Бідність буває гордою, а багатство — ніколи

Приводів писати про Кубу сьогодні хоч відбавляй: Рік Куби в Україні, 20-річчя українсько-кубинської співпраці за програмою лікування та оздоровлення дітей, котрі постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, 120-річчя від дня народження геніального кубинського шахіста і дипломата, чемпіона світу Хосе Рауля Капабланки-і-Граупера. Але мене переповнюють особисті враження від поїздки на наукову конференцію на Кубу, зустрічей із колегами, розмов із простими людьми.

Усе почалося із зустрічі в гаванському аеропорту ім. Хосе Марті. Кубинський дипломат Армандо Кордовес Гарсія виголосив вітальну промову, зміст якої зводився до того, що бідність буває гордою, а багатство — ніколи. Далі була емоційна розповідь про те, як Куба ось уже понад 20 років без будь-чиєї підтримки, сам на сам протистоїть блокаді з боку свого північного могутнього сусіда. І коли на початку 90-х від неї відвернулися всі країни колишнього соцтабору, кубинці жили надголодь, проте не озлилися. Фідель сказав: «Зараз їм теж важко».

Їдемо в готель повз велетенський комплекс будинків — це госпіталь. Не тільки він, а й інші медичні установи можуть слугувати візитною карткою країни. Запитуєш себе: як бідній країні вдалося створити охорону здоров’я, якій можуть позаздрити значно багатші? Вона справді цілком сучасна, загальнодоступна і зовсім безплатна для всіх кубинців. Цікавлюся поліклініками, котрі обслуговують робітників: вони добре оснащені, комп’ютерними томографами їх не здивуєш. Тут заведено вважати, що витрати на охорону здоров’я — інвестиції в майбутнє. Насамперед це стосується лікування та оздоровлення дітей. У місцевості Тарара споруджено чудовий медичний центр для дітей. За останні 20 років тільки з України за кошти Куби там отримали лікування 23 тисячі дітей. Для країни, що переживає не найкращі часи, це не просто шляхетний жест, а справжня дружня солідарність.

Стара Гавана чимось скидається на Одесу: фасади будинків хоч і потребують реставрації, проте все ще зберігають неповторність архітектури, а вже відновлена частина міста справляє враження музею просто неба. Висотними будинками забудована переважно набережна, там кам’яні джунглі сусідять із океаном і від цього не видаються такими потворними. Столиця позбавлена будь-якої бундючності. На вишуканих балконах, які прикрашають фасади, сушиться випрана білизна. Це виглядає природно, по-домашньому, як в Одесі.

За традицією, щовечора рівно о 21.00 у старовинній фортеці Ель-Морро стріляє фортечна гармата, сповіщаючи, що вхід у Гаванську бухту під контролем. У ресторанах, які відвідував Ернест Хемінгуей, вам покажуть столик, за яким він пив своє мохіто.

Під час перебування на Кубі я не побачив жодного рекламного щита, не почув жодного рекламного оголошення, хоча рекламувати є що, наприклад — найкращі у світі кубинські сигари або ром. Виявляється, це теж має значення для психологічного комфорту: вам нічого не нав’язують, ви вільні у своєму виборі.

Гавану повною мірою можна вважати музеєм раритетних автомобілів — «шевроле», «б’юїки» 40—50-х років, а такої кількості «москвичів», «жигулів», «волг» не побачиш у жодному нашому місті, всі вони на ходу, обслуговують здивованих туристів. Ось і ми сіли в один із таких «музейних експонатів», щоб доїхати від готелю до центру міста, але нам не пощастило: дорогою відмовило зчеплення. Водій усе ж таки встиг дещо розповісти: приватний власник автомобіля не має права продати його іншій приватній особі, купити може тільки держава за твердими розцінками. Приблизно така ж ситуація і в інших сферах. Грунту для спекуляцій, або, як тепер заведено казати, — для бізнесу, немає жодного. Приватному підприємництву розгулятися ніде. Дорогих «тойот», «лексусів», «мерседесів» не побачиш. Нові іномарки недоступні, проте вони не в пошані ще й тому, що сервіс дорогий, а ремонтувати їх умільцям не під силу.

