БАНКИ — НА СОБОРИ, СОБОРИ — НА БАНКИ

Усі ми звикли до того, що на вулицях і майданах Києва виступають американські проповідники або представники тих чи тих сект. Та коли поза стінами храму, точніше, — біля них, правиться православне богослужіння, і священик марно намагається перекричати вуличний гамір, мимоволі дивуєшся цьому ще не звичному для давньої православної країни факту. Однак уже кілька місяців служителі й парафіяни храму святої великомучениці Катерини, розміщеного за адресою Контрактова площа, 2а, змушені збиратися під його стінами. Головне управління Національного банку України відмовляє їм у проведенні богослужінь у єдиній уцілілій церкві колишнього Свято-Катерининського грецького монастиря на Подолі.

Щоправда, вцілілі монастирські будівлі постановою Кабміну було передано Національному банку України, але Грецька парафія святої великомучениці Катерини Української православної церкви отримала дозвіл безплатно користуватися клаптиком колишніх монастирських володінь — надбрамною церквою і приміщенням, яке слугувало церковною канцелярією. Договір між управлінням НБУ по Києву та Київській області і парафією було укладено 5 липня 1999 року, коли НБУ ще керував
В.Ющенко, але з 1 березня 2001 року парафія опинилася на вулиці через закінчення терміну договору.

Однак, за словами тодішнього керівника НБУ, договір цей не передбачав часових обмежень. На запитання священика о.Петра Зуєва про те, протягом якого часу можна буде відправляти служби в приміщенні, що до 1928 року належало Свято-Катерининській православній церкві і монастирському господарству Сінайського архієпископату, правонаступницею яких є парафія, прозвучала відповідь: «Щоб ви і ваші діти там молилися». Але, на жаль, справа не дійшла не те що до дітей, а урвалася вже на парафіянах. З першого березня вони опинилися на вулиці.

Звісно, відповідно до статті 325 Цивільного кодексу України, не зазначений у договорі термін безоплатного користування дорівнює року, але в можливостях нинішнього керівництва НБУ було цей термін продовжити і не створювати в столиці України прецеденту українсько-грецького конфлікту. А він назрів, оскільки церква була і залишається центром тяжіння грекомовних православних і грецької громади Києва. Справді, у Києві нині не існує жодної православної парафії, окрім Свято-Катерининської, де б служби повністю або частково велися грецькою мовою і при цьому враховували особливості грецької богослужбової традиції. Тож коли Свято-Катерининська парафія опинилася на вулиці, разом із нею втратили церковний притулок і представники київської грецької громади.

Отець Петро Зуєв і голова парафіяльної ради Геннадій Друзенко неодноразово зверталися до керівництва Головного управління НБУ по Києву і Київській області, зокрема до керівника НБУ В.Стельмаха та начальника Головного управління НБУ по Києву та Київській області А.Степаненко, із письмовими й усними проханнями роз’яснити позицію банку з цього питання і вийти на переговори з представниками Свято-Катерининської церкви. Та на петицію від 14 травня, адресовану В.Стельмаху, в якій ішлося про ненормальну ситуацію, що склалася навколо церкви, відповіді не надійшло, так само як і на десять аналогічних листів, адресованих А.Степаненку. До нього ж священик і парафіяни зверталися особливо часто, починаючи письмовими проханнями дозволити богослужіння і закінчуючи колективними петиціями громади. Листи регулярно надходили в НБУ з травня по вересень, але відповіді на них не було, як і на усні прохання о.Петра Зуєва та представників громади зустрітися з керівництвом банку.

1 березня 2001 року о.Петра Зуєва та Геннадія Друзенка, щоправда, ознайомили з розпорядженням Державного пожежного нагляду МВС України, відповідно до пункту 9 якого, у приміщенні храму було заборонено використовувати «відкритий вогонь», тобто запалювати свічки. Коли адресати вивчили директиву, їм було заявлено (заява виходила з відділу банківської безпеки управління НБУ), що при найменшому порушенні її пунктів представникам парафії не видадуть ключів від церковних приміщень. Один із найабсурдніших пунктів цього розпорядження (№18) забороняв масове перебування людей у храмі. При цьому масовим (!) вважалося перебування в церкві чотирьох і більше осіб. Одне слово, дотримуючись цього документа, священик мав би відправляти служби сам, без парафіян, або, щонайбільше, у товаристві диякона і старости громади. Пастві залишалося мирно пастися за дверима...

