АКТ ПРО ВІЙСЬКОВУ КАПІТУЛЯЦІЮ НІМЕЧЧИНИ «ПОПЕРЕДНЯ ПРОЦЕДУРА» У РЕЙМСІ Й «ОФІЦІЙНА РАТИФІКАЦІЯ» У БЕРЛІНІ

Третій рейх дихав на ладан

Йшла весна останнього року війни. Воєнні дії охопили значну частину території Німеччини: зі сходу наступала Червона Армія, а з заходу — союзники. Попри те, що країна перебувала на межі повного краху, Гітлер у зверненні до військ запевняв, що смерть американського президента Ф.Рузвельта (12 квітня 1945 р.) спричинить поворот у перебігу війни. Проте цим надіям не судилося збутися. Англо-американські вояки активно завершували ліквідацію рурської групи противника. Водночас радянські війська 2-го, 1-го Білоруських та 1-го Українського фронтів почали Берлінську операцію. Майже одночасний наступ трьох фронтів у 300-кілометровій смузі з рішучим масуванням сил і засобів на напрямках головних ударів привів до порівняно швидкого прориву оборони ворога.

Щодо власне Берліна, то він був не лише політичною опорою фашизму, а й одним із найбільших центрів воєнної промисловості країни. На берлінському напрямку було зосереджено основні сили вермахту. Їх розгром і оволодіння столицею Німеччини мали привести до переможного завершення війни в Європі.

25 квітня в районі Торгау війська 5-ї гвардійської армії переправилися через Ельбу й навели зв’язок із частинами 1-ї американської армії, що підійшли з заходу. Німеччина виявилася розчленованою на дві частини. Того ж дня війська 1-го Білоруського та 1-го Українського фронтів з’єдналися західніше Берліна, завершивши оточення берлінського угруповання противника.

Радянські солдати через кілька днів упритул наблизилися до бункера фюрера й рейхстагу. Гітлерівська ставка переживала агонію. Перед смертю Гітлер призначив головнокомандувача військово-морських сил гросс-адмірала Карла Деніца президентом німецької імперії та військовим міністром.

За заповітом Гітлера, у новому уряді залишилися члени його найближчого оточення — Й.Геббельс (імперським канцлером) та М.Борман (міністром у справах нацистської партії), які до самого кінця перебували в Берліні разом із фюрером.

1 травня, невдовзі по 22 годині, як пише американський журналіст й історик Вільям Ширер, радіо Гамбурга перервало трансляцію урочистої Сьомої симфонії Брукнера. Пролунав бій військових барабанів, і заговорив диктор:

«Ваш фюрер Адольф Гітлер, борючись до останнього подиху проти більшовизму, сьогодні вдень загинув за Німеччину в своєму оперативному штабі в рейхсканцелярії. 30 квітня фюрер призначив своїм наступником гросс-адмірала Деніца. Слухайте звернення до німецького народу гросс-адмірала й наступника фюрера».

Третій рейх пережив свого фундатора рівно на сім днів. Розпочавши своє існування з відвертої брехні, він із брехнею ж сходив зі сцени. Не кажучи про те, що Гітлер помер не того дня, а напередодні, що саме по собі несуттєво, він зовсім не загинув, «борючись до останнього подиху». Проте поширення цієї брехні по радіо було необхідним, оскільки його спадкоємці мали увічнити легенду, а також утримати контроль над військами, які все ще чинили опір ворогу.

Сам Деніц повторив цю брехню, виступаючи по радіо о 22.20, і назвав смерть фюрера «героїчною». Тієї хвилини він ще не знав, як зустрів свій кінець Гітлер (8 травня 1945 р. у Берлін-Буху радянські судово-медичні експерти й патологоанатоми дійшли висновку: «Смерть настала в результаті отруєння ціанистими сполуками». Незадовго до смерті Гітлер наказав начальникові особистої охорони фюрера та двом офіцерам СС облити бензином свій труп і спалити його за звичаєм вікінгів. Проте есесівці не змогли повністю спалити Адольфа Гітлера. На судово-медичному дослідженні «вікінг» виглядав так: «Труп значною мірою обвуглений, від нього вчувається запах паленого м’яса...») З останньої травневої радіограми Геббельса адмірал знав лише те, що фюрер помер 30 квітня 1945 р. о 15 годині 30 хвилин.

