БЕРЕЗЕНЬ. КИЇВ

Не можу сказати, що зустрічаю в Росії чи в Україні багато людей, які погоджуються з акцією союзників в Іраку. Усвідомлюю, що таким чином — розуміючи необхідність і невідворотність цієї акції — перебуваю в меншості, проте тепер не просто в меншості в суспільстві пострадянському, до цього я вже звик, а в меншості в суспільстві європейському, західному, що створює якісь нові відчуття і якісь нові можливості для аналізу. Як так сталося? Чому для мене американське ставлення до справи набагато зрозуміліше й очевидніше, ніж французьке або німецьке? Чому я не сприймаю як аргумент принципу важливості збереження міжнародного права, створеного після Другої світової війни?

Міжнародне право, як на мене, має сенс тільки тоді, коли розвивається. Саме нерозвиненість міжнародного права перед Другою світовою війною, бажання заспокоїти потенційного агресора замість того, щоби вчасно зліквідувати його небезпечний режим, аморфність і неавторитетність Ліги націй стали причиною створення нового міжнародного права вже після багатомільйонних жертв, на руїнах Європи. І це нове право також було досить штучним — бо захисники, скажімо, прав Ради Безпеки ООН і статусу її постійних членів навряд чи зможуть самі собі пояснити, чому світ, у якому все вирішують п’ять держав, справедливіший за світ, у якому все вирішують одна або дві? Звісно, в роки холодної війни така структура відігравала свою стримуючу роль, хоча не зупинила жодної з воєн, не обмежила можливості жодного з диктаторів. Однак, коли тепер я чую пропозиції про реформу ООН, про те, що постійних членів має бути не п’ять, а десять, я намагаюся зрозуміти — а чому ці десять кращі за інших? Що це за оруеллівська звіроферма, в якій постійно перебуває хтось «рівніший» за інших? І як часто тепер відбуватиметься це тасування обраних? За історичними заслугами, економічним рівнем, імперською спадщиною, кількістю ядерної зброї?

Світ сьогодні на порозі переоцінки самої сутності міжнародних відносин. Так, це монополярний світ, — однак ніхто ще не довів, що він буде гіршим за щойно похований біполярний або ілюзорний багатополярний. У нормальному світі насправді не може бути ні одного, ні десяти жандармів — однак для цього в нормальному світі мало б не бути ні одного, ні десяти злочинців. Розвиток подій навколо Іраку засвідчує, що, на наше щастя, злочинців усе ж таки легше позбутися, ніж жандармів...