Відтак щонеділі біля приміщення НБУ на Контрактовій площі можна бачити таку зворушливу картину: йде літургія, яку парафіяни вистоюють за будь-яких обставин, не зважаючи на дощ, вітер і вуличний гамір, а наприкінці літургії священик звертається до них із проханням, точніше, навіть не з проханням, а побажанням витримати цей іспит їхньої віри і не дати громаді розпастися. «Ну і як вам у нас?» — запитав мене панотець Петро Зуєв після літургії. «Як у перших християн у катакомбах», — відповіла я. «Але в катакомбах було тихо...» — зітхнув священик. Його зітхання можна було зрозуміти: поруч гримів фестиваль «Бренд року», у ревінні якого слова панотця перетворювалися на шепіт, а парафіянам доводилося відчайдушно прислухатися. Та натхненню настоятеля і запалу парафіян можна було лише позаздрити...

Не думаю, що проблема розв’яжеться сама собою і з приходом зимових холодів громада розпадеться. Керівництву НБУ доведеться ще звернути увагу на тих, перед ким воно зачинило двері, тим більше, що на боці грецької парафії Свято-Катерининської церкви такі високі особи, як глава Елладської церкви митрополит Христодул, міністр закордонних справ Греції Григоріос Ніотіс і Надзвичайний і Повноважний Посол Греції в Україні Димитріос Контомас. А коли на святкування 950-річчя Лаври до Києва приїжджала делегація Елладської православної церкви, бездомній Свято-Катерининській парафії було обіцяно всіляку підтримку. Одне слово, історія ця набуває міжнародного забарвлення, цілком зрозумілого, якщо взяти до уваги, що Свято-Катерининський храм було закладено 1738 року на землях, які належали греку Астматію Ніколаєву, і сам він тривалий час був духовним центром київської грецької громади.

8 березня 1746 року указом Священного Синоду храм було перетворено на монастир — господарство Сінайської архієпископії. За півтора століття господарство перетворилося на комплекс храмових і допоміжних споруд, що виходили фасадом на Контрактову площу і займали частину кварталу, обмеженого з інших трьох боків Іллінською, Борисоглібською та Олександрівською (нині — Петра Сагайдачного) вулицями. 1914 року ансамбль монастиря востаннє перемурували — архітектор Ейснер збудував дохідний будинок (Контрактова площа, 2б) і дзвіницю (Контрактова площа, 2а).

1928 року (у розпал боротьби з «опіумом для народу») рішенням президії Київського окружного виконавчого комітету Х скликання будівлі та споруди грецького монастиря святої великомучениці Катерини було передано у розпорядження комунального господарства. Та воно виявилося нікудишнім хазяїном, і в результаті частину монастирських будівель було зруйновано. На щастя, збереглася дзвіниця з надбрамною церквою, з якої наразі благополучно вигнали о.Петра Зуєва з паствою.

До 1995 року дзвіниця, споруджена свого часу Ейснером, належала Київському експериментальному заводу харчових машин. Однак навіть у сприятливі для української православної церкви часи справжнім власникам їхніх колишніх володінь не повернули. Постановою Кабінету міністрів України від 5 липня 1995 року будівлі колишнього Свято-Катерининського монастиря було передано комунальному господарству Києва «для використання під потреби управління Національного банку України по м.Києву і Київській області». Одне слово, від часів боротьби з «опіумом для народу», які нібито канули в минуле, нічого не змінилося: у колишніх монастирських помешкань залишився один і той самий власник — комунальне господарство, одне в багатьох ликах — від заводу харчових машин до НБУ.

Однак кабмінівська постанова грунтується на одній фактичній помилці. Так, у ній стверджувалося, що в комунальну власність передаються будівлі колишнього дохідного будинку, «дореволюційної забудови, пам’ятки архітектури XVIII століття». Але дохідний будинок містився за адресою: Контрактова площа, 2б. І, навіть маючи велику фантазію, важко назвати дохідним будинком дзвіницю з надбрамною церквою за адресою: Контрактова площа, 2а, із якої в березні вигнали о.Петра Зуєва з паствою!

НБУ, втім, ніколи не заперечував, що дзвіниця з надбрамною церквою — культова споруда, не спростувала цього факту і Київська міськадміністрація, яка визнала дзвіницю новознайденою пам’яткою історії та культури міського значення і навіть надала їй охоронний номер. Але помилкове ототожнення переданих НБУ приміщень із дохідним будинком дозволяє банку вмити руки і виставити Грецьку парафію Свято-Катерининської церкви за двері. Як то кажуть, якщо ти бачиш, що дзвіниця — це дзвіниця, не вір очам своїм.

Однак Грецьку парафію святої великомучениці Катерини Української православної церкви було офіційно зареєстровано 16 лютого 1996 року, і саме вона — правонаступниця Грецького Свято-Катерининського монастиря, чого, втім, не оспорював жоден державний орган. У цьому випадку факти свідчать самі за себе: парафію було відроджено з ініціативи її попереднього настоятеля архімандрита Никодима (Замборського-Карафи) — громадянина Греції, який приїхав в Україну зі спеціальними повноваженнями, що стосувалися відновлення в Києві Сінайського господарства — Грецького Свято-Катерининського монастиря на Подолі. Повноваження ці передав архімандриту Никодиму предстоятель Сінайської церкви архієпископ Даміанос.

З 1996 року Грецька парафія Свято-Катерининської церкви порушувала перед різними державними органами й посадовими особами наболіле питання про реституцію вцілілих приміщень монастиря. Однак Київська міськадміністрація тричі письмово відмовляла парафії задовольнити її вимоги, посилаючись на все ту ж липневу постанову Кабміну, якою НБУ було передано споруди колишнього дохідного будинку.

1998 року проблемою зацікавився тодішній керівник НБУ
В.Ющенко, завдяки якому протиборчі сторони на певний час дійшли компромісу і Свято-Катерининська церква одержала в користування надбрамну церкву та кімнату під канцелярію. Ситуацію ускладнює той факт, що НБУ реконструював колишні монастирські помешкання і, витративши на реконструкцію чималі кошти, не хоче домовлятися з церквою.

Попередній настоятель Свято-Катерининської церкви архімандрит Никодим 19 квітня нинішнього року подав у Вищий арбітражний суд України позовну заяву, базовану на тому, що забрані у Свято-Катерининського монастиря культові споруди слід було б йому повернути. Адже є пункт 6 постанови Верховної Ради Української РСР «Про порядок введення в дію закону України «Про свободу совісті та релігійних організацій» (№998-ХII від 23 квітня 1991 року), відповідно до якого Кабмін разом із обласними, Київською та Севастопольською міськадміністраціями зобов’язаний забезпечити повернення у власність або передачу в безкоштовне користування релігійним громадам культових споруд і майна! Є і розпорядження Президента України №53/94-рп від 22 червня 1994 року «Про повернення релігійним організаціям культового майна» та аналогічне розпорядження Кабміну
№ 290-р від 7 травня 1998 року... Але позовну заяву архімандрита Никодима повернули йому з формальних причин, потім у Грецької парафії змінився настоятель, і замість того, щоб розв’язувати питання в суді, спробували домовитися з НБУ.

До речі, Комітет у справах релігій у цьому питанні повністю на боці Грецької парафії Свято-Катерининської церкви. Так, у листі від 28 березня 2001 року (№ 6-963/16) перший заступник голови комітету висловив парафії своє співчуття і моральну підтримку («Держкомрелігій» завжди виступав за поновлення прав віруючих на цю споруду...»), зазначаючи при цьому, що справа поза компетенцією комітету і тут його голос може бути лише дорадчим.

Якщо в часи наполеонівської навали храми перетворювали на стійла, а в атеїстичні часи — на склади, то тепер, коли епоха войовничого атеїзму, слава Богу, минула, не слід впадати в нову крайність і робити їх банками. Бо не лише у зацікавленої в компромісному вирішенні питання зі Свято-Катерининською церквою Греції, а й в інших християнських країн складеться враження, що ми поклоняємося не православному культу, а культу золотого тельця.

«Стійла — на собори, собори — на стійла, на чортову дюжину — календар», — жахалася Марина Цвєтаєва в революційні роки. Не хочеться, щоб сьогодні рядки поетеси можна було перефразувати так: «Банки — на собори, собори — на банки». За всієї поваги до Національного банку України, хотілося б, щоб його керівництво нарешті вийшло на переговори зі Свято-Катерининською церквою, київською грецькою громадою, а також представниками Елладської православної церкви, міністерства закордонних справ Греції та посольства Греції в Україні. Бо інакше ситуація виллється в українсько-грецький конфлікт. А цього, звісно, не хочеться ні нам, ні їм...