«Моє найперше завдання, — сказав він, — урятувати Німеччину від знищення наступаючим ворогом — більшовиками. В ім’я лише цієї мети збройна боротьба триватиме. Доти, доки досягненню цієї мети перешкоджають англійці та американці, ми муситимемо продовжувати оборонні бої також проти них. Проте в умовах, що склалися, англо-американські війська вестимуть війну не в інтересах своїх народів, а виключно заради поширення більшовизму в Європі».

Порожні слова. Деніц знав, що опір німців вичерпується. 29 квітня, за день до самогубства Гітлера, капітулювала група армій «Ц» в Італії. Звістка ця через порушення зв’язку не дійшла до Гітлера, що, певне, позбавило його зайвих переживань в останні години життя.

Вранці 2 травня командуючий обороною Берліна генерал Г.Вейдлінг наказав берлінському гарнізонові припинити опір і скласти зброю. Трохи згодом такий наказ від імені «тимчасового імперського уряду» підписав перший заступник Геббельса Г.Фріче (Геббельс і Борман наклали на себе руки: перший приблизно о 8.30 вечора 1 травня, другий — між 1.30 і 2.30 ночі 2 травня). Після оголошення наказу по радіо почалася масова капітуляція.

7 травня 1945 року, 2 година 41 хвилина

Не маючи сил для боротьби, гросс-адмірал Деніц наказав, щоб усі німецькі армії повсюди здавалися тільки західним союзникам. У своїх мемуарах «Хрестовий похід у Європу» Верховний Головнокомандуючий експедиційними силами союзників у Західній Європі генерал армії США Дуайт Ейзенхауер писав:

«Третього травня адмірал Фрідебург, який тепер очолював німецькі військово-морські сили, прибув у штаб Монтгомері. Його супроводжував штабний офіцер від фельдмаршала Буша. Вони повідомили, що їхньою метою є здача в полон трьох їхніх армій, які воювали проти росіян, і просили дозволу пропустити біженців через наш передній край. Їхнім єдиним бажанням було уникнути полону в росіян. Монтгомері відразу відмовився обговорювати здачу в полон на таких умовах і відіслав німецьких емісарів назад до фельдмаршала Кейтеля, який очолював німецьке верховне командування.

Я вже сказав Монтгомері, щоб він прийняв військову капітуляцію всіх військ противника у своїй зоні операцій. Така капітуляція є справою тактики і входить у рамки повноважень командуючого військами на даному фронті. Тож коли адмірал Фрідебург повернувся 4 травня в штаб Монтгомері з пропозицією здати всі німецькі війська в Північній Німеччині, а також у Голландії і Данії, Монтгомері негайно погодився прийняти їхню капітуляцію. Того ж дня було підписано відповідні документи. Вони набрали чинності вранці наступного дня. Приймаючи ці капітуляції, Деверс і Монтгомері не брали на себе жодних зобов’язань, які могли б створити проблеми для наших урядів у майбутньому щодо Німеччини; вони мали суто воєнний характер, і нічого більше.

5 травня у наш штаб прибув представник від адмірала Деніца. За день до цього ми одержали повідомлення про його прибуття. Водночас нас повідомили, що німецький уряд наказав усім своїм підводним човнам повернутися в порти. Я відразу ж повідомив про все це радянське Верховне Головнокомандування та просив призначити офіцера як російського представника на можливих переговорах із Деніцем. Я інформував росіян, що не прийму жодної капітуляції, якщо вона не передбачатиме одночасну капітуляцію всюди. Радянське Верховне Головнокомандування призначило генерал-майора Суслопарова своїм представником.

