Анджей Сапковський: «Число відомих в Україні польських фантастів зросло на сто відсотків!»

Анджей Сапковський народився 1948 року в місті Лодзь. Закінчив факультет зовнішньої торгівлі місцевого університету і працював у торговій сфері більш як двадцять років. 1986 року відправив на конкурс журналу Fantastyka фентезійне оповідання про відьмака Геральта — професійного борця з нечистою силою. Персонаж сподобався читачам, і Сапковський написав про нього цикл оповідань, які склали збірник «Відьмак». Потім були книги «Останнє бажання», «Меч призначення», а потім п’ятитомна сага про Відьмака: «Кров ельфів», «Час презирства», «Хрещення вогнем», «Вежа ластівки», «Володарка озера».

Один із найбільш популярних і продаваних письменників у Польщі. За мотивами його книг випущено комікси, комп’ютерні ігри, знято фільм і телесеріал.

Україну люблять порівнювати з Польщею. З будь-якого приводу, а два останні роки і привід як такий не потрібен. На користь якої країни свідчить переважна більшість порівнянь, уточнювати не варто. І сфера фантастики — не виняток.

Щоб вітчизняні ЗМІ почали часто і зі смаком уживати слово «фантастика», проведеної в квітні міжнародної асамблеї «Портал-2005» і прийдешнього 2006 року Єврокону виявилося явно недостатньо. Для цього знадобилася смертельно небезпечна хвороба Роберта Шеклі, котрий раз за сто років відвідав Україну, і так невдало.

Дякувати Богу, Шеклі благополучно одужує в Америці. Про фантастику можна знову забути. Скільки її в Україні, тієї фантастики? Кілька сильних авторів, які пишуть російською і видаються в Москві, а тому якось не дуже-то й наші. Журнал «Реальность фантастики», визнаний найкращим у Європі, видають у Києві, але, якщо подивитися на мову й автуру... (див. вище). Україномовна, проте дуже нерівна й малотиражна серія «Алфізика» від видавництва «Зелений пес». Окремі книги в окремих інших видавництвах. Конвенти — уже згадуваний «Портал» і харківський «Зоряний міст», які збирають на українській землі ще той, всесоюзний фендом: велелюдно, класно, але якось не відповідає іміджу країни. З національним же, істинно українським, не склалося.

У Польщі, як годиться, все інакше. Може, річ у тім, що один із найзнаменитіших у світі поляків — фантаст Станіслав Лем, і традиції цього літературного напряму в країні дуже шанують. Повністю спеціалізуються на польській фантастиці три видавничі доми: Supernova, Fabryka Slow та Runa. Регулярно співпрацюють із фантастами багато інших великих видавництв. Наклади в загальній масі порівняні з українськими: дві-три тисячі примірників, однак у популярних авторів зашкалюють і за 30 тис., а найменувань фантастичних книг у рік видається на порядок більше. З журналами, щоправда, майже як у нас: із десяти проектів останніх років вижили два, а найстарша і найбільш популярна Fantastyka лише ностальгійно згадує про колишні наклади в 200 тис. Зате конвентів у Польщі проводять багато, збирають вони численну й строкату публіку: з любителями фантастики щільно зрослися шанувальники рольових ігор. Це істинно польський фендом. Самобутній і, як наслідок, самодостатній. На знамені якого — свої, в основному невідомі нам герої.

Поряд зі Станіславом Лемом там шанують Януша Зайделя, метра унікального польського піджанру — політичної фантастики; ім’я Зайделя сьогодні носить найпрестижніша в Польщі жанрова премія. Знакові для польської фантастики імена можна перелічувати довго, але навряд чи вони мають шанс залишитися у когось у пам’яті. Однак безумовний польський авторитет у жанрі фентезі є таким і на пострадянському просторі.

Анджей Сапковський у квітні теж відвідав Київ як почесний гість «Порталу», але, на відміну від Роберта Шеклі, залишив Україну вчасно і з найкращими враженнями. В інтерв’ю «ДТ» пан Анджей висловив свій, дуже специфічний погляд на Україну, Польщу і, звісно ж, фантастику.

— Пан Анджею, наскільки я знаю, фантастика в Польщі дуже популярна, багато видавництв її випускають. Однак ми в Україні знаємо з польських фантастів лише Станіслава Лема і вас...

— Я сказав би, це непогано: недавно знали одного лише Станіслава Лема. Число відомих у вас польських письменників-фантастів зросло на сто відсотків!

— Та все ж: це проблема промоушену чи все ж таки літературного рівня?

— Ні, як на мене, тут річ зовсім в іншому. Мені здається, видавці в державах, скажімо так, «нового режиму» налаштовані винятково на бізнес, заробляння грошей. Видавців не цікавить, чи коштує чогось дана книга в плані мистецтва. З невідомих мені причин вони думають, що прибуток їм дадуть лише американські автори, відомі чи навіть невідомі. Це проблема, ми в Польщі боремося з нею, як можемо. Навіть сам ринок успішно бореться з нею! Ринок показав, що недолугі автори з американськими прізвищами прибутку не дадуть. Тож більшість таких сліпих «бізнесменів» у Польщі вже в минулому.

— А кого з українських фантастів і взагалі письменників знають у Польщі?

