АРХІЄПИСКОП НІКОЛА ЕТЕРОВИЧ: «УКРАЇНА — МІСЦЕ, ДЕ ЗУСТРІЧАЮТЬСЯ СХІДНА Й ЗАХІДНА ЦИВІЛІЗАЦІЇ»

Представник Ватикану в Україні Апостольський нунцій архієпископ Нікола Етерович в Україні з серпня 1999 року. Доктор теологічних наук, автор численних робіт з теології та права. Вільно володіє сімома мовами й розуміє ще дві. Географія дипломатичної діяльності на службі Святому Престолу — Республіка Берег Слонової Кістки, Нігер, Буркіна-Фасо, Іспанія, Нікарагуа, Ватикан, Україна. У своїй діяльності дуже активний. Частий гість і в пастви, і на світських прийомах. Це людина, на долю котрої випала історична місія — відповідати за візит Папи Римського Івана Павла II до нашої країни. На запитання кореспондента «ДТ» архиєпископ Етерович легко відповідає бездоганною українською мовою, вивчати яку він почав... рік тому.

— Ваша Ексцеленціє, візит Папи викликав в Україні дуже неоднозначну реакцію. Більшість доброзичливо чекає на цю подію, тоді як деякі групи віруючих Української Православної Церкви Московського патріархату ходять вулицями з гаслами «Папі — ні!» На вашу думку, певні серйозні конфлікти можливі?

— Гадаю, що все пройде добре. Українці в більшості своїй народ дуже доброзичливий і миролюбний. Якщо до нього з добром, він відповідає тим самим. Та й критичної напруженості між католиками і православними в Україні, слава Господу, немає. Крім того, я кілька разів супроводжував Папу під час його місій до різних країн — до Хорватії, Іспанії, Румунії. І мав змогу переконатися — попри попередні хвилювання, скрізь, де побував Папа, зрештою налагоджується порозуміння між віруючими різних церковних конфесій.

— Проте митрополит Київський і всієї України Володимир візит Папи Римського фактично бойкотує.

— Ми завжди запрошуємо представників УПЦ МП на заходи, які проводить у Києві Апостольська нунціатура. У нас склалися нормальні стосунки, особливо з митрополитом Володимиром. Владика зустрічався навіть з Державним секретарем Апостольської Столиці кардиналом Анжело Содано під час відкриття Папського представництва в Києві. Блаженнійший Володимир та інші владики знають, що Католицька Церква глибоко шанує канонічну Українську Православну Церкву.

До їхньої позиції ставлюся цілком спокійно. У демократичній країні кожен має право висловлювати свою точку зору й навіть протестувати. Головне — без шкоди для оточуючих. Але в Україні понад п’ять мільйонів католиків і ще безліч християн, котрі з благоговінням чекають на цей візит. За попередніми даними, на іподромі у Львові очікується до півтора мільйона чоловік і понад триста тисяч у Києві на «Чайці». А це серйозний показник. Крім того, Папа прибуває передусім як глава держави Ватикан за офіційним запрошенням Президента України Леоніда Кучми. І я переконаний, що всі віруючі поставляться до цієї події по-християнському.

З 1978 року Папа провів 93 такі апостольські візити-паломництва на всі континенти світу в 126 країнах. Я супроводжував його в поїздках і бачив, як до нього тягнуться мільйони людей за порадою, підтримкою, благословенням. Просто до державного діяча так не йдуть. І він справді приймає чужий біль як свій. Їде як прочанин не для того, щоб правити, а служити, не наказувати — а молитися, допомогти всім стражденним очиститися, пригадати про ті духовні цінності, від яких залежить і матеріальне благо суспільства, його здоров’я та віра в завтрашній день.

— Чим пояснюється той факт, що в посольства Ватикану в Україні не видно охорони?

— Ми справді єдине в Києві диппредставництво, яке охороняється. У нас найнадійніший охоронець — янгол-охоронець. Хоча до приїзду Папи охорона обов’язково буде.

— Ким ви себе відчуваєте більше — духовною особою чи політичним діячем?

— Ми маємо дві місії — релігійну й дипломатичну. З одного боку, я як дипломат займаюся розвитком відносин між Ватиканом і Україною, з іншого, — між католицькою паствою й іншими конфесіями, присутніми в Україні.

— Існує думка, що політика — «брудна справа», і не можна ефективно працювати в політиці, суворо дотримуючись усіх Божих заповідей...

— Це — нехристиянська думка. Політики повинні бути на службі в народу. Ми розуміємо, наскільки це непросто. У цьому сенсі на Ватикані як на духовній державі й на кожному з нас, його представниках у світі, лежить дуже складна місія — своїм прикладом довести, що це все-таки в принципі можливо.

Папа часто нагадує нам про це й завжди наводить приклади з історії. Приміром, Томас Моор — один з найшанованіших людей при дворі Генріха IV втратив усе, але зберіг своє чесне ім’я. Але головний і найнаочніший приклад — це сам Папа.

— Хто викладав вам перші уроки дипломатії?