Фельдмаршал Кессельрінг, який командував німецькими військами на західному фронті, також надіслав мені повідомлення з проханням дозволити прислати до нас свого уповноваженого, щоб домовитися про капітуляцію. Оскільки права Кессельрінга поширювалися лише на захід, я відповів, що не вестиму жодних переговорів, якщо на них не йтиметься про всі німецькі війська на всіх фронтах.

Коли 5 травня в Реймс прибув адмірал Фрідебург, він заявив, що хотів би прояснити низку питань. З нашого боку переговори вів начальник штабу головнокомандування союзних збройних сил у Західній Європі генерал Сміт. Він заявив Фрідебургу, що немає рації щось обговорювати, що наше завдання зводиться просто до прийняття беззастережної капітуляції. Фрідебург заперечував, заявивши, що не має повноважень на підписання такого документа. Йому було дозволено передати по радіо депешу для Деніца; у відповідь повідомили, що Йодль виїхав до нашої штаб-квартири, щоб допомогти йому в переговорах.

Нам було ясно, що німці прагнули виграти час, аби перевести за нашу лінію фронту якнайбільше німецьких солдат. Я попросив генерала Сміта передати Йодлю, що коли вони негайно не припинять висувати різні причини й тягнути час, то я закрию весь фронт союзників, аби надалі не пропускати ніяких німецьких біженців через нашу лінію фронту. Я не терпітиму подальшого зволікання.

Нарешті Йодль і Фрідебург склали телеграму Деніцу з проханням дати їм повноваження підписати акт про повну капітуляцію, який набере чинності через сорок вісім годин після його підписання. Німці могли знайти ту чи ту причину, щоб відстрочити капітуляцію і таким чином одержати додатковий час для себе. Тож через генерала Сміта я інформував їх, що капітуляція набере чинності через сорок вісім годин, починаючи з нинішньої опівночі; інакше мою погрозу закрити західний фронт буде негайно здійснено».

Тепер дамо слово начальнику оперативного відділу Генерального штабу генералові армії С.Штеменку:

«Увечері 6 травня до начальника радянської військової місії генерала Суслопарова прилетів ад’ютант Д.Ейзенхауера. Він передав запрошення головнокомандуючого терміново прибути в його штаб. Д.Ейзенхауер прийняв І.Суслопарова у своїй резиденції. Головнокомандуючий поспішив повідомити, що він зажадав від Йодля капітуляції Німеччини й не прийме ніякої іншої. Німці мусили погодитися з цим. Потім головнокомандуючий просив Суслопарова повідомити в Москву текст капітуляції, одержати там схвалення й підписати його від імені Радянського Союзу. Підписання, за його словами, уже було призначено на 2 годину 30 хвилин 7 травня 1945 р. у приміщенні оперативного відділу штабу головнокомандуючого.

У проекті протоколу йшлося про беззастережну капітуляцію всіх сухопутних, морських та повітряних збройних сил, які перебувають на цей час під німецьким контролем. Німецьке командування зобов’язувалося віддати наказ про припинення воєнних дій о 00 годин 01 хвилина 9 травня (8 травня о 23 годині 01 хвилина за центральноєвропейським часом. — Авт.). Усі німецькі війська повинні були залишатися на зайнятих ними позиціях. Заборонялося виводити з ладу озброєння та інші засоби збройної боротьби. Німецьке командування гарантує виконання всіх наказів Головнокомандуючого Союзними експедиційними силами й радянського Верховного Головнокомандування.

