БРАТСЬКА СОЛІДАРНІСТЬ

Неподалік Білої Церкви розташоване село Мазепинці. Вже у самій назві — інтрига! Чи не звідси родом славний гетьман Іван Мазепа? Саме так. А ще тут прийшли у світ тріо українських ескулапів — брати Черняхівські: Михайло, Олександр, Євген.

Найбільше відомостей маю про середульшого — Олександра Григоровича, чоловіка письменниці Людмили Старицької-Черняхівської, адже доля вберегла частину її сімейного архіву, які я доповнив даними з інших джерел.

Народився Сашко в родині священика 1869 року. Закінчив гімназію і медичний факультет Київського університету св. Володимира. Ще й захоплювався німецькою літературою, з якої перекладав українською. Був у Києві гурток «Плеяда», де керували Леся Українка та її брат Михайло Косач, майбутній учений — фізик, математик, метеоролог, до того ж і новеліст. Замахнувся той гурток перекласти українською не більше й не менше, як усю світову класику... Олександр Черняхівський обрав поезію Гете і Шиллера. Консультував літературного неофіта метр Михайло Старицький. Черняхівський зблизився з його донькою Людмилою, також «плеядівкою», і 1896 року взяв з нею шлюб.

Проте насичене літературне середовище не збило його з узятого в університеті курсу, він не поповнив лави піїтів, а почав працювати в медицині. Ще студентом надрукував у львівському часописі «Зоря», який редагував Іван Франко, «Нарис сучасного вчення про бактерії», пізніш — низку медичних статей у виданнях Наукового товариства імені Т.Шевченка, за що і був удостоєний звання дійсного члена НТШ.

Відпрацювавши певний час лікарем у Баку, він повертається до Києва, де продовжує лікарську практику, якийсь період — у Олександрівській лікарні (за радянських часів вона називалася Жовтневою), веде наукові пошуки, водночас не цураючись громадських обов’язків. Читає лекції на медичні теми від київської «Просвіти», вступає до утвореного за ініціативою його родича Михайла Грушевського Українського Наукового Товариства — прообразу майбутньої Академії наук. Тут у серпні 1909 року О.Черняхівський засновує природничо-лікарську секцію. Учасники секції, в тому числі й Олександр Григорович, наполегливо працюють над виробленням української медичної термінології.

За рішенням УНТ 28 червня 1917 року Черняхівський став членом Комісії з утворення Народного Українського університету, де було створено медичний факультет. А за три роки вже постав Київський медичний інститут, і першим його ректором був молодший брат — Євген Черняхівський. Водночас Олександр — голова медичної секції Інституту української наукової мови, яким опікувався академік Агатангел Кримський. Отож українська наукова медична термінологія багато чим зобов’язана зусиллям Олександра і Євгена Черняхівських та їхніх колег.

Ще за два роки Олександра Григоровича відряджено до Берліна задля наукової праці. Звіт про неї Черняхівський надрукував в «Українських медичних вістях» (1927, т. 8—9). Побувавши в багатьох наукових закладах Німеччини, Черняхівський наводить стислу характеристику інститутів біології, експериментальної терапії, фізіології праці, будови мозку, психіатрії, тропічних хвороб, гідробіології, хімії, фізики, аеродинаміки, металофізики тощо, а також описує унікальний Інститут для чужоземців, де живуть і працюють вчені, які на батьківщині не мають відповідних умов. «Наука, — кінчає свій звіт український вчений, — це одна з ділянок людського духу, де найлегше досягнути порозуміння між працівниками окремих націй, що так потрібне для поступу самої науки».

Загалом на рахунку професора Олександра Черняхівського понад 100 друкованих праць.

А тепер приділимо увагу його особистому життю за комуністичного режиму, котре закінчилося трагедією...

Поїхавши вдруге до Німеччини, О.Черняхівський виклопотав відрядження для своєї дочки Вероніки, яка працювала референтом-перекладачем в Наркоматі охорони здоров’я. Крім суто медичної літератури, вона перекладала і художню — твори Чарлза Діккенса, Джека Лондона, Еміля Золя, Віктора Гюго, іспанських, німецьких, австрійських поетів, — і сама талановито віршувала. Ця поїздка десять років потому «вилізе їй боком»... А 1929-го після повернення з-за кордону Вероніку Черняхівську заарештовують у міфічній справі «Спілки визволення України», тримають кілька місяців в ув’язненні на харківській Холодній Горі, нічого не можуть з неї вибити, звільняють, натомість садять «крупніших птахів» — її батька-професора і матір-письменницю, Людмилу Старицьку-Черняхівську.

Олександрові Черняхівському «пролетарський суд» інкримінує таке: «а) був членом Спілки визволення України; б) організував і керував групою СВУ в медичній секції Всеукраїнської Академії наук; в) виконував доручення центру СВУ щодо зв’язку і обопільної інформації СВУ з контрреволюційними емігрантськими організаціями, використовуючи для цього наукові закордонні відрядження». Приблизно такі ж звинувачення випали на долю Людмили Старицької-Черняхівської, і подружжя засудили до 5 років ув’язнення і 3 років обмежень у правах. У червні 1930-го терміни покарання обом замінено на умовні.

