Бурштинова країна

Ще перебуваючи у складі СРСР, Литва вирізнялася найвищим рівнем життя та особливим світосприйняттям, що заважало тотальному проникненню «совка» у литовське суспільство. Повернувшись у Європу, країна зіштовхнулася зі схожою проблемою: як зберегти себе в європейському світі, в якому панує стандартизація та глобалізація, і при цьому стати повноправним гравцем на полі, де всі ролі вже давно розподілено? Адже інтереси спільноти далеко не завжди збігаються з устремліннями окремих країн, котрі входять до неї.

Чим живе сьогодні ця держава, як ставиться до свого радянського минулого і європейського майбутнього? Яке місце в її міжнародній політиці посідають Україна, Росія, ЄС? На ці запитання я намагалася отримати відповідь усі десять днів свого литовського відрядження.

Смак століть

Бурштинові «розсипи» у Вільнюсі скрізь: у кожному готелі, на вуличних лотках, у ювелірних крамницях, супермаркетах і кустарних виробах народних майстрів. Багато музеїв історії бурштину, майстерень, музеїв-майстерень, у яких і розкажуть усе про камінь, і покажуть, і продадуть.

В одній з таких майстерень — «Амбер Гелері» — я захопилася розгляданням авторських робіт. Раптом помітила, що стою на товстому склі і піді мною в мерехтливому світлі — руїни старого міста. Як з’ясувалося, це бруківка та ремісничі печі XV століття.

«Усе розпочалося з того, що ми вирішили купити приміщення під магазин, — оповів свою історію господар музею Казимирас, — прицінилися, а сусіди просять, мовляв, купіть і нашу квартиру, а то тут жили сатанисти, проводили над заблудлими душами свої експерименти, потім виїхали, а душі залишилися. Тупотять ночами, стогнуть... Ми, кажуть, задешево продамо. На тому й погодилися. Оформили покупку, викликали біоенергетиків. А їхні рамочки всі в один куток показують. Стали копати і наштовхнулися на частину старого міста. Нас відразу попередили: мовляв, треба все таємно вивезти, тоді жодних проблем не буде. Але ми з дружиною щойно повернулися з Італії, бачили, як там до минулого ставляться. Вирішили все залишити. Допомоги у держави не просили, занадто багато було б різної паперової тяганини... Вивезення землі, розкопки, консервація об’єкта і реставрація знахідок забрали б три роки часу і 200 тисяч доларів. Однак не в грошах річ. З’явилося відчуття того, що ти недарма живеш у цьому світі, а ще в музей, як магнітом, масу відвідувачів потягнуло. І «заблудлі душі» більше не турбують».

Тепер Казимирас повністю зайнятий бурштином: дослідженнями, технологіями обробки, має тісні зв’язки з «бурштиністами» всього світу. Він пишається тим, що в одному шматочку бурштину, який належить йому, було знайдено павука досі не відомої породи, і тепер, відповідно до традиції, весь рід цих павуків носить його, Казимираса, прізвище.

«Бурштин не просто камінь, — каже він, — це природний витвір мистецтва, шедевр, який дуже важливо побачити в камені і тільки підправити, відкрити його красу. І це можливо тільки тоді, коли камінь і майстер знаходять одне одного».

…На прощання Казимирас наливає справжньої бурштинової горілки. Сонячний промінь освітлює келих, і на його дні всіма медовими відтінками грають теплі камені. Гарячий напій зі смолистим присмаком п’ятдесяти мільйонів років. Він дає приголомшливий заряд енергії.

За вікнами — старий Вільнюс.

Ажурний калейдоскоп

У старому місті, найбільшому в Європі, у надзвичайний спосіб перемішалися всі епохи та стилі. Орієнтуючись по карті, яку видають у кожному готелі, в будь-яку його точку можна потрапити за півгодини. З гори Трьох Хрестів і вежі Гедимінаса місто як на долоні. Витончене й легке, таке несхоже на інші історичні центри Європи. У ньому немає палаців та гнітючих цитаделей. Собори й церкви, затишні дворики, скульптури і — вінець досконалості, символ старого міста — собор святої Анни. Архітектура міста нагадує легке ажурне павутиння з бароко й готики.

Сонячні відблиски перетворюють хрест святої Олени на кафедральному соборі XVIII століття на два перехрещені промені. У каплиці ХV століття, яка прилягає до собору, досі проходять обряди вінчання. Сліпучо білий вівтар із різьбленого каменю — це місце одвіку вважається особливо благодатним. Під ним почиває прах святого Казимира. У
80-х роках при розкопках литовські археологи виявили під вівтарем унікальні культові коштовності. І... замурували їх назад, щоб не вивезли до Москви. Тільки 1997 року вчені відкрили таємницю, і тепер ці цінності зберігаються в музеї мистецтв.

