не цивілізаційною поразкою, а — перемогою. Коли Володимир Путін пропонує білорусам позбутися власного парламенту й уряду на користь «союзних» — тобто російських, чого вже там — органів влади, — він продовжує прямувати історичним шляхом Івана Грозного, який розігнав новгородське віче також нібито задля блага єдиної держави та її процвітання. Коли російський парламент оголошує кирилицю єдиним можливим алфавітом для мов усіх народів країни, він продовжує прямувати дорогою законодавців останніх десятиріч імперії, які тоді навіть латишів, литовців та естонців примусили друкувати книжки й газети кирилицею, а українську мову просто визнали такою, що дратує й не існує. Однак після всього цього настало не процвітання, а суцільна руїна: війни, кризи, крах влади, лжедимитрії, більшовики... Можливо, це ходіння по колу й обумовлене нездатністю зробити правильний висновок. Адже озеро Неро — воно кругле...