Черняхівського переведено, фактично заслано, до міста Сталіно (Донецька), де він узяв участь в організації місцевого медичного інституту, в підготовці підручників і посібників (свідчення про це наведено в інститутській газеті «Кузница врачей»). 1935 року повертається до Києва і веде нужденне життя, перебиваючись випадковими лекціями. Але найстрашніше гряде несподівано. В січні 1938-го заарештовують дочку Вероніку. Енкаведисти звинувачують її у шпигунстві на користь німців... (пригадаймо відрядження до Німеччини).

Відтоді батько й мати не мали спокою, всі їхні зусилля спрямовані на з’ясування доччиної долі і намагання полегшити її. Куди тільки не писали і до кого... До Сталіна, Молотова, Ворошилова, Калініна, Хрущова, Берії. Але скрізь — глуха стіна. А слідчі й прокурори дають неправильні адреси, за одною з них сімдесятдворічна Людмила Михайлівна пізньої осені 1939 року їде аж до Східного Сибіру, а розбитий горем хворий Олександр Григорович чекає в Києві на обнадійливу звістку. Та даремно — дружина повертається ні з чим: Вероніку вона не знайшла. Це вбиває батька. Він помирає 21 грудня (в день, коли «вся країна святкує день народження геніального Сталіна»), його поховано на Байковому кладовищі. Могила збереглася донині. На стелі напис від дружини: «Професор О.Черняхівський (1869 —1939). Радість, щастя, життя моє». І цитата з «Фауста» Гете німецькою. У довільному перекладі на українську вона звучить так: «Порядна людина в складних життєвих обставинах завжди знайде для себе правильний шлях».

Про Вероніччину долю не дізналася і Людмила Михайлівна. Будучи заарештованою 1941 року, вона померла в товарняку по дорозі до Казахстану. Геть пізніше стало відомо, що система звела її дочку в могилу раніш за батьків — Вероніка Олександрівна була розстріляна в Києві 22 вересня 1938-го...

Дуже обмаль відомостей про старшого брата з Черняхівських — Михайла. Саме він перший проклав шлях до медицини, скінчивши медичний факультет Київського університету, захистивши докторську дисертацію. Певний час очолював кафедру загальної хірургії Варшавського університету, мав звання професора. Повернувся до Києва під час Першої світової війни, працював в інституті вдосконалення лікарів та консультував у Олександрівській лікарні. Точних рамок його життя встановити не вдалося.

Про молодшого — Євгена подає відомості бібліографічний довідник «Українські лікарі», книга 1 (Львів — Чикаго, 1994), крім того, використовую спогади його сучасників. Він народився 1873 року у Мазепинцях, закінчив Третю київську гімназію і, за прикладом братів, медичний факультет Київського університету. 1898 року отримав диплом лікаря і почав працювати в Олександрівській лікарні, згодом став завідувачем хірургічного інфекційного відділення. Водночас на базі своєї практики в лікарні Євген Черняхівський веде активну наукову діяльність. Протягом десяти років опублікував вісім наукових праць, захистив докторську дисертацію.

Ще від студентських років Євген брав участь у громадському і політичному рухах, пізніше був членом партії українських есерів. У серпні 1918-го він — у числі організаторів медичного факультету Народного Українського університету в Києві як професор і завідувач кафедри клінічної хірургії. 1920 року став першим ректором (тоді — директором) Київського медичного інституту. У ВУАН працював пліч-о-пліч з братом Олександром як заступник голови медичної секції Академії. Від 1923 по 1929 роки завідував кафедрою факультетської хірургії.

Висококласний фахівець Євген Черняхівський виявив себе в галузях серцево-судинної хірургії, трансплантації нирок, гнійної хірургії. 1904 року перший у світі успішно зашив рану серця! Також Є.Черняхівський один з перших застосував трепанацію черепа при гнійному церебральному менінгіті.

Але для радянських каральних органів існували важливіші за все це речі. Євгену Григоровичу як людині знаній серед київської інтелігенції органи ГПУ запропонували 1926 року... сексотство. Від співробітництва з ГПУ Черняхівський відмовився. Це позначилося на подальшій долі видатного хірурга — після 1929 року і «процесу СВУ» Євген Черняхівський уже не завідував кафедрою хірургії в медичному інституті і взагалі лишився без будь-якої праці.

Як бачимо, всі троє братів Черняхівських зробили значний внесок до медичної науки, а в практиці — певною мірою всі були причетні до лікування хворих у київській колишній Олександрівській, колишній Жовтневій лікарні. Тож недарма в київської громадськості нині виникла ідея: присвоїти цьому медичному закладові ім’я братів Черняхівських...