АМАЗОНКИ СЕРЕД НАС

У давньогрецькій міфології амазонками називали відважних войовничих вершниць. Члени Київської громадської організації «Амазонки» борються з власною недугою. І боротьба ця вимагає не меншої мужності.

Наталії недавно виповнилося 40 років. Біда підкралася до неї, коли вона найменше цього чекала. Усе йшло нібито чудово: дружна родина, улюблена робота, непогані перспективи. І раптом, як обухом по голові, страшний діагноз — злоякісна пухлина молочної залози. Довге лікування не принесло бажаних результатів. Аби врятувати пацієнтку, онкологи видалили їй ліву грудь.

— Я лежала в палаті, чекаючи на операцію, і не було ні сил, ні бажання боротися за своє здоров’я. Лежала заціпенівши, не хотіла нікого бачити, ні з ким розмовляти. Здавалося, попереду вже нічого доброго бути не може, — згадує Наталія. — Пацієнтам у стані депресії необхідна допомога психотерапевта або психолога, проте в більшості лікарень таких фахівців немає. А лікарі-онкологи зазвичай настільки завантажені роботою, що просто не мають часу поспілкуватися з хворими, підбадьорити їх. Не знаю, чи витримала б я операцію, але тут у палату ввійшла літня санітарка. Побачивши мене в такому стані, вона відразу все зрозуміла. Сіла поруч, узяла за руку, почала заспокоювати. На очі навернулися сльози... Я поплакала, випустила з серця біль, і відразу полегшало. Потім ми разом помолилися, налаштувалися на удачу. Це просте людське співчуття підбадьорило мене, і я взяла себе в руки. Психологічної підтримки дуже бракувало й після виписки з лікарні. Навіть близькі не могли допомогти. Вони просто не розуміли, що я відчуваю. Уявіть — весна, люди будують плани на літо, купують відкриті сукні й купальники, а в мене болять післяопераційні шви й попереду тривалий і болісний курс хіміотерапії.

У лікарні в психологічному плані було навіть легше: я перебувала серед жінок із такими самими проблемами. А повернувшись до повсякдення, відчула себе чужою. Знайомим і подругам соромилася розповісти про операцію, не хотілося, щоб жаліли, почувалися ніяково поруч із «убогою». Знаєте, у лікарняних палатах часто формуються стихійні групи взаємодопомоги: жінки підтримують одна одну, обмінюються інформацією. А після виписки вони розпадаються. Але ж усім нам, як і раніше, потрібна психологічна підтримка! Тож ми й вирішили створити товариство взаємодопомоги, куди могла б звернутися будь-яка жінка з онкологічними проблемами. Мета нашої організації — допомогти самим собі, щоб не ситуація керувала нами, а ми ситуацією.

Товариство «Амазонки», створене за сприяння міжнародної Програми оптимізації технологій в охороні здоров’я, об’єднує понад 50 жінок, що перенесли операцію з видалення молочної залози. Досвідчені фахівці — онкологи, гінекологи, терапевти — навчають їх стежити за своїм здоров’ям, психологи й соціальні працівники допомагають розв’язувати медичні й соціальні проблеми. Сьогодні в Україні на рак молочної залози слабує близько 200 тисяч жінок, кожні 35 хвилин фіксується новий випадок. Переживши важку операцію, пацієнтки часто впадають у депресію, починають соромитися своєї зовнішності. Їх потрібно переконати, що життя триває. Зібравшись разом, «амазонки» допомагають одна одній шукати вихід із тяжкої ситуації, навчаються любити себе наново. Відчувши підтримку, багатьом удається не лише долати недугу, а й створювати сім’ї, народжувати дітей.

— На власному досвіді ми переконались у важливості психологічної підтримки і тепер хотіли б допомогти всім, хто її потребує, — говорить Наталія. — Члени нашого товариства часто приходять у лікарняні палати до жінок, які проходять курс лікування або готуються до операції. Дуже важливо не залишати їх віч-на-віч із відчаєм. Адже рак — ще не вирок, його можна здолати. Важливо, щоб у цій боротьбі ми не були самотніми. Крім того, і після операції життя продовжується.