На площі — пам’ятник засновнику міста князю Гедимінасу. Це улюблене місце туристів та підлітків. Тінейджери танцюють брейк, катаються на скейтах, борються і навіть фехтують на палицях. Туристи фотографуються і хрестяться на бані собору. Кожному своє...

Вільнюс недарма називають Північними Афінами: тут мирно співіснують безліч конфесій зі своїми соборами та церквами. Українці мають єдину греко-католицьку василіянську церкву Святої Трійці. Нині цей грандіозний собор потребує реконструкції. Проте в його невеличкій капличці неділями регулярно відбувається служба. Українська діаспора налічує 22 тисячі чоловік.

Більшість литовців — католики, але обряди і, так би мовити, філософія віри відрізняються від традиційного католицизму: відчувається вплив язичництва. Здавна литовці поклонялися дубам, і навіть приймальню кабінету президента нині прикрашає орнамент із дубових гілок. А шанування вогню набуло сучасних форм.

Місто вогню

Увечері лабіринти підземного Вільнюса повідають у світлі мільйонів свічок про інше, трохи містичне, казкове місто. Підземеллям кілька сотень років. У них — найрізноманітніші кав’ярні, елітні ресторани і навіть точки швидкого харчування, на кшталт нашої «домашньої кухні». Більшість підземних кварталів — це вигадливі лабіринти з арковою стелею. Це не просто данина моді, а фундаменти будинків, які стоять нагорі. За старих часів фундаменти робили арковими, з порожнинами всередині. Ось їх і використовують тепер для кав’ярень, попередньо зміцнивши всю конструкцію. Розмаїття вражає — нічого, що повторювало б уже бачене. Тут є все — від закладів національної кухні з розписаними стінами до підземних двоповерхових споруд із басейнами, в яких плавають осетри. І скрізь — свічки, каміни, тліюче вугілля...

…Особливого шарму і запаху вуличкам Вільнюса надають так звані шоколадниці. Це невеличкі кав’ярні, в яких подають каву, чай і тисячі видів шоколадних цукерок та тістечок. Відвідувачі є завжди. Дві вгодовані дамочки завмерли біля прилавка. Стоять п’ять хвилин, десять, п’ятнадцять... «Чому ви їх не обслуговуєте?» — запитую в офіціантки. «Ну що ви, — всміхається та, — вони на дієті, просто зайшли понюхати. У нас це звично».

Новий Вільнюс

На протилежному березі річки розкинувся новий Вільнюс. Багатоповерхівки, торгові центри, парки — все у якісному «європейському ограненні». Наприклад, у торговому центрі «Акрополіс» можна не тільки зробити всі покупки, а й пообідати, відвідати кінотеатр, комп’ютерний клуб і покататися на ковзанах. Ціна за годину еквівалентна 14 гривням, стільки ж коштуватиме прокат ковзанів.

А ще по Вільнюсу «ходять» кумедні янголята з пінопласту. Будь-який бажаючий може перенести і поставити уподобаного херувимчика туди, куди захоче. Одного з них я примітила біля кафедрального собору, а наступного дня він уже стояв біля ратуші з букетом живих квітів.

Янголята — одна з багатьох нестандартних ідей мера міста. А ще: оранжеві таксі, оригінальні яйцеподібні поліцейські мотоцикли. У центрі міста відкритий басейн зі справжніми пальмами імітує тропічний пляж. У кращих ресторанах влаштовують безплатні недільні чаювання для пенсіонерів.

«Усе це створює особливу ауру добра, — всміхається мер міста Артурас Зуокас. — За рівнем злочинності Вільнюс — у трійці найспокійніших європейських столиць».

Артурасу 36 років. Він наймолодший мер столиці в Європі. Управляє містом чотири роки, переобраний на другий термін. Трудова біографія — журналіст, бізнесмен, політик. Вважає, що ці різні напрями діяльності об’єднує одне: його схильність до створення успішних проектів. «Наш головний товар — удало сформульована, добре прорахована ідея, яка однаковою мірою приносить вигоду як інвестору, так і місту», — каже Зуокас.