Запитую в нашого перекладача і гіда, що навчався у Вінниці: «Чому люди не усміхнені, неначе чимось стурбовані?» Відповідає: «Їм холодно, вдень + 20—24 °С. Адже це лютий, зима». Сподіваюся на відвертість: «А може, не тільки холодно, а й голодно?». Запевняє: «Тепер — ні». Кожен кубинець за символічну плату отримує місячний пайок — 6 кг цукру, 3 кг рису, 3 кг бобових, м’ясо — нерегулярно, молоко — тільки дітям і старикам. Це — гарантований мінімум для кожного. Жебраків не побачиш, безхатьків теж нема. Кожен має дах над головою. Житлові будинки часто мають непрезентабельний вигляд, але плата за них невисока, опалювати їх не треба, гаряча ж вода надходить із баків, встановлених на дахах будинків, де її нагріває сонце.

Становище з житлом великою мірою ускладнюється тим, що кожних три-чотири роки над Кубою лютують урагани, після яких доводиться міняти покрівлі на 80 відсотках усіх будинків, а в сільській місцевості — ще більше. Витрати чималі. Потрібно використовувати надійний і водночас недорогий матеріал. До останнього часу перевагу віддавали шиферу на основі хризотилового азбесту. Однак антиазбестова кампанія, яку в усьому світі розгорнули виробники штучних замінників природного мінералу, породила щодо нього сумніви. Справді, важко залишатися байдужим, коли говорять про десятки й сотні тисяч смертей від азбестозалежних захворювань. Правда полягає в тому, що амфіболовий азбест — справді сильний канцероген для людини — широко використовувався в західних країнах. Його безконтрольне застосування у 50—60-х роках, небезпечні технології зумовили досить поширені випадки тяжких захворювань у робітників — мезотеліоми плеври, рак легень. Тепер його видобуток і застосування повсюди заборонені. Що ж стосується хризотилового азбесту, то він за своїми фізико-хімічними властивостями так відрізняється від амфіболового, що вчені з Гарвардського університету вважають помилкою застосовувати до нього збірний термін «азбест»; поширювати заборону на його використання немає підстав, тим більше що окремі замінники — небезпечніші.

Так несподівано результати досліджень нашого інституту, присвячені умовам праці та стану здоров’я робітників азбестоцементного виробництва України, знадобилися на Кубі та в інших країнах Латинської Америки. Профспілка будівельників Куби організувала міжнародну конференцію, на якій і відбувся обмін досвідом. Наші дані переконливо засвідчили, що хризотил у зв’язаному стані з цементом менш агресивний і в умовах належного контролю може використовуватися без шкоди для здоров’я. Спостереження кубинських лікарів і спеціалістів із інших латиноамериканських країн підтверджують наші висновки.

Участю в конференції справа не обмежилася. Мене разом із російськими вченими запросили в Академію наук Куби. Президія академії та деякі інститути розміщуються в найпрестижнішому будинку Гавани — у Капітолії, побудованому на взірець і подобу вашингтонського. Серхіо Хорхе Пастрона, відповідальний за міжнародні зв’язки, докладно розповів нам про історію академії і про її сучасне.

У всьому світі широко відомі дослідження Т.Ромая і К.Фінлея, котрі відкрили механізм передачі жовтої лихоманки. Кубинські вчені багато зробили в галузі селекції цукрової тростини. Зараз на Кубі діють близько 100 наукових центрів, у тому числі з ядерної фізики, медицини, сільського господарства. Недавно відбулися зміни — всі інститути передано відповідним міністерствам, за академією збереглося науково-методичне керівництво (фактично, подвійне підпорядкування).

Свого часу Фідель Кастро сказав: «Майбутнє Куби повинно стати майбутнім людей науки». На жаль, ці слова поки що не збулися. Наукові інститути, учені, як і все суспільство, зазнають чималих труднощів: матеріально-технічна база, створена з допомогою Радянського Союзу та інших соцкраїн, застаріла, виділених коштів бракує. Одразу після революції приблизно 50% вчених та лікарів емігрували, знадобився час для відновлення кадрового потенціалу, потому відбувся розпад соцтабору, а з ним прийшли нові труднощі. Попри це, такі наукові установи, як Центр генної інженерії та біотехнології, Центр молекулярної інженерії, Національний центр наукових досліджень, Кардіоцентр дитячої хірургії «Вільям Солер» продовжують успішно працювати й отримують серйозні результати. Сьогодні Куба виробляє багато медичних препаратів, вони стали важливою статтею експорту. Передусім це стосується вакцин. Деякі з них — унікальні, зокрема вакцина проти менінгіту. У Великобританії, Канаді та Франції проходить клінічні випробування кубинський препарат для лікування раку легень. На Кубі аналогічний препарат уже використовують для лікування раку гортані та пухлин мозку.

