Артпідготовка в Одеському порту

Мандруючи в шкіряних чоботах-броднях лабіринтами московської каналізації, письменник Гіляровський наступив у стоках на щось податливе, із чорної води видавилися бульбашки, які, лускаючись, доносили теплий трупний запашок. «По людях йдемо», — незворушно вимовив поводир.

Як нещодавно з’ясувалося, не одне покоління одеських вантажників, моряків, каботажних пасажирів Кримсько-Кавказької лінії впевнено шльопало по замурованих у тіло Військового молу литих гарматних стволах. По гарматах котили бочки з дьогтем і оселедцем: кругле котили, плоске волокли. Везли на возах ящикові вантажі, джут у тюках, заморські фініки в мішках, синювату італійську лаву — нею мостили тротуари. І, мабуть, ганяти б ще по гарматах двожильним «річстакерам» і рол-трейлерам невідомо скільки десятиріч, якби стивідорна компанія «Новотех-Термінал» не затіяла реконструкцію причалів №25 і №26. Заснована лише 10 місяців тому наймолодша в Одеському порту компанія, що динамічно розвивається, розпочала масштабну реконструкцію причалів. З благословення провідного профільного інституту «ЧорноморНДІпроект» і фахівців порту вирішили принципово змінювати технологічну схему термінала. Спорудження на причалі №25 нового відкритого складу для навалювальних і металоємних вантажів площею 6 тис. кв. м. обіцяло відчутне збільшення на 30% складських можливостей. Планують прокласти на причалі № 22 підкранові шляхи для двох портальних кранів вантажопідйомністю по 10 тонн. Створення нового вантажного фронту з опрацювання вагонів обіцяє збільшити продуктивність на 30 вагонів на добу. У перших числах серпня при прокладанні залізничної гілки ківш екскаватора й куснув гармату. Гармату очистили від вікового бруду, і на тілі виробу побачили заводське клеймо, датоване 1735 роком (!). Матінці Одесі лише 210 років, а гарматі, виходить, 260. Ось як!

Гармату калібром 24 фути зробили у Воронежі. Чому воронезьким майстрам довірили виливати корабельні стволи, зрозуміло. Саме по берегах річки Воронеж лісники дотепер знаходять дуби, тавровані за петровських часів. Тут закладався російський флот, якому призначено було штурмувати Азов, першу турецьку фортифікацію. У Воронежі гардемарин Федір Ушаков (торік його канонізували як святого) безнадійно закохався в доньку квартирної хазяйки і проніс почуття через походи та бої, так і не одружившись.

За три метри відкопали й другу гармату. Обидві гармати були надійно замуровані в грунт вертикально, довелося навіть викорчовувати їх бульдозером, розхитувати, і лише після цього знахідку зміг підняти підйомний кран. Наразі на цих копальневих знахідках артпідготовку в тілі причалу було завершено.

Такі вкопані гармати автор спостерігав у Інжавинському районі Тамбовської області. Вони прикрашали парадні ворота садиби героя Вітчизняної війни 1812 року на кшталт тумб, до яких зручно прив’язувати коней. До викопаних же одеських гармат колись «прив’язували» кораблі, використовуючи стволи як кнехти. Стародавня карта підтверджує, що гармати були розташовані на крайці причалу Військового молу, який захистив від накату Практичну гавань у 1860-му, тобто вже після Кримської війни. Згодом, із зростанням вантажних потреб, причальний фронт нарощували, і гармати замурували, зберігши для вдячних нащадків. Щоправда, у неробочому стані, адже в обох гарматах стволи були закупорені надійно розклепаними ядрами. Щоб при взятті, не приведи Господи, звичайно, міста ворогом, той не зміг із трофеїв пальнути навздогін.

Найцікавіше, що й нині по демидовських, воронезьких і якихось інших стволах із ріжками, як у безногої ящерки-жовтопузика, продовжує котити колісна техніка, оскільки достеменно не дано знати нащадкам, скільки гармат поховано в сирому середовищі намитих за різних часів територій. Та безсумнівно, досить багато. На фотографії порту 1944 року, глибоко переораного килимовими бомбуваннями, із тіла причалів визирають потривожені вибухами гармати суворовських часів, немов пні, стовбичать переконливо й зовсім не раритетно.

У Кримську війну Одесу обороняли шість батарей із 48 гармат. Батарея Волошикова дислокувалася біля Потьомкінських сходів, Щеголева — на Андросовському молу. Чекали висадки десанту ворожого флоту з боку Ланжерону, але англо-французька ескадра з 22 вимпелів, відкривши шквальний вогонь по місту, підступно націлилася на Хлібну гавань, отже, прапорщику Щеголеву нудьгувати не довелося. Бомбардири Щеголева, мабуть, на той час підпалювали запальники тих самих воронезького лиття гармат, і ворога не лише зупинили, а й повернули назад. Ескадра, яка блокувала місто, знялася, залишивши для патрулювання три кораблі. Один із них, пароплаво-фрегат «Тигр», був посаджений одеським лоцманом на скельну гряду біля берегів Великого Фонтану й впритул розстріляний мобільною береговою батареєю. На «Тигрі» виникла пожежа, вибухнув пороховий льох, капітан позбувся обох ніг. Обезголовлене тіло одеського лоцмана-сусаніна знайшли в трюмі. Коли полонену команду гнали через Олександрівський сад (нині парк Шевченка), англійці побачили гойдалки і вирішили, що це шибениця, яку для них сколотили.

Трофейними ж гарматами з «Тигра» було посилено батарею Щеголева. Одна з героїчних гармат після завершення воєнної кампанії прикрасила Приморський бульвар, ставши місцевою визначною пам’яткою.

Добуті з тіла причалу гармати докери доводять до ладу. Вже витягли зі ствола, висвердливши, ядро, прочистили запальник. Обіцяють відтворити дерев’яний лафет. Начальник порту Микола Павлюк визначив місце дислокації артилерійської одиниці — скверик біля прохідної порту. У серпні гармата салютуватиме холостим пострілом першій «мільйонній» тонні металу, переваленої успішною компанією «Новотех-Термінал». Прийдешні трудові перемоги портовиків також відзначатимуться салютами з воронезького релікта.