Блука інвестор вздовж кордону...

Дика необлаштована земля — таким було південне узбережжя Туреччини якихось два десятиліття тому. Почалося турецьке «туристичне диво» з того, що в середині 1980-х уряд цієї країни прийняв рішення здати цілину в оренду на 49 років на дуже ліберальних умовах: за символічною ціною будь-кому, хто брав на себе зобов’язання побудувати тут готель. З цією метою піонерам видавали практично безвідсотковий кредит і звільняли від сплати податків на п’ять років.
Спочатку Анталійське узбережжя почало «обростати» кемпінгами та наметовими містечками. Далі — тризірковими готелями. Сьогодні тут зводяться величезні п’ятизіркові готельні комплекси з повним спектром найрізноманітніших послуг.
Досвід Туреччини швидко запозичили єгиптяни. Спочатку — Хургада, потім — Шарм ель Шейх. За тією ж схемою освоюються курорти Новейба, Дахаб, Таба, Сафага та Ель Гунна. Нині турецьке туристичне ноу-хау активно втілює у життя Туніс...
Цей короткий екскурс в історію сьогоднішніх (і завтрашніх) туристичних гігантів наочно демонструє: нам, українцям, не треба винаходити колесо. Більше того — єгиптяни побудували туристичний рай у буквальному значенні слова на піску. Чому ж ми, маючи величезний потенціал, сидимо на низькокалорійному туристичному пайку?! Відповідь на це запитання спробували відшукати учасники круглого столу, організованого Національною туристичною організацією і редакціями газет «Дзеркало тижня» та Ukrainian Travel Gazette.

Ігор Хмарський, голова правління туристичної компанії «Діалог-Київ»:
— Цілком підтримую ідею максимального сприяння в’їзду до нашої країни громадян із держав Євросоюзу. Адже нині процедура одержання віз в українських консульствах є не лише складною, а й дорогою. Якщо ж через скасування віз наші консульські установи і втратять чималі кошти, то за рахунок збільшення в’їзного турпотоку все це з лихвою окупиться. Втративши, умовно кажучи, 70 «візових» євро або доларів, ми придбаємо набагато більше.

Ігор Голубаха, глава Всеукраїнської асоціації туроператорів, президент ЗАТ «Гамалія»:
— Справді, скасування візового режиму дуже позитивно позначиться на бажанні іноземців їхати до України. Адже не секрет, що багатьох просто лякали суми, які доводилося сплачувати за термінове відкриття українських віз. Інше важливе питання — яким буде контроль за туристами, котрі приїздять в Україну, як гарантувати їхню безпеку? Сьогодні ми, надаючи певну візову підтримку, беремо всі ці питання на себе. А от хто їх вирі­шуватиме в разі скасування віз, поки що незрозуміло.

