БІДОЛАШНИЙ ЧЕРНІГІВ

Хто покривав?

то дозволив?

то співучасник?

На деякі з запитань, що прозвучали у статті «Жабки і бабки» (№ 35, 2002), сьогодні можна дати відповідь. Решта, як і раніше, залишаються серед категорії риторичних.

Нагадаємо: публікація проливала світло на неочевидні обставини реконструкції центру Чернігова. Торкалася вона й сумнівних операцій на місцевому ринку нерухомості. Кожен з окремо узятих епізодів був цікавий, як детектив. З тією лише різницею, що інтрига не підпорядковувалася логіці простого сюжету. Вгадувалися якісь вертикальні нитки, на яких тримається гнила конструкція. Але здогади до справи не підшиєш.

Одна ниточка частково розмоталася сьогодні. Не найміцніша, прямо скажемо. Однак показова.

На нашому столі — два документи. Чи один. Це як подивитися. У паперів — однаковий вихідний номер 10-3929/18. Датовані вони одним і тим самим числом — 02.08.2002. І руку до них доклав один посадовесь — заступник державного секретаря Міністерства культури і мистецтв України Л.Новохатько. Більше того: є свідки, готові підтвердити на слідстві й у суді, що обидва тексти в різний час зацікавлена сторона подавала для виправдання своїх дій. Дії ж ці, описані в «Жабках і бабках», здатні повергнути в легку непритомність будь-якого історика чи славіста. Йдеться про спорудження шинку в охоронній зоні Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній». За два кроки від пам’яток домонгольської епохи — Борисоглібського і Спаського соборів.

Нагадаємо коротенько суть справи. Будівництво розгорнула фірма, іменована в офіційних паперах «ТОВ ВКП «Казка». Наскільки ми знаємо, вона й раніше продавала на розлив неподалік храмів, які пам’ятають ще молитви князя Ігоря та його дружинників. Але використовувана для цього мала архітектурна форма, яку легко можна знести, перестала задовольняти запити комерсантів. Якимось чином (не станемо гадати, яким) заручившись згодою міської влади і наплювавши на вищу інстанцію, зобов’язану класти край таким речам, — управління з охорони пам’яток при обласній архітектурі, — «казкарі» заходилися будувати капітальну конструкцію. В.о. начальника управління охорони пам’яток Віктор Устинов неподобство заборонив. Двох працівників із міліцейської спецслужби, покликаних боротися з оргзлочинністю, але які натомість заявилися чомусь до нього з’ясовувати причину заборони, не злякався. (До речі, використання ресурсів різних спецслужб для підтримки тих чи тих комерційних починань, схоже, набуває в нашій країні характеру епідемії.) Тут — уже після того, як роботи розгорнулися на повну силу, — і з’явилася перша версія згаданого вище паперу. Він дозволяв спорудження «літнього торгового майданчика з розбірних конструкцій», «тимчасового торгового павільйону».

Віктор Матвійович резонно заперечив, що споруджуване «Казкою» за міцністю не поступається сусіднім архітектурним реліквіям, тільки сучасніше: металеві опорні труби, зварні конструкції. А отже, номер не проходить. І тут сталося диво. Документ роздвоївся. Усе залишилося попереднім: бланк Міністерства культури і мистецтв України, дата, номер, витіюватий підпис Новохатька. Лише слова «з розбірних конструкцій» та «тимчасовий» зникли. Відразу відкинемо версію про підчистку, підміну та інші технічні вільності на місцях. Документи — різні комп’ютерні роздруківки схожого, але не автентичного тексту. Рядки у відредагованій версії відповідним чином з’їхали.

Залишимо юристам вирішувати: називається це службовою підробкою чи якось інакше. Зауважимо лише, що віднедавна (на превеликий жаль і на горе уцілілим реліквіям) захист давніх архітектурних пам’яток правді є прерогативою Мінкульту. Однак і колишніх нормативних актів, відповідно до яких, роботи в охоронній зоні шедеврів давнього зодчества мають погоджуватися з управлінням реставрації та реконструкції історичної забудови Держбуду України, ніхто не скасовував. За твердженням начальника цього управління Миколи Кучерука, ні в серпні, ні раніше ніхто до них із чернігівської «Казки» по такий дозвіл не звертався. І, отже, його не одержував.

Воістину казкові справи кояться сьогодні в Чернігові. І сам він скидається на іграшкове королівство зі старої дитячої повісті про Петрушку та царя Фармалая. У тій повчальній історії блискуче і дохідливо описано процес адміністративної деструкції. Розладналося щось в управлінському апараті лялькової країни — і кинулися посадові особи розтягувати, хто що може. Найбільше пощастило губернатору і скарбнику. Не з порожніми руками залишився хранитель царського вбрання. Не пам’ятаємо вже, що поцупили начальник таємної поліції і суддя Нашим-Вашим, а ось двірник спрожогу схопив дві новенькі казенні мітли...

Щоб розібратися в усіх перипетіях, пов’язаних із кредитами, страховками, депозитами та купівлею-продажем громадського майна Чернігівщини, уже добряче розтягнутого по коморах та засіках офшорних зон, життя не вистачить. Не журналісти мають цим займатися, а спеціалісти іншого профілю. Втім, судячи з акуратності, з якою «зачищають» кінці афер, юридичної продуманості окремих комбінацій та куленепробивної впевненості шахраїв у тому, що ніхто їх не зачепить, без спеців такого роду мало яке злодійство сьогодні відбувається. Дивуєшся — з чого отримують підприємливі ділки мільйонні прибутки. Ну зрозуміло — банки, великі підприємства, енергетика, сировинні ресурси, аграрний сектор… Але що, припустимо, може отримати зі своєї праці службовець Товариства порятунку на водах (ТоПВ), окрім мотора для човна та плавок рятувальника?