Першою акцією його передвиборної кампанії стала демонстрація комп’ютерного фільму, який наочно показував, яким стане Вільнюс через три роки. Проект тоді охрестили Нью-Васюками, а кандидата — Остапом Бендером. Але 70% із того, що було продемонстровано у фільмі, сьогодні вже втілено в життя. «Тепер у мене інша проблема, — каже мер, — щойно озвучу якусь ідею, як уже через кілька днів запитують про терміни її реалізації! Днями журнал «РВI» медіакорпорації «Файненшел таймс» назвав Вільнюс містом майбутнього у Східній і Центральній Європі».

Місто сьогодні лідирує в Північній Європі за кількістю залучених інвестицій. Мера періодично звинувачують у корупції, але він із цього приводу не дуже журиться: «Не сварять тільки того, хто нічого не робить».

Коли пам’ятники оживають

Вулиці міста зберігають пам’ять про його майже тисячолітню історію, про кожен період існування Вільнюса. Чітко позначені і сліди недавнього радянського минулого.

На кожній цеглині колишнього будинку литовського КДБ — прізвища тих, хто був замучений у його катівнях. Поруч — пам’ятник засланим у Сибір, біля якого завжди живі квіти. У будинку міністерства оборони — погруддя генералу Жемайтісу, який очолював під час Другої світової литовський опір.

У будинку сейму — частина збереженої барикади, спорудженої в ніч на 13 січня 1991 року. Її обгороджено колючим дротом. Тоді, під час штурму омонівцями телецентру, загинуло 14 чоловік, фотографії котрих тут-таки, біля скульптури Богоматері з негасимою лампадкою.

Однак є й живі пам’ятники.

Кількість загиблих за незалежність республіки не обмежилася жертвами 13 січня. Того ж року, 31 липня, ЗМОП розстріляв шістьох митників, які входили до складу беззбройної служби охорони краю. Створюючи цю структуру, литовці намагалися позначити кордони своєї держави. Однак мати зброю — означало спровокувати черговий конфлікт, адже всередині країни все ще перебували радянські війська, а на російському кордоні військові поводилися агресивно.

…Томас Щарнас і його дружина згадують ті події, зізнаючись, що навіть тепер у те, що відбулося, віриться з труднощами.

Це було напередодні їхнього весілля. Приятель хотів підмінити нареченого на чергуванні, але той не погодився. Поява глухої ночі омонівців не викликала особливого занепокоєння, адже вони вже приходили і погрожували багато разів. «У той час я перебував у вартівні, — згадує Томас, — мене під конвоєм вивели на вулицю і завели у вагончик. У темряві розрізнив лише нерухомі силуети на підлозі. Омонівець ударив мене прикладом по потилиці й уклав обличчям донизу. А потім я почув легкий хлопок і відчув, як щось холодне пройшло крізь усю голову і вдарилося об череп. Я так і не усвідомив, що це була куля».

…Кілька місяців лікарі боролися за його життя. Ще два роки Томас учився заново рухатися й розмовляти. Тільки удар прикладом по хребті виявився фатальним — з інвалідного візка він так і не підвівся.

«Я вижив завдяки диву і величезній любові, якою оточили мене близькі і навіть геть незнайомі люди. Саме тоді відчув, що любов може зціляти, творити чудеса. І усвідомив, що це — частина тієї всесвітньої сили, яку люди називають Богом. Тоді прийшла віра».

…Вони одружилися через кілька років. Їхня шестирічна донька вже готується стати школяркою. Томас закінчив семінарію і став священиком-протестантом. Але робота священика — більше для душі. Живе сім’я на довічну допомогу від держави і зарплату митника, яку йому зберегли. Всі ці роки біля Томаса перебуває постійний охоронець, якого також виділила держава. Адже він — єдиний свідок злочину і знає всіх виконавців в обличчя.

Сьогодні встановлено імена злочинців і той підрозділ, у якому вони служили. Литовська сторона, керуючись договором про правову взаємодопомогу між РФ і Литвою, неодноразово зверталася у відповідні інстанції Росії з вимогою провести суд. Однак російська прокуратура заявляє, що, мовляв, Росія своїх громадян не видає...

Події того року сприяли зростанню національної самосвідомості, стали своєрідним щепленням проти орієнтації на Росію і ностальгії за радянським минулим.

Але ще десятиріччя пішло на те, щоб у суспільстві сформувалося безпристрасне ставлення до свого минулого. Трансформація свідомості відбувалася болісно. Найбільш наочно все це продемонструвала історія створення Грутас-парку — першого у світі музею комунізму.

Росія

Відносини Литви і Росії нагадують стосунки двох кумась, які обмінюються люб’язностями, щоб виявити слабкі сторони одна одної. Литва отримала ядерну парасольку НАТО, одежинку ЄС, президента-«американця» і гордо почепила на ратушу меморіальну дошку зі словами Буша про те, що ворог Литви — особистий ворог США. Росія у відповідь демонструє показну байдужість — мовляв, занадто різні у нас вагові категорії. Литва не є для Росії ключовою країною. Вона важлива як держава, через яку йде пасажирський, вантажний і військовий транзит у Калінінградську область. І тут для РФ значно важливіше домовитись із ЄС, аніж із Литвою.

Литовські дипломати небезпідставно вважають, що головна мета Москви — намацати ті межі, в яких Захід не втручатиметься у відносини між країнами Балтії та РФ, і використовувати їх як інструмент впливу. Тому будь-які балтійські ініціативи Москви сприймаються Литвою насамперед у цьому контексті. До «російського чинника» у внутрішній політиці теж ставляться досить насторожено.

Періодично буває й офіційний обмін «люб’язностями». Останній приклад: заява Росії, що між нею і балтійськими країнами не вирішено питання, пов’язані із залишеним у цих державах майном радянських часів. Частку Прибалтики в зовнішньому боргу СРСР Росія оцінює у більш ніж три мільярди доларів.

Емануеліс Зінгеріс, голова заснованої президентом Литви міжнародної комісії з оцінки злочинів радянського та фашистського окупаційних режимів, виступив із заявою про те, що Росія як правонаступниця СРСР так і не відповіла за окупацію Прибалтики — ні фінансово, ні морально. Крім того, РФ покриває учасників терористичних злочинів початку 90-х.

Прибалтійські країни звернулися до міжнародної спільноти з проханням підтримати їх у цьому питанні. Головним напрямом зовнішньої політики Литви залишається інтеграція в ЄС.

Особливості європейського вектора

«Останніх чотири роки економіка країни розвивалася досить успішно, і вступ у Євросоюз не став для її господарства особливо болючою процедурою, — каже держсекретар міністерства економіки Литви Гедімінас Мішкініс. — Відразу після входження в ЄС ціни підвищилися на деякі групи литовських товарів, але їх лихоманило всього кілька місяців. Членство в ЄС нинішнього року призведе до зростання інфляції на 1,5—2%. Але й це нормально. Адже в результаті виграли всі. Експорт уже зростає. Цьому великою мірою сприяє спеціальна програма заохочення національного виробника через участь у різних міжнародних виставках та рекламних акціях, до яких тепер у нас відкритий доступ. Також плануємо використовувати кошти структурних фондів ЄС. У цілому ж економіка країни базується на трьох «Т»: торгівля, транспорт і туризм.

Що стосується скасування договорів про вільну торгівлю з низкою країн — не членів ЄС (зокрема з Україною), то нам вдалося уникнути негативних наслідків багато в чому завдяки своєчасним консультаціям на рівні спільної литовсько-української торгово-економічної комісії».

…Мінімальна зарплата у країні сьогодні становить 400 євро. Держслужбовці одержують від 600 до 800, у комерційних структурах — від 1000 євро. При цьому вартість літра бензину — трохи менше одного євро. Приблизно стільки ж коштує і буханець найякіснішого хліба. Ціни в крамницях — на рівні європейських, виняток — ряд товарів національного товаровиробника. Безумовно, невідповідність рівня зарплат (у Європі вони вищі) і цін на товари викликає певне суспільне невдоволення, що виявляється в активній критиці соціальної політики влади, але при цьому ніхто не бере під сумнів правильність європейського вибору країни.

Школа дипломатії

Перед проведенням у жовтні виборів до литовського сейму лідери провідних політичних партій країни підписали угоду, яка підтверджує їхню згоду з незмінністю зовнішнього курсу держави. А також документ «Про основні цілі та завдання зовнішньої політики держави у 2004—2008 роках». У ньому позначено основні амбіції Литви: посісти лідируюче становище в Балтійському регіоні, а в галузі міжнародної політики стати посередником між ЄС та Україною, Білоруссю, Молдовою і країнами Кавказького регіону, контакти з якими останнім часом особливо активізувалися. Україні приділяється особливе місце.

«Ми взяли на себе додаткове зобов’язання — допомогти й підтримати зусилля України з приєднання до європейської спільноти», — заявив президент Литви Валдас Адамкус.

