Червень: Зелені свята

"Жити потрібно так, щоб більше хотілося згадати і менше хотілося забути".

Так казав вуйко Дезьо

Трійця виповнює і завершує весну. В ній сконцентрована вся естетична якість цієї пори шаленства відродження й розвою Світу. Наш дотепний народ часом жартує: "Веселий, як цвинтар на Зелені свята". Когнітивний дисонанс від поєднання двох семантичних протилежностей "веселий" і "цвинтар" лише підкреслює панівну естетичну величність Трійці над усіма іншими проявами весни.

Я йду по липу, аби вбрати нею хату й на стінах образи, які дісталися мені ще від баби Палажки.

Щороку, на початку червня, настає довгоочікувана мить: на Проспекті починають цвісти катальпи. Власне, це й не початок, а шалений завершальний акорд симфонії цвіту, яка розпочинається десь у квітні.

Спершу цвісти починають верби. Естафету від них переймають берези й різноманітні кущі. А по дворах - запаморочливий цвіт черемшини. А коли молоде листя вкриває всі дерева й кущі, вступають каштани. Вони розкошують уздовж усього Проспекту, і тоді він з висоти нагадує заквітчану струну.

Щойно свічки каштанів згасають, між будинками починає давати про себе знати акація. Її не відразу й видно, але медовий аромат заливає всі двори. О такій порі саме починають добре ловитися соми на Дністрі.

Коли, здавалось би, весна вичерпала свої незліченні імпровізації, червень вступає із цвітом катальп.

Так від середини квітня і до початку червня Проспект перетворюється на симфонію квіту, і ми не випадково щороку стаємо свідками цього дійства. Бо величний майстер своєї справи саме так свідомо посадив тут дерева.

Я не знаю, як його звали, але знаю, що Божу іскру в душі й у голові цей чоловік мав. Тому, коли просто під вікнами моєї кухні розстеляє свій квітучий килимок катальпа, подумки промовляю: "Низький уклін тобі, Майстре!"

Я часто пригадую настанову баби Палажки: "Вчись, як люде роблять. І так роби сам. Потім тобі спасибі скажуть". Сьогодні я зрозумів, що сам перебуваю в такій конструкції, але не мені, а я кажу спасибі. Від усвідомлення такої транспозиції і своєї відповідальності в ній мені стає млосно.

Я виразно уявив собі ще юний Проспект - без асфальту, без тролейбусів, у розгардіяші новобудов - і серед іншого побачив молодого майстра-садівника, знавця паркової справи.

Коли я спробував відчути його піднесений творчий стан, то в мене нічого не вийшло. Цей не відомий мені майстер просто працював і ні на що не відволікався. Мені стало прикро, що моє щире послання вдячності пропаде намарно.

Аж ось із дивом уцілілого садочка, що залишився від приватної забудови, до садівника підійшла стара циганка і щось весело йому сказала. Садівничий на хвильку відклав свої записи й схеми посадок дерев і теж пожартував у відповідь.

Тієї ж миті циганка стала зосередженою і, взявши майстра за руку, сказала, що через 50 років у цьому будинку на п'ятому поверсі стоятиме на кухні немолодий уже чоловік у трусах, дивитиметься на катальпу і дякуватиме йому за гарну роботу.

Незбагненні простори й часи замкнулись і наповнилися: моя подяка дійшла до адресата.

Нині, коли розбудовуємо Україну, ми повинні діяти, як той далекий майстер-садівник, і чітко уявляти собі образ майбутньої України, щоб нащадки подякували нам.

Образ майбутнього України, сформований концептуально, має бути таким: людина і домогосподарство отримують суверенітет над власним часом.

Коли це станеться, кожен реалізовуватиме що захоче: "садок вишневий коло хати", "пасивний дім", екологічну ферму, "розумний будинок" тощо. Це розмаїття можливостей і засобів, обране суверенною волею і забезпечене державою, й складе образ майбутньої України.

Народ - це мрії, а суспільство - це втілення мрій. Народ - це уявлення про справедливість, а держава - це втілення нацією цього уявлення в життя.

Людина - це координація у світі; питання, які вона ставить сама собі - разом культура, а народ - це життя культури і її повсякденна практика, що мають вести до реалізації уявлення людини про успіх.

Я несу гілочки липи додому.

Це все - цвіт катальпи. Її ворожба…

Це все - Трійця. Пора духмяних естетичних міражів.

Сама людина вже є пошуковим проектом Творця - Задумом щодо людини. Тому будь-які її власні зусилля щодо пізнання Світу є пустими й зайвими. Аматорська імпровізація при розгортанні величного Сюжету завжди виглядатиме карикатурою, а її претензія на зміст обернеться розпачем - страченим життям. Життя потрібно не розгадувати, а розпізнавати, реалізовувати й насолоджуватися ним, беззастережно довіряючи Задуму і Світу. В цьому й виявиться повнота втілення Задуму щодо людини.

Це все не є оцінкою в категоріях "що добре, а що погано", бо допитливість, пізнання й помилки теж є елементом Задуму щодо людини. Все зазначене стосується пріоритетів.

…Я чіпляю на цвяшок в одвірку першу гілочку Зелених свят.