Нещодавно в Чернігові відбувся вигадливий аукціон. Оголосили про ці дивні торги не через газету «Из первых рук», як звичайно, а на шпальтах іншого видання («Афіша», №31, 2002). Весь наклад зазначеного номера миттєво став бібліографічною рідкістю, зник із продажу.

Виставлялася на аукціон частина будинку, розміщеного в курортній зоні річки Десна, неподалік готелів «Брянськ» та «Придеснянський» (в останньому зупиняються VIP-гості міста, будувався він ще за радянських часів на спецзамовлення партійного керівництва). Об’єкт, що продавався, розміщений більш вдало, ніж елітний «Придеснянський», біля самісінького берега. З урахуванням того, що майбуття Чернігова, який входить у маршрут «Золоте кільце України», пов’язане з туризмом, — ціна його неймовірно висока. Однак оцінили об’єкт у 17 500 гривень (це не жарт!). Саме за такою ціною мав піти будинок, колись уже закладений в Укрсоцбанку. За наявними у нас даними, не схильні платити зайве банкіри лише під частину згаданої нерухомості дали кредит у
150 тис. доларів США.

Належить будинок місцевому ТоПВ (хоча з якогось часу частково переданий у статутний фонд такого собі «Спільного підприємства «Аква», частково — використовується для інших потреб, скажімо, як авторемонтне підприємство, що скидає, до речі, неочищені відходи у рів, сполучений із Десною). Купити його за смішною ціною — через підставних осіб і фірми — теж планувало керівництво ТоПВ. Підтвердити його участь в акції можна документально, докази незаперечні.

Є в цій історії ще низка подробиць кримінального характеру, що стосуються посадових осіб, які «дахували» комбінацію. Не стомлюватимемо читача переліком їх. Цікаві вони, швидше, для правоохоронних органів. Купівля-продаж не відбулася через те, що, почувши про аукціон, у ньому все ж таки захотіли взяти участь сторонні особи, яким ласий кусень не призначався. Відразу в руках зацікавленої сторони з’явився папір, що скасовує торги під формальним приводом (навіть тих, хто проводив аукціон, такий хід обурив).

«Але де ж «працює» отриманий під будинок кредит?» — просить нас розібратися в обставинах справи житель Чернігова Олександр Біленчук, на підставі письмового звернення якого ми й зайнялися вищеописаною комбінацією.

Не знаємо. Нам не сказали. Самим цікаво.

Дикість? Дикість. Бруд? Бруд. А тим часом — дрібничка. Незначна дрібничка, порівняно з тим, що коїться. Що там один будинок у курортному районі чи шинок у святому місці! Зовсім поруч нещодавно відгриміла афера іншого масштабу.

Завершилася, за офіційними даними, перша стадія реконструкції центральної частини міста. Десяток газет докладно описали брудні обставини цієї авантюри. Місцеве керівництво сприйняло публікації стоїчно.

Сліпому ясно було: ліпиться все невідомо для чого, але не для чогось хорошого. Корчували якісні бордюрні камені з граніту, дробили справне дорожнє покриття. Асфальт місцями клали прямо на асфальт. Цей жахливий брак переробити вже неможливо, але довести наявність його — просто: досить дослідити, скажімо, якість ремонту проспекту Перемоги.

З ранку до ночі, під зливами гарували сотні робітників з інших областей. Те, що безробіття розкидає чернігівських будівельників по всьому світу — від Москви до Лісабона, — нікого не хвилювало: злагоджені приїжджі колективи давали форсований темп. Поспішали, як на пожежу. Валили екзотичні дерева, ламали пам’ятники на могилах визволителів міста (ця частина акції описана в статті «Жабки і бабки»). Багато що робилося на «живу» нитку. Декоративна цегла на тротуарах лише відтінила побиті й обшарпані фундаменти деяких будинків.

Завершення робіт приурочили до 200-річного ювілею Чернігівської губернії та 70-річчя області. Раніше такі дати ніколи не відзначалися урочисто. Але до звичного свята — Дня визволення міста — будівельники не встигали ніяк.

Свято було гучним. Чотири хвилини палахкотів у небі небачений феєрверк. А ранок наступного дня привітав жителів Чернігова радіооголошенням: у зв’язку з величезною заборгованістю, подача тепла і гарячої води відкладається на невизначений термін.

…Можна, звісно, вдавати благодійника регіону і, по-шахрайському підсунувши людям непотрібний, безглуздий, вульгарний «євроремонт» їхнього міста, отримати зі справи певний прибуток. (В інших краях і в інший час підприємливі знавці ринкової кон’юнктури та практичної економіки настільки ж успішно скуповували за скляні намиста землю і золото.) Неможливе інше. Навіть у країнах, значно багатших за Україну. Не можна брати стільки, скільки в нас беруть, — і розраховувати, що решти вистачить тим, хто не краде, хоча б на найнеобхідніше. Хай не на пристойну освіту і можливість заробляти чесно для себе і країни. А хоча б на хліб, тепло і ліки.

Цікаво, чи розуміють чернігівці, що між подарованим їм «євроремонтом» міського центру і тим, що холоди вони зустрінуть у неопалюваних житлах, умиваючись із казанка, є певний зв’язок?