Ми самі напросилися побувати в Інституті гігієни праці та професійних захворювань. Таку можливість нам дали. Їдемо в передмістя Гавани. На величезній території — не менше десятка одноповерхових будинків. В одному з них розміщується адміністрація. У кімнаті, схожій на навчальний клас, нам показують відеофільм про інститут, потім розгортається дискусія. Співробітники дуже зацікавлені у співпраці. Домовилися про обмін інформацією, а в майбутньому — про ширші наукові зв’язки. Відчуваємо, що прохання відвідати лабораторії поставить наших гостинних колег у скрутне становище, тому утримуємося. А невдовзі з’ясовується, що й показувати нічого. Прилади для вимірювання кількості пилу, газів у повітрі робочої зони, інших шкідливих виробничих чинників застаріли морально й фізично. На практиці все зводиться до обстеження здоров’я працівників, для цього є всі необхідні умови. Важливе значення має прогресивне законодавство про охорону праці.

Кубинські сигари виробляють тільки вручну, ніякої механізації у принципі бути не може. Майстер відбирає тютюновий лист певного розміру і певної вологості, акуратно розкладає на гладкій поверхні, потім наповнює його подрібненим тютюновим листям і згортає в трубку, кінець листа закріплює спеціальною клейкою масою, обрізає зайве, прикріплює етикетку. Сигара готова. Весь процес забирає чотири-п’ять хвилин. Це нам продемонстрували на виставці. На фабриці усе відбувається напевно ж швидше.

Сигари досить дорогі. На вулиці вам їх пропонують за зниженими цінами, але якості ніхто не гарантує. Правда, інколи продавцями виявляються робітники тютюнових фабрик, яким по три-чотири сигари видають щодня.

Нікель, вакцини, цукор і сигари — важливі статті кубинського експорту, які істотно впливають на економіку. Слід сказати, останнім часом додався й туризм. Його розвиткові приділяють велику увагу. 2009 року на Кубі побувало близько 2,5 млн. іноземних туристів, планується збільшити їх кількість до п’яти мільйонів. З цією метою побудовано фешенебельний курорт Варадео: п’ятизіркові готелі, бездоганний сервіс, прекрасні пляжі, але на Кубу це вже не схоже. Тут міжнародний стандарт, створений спеціально для викачування грошей із іноземців.

В останній день нашого перебування попрощатися з нами в готель прийшли представники кубинської туристичної компанії, послугами якої ми користувалися. Один білий, другий чорний. І це не якась нарочитість. Населення Куби складається переважно з нащадків іспанських завойовників та негрів — нащадків рабів, яких завозили з Африки в Америку, є чимало мулатів. Хоч би як ви старалися, вам не вдасться знайти бодай натяку на протистояння на етнічному чи релігійному грунті. Кубинська нація монолітна. Основа цього — повна рівноправність різних груп населення. Кубинське суспільство не розділене на бідних і багатих. Теза В.Маяковського, що народилася на Кубі в 1925 р.: «...білу роботу робить білий, чорну роботу — чорний», абсолютно втратила свою актуальність.

Звісно, тиждень — занадто малий термін, щоб повністю розібратися в нинішній ситуації на Кубі. Але один висновок можна зробити напевно: кубинці вже ніколи не будуть у ролі обслуги на американській дачі на прекрасному острові, який у вигляді ящірки націлився в океан.

На Кубі назрівають зміни, у зв’язку з цим хочеться побажати гордому народові не розгубити тих величезних звершень, яких він досяг за останні 50 років, не повторити помилок багатьох колишніх соціалістичних країн.

Коли цю статтю було написано, президент України видав указ про нагородження керівників Куби Фіделя Кастро Рус і Рауля Кастро Рус, а також міністра охорони здоров’я Куби, Надзвичайного і Повноважного Посла Куби в Україні та інших видатних діячів високими нагородами України за зміцнення україно-кубинського співробітництва, реалізацію програм із лікування та оздоровлення дітей, котрі постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Автор статті приєднується до поздоровлень на адресу нагороджених і не сумнівається в тому, що цей указ схвалює весь народ України, і особливо ті 23 тисячі дітей, які відновили своє здоров’я на Кубі.