У багатьох країнах для жінок, що перенесли видалення молочної залози (мастектомію), існують спеціальні реабілітаційні програми, які допомагають швидше відновити здоров’я та повернутися до активної діяльності. Приміром, у Польщі для них побудовано чудовий реабілітаційний центр із тренажерними залами, басейном. Уже через декілька днів після операції жінки йдуть туди займатися: роблять гімнастику, плавають, тренують м’язи. А ми соромимося десь показатися. Становище погіршується й тим, що важко дістати протези хорошої якості, спеціальну білизну. Вважається, певне, що все це нам уже непотрібно. А либонь жінок, що перенесли мастектомію, тисячі. І захворювання молодшає. Багатьом членам нашого товариства немає ще й 40 років. Час уже державі повернутися обличчям до наших проблем.

Останнім часом ставлення суспільства до цієї проблеми почало змінюватися. Багато жінок уже не соромляться відкрито говорити, що перенесли мастектомію. На Заході про це розповідають навіть відомі фотомоделі, дружини політиків.

Стосовно країн СНД, то однією з перших ластівок тут стала відома російська письменниця Дарія Донцова. У багатьох інтерв’ю вона з небаченою досі відвертістю розповідала, як перенесла операцію з видалення молочної залози. Дарія говорить, що навіть у найнеприємніших ситуаціях її рятувало почуття гумору. Приміром, якось вона серед білого дня загубила грудний протез на автобусній зупинці. Люди, котрі це бачили, буквально роти пороззявляли. Довелося в усіх на очах піднімати делікатний предмет туалету й ховати в сумку. Аби розрядити ситуацію, Дарія жартома сказала зівакам: «А знаєте, у мене ще око скляне й нога дерев’яна!» Вона вважає, що операція стала своєрідним лакмусовим папірцем, що проявив істинність почуттів її близьких. Ті, хто любив щиро, залишилися, решта — пішли собі. Письменниця переконана, що настав час говорити про цю проблему відкрито. По-перше, щоб жінки, котрі пережили таку саму операцію, перестали вважати себе неповноцінними. А по-друге, необхідно застерегти тих, хто занадто легковажно ставиться до свого здоров’я. Адже в більшості випадків раку можна було запобігти.

Хоча природа виникнення раку молочної залози до кінця не вивчена, існують основні чинники ризику розвитку захворювання. Передусім — це спадкова схильність. Тому жінкам, родички котрих слабували на рак молочної залози, слід бути особливо уважними до свого здоров’я. Чинниками ризику є запальні захворювання й травми молочної залози, розлади в роботі ендокринної системи, аборти. Вже доведено, що поштовхом до захворювання можуть бути психічні травми, сильні стреси. А захисні чинники — тривале годування грудьми, спокійний і розмірений спосіб життя, відсутність абортів.

Величезне значення для профілактики має правильна поведінка й поінформованість самих жінок. Приміром, у США дівчат із дитинства навчають прийомів самообстеження молочних залоз. Один з епізодів молодіжного серіалу «Район Беверлі-Хіллз», що йде нині й на наших каналах, було присвячено саме цій проблемі. Юна героїня під час самообстеження знаходить у себе незрозуміле ущільнення, після чого розповідає про все мамі, й вони разом ідуть до фахівця. Чекання результатів аналізів і остаточного діагнозу стає для сім’ї своєрідною перевіркою на міцність: вічно завантажений батько перериває відрядження, щоб бути поруч із донькою у тяжку хвилину, брат відмовляється від відвідання дискотеки, подруги намагаються навіяти дівчині впевненість у вдалому результаті. Усе це допомагає героїні здолати недугу. Серіал у даному випадку стає своєрідним посібником для дівчат: навчає їх відповідально ставитися до свого здоров’я з самого дитинства. І цей підхід виправдовує себе. Хоча рівень захворюваності на рак молочної залози в США майже вдвічі вищий, ніж в Україні, американки помирають від нього вчетверо рідше від наших співвітчизниць. Набагато рідше доходить справа й до оперативного втручання. У переважній більшості американки помічають хворобу на самих ранніх стадіях і відразу ж починають її лікувати.

Кожна жінка повинна запам’ятати: необхідно щороку проходити профілактичні огляди, щомісяця самостійно обстежувати стан молочних залоз. Якщо знайшли припухлість, ущільнення, з’явилися больові або інші нові відчуття, треба негайно проконсультуватися з лікарем-мамологом. Після 40 років рекомендується раз на два роки проходити мамографію —найточніший метод ранньої діагностики. Від звичайного рентгену його відрізняє набагато менша доза опромінення й вища ефективність.