Ще одна перемога... зі сльозами на очах. Досвід минулого повчальний для сьогодення

65 років тому радянський солдат врятував світ від коричневої чуми. І вдячне людство урочисто відзначило це велике свято.

30 років тому радянські епідеміологи — вчені та лікарі — позбавили світ найстрашнішої й найдавнішої хвороби — натуральної віспи. Цього разу людство виявилося невдячним. Та що там людство, самі переможці в метушні забули про цю перемогу.

У соціально-політичному сенсі згадані події, звісно, у світовій історії непорівнянні. Та якщо підсумувати кількість жертв від віспи, то вона порівнянна з людськими втратами в усіх світових війнах. Ця хвороба вбивала людей на всіх континентах, лік ішов на сотні мільйонів, у тих, хто вижив, на все життя залишалася особлива мітка — спотворене обличчя, нерідко вони сліпнули. Віспа спустошувала міста й цілі країни, за своєю згубною силою не поступаючись чумі. Від цієї інфекції страждали стародавні єгиптяни, греки та римляни, вона зупиняла походи хрестоносців, а конкістадори, завойовуючи Америку, використовували її збудника як біологічну зброю. Ці перші на Американському континенті біотерористи розвішували на деревах одяг моряків, які померли від віспи. Воїни місцевих племен охоче підбирали його, а невдовзі воювати вже не було потреби. Вірус віспи виявлявся ефективнішим за гарматні ядра. Він не щадив ні фараонів, ні імператорів, ні диктаторів нашого часу. Досить згадати обличчя вождя всіх народів Й.Сталіна, — воно було спотворене віспою. Наразі поширена думка, що це зробило його ще жорстокішим.

Хоч 1796 року англійський лікар і дослідник Едуард Дженнер відкрив спосіб профілактики віспи, жорстокі епідемії тривали ще майже два століття. Тому, коли в 1980 році на Всесвітній асамблеї охорони здоров’я генеральний директор ВООЗ доктор Малер офіційно повідомив, що програму боротьби з віспою успішно завершено й цю інфекцію ліквідовано в усьому світі, — то по суті було оголошено про вибавлення людства від підступної й смертельної небезпеки, а також про торжество профілактичної медицини, — адже лікувати віспу й сьогодні ніхто не вміє.

Тепер воздаймо належне тим, хто ініціював цю боротьбу і завдяки кому було досягнуто цієї видатної перемоги.

Уперше ліквідувати віспу у світі запропонував від імені Радянського Союзу ще в 1961 році міністр охорони здоров’я С.Курашов. Але тоді цю ініціативу делегати Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я сприйняли як утопію. Минуло ще 15 років, міжнародну програму ліквідації віспи знову ініціював міністр охорони здоров’я Радянського Союзу академік Б.Петровський. Тепер її прийняли. Програма спиралася на міцну фундаментальну наукову основу, в розробці якої видатна роль належить академіку Л.Громашевському.

Його теорія епідемічного процесу й сьогодні становить основу боротьби з епідеміями. Вона геніальна й тому зрозуміла кожному, навіть непрофесіоналам. Для того, щоб будь-яка епідемія розвивалася, необхідні певні умови. По-перше, має бути джерело інфекції, найчастіше це хворий або носій збудника, по-друге — необхідний сприйнятливий до інфекції організм (позбавлений специфічного імунітету). І, нарешті, має бути механізм передачі інфекції від хворого до здорового. Досить у будь-якому місці розірвати цей порочний ланцюг — і епідемічний процес припиниться. Але як це зробити найефективніше? Наука й тепер не завжди дає вичерпні відповіді щодо багатьох інфекцій, особливо нових або давніх, які повернулися в новому вигляді. Завдання ускладнюється тим, що збудник постійно змінює свої властивості.

Що стосується віспи, то йшлося про те, аби все населення Землі зробити несприйнятливим, інакше кажучи — вакцинувати сотні мільйонів людей на всіх континентах. Ефективність такого підходу було доведено раніше, на прикладі Радянського Союзу, де запровадили обов’язкове щеплення проти віспи.

Російські й українські епідеміологи очолювали воозівські групи, які проводили польові роботи в країнах Африки, Південно-Східної Азії та Латинської Америки. Постійну допомогу їм надавали головні державні
санітарні лікарі Радянського Союзу П.Бургасов та України М.Мельник.

Я спілкувався з координатором цієї роботи, працівником штаб-квартири ВООЗ у Женеві доктором Г.Ніколаєвським. Його розповіді нагадували воістину драматичні історії. Все це було далеко не просто, часто з ризиком для власного здоров’я та життя. Доводилося готувати персонал із місцевих фахівців, переконувати неграмотне населення. У вождів були свої контраргументи: якщо люди менше вмиратимуть, то чим їх годувати, — продовольства й так бракує. Інколи згода на вакцинацію давалося в обмін на додаткову гуманітарну допомогу. Радянський Союз для реалізації цієї програми передав ВООЗ безоплатно 1,5 мільярда доз вакцини проти віспи, у тому числі й українського виробництва.