У начальника радянської військової місії залишалося обмаль часу, щоб одержати інструкції свого уряду. Не зволікаючи, він передав телеграму в Москву про майбутній акт підписання капітуляції та текст протоколу; просив розпоряджень. Поки про телеграму І.Суслопарова доповіли за призначенням, минуло кілька годин. У Реймсі перевалило за північ, і настав час підписувати капітуляцію. Інструкції ж із Москви не надходили. Становище начальника радянської військової місії було дуже складним. Затримка тепер була за ним. Ставити свій підпис від імені Радянської держави чи відмовитися?

І.Суслопаров чудово розумів, що маневр гітлерівських недобитків із капітуляцією тільки перед союзниками міг обернутися в разі якогось недогляду з його боку величезним нещастям. Він читав і перечитував текст капітуляції і не знайшов у ньому якогось прихованого лихого наміру. Водночас перед очима генерала поставали картини війни, де кожна хвилина забирала життя безлічі людей. Начальник радянської військової місії вирішив підписати документ про капітуляцію. Водночас він, забезпечуючи можливість Радянському урядові вплинути в разі потреби на подальший перебіг подій, зробив примітку до документа. У примітці говорилося, що цей протокол про військову капітуляцію не виключає надалі підписання іншого, досконалішого акта про капітуляцію Німеччини, якщо про це заявить котрийсь із союзних урядів. Д.Ейзенхауер і представники інших держав при його штабі з приміткою І.Суслопарова погодилися».

У невеличкій реймській школі, де Верховний Головнокомандуючий розгорнув свій штаб, 7 травня 1945 року, о 2.41 ночі Німеччина капітулювала. Від імені союзників акт про капітуляцію підписали американський генерал-лейтенант Волтер Беделл Сміт, генерал Іван Суслопаров за Росію та генерал Франсуа Севез за Францію. Від Німеччини його підписали Альфред Йодль та Ганс фон Фрідебург.

О 03 годині 24 хв. Ейзенхауер телеграфував об’єднаному штабу, що «завдання союзних сил виконано о 02.41 за місцевим часом 7 травня 1945 р.». Після цього він офіційно поінформував радянське Верховне Головнокомандування, підкресливши згоду німців послати представників у призначене Ейзенхауером та радянським командуванням місце для офіційного підтвердження капітуляції.

Ейзенхауер привітав Суслопарова з підписанням акта. Той послав свою доповідь у Москву. А звідти тим часом уже летіла зустрічна депеша, де вказувалося: жодних документів не підписувати!..

Між Москвою, Лондоном, Вашингтоном

Невдовзі С.Штеменка й начальника Генштабу Збройних Сил СРСР генерала армії А.Антонова викликали в Кремль. «У кабінеті Й.Сталіна, крім нього самого, — пише Сергій Матвійович, — ми застали членів уряду. Верховний Головнокомандуючий, як завжди, повільно походжав уздовж килимової доріжки. Весь вигляд його виражав крайнє невдоволення. Те саме ми помітили й на обличчях присутніх. Обговорювалася капітуляція в Реймсі. Верховний Головнокомандуючий підбивав підсумки, розмірковуючи вголос. Він зауважив, що союзники організували односторонню угоду з урядом Деніца. Така угода більше схожа на недобру змову. Крім генерала І.Суслопарова, нікого з державних осіб СРСР у Реймсі не було. Отже, перед нашою країною капітуляція не відбувається…»

«7 травня мені в Берлін, — згадує Георгій Костянтинович Жуков, — зателефонував Верховний Головнокомандуючий і повідомив:

— Сьогодні в місті Реймсі німці підписали акт беззастережної капітуляції. Головний тягар війни, — продовжував він, — на своїх плечах виніс радянський народ, а не союзники, тож капітуляція мала бути підписана перед Верховним командуванням усіх країн антигітлерівської коаліції, а не тільки перед Верховним командуванням союзних військ.

— …Ми домовилися з союзниками, — продовжував Й.Сталін, — вважати підписання акта в Реймсі попереднім протоколом капітуляції. Завтра в Берлін прибудуть представники німецького головного командування та представники Верховного командування союзних військ. Представником Верховного Головнокомандування радянських військ призначаєтеся ви».