Тетяна Волошина, віце-президент Туристичної асоціації України, гендиректор турагентства «Олімп Тревел»:
— Скасування віз для туристів із країн Євросоюзу, США, Канади, Швейцарії, Японії, Австралії і Нової Зеландії — шлях, яким свого часу пішли прибалтійські країни, Чехія, Угорщина, Польща. Та мені здається, нам краще запозичити практику турків: на кордоні, скажімо, доларів за двадцять клеїти в паспорт громадян цих країн марку і — ласкаво просимо. Звісно, робити це швидко, без зволікань, не вимагаючи ніяких додаткових документів.
Якусь «копійчину» все-таки потрібно брати. Звичайно, не 250 або 300 доларів, які сьогодні необхідно платити за термінове оформлення української візи. Адже ми вже дійшли до того, що в Німеччині й у Франції наша туристична віза коштує дорожче, ніж приватна або бізнес-віза! Так, лише на 10 євро. Начебто не набагато, але вона дорожча. Нонсенс!.. Тому, як на мене, потрібно дуже ретельно все продумати. Оскільки повне скасування віз для громадян Євросоюзу обернеться великими збитками для нашого бюджету. А брати невелику суму без будь-яких бюрократичних затримок при проходженні паспортного контролю — саме те, що треба.
І не слід боятися, що ми, турфірми, не надаючи візову підтримку, не відповідатимемо за туристів. Якщо це організований турист, він купує у нас готельний номер, квитки, екскурсію. Куди він від нас поді­неться? Ну, приїде він без візи, ми ж усе одно знатимемо, де він знаходиться, ми все одно відповідаємо за нього, супроводжуємо його від моменту прильоту до країни до виїзду з неї.
— Які проблеми сьогодні найбільше хвилюють українських турбізнесменів, котрі займаються в’їзним туризмом?
І.Голубаха:
— Я часто зустрічаюся з керівниками регіональних турфірм. Практично всі вони говорять про проблеми, спричинені тіньовим турбізнесом, що процвітає у багатьох областях України. Коли в Києві це явище практично зведене нанівець, то в тому-таки Львові, Кам’янці-Подільському дуже багато приватних осіб, котрі, не маючи відповідних ліцензій і не сплачуючи ніяких податків, приймають групи іноземних туристів, підривають цим турринок свого регіону. Оскільки, знижуючи ціни, вони перехоплюють групи, завдаючи шкоди тим, хто працює офіційно. Впевнений: це питання потребує жорсткого державного регулювання.
Ми вчинили правильно, коли в новій редакції закону про туризм заборонили негромадянам України проводити екскурсії і взагалі займатися такого роду діяльністю на території нашої країни. Я сам неодноразово бачив, як польські туристи, подорожуючи Західною Україною на автобусах, не користувалися послугами наших гідів і перекладачів. Що цим людям розповідали про нашу країну й історію? Можемо лише здогадуватися... Це — одне з питань, контроль за виконанням яких є нині дуже актуальною проблемою.
Т.Волошина:
— Найбільший головний біль — катастрофічна нестача в Києві тризіркових готелів. Нам просто ніде селити групи! «Русь» і «Либідь» — монопо­лісти, які нам сьогодні міцно викручують руки. Наприклад, цього року порівняно з 2004-м добова ціна місця у «двійці» зросла на двадцять чотири у.о. (І це — не моя ціна, а готелю «Русь».) Харчування — ще плюс десять у.о. Разом — тридцять чотири. Скажіть, це продаватиметься?! А стояло б іще три готелі, ніхто б не підвищував ціну до шістдесяти у.о. на добу.
— Яким чином держава має сприяти розвитку в’їзного туризму?

Степан Романюк, президент міжнародного агентства «Україна-Русь»:
— Державна підтримка туризму необхідна. Проте, можливо, є сенс дещо змінити пріоритети. Було б непогано, якби в нас створювався не лише «фірмовий» турпродукт, а й, скажімо, загальнонаціональні культурні маршрути. Таким чином, на міжнародних виставках ми могли б представляти не лише маршрути, розроблені туроператорами — учасниками цих заходів, а й плоди загальнодержавної туристичної «творчості».
Більше того, ми можемо, об’єднавшись, приміром, із тією-таки Молдовою і Грузією, створити чудовий маршрут, що матиме назву «Винний шлях». Саме держава має допомагати розробляти такі державні або полідержавні турпродукти, які згодом можна дуже вигідно продавати. Цією темою потрібно серйозно зайнятися, просувати її через ЮНЕСКО. Весь світ знає такі проекти, як «Великий шовковий шлях», «Із варяг у греки». Чому б не розвинути до світових масштабів маршрути «Київська Русь», «Шляхами Шевченка»?..
Кілька слів стосовно просування національного турпродукту. Участь у міжнародних виставках і ярмарках — безумовно, справа потрібна й важлива. Та ми зовсім не думаємо про виставки, які організовуємо тут, у Києві. Вони стали орієн­тованими суто на виїзд. Наприклад, на двох останніх виставках я не знайшов жодного (!) оператора, котрий продає наш турпродукт, призначений для іноземців. Відповідно, немає на цих ярмарках й іноземців, які цікавляться нашим турпродуктом... І це наша біда. Адже для того, щоб поїхати на ту ж ITB до Берліна, мені потрібно витратити 3 тис. євро, розмістити ж свій стенд на нашій виставці — набагато дешевше. Ось тут і має підключитися держава, подумати, як зацікавити і привезти до нас потенційних покупців.
Зокрема необхідно організовувати і прес-тури для закордонних журналістів. Погляньте, як працюють москвичі — щороку організовують по двадцять прес-турів для представників іноземних ЗМІ! Такі рекламні заходи потрібно проводити і для закордонних туроператорів, не пошкодувати на це грошей, розробити класні маршрути і показати їм Україну, наші туристичні центри. Варто запозичити закордонний досвід організації туристичних виставок (як це робиться, скажімо, у Франкфукті-на-Майні або Барселоні), коли організатори заходу не лише продають площу, а й стають посередником між туроператором і покупцем. Збираючись туди їхати, я попередньо надаю свої дані, а організатори готують мені розклад зустрічей — по чотири-п’ять на день. Усе це згодом не може не вплинути на розвиток турбізнесу.
Не використовувати ж свої ярмарки для розвитку в’їзного туризму, прямо скажу, просто нерозумно. Впевнений, є сенс у майбутньому один із наших ярмарків — весняний або осінній — повністю присвятити внутрішньому та в’їзному туризму.