— Моя родина. Я народився в Хорватії, на острові Брач, навколо якого розкинулося найтепліше та найчистіше Адріатичне море. Батько працював у каменоломні, добував мармур. А мама ростила нас, шістьох дітей — трьох братів і трьох сестер. Я був передостаннім. Ми зростали в атмосфері взаєморозуміння і любові. І досі, коли я приїжджаю на батьківщину, із задоволенням збираємося разом.

На жаль, батька вже немає в живих, а от матуся Франка, однолітка Папи, жива. Завжди чекає мого приїзду. Смажить мою улюблену рибу й досі лає, якщо пізно приходжу додому. Мама — найближча мені на світі людина. Її образ завжди зі мною поруч. (Нунцій показав на фотографію на столику в кабінеті прийомів. На ній Папа Римський благословляє гарну жінку похилого віку, на котру дуже схожий пан Етерович.)

— Зі своєї родини ви єдиний, хто вибрав шлях служіння Господу?

— Наша сім’я була дуже набожною. На всі свята ми відвідували церкву. Я дуже любив там бувати. Міг годинами слухати літургії, але особливо орган. Незабаром сам його освоїв, і ще кілька музичних інструментів. Співав у церковному хорі. Але мріяв стати медиком.

Я вступив до медінституту й відучився, що називається, за повною програмою. Але однієї миті зрозумів: мене більше не тіло людське цікавить, а душа. Як прозріння якесь на мене найшло. Але потім була обов’язкова служба в армії, у морфлоті.

— Проте ви стали священнослужителем.

— Я вступив спочатку в митрополитну духовну семінарію в Спліті, а потім у Римі, де навчався в Григоріанському папському університеті. 1977 року був рукопокладений і прийняв сан священика.

— Невже до цього й першого кохання не було ?

— Лише любов до Господа. А дівчата ще зі шкільних років завжди були просто хорошими друзями. Недавно ми всі разом із задоволенням збиралися на тридцятиріччя закінчення школи.

— Кажуть, кожна країна, де доводиться довго бути, залишає в душі частинку своєї неповторної аури. Що ви в цьому плані «взяли» від країн, де перебували за службовим обов’язком?

— Я вдячний Господу, що дав мені можливість побачити світ у такій його цікавій розмаїтості. Скрізь я очолював католицьку паству, але кожна нова країна привносила до єдиної католицької релігії свій неповторний колорит.

Моя дипломатична місія розпочалася з Африки. У колишніх французьких колоніях, де католицизму лише сто років. Там у католицьких храмах лунає церковна музика в африканському аранжуванні. Багато африканців закінчували католицькі школи, вузи.

— Що передувало вашому приїзду в Україну?

— З 1990 року працював у держсекретаріаті Апостольської Столиці. Певний час займався проблемами взаємовідносин церкви й держави в Центральній і Східній Європі.

— Чим для вас особлива Україна?

— Уже тим, що вона — Україна. Я багато поїздив вашою країною, мову прагнув вивчити якомога швидше, позаяк саме через мову можна відчути душу народу. Вивчав і вивчаю трагічну, але яскраву українську історію, традиції, культуру. І чим далі, тим більше мене цей процес захоплює. У вашого народу дуже глибоке цікаве коріння. І як священик, і як учений дедалі більше переконуюся: Україна — місце, де зустрічаються східна й західна цивілізації, і не лише в геополітичному, а й у культурному і духовному плані. Це злиття дає світові безліч обдарованих людей. У таких унікальних явищах, як українське бароко й українська ікона, особливо відчувається неповторність України, її самобутність, колорит. Українській іконі я збираюся присвятити цілу наукову працю. І взагалі мені як слов’янину ваша країна дуже зрозуміла та близька по духу.

— Папа Римський також слов’янин. Перший в історії церкви не італієць, котрий став на чолі Католицької Церкви. Наскільки відчувається його слов’янське походження й у чому воно виявляється?

— Напевно, у тім, що йому як нікому іншому дуже близькі та зрозумілі проблеми слов’ян. Як релігійні, так і мирські. Коли бомбардували Хорватію, ми з ним двічі туди приїжджали. Привозили гуманітарну допомогу а, відправляючи мене до вашої країни, Папа напучував, щоб я обов’язково побував на могилі Шевченка, деякі вірші якого він пам’ятає й досі. Адже він народився на кордоні з Україною. Чудово знає її культуру, ментальність, колорит.

— По-вашому, яка найцінніша людська якість Папи Римського?

— Уже під час першого нашого знайомства мене вразила його доступність. Відразу після інаугурації він зібрав нас (семінаристів духовної академії Ватикану), підійшов до кожного, запитав звідки родом, потиснув руку.

— Який для вас найдорожчий подарунок Папи?

— Чаша для літургії. Проводячи службу, я тримаю її в руках і згадую його напуття.

— Яке призначення має оригінальний золотий перстень на правій руці?

— Це знак єпископської відзнаки. Але в мене він не зовсім звичайний, він зроблений з вінчального персня мого покійного батька, подарованого мені мамою. З моменту моєї єпископської хіротонії я ношу його, не знімаючи, все життя як символ найсвятіших мощів, які поєднуються в моєму серці — любов до Христа та Церкви, любов до мами й до рідного краю.