Проте на Заході війну вважали вже закінченою. На цій підставі США й Англія запропонували, щоб 8 травня глави урядів трьох держав офіційно оголосили про перемогу над Німеччиною. Радянський уряд не міг погодитися з цим із тієї причини, що бойові дії на радянсько-німецькому фронті ще тривали. Тепер звернемося до німецьких, радянських, англійських та американських документів.

Зі щоденника верховного командування вермахту

7 травня 1945 р. о 1 годині 35 хвилин гросс-адмірал Деніц віддає фельдмаршалу Кессельрінгу й генералу Вінтеру наказ, про який повідомляється також командуючому групою армій «Центр» Ф.Шернер, командуючому військами в Австрії Л. фон Рендулічу та командуючому військами Південного Сходу А.Леру: «Завдання полягає в тому, щоб відвести на захід якнайбільше військ, які діють на Східному фронті, пробиваючись при цьому в разі потреби з боєм через розташування радянських військ. Негайно припинити будь-які бойові дії проти англо-американських військ і віддати наказ військам здаватися їм у полон. Загальну капітуляцію буде підписано сьогодні в ставці Ейзенхауера. Ейзенхауер обіцяв генерал-полковнику Йодлю, що бойові дії буде припинено 9 травня 1945 р. в 0 годин 00 хвилин за літнім німецьким часом...»

Особисті й таємні послання від маршала Й.Сталіна прем’єр-міністру пану В.Черчіллю та президенту пану Трумену

Ваші послання від 7 травня з приводу оголошення про капітуляцію Німеччини одержав.

У Верховного командування Червоної Армії немає впевненості, що наказ головного німецького командування про беззастережну капітуляцію буде виконано німецькими військами на східному фронті. Тому ми побоюємося, що, в разі оголошення сьогодні урядом СРСР про капітуляцію Німеччини, ми опинимося в незручному становищі і введемо в оману громадську думку Радянського Союзу. Треба мати на увазі, що спротив німецьких військ на східному фронті не слабшає, а, судячи з радіоперехоплень, значна група німецьких військ прямо заявляє про намір продовжувати опір і не підкорятися наказові Деніца про капітуляцію.

Тож командування радянських військ хотіло б зачекати до моменту, коли набере чинності капітуляція німецьких військ, і, таким чином, відкласти оголошення урядів про капітуляцію німців на 9 травня, о 7 годині за московським часом.

7 травня 1945 року.

Особисте й суворо таємне послання від пана Черчілля маршалу Сталіну

Я щойно одержав Ваше послання, а також прочитав лист від генерала Антонова генералу Ейзенхауеру, в якому пропонується, щоб оголошення про капітуляцію Німеччини було відкладено до 9 травня 1945 року. Для мене буде неможливо відкласти мою заяву на 24 години, як Ви це пропонуєте. Більше того, парламент зажадає інформації про вчорашнє підписання в Реймсі та про офіційну ратифікацію, заплановану на сьогодні в Берліні...

8 травня 1945 року.

8 травня президент Г.Трумен надіслав послу СРСР у США О.Громику лист такого змісту: «Прощу Вас повідомити Маршалу Сталіну, що його послання на моє ім’я було отримане в Білому домі сьогодні о першій годині ночі. Проте коли послання надійшло до мене, підготовка просунулася вперед настільки, що виявилося неможливим розглянути питання про відстрочку оголошення мною про капітуляцію Німеччини».

9 травня 1945 року, 0 годин 43 хвилини

Зранку 8 травня до Берліна почали прибувати кореспонденти всіх найбільших газет і часописів світу та фотожурналісти, щоб зафіксувати історичний момент юридичного оформлення повної поразки фашистської Німеччини, визнання нею банкрутства всіх доктрин, провалу всіх її планів завоювання світового панування.

Опівдні на аеродром Темпельгоф прибули представники Верховного командування союзних військ. Верховне командування експедиційних сил союзників представляв заступник Ейзенхауера головний маршал авіації Великобританії Артур Вільям Теддер, збройні сили США — командуючий стратегічними повітряними силами генерал Карл Спаатс, збройні сили Франції — генерал, головнокомандуючий армією Жан-Марі Габріель де Латтр де Тассіньї. З аеродрому союзники прибули в Карлхорст, де було вирішено прийняти від німецького командування беззастережну капітуляцію.

На той самий аеродром із міста Фленсбурга прибули під охороною англійських офіцерів колишній начальник штабу верховного головнокомандування вермахту генерал-фельдмаршал Вільгельм Кейтель, головнокомандуючий військово-морськими силами генерал-адмірал флоту Г. фон Фрідебург і генерал-полковник авіації Ганс Штумпф.

Тут, у Карлсхорсті, у східній частині Берліна, у двоповерховому будинку колишньої їдальні німецького військово-інженерного училища підготували зал, де мала проходити церемонія підписання акта. Невдовзі всі представники командування союзних військ прибули до заступника Верховного Головнокомандуючого Збройними Силами СРСР Маршала Радянського Союзу Г.Жукова, аби домовитися з процедурних питань. Кейтель та його супутники в цей час перебували в іншому будинку.

Рівно о 24 годині Жуков, Теддер, Спаатс і де Латтр де Тассіньї ввійшли в зал, прикрашений державними прапорами Радянського Союзу, США, Великобританії і Франції. Починалося 9 травня 1945 року. У залі були присутні радянські генерали, війська яких брали участь у легендарному штурмі Берліна, а також радянські й іноземні журналісти.

Церемонію підписання акта відкрив маршал Жуков. Він привітав представників союзних армій у зайнятому Червоною Армією Берліні в історичний момент капітуляції спільного ворога — фашистської Німеччини. «Ми, представники Верховного Головнокомандування Радянських Збройних Сил і Верховного командування союзних військ... уповноважені урядами антигітлерівської коаліції прийняти беззастережну капітуляцію Німеччини від німецького військового командування», — урочисто промовив він.

Потім до залу ввійшли представники німецького верховного командування. На пропозицію радянського представника, Кейтель передав главам союзних делегацій документ, яким Деніц уповноважив німецьку делегацію підписати акт про капітуляцію. Потім німецьку делегацію запитали, чи має вона на руках Акт про беззастережну капітуляцію та чи вивчила вона його. Питання англійською мовою повторив маршал Теддер. Після ствердної відповіді Кейтеля представники німецьких збройних сил за сигналом маршала Жукова підписали акт, складений у дев’яти примірниках.

У 0 годин 43 хвилини (за московським часом) 9 травня (о 22 годині 43 хвилини за центральноєвропейським часом 8 травня) 1945 року підписання Акта беззастережної капітуляції німецьких збройних сил було завершено. Німецькій делегації запропонували залишити зал. Кейтель, Фрідебург, Штумпф вклонилися і вийшли з залу.

Від імені Радянського Верховного Головнокомандування Г.Жуков сердечно поздоровив усіх присутніх із довгожданою перемогою. У залі зчинився неймовірний гамір. Усі одне одного поздоровляли, тиснули руки. У багатьох на очах були сльози радості... О 0 годин. 50 хв. 9 травня 1945 р. засідання, на якому було прийнято беззастережну капітуляцію німецьких збройних сил, закрилося.

Акт про військову капітуляцію збройних сил Німеччини

«1. Ми, що нижче підписалися, діючи від імені Німецького Верховного Командування, погоджуємося на беззастережну капітуляцію всіх наших збройних сил на суші, на морі й у повітрі, а також усіх сил, які перебувають на цей час під німецьким командуванням, — Верховному Головнокомандуванню Червоної Армії й одночасно Верховному командуванню Союзних експедиційних сил.