Світлана Габріелян, віце-президент турагентства «Либідь-Київ»:
— На жаль, у новій редакції закону про туризм не знайшлося місця для культурного та ділового туризму. А це ж напрями в’їзного туризму, що розвиваються найбільш динамічно. Отже, нам необхідно продумати концепцію їхнього розвитку й намагатися максимально ефективно просувати ці сектори туризму на міжнародній арені.
— Поговорімо про «в’їзну» туристичну статистику. Не секрет, що в різних статистичних звітах часом фігурують цифри, які істотно різняться. Чому так відбувається?
С.Романюк:
— На мій погляд, у тих «туристичних» статистичних даних, якими ми сьогодні оперуємо, дуже багато надуманих цифр і підрахунків. Наприклад, у статистичних звітах за 2004 р. читаємо: Україну за шість місяців відвідало близько 6 млн. іноземних туристів. Там само далі — «зокрема іноземних осіб, що в’їхали». Але, пробачте, про кого йдеться? Якщо ми кажемо про туристів — це одне, якщо про відвідувачів — зовсім інше. Адже існує затверджена методика розрахунків обсягів туристичної діяльності, де чітко зазначено, хто такий турист і хто такий відвідувач. Торік у наших готелях зупинялося 550 тис. іноземців. Додамо до них ще 300 тис. зарубіжних гостей, які побували в наших санаторіях і будинках відпочинку. Оце — туристи. Інші — відвідувачі.
Статистичні дані мають відповідати дійсності, а не вводити в оману. Адже від цих цифр «танцюють» інші розрахунки. Скажімо, скільки ж в’їзні туристи дають Україні грошей? Множимо вищезгадані шість мільйонів на 500 доларів (мінімум, який кожен іноземний турист залишає в Україні), одержуємо досить серйозну суму, але... тільки на папері. Насправді маємо аж ніяк не настільки велику цифру... Просуваючи вітчизняний турпродукт, ми повинні оперувати реальними цифрами. Інакше як прогнозувати можливий прибуток, та й узагалі працювати?
— Протягом усіх років незалежності України туризм сприймався як щось другорядне, йому не приділяли належної уваги, і в цілому галузь вижила фактично всупереч, а не завдяки. Поклавши руку на серце: є шанси, що ситуація зміниться на краще?
І.Голубаха:
— Та вона вже змінилася! Всі вже знають, що туризм — це галузь. А протягом останніх півтора року ми, представники туристичної спільноти, намагалися довести всім, що туризм — не просто галузь, а галузь економіки, яка може й мусить приносити дохід державі. Тому сьогодні потрібно говорити про перспективи створення вітчизняної індустрії туризму.
Нині для нас склалася досить сприятлива ситуація, пов’язана зі зміною ставлення до Україні в усьому світі. Не секрет, що ще три-чотири роки тому про прихід на наш ринок великих туроператорів або готельних мереж можна було лише мріяти: не було нормальної законодавчої бази, процвітала найжорстокіша корупція, яка перевищувала всі розумні межі. Ми не могли пояснити колегам, чому фірма, що інвестує будівництво туристичного об’єкта, відразу має починати сплачувати шалені податки, збори. Будь-який бізнесмен, зробивши найприблизніші підрахунки, відразу втрачав до нашого ринку інтерес і бажання на ньому працювати...
Образно кажучи, сьогодні біля кордонів України стоять люди з повними гаманцями, готові вкласти свої гроші в нашу економіку. Безумовно, аби їхні капітали запрацювали в нас, нам самим потрібно багато чого зробити. Насамперед — створити стабільне й чітко відрегульоване законодавство із захисту інвестицій плюс прозору систему моніторингу ринку, що демонструватиме туристичну привабливість України.