— (Сміється) Тараса Шевченка! Жартую, звісно. Знають багатьох. Ми занадто близькі народи, щоб не знати один одного. Звісно, після довгих років, коли Україна була хоч і перлиною, але в короні, у нашій свідомості стерлася грань між радянським, російським і українським. Це глибока осоружна правда. Не нам, полякам, про це казати, адже ми теж були «перлиною в короні», хоч і трохи в іншому аспекті. Ті часи вже минули, але, як на мене, знадобиться ще зміна двох поколінь, щоб зовсім про це забути.

— Якщо наукову фантастику, того ж Лема, українські літературознавці ще шанують, то до фентезі у нас ставлення традиційно презирливе, як до чогось суто розважального, для підлітків. Яке ставлення до фентезі в Польщі і наскільки воно, на вашу думку, виправдане?

— Подібне, але геть невиправдане! У нас теж вважають, що коли на обкладинці людина в скафандрі, це розумна книга про науку, а якщо на обкладинці дракон і напівроздягнена дівка — це для дітей, звісно. Ясна річ, думка ця хибна. Багато всякого мотлоху криється під обкладинками зі скафандрами та планетами, і не менше — під обкладинками з драконами й ельфами. Ні обкладинка, ні жанр не мають ніякого значення для якості книги. Візьмемо корені фентезі: розумна людина не назве книги Толкіна та Урсули Ле Гуїн безглуздими чи літературою для дітей. Але такий стереотип є, і з ним треба боротися. Я це роблю, де і як тільки можу.

— Є ще думка, що фентезі — це ескапізм, відхід від прози життя. Ви — за першим фахом працівник торгівлі, почали писати саме фентезі. Для вас це було відходом від буднів?

— Може й так, а може й ні. Я вважаю, що книги взагалі — десь втеча від буденного життя. Так і має бути. Ескапізм — слово з негативною конотацією. Ескапістом називають людину, котра втікає від життя, стає до нього спиною, живе у своєму світі і не хоче мати нічого спільного з іншими людьми. І якщо хтось каже, що фентезі допомагає цим людям утекти від життя, то це некоректно. Звісно, такі люди є, але патології зустрічаються скрізь.

— Як ви ставитеся до комп’ютерних ігор за вашими книгами?

— У мене до них амбівалентне ставлення. Я знаю, що вони є, знаю, що вони собою являють, я навіть колись займався цим по професійній лінії, але особливо ними не захоплююся. У мене просто немає часу на них. Що я бачу позитивного в іграх, то це те, що вони приваблюють молодь до читання. Молоді люди, котрі пограли й дізналися, що дана гра заснована на такій-от книзі, цю книгу прочитають. Перевірено.

— Я не бачила екранізації «Відьмака», але всі, хоч кого запитай, оцінюють її як провальну. Як ви самі до неї ставитеся і чи маєте намір далі співробітничати з кіно і телебаченням?

— (З роздратуванням) І добре зробили, що не дивилися! Можна інше запитання, будь ласка? Я про це взагалі говорити не хочу.

— Загальна доля фантастичних саг така: перша-друга частини йдуть на ура, а потім читачі вже починають розчаровуватися, хоча за інерцією й купують книги далі. Як визначити момент, коли необхідно зупинитися?

— Таке явище, на жаль, є. Багато авторів, у яких вийшли перші три чи навіть п’ять томів саги, потім пускають воду на це мірошницьке колесо: роблять шостий, сьомий том... Якщо мав успіх п’ятитомний роман «Ельф», вони напишуть потім «Син ельфа», «Дід ельфа», а коли взагалі вичерпають ідеї — «Путівник по замку ельфа». Звісно, є письменники, яким вдається тримати рівень, напиши вони хоч сто томів: це рідкість, але буває. Коли зупинитися, письменник мусить сказати собі сам. У ньому має бути щось на кшталт професійної честі, вона й відповість йому на запитання: чи не набрид я сам собі? Чи не кручу я ручку машинки, яка дає гроші?

— Як ви собі на нього відповіли, коли писали сагу про Відьмака?

— Дуже просто. Я собі сказав відразу: п’ять книг, і не більше. І то тільки тому п’ять, що був одним із перших, хто відкрив у Польщі жанр фентезі. У польській фентезі не було багатотомної саги, і я вирішив її написати. Я розпланував цю річ від початку до кінця, а потім зробив усе відповідно до плану. І коли потім фани навколішках просили мене написати шість, сім і вісім томів, я сказав: ні. Якщо я розповідаю анекдот, то після того як ми всі відсміємося, він безповоротно скінчений. Казати про те, що було потім, неможливо і безглуздо. Будь-яка книга, у тому числі й багатотомна сага, як і анекдот, має свій кінець.

— У читацькій свідомості ви — автор «Відьмака», і все. Чи не хочете написати щось абсолютно інше, але не менш масштабне?

— Звісно, і я це роблю! Зараз я пишу нову багатотомну річ, історичну фентезі: історія, змішана з елементами фантастики. Це трилогія, дія якої відбувається за часів гуситських війн, коли чехи збунтувалися проти Рима і почали боротися з усієї Європою. На цьому тлі я розповідаю свою історію про людство, кохання тощо... До речі, саме ця моя нова річ буде видана у вас українською мовою: «Відьмака» українські читачі вже знають за книгами, що видавали в Росії.

А перший том визнаний гідним у Польщі премії Зайделя, це найвища нагорода, яку може здобути польський фантаст. Взагалі ж у мене їх п’ять. Ні в кого в Польщі стільки немає! Я хвалюся, звісно, але коли у мене ще буде можливість похвалитися в українській пресі... Я вниз не йду, я все одно перебуваю у фазі злету!