Минуло 30 років. На зміну цій чудовій перемозі над найнебезпечнішою інфекційною хворобою прийшли інші часи, вони й викликають сльози на очах. В Україні, та й в інших «молодих» незалежних державах виник конфлікт інтересів між бізнесом і профілактичною медициною, хоча пріоритет її, як і раніше, продовжують декларувати. А насправді вона крок за кроком здає свої позиції. Бізнесменам від медицини виявилося невигідним виробництво власних вакцин. Його відразу ліквідували. Закупки за кордоном, зі зрозумілих причин, приносять великі бариші. До того ж останнім часом, внаслідок допущених прорахунків, у країні розгорнуто безпрецедентну антивакцинальну кампанію. Тільки 32% батьків дають згоду на проведення щеплень своїм дітям. Тим часом в інших країнах, наприклад в Індії, на Кубі, розвиток біотехнологій і, зокрема, розробка та виробництво нових вакцин належать до пріоритетних напрямів і до того ж досить прибуткові.

Замість підтримки ідеї здорового способу життя посилено пропагується пивний алкоголізм. А реклама лікарських засобів стала по-справжньому агресивною й часто непристойною.

Якщо потрібно будувати банки чи дохідні будинки, то санітарні норми й правила забуваються, спотворюється навіть історичний образ міст. Вигідно торгувати бутильованою водою під виглядом мінеральної, її продається сьогодні більше, ніж дебіт усіх джерел країни.

Власники промислових підприємств заощаджують гроші на медицині. Сьогодні медпунктів на підприємствах менше, ніж їх було в 1928 році, а кількість робітників із задавненими формами захворювань неухильно зростає. Внаслідок чого виробництво втрачає робочу силу, а суспільство — отримує інвалідів.

Державний санітарний нагляд на догоду бізнесові обмежується. Воістину не відають що коять. Варто нагадати: таке ми вже проходили. Свого часу хрущовські горе-реформатори замахнулися на самостійність санітарно-епідеміологічної служби. Проти цього тоді виступили провідні діячі профілактичної медицини країни — Ф.Кротков, О.Марзєєв, Л.Медведь, Г.Шахбазян та інші. Газета «Правда» обізвала їх ретроградами. Але минуло близько двох років, санітарне благополуччя країни різко впало, почастішали епідемічні спалахи інфекційних захворювань. Знадобилася твереза оцінка ситуації керівником уряду О.Косигіним, — і ці небезпечні реформи було скасовано. Чи не наступаємо ми знову на ті ж самі граблі?

Сьогодні є чимало надзвичайно складних проблем, які належить вирішити профілактичній медицині. Біологічна небезпека — одна з них, але тепер вона стала набагато складнішою — тепер це не тільки боротьба з інфекціями. Бурхливий розвиток синтетичної біології найближчим часом (через рік-півтора) приведе до створення штучних живих організмів, штучна хромосома вже існує. Ці відкриття буквально розбурхали весь світ. Природно, наука прагнутиме використовувати нові знання на благо, проте історичний досвід свідчить, що не можна виключити і спроб використання нових відкриттів зі злочинною метою. З’являється можливість для маніпулювання життям у масштабах, які ще недавно були немислимі. Самі дослідники, усвідомлюючи небезпеку, шукають додаткових регуляторних заходів. Наївно вважати, що Конвенція про заборону біологічної зброї може спинити лихий намір.

Не менш складне завдання — оцінка впливу наноматеріалів і нанотехнологій на людину та довкілля.

Сьогодні весь світ сподівається, що нанотехнології стануть визначальним чинником у прогресі людства. Тим часом ігнорується непередбачуваний вплив на людину та її геном. Тут необхідний ретельний аналіз не тільки технологічної, а й гігієнічної та екологічної складових досягнень і подальшого розвитку нанотехнологій. Розробка таких напрямів, як нанобезпечність, нанотоксикологія, не повинна належати до другорядних завдань.

В інтересах здоров’я людей необхідно змінити порядок, який склався, коли технології, навіть найпривабливіші, широко впроваджуються без попереднього глибокого та всебічного вивчення. Цим порушується один із основних принципів профілактичної медицини.

30-річчя перемоги над натуральною віспою — це не тільки торжество вакцинації, а й привід для критичного аналізу теперішнього стану охорони здоров’я в країні. Реформи, які нині широко обговорюються, стосуються переважно надання медичної допомоги. Цим ніби знову підтверджується теза М.Амосова «У нас немає Міністерства охорони здоров’я, у нас є Міністерство хвороб».

Доти, доки принцип збереження здоров’я здорових не стане домінуючим, очікувати високої ефективності від реформ не доводиться.

На жаль, ми мусимо констатувати факт: в умовах ринкових відносин, що склалися в Україні, обстоювати засади профілактичної медицини надзвичайно складно. Але, попри це, нам слід і надалі зберігати чудові традиції охорони здоров’я народу, протистояти моральній деградації суспільства.