«Суть міжнародної політики Литви зводиться ось до чого: відстоювати власні інтереси всередині ЄС і зарекомендувати державу на міжнародній арені з допомогою дипломатичних ініціатив, — каже ректор інституту міжнародних відносин Вільнюського університету Раймундас Лопата. — При цьому Литва чудово розуміє свою «вагову категорію» у міжнародному співтоваристві. І те, що в її «колоді» всього дві козирні карти — вигідне геополітичне розташування і певний дипломатичний потенціал, який ще потрібно буде вдосконалювати й розвивати.

По-перше, бракує європейського досвіду та знань. Країна гостро відчуває брак професіоналів. Тільки структури ЄС їх потребують понад чотириста, що для 3-мільйонної держави дуже проблематично. Тому головна установка країни — вчитися, використовуючи всі можливості, що відкрилися після вступу до ЄС. Друге завдання: вивчення можливостей держав — потенційних партнерів Литви».

Інститут є тим мозковим центром, який, окрім навчання студентів, займається ще й стратегічними дослідженнями.

До європейських реалій литовці адаптуються швидше за інших прибалтійців. Причин того кілька. По-перше, є досвід домагатися результатів мирним шляхом. Усі політичні зміни в країні відбуваються лише відповідно до закону. Взяти хоча б вихід зі складу Союзу або імпічмент президенту Паксасу. По-друге, за чотирнадцять років незалежності сформувалася політико-економічна еліта держави. Здебільшого це люди 35—45 років, які пройшли 1991 рік, радянські і європейські університети.

Проведені у Литві вибори самі литовці характеризують як «особливо напружені». Та й чого очікувати від країни, в якій найбільший скандал пов’язаний з одержанням хабара на суму 25 тис. доларів США, а бюджет кандидата в депутати не перевищує 10 тисяч євро?

Не дивно, що тема виборів в Україні для них — як американський бойовик. Зазвичай стримана в оцінках литовська преса реагує на події досить емоційно. Газети щосили дискутують: стане Україна другою Білоруссю чи піде європейським шляхом? ЗМІ при цьому відзначають, що у наших країн завжди були добрі відносини. А нинішній рівень співробітництва дозволяє розраховувати і на успішне партнерське майбутнє.

Українсько-литовські відносини

«У березні 2002 року було підписано декларацію президентів України та Литви, — каже посол України в Литві Борис Климчук. — Цей фундаментальний політичний документ фактично виводить україно-литовські відносини на якісно новий рівень стратегічного партнерства. Наступним етапом у тому ж році став візит до Литви Леоніда Кучми. Політичному діалогу великою мірою сприяла спільна робота на економічних форумах. З ініціативи президентів обох країн у Литві було створено фонд Шевченка, в рамках якого проведено чимало культурних заходів, а останнім часом намітилася тенденція посилення політико-економічного співробітництва: створено раду президентів — новий унікальний для української зовнішньої політики орган. Діє міжурядова комісія зі співробітництва, у Вільнюсі розпочато роботу УСПП».

На позитивній динаміці україно-литовських відносин наголошує і посол Литви в Україні Вікторас Баублюс.

«З 7 липня для литовців установлено безвізовий в’їзд в Україну, а для громадян України візи видаються безплатно і без необхідності мати запрошення. Кількість литовців, які приїжджають до України, збільшилася в два з половиною рази. Успішне і торгово-економічне співробітництво. За вісім місяців нинішнього року приріст товарообігу становив 266%, а це майже півмільярда доларів. Ця цифра свідчить про те, що перед вступом у ЄС бізнес зробив певні запаси, втрати вдалося мінімізувати. Понад те, Литва не лише висловлює готовність ділитися своїм досвідом щодо розвитку відносин із ЄС, а й планує вносити на розгляд спільні з Україною пропозиції. Нині вона активно лобіює в ЄС інтереси України, наприклад, із питання збільшення квоти на сталь».

Підтвердженням серйозних намірів литовського бізнесу щодо українських ринків стала купівля найбільшим у країні Вільнюс-банком 90% акцій українського банку «Ажіо».

«Ми вважаємо сьогоднішню економічну ситуацію в Україні цілком сприятливою для ведення бізнесу, — каже фінансовий аналітик, радник президента Вільнюс-банку Гітанас Науседа. — Що ж стосується ситуації політичної… не думаємо, що вона може якось кардинально позначитися на сьогоднішньому стані речей. Ринок України — перспективний, і ми маємо намір на ньому закріпитися».

…Під час вручення литовському письменнику премії Шевченка президент Литви Валдас Адамкус так визначив суть україно-литовських відносин: «Литва — надійний партнер України та захисник її інтересів у трансатлантичних і європейських структурах. Нам потрібно разом іти не лише культурним, а й політичним шляхом».