2. Німецьке Верховне Командування негайно віддає накази всім німецьким командуючим сухопутними, морськими й повітряними силами та всім силам, які перебувають під німецьким командуванням, припинити воєнні дії о 23.01 годині за центральноєвропейським часом 8 травня 1945 року, залишитися на своїх місцях, де вони перебувають у цей час, і повністю роззброїтися, передаючи всю свою зброю та військове майно місцевим союзним командуючим або офіцерам, виділеним представниками Союзного Верховного Командування, не руйнувати й не заподіювати ніяких ушкоджень пароплавам, суднам та літакам, їхнім двигунам, корпусам і устаткуванню, а також машинам, озброєнню, апаратам та всім загалом військово-технічним засобам ведення війни.

3. Німецьке Верховне Командування негайно виділить відповідних командирів і забезпечить виконання всіх подальших наказів, виданих Верховним Головнокомандуванням Червоної Армії та Верховним Командуванням Союзних експедиційних сил.

4. Цей акт не буде перешкодою для заміни його іншим генеральним документом про капітуляцію, укладеним Об’єднаними Націями або від їхнього імені, застосовним до Німеччини та німецьких збройних сил загалом.

5. Якщо німецьке Верховне Командування або якісь збройні сили, що перебувають під його командуванням, не діятимуть відповідно до цього акта про капітуляцію, Верховне командування Червоної Армії, а також Верховне Командування Союзних експедиційних сил розпочнуть такі каральні заходи або інші дії, які вони визнають за необхідні.

6. Цей акт складено російською, англійською та німецькою мовами. Тільки російський і англійський тексти є автентичними.

Розглядаючи старі фотографії, пов’язані з церемонією підписання акта, автор побачив знайоме обличчя. Погортав літературу. Точно. На початку осені 1940 р. радянський розвідник Олександр Коротков прибув у Берлін під ім’ям Ердберг. Маючи дипломатичне прикриття й будучи призначеним на посаду заступника керівника берлінської легальної резидентури, він, по суті, керував усією її оперативною роботою. Під час війни з Німеччиною Коротков очолював німецький напрям у центральному апараті зовнішньої розвідки. Полковник держбезпеки О.Коротков ввійшов у Берлін наприкінці квітня 1945 р. разом із радянськими військами. Поруч із безпосередніми функціями резидента зовнішньої розвідки НКДБ в Німеччині, він виконував й інші відповідальні доручення державного керівництва СРСР. Так, під час церемонії підписання Акта про капітуляцію збройних сил Німеччини 8—9 травня 1945 р. він невідлучно перебував біля генерал-фельдмаршала В.Кейтеля. Саме Коротков передав у Москву ряд особливо важливих повідомлень: про виявлення трупів Й.Геббельса, його дружини та дітей і їх упізнання; про самогубство А.Гітлера, про зникнення М.Бормана. Одночасно Коротков очолював і особливу групу працівників радянської розвідки й контррозвідки, яка займалася пошуками документів Головного управління імперської безпеки (РСХА). Талановитий кагебіст!

На процедурі підписання Акта про капітуляцію був присутній і генерал Суслопаров. Тільки тут він дізнався, що Сталін особисто по телефону повідомив Вишинського, що не має претензій до дій радянського дипломата в Реймсі.

А як щодо «попередньої процедури» в Реймсі та «офіційної ратифікації» в Берліні? Значна частина східноєвропейських істориків уперто стверджує: акт про капітуляцію збройних сил фашистської Німеччини було підписано у ніч на 9 травня 1945 року в Берліні (Карлсхорст). За погодженням між урядами СРСР, США та Великобританії, було досягнуто домовленості вважати процедуру в Реймсі попередньою. Але в західній історіографії підписання капітуляції німецьких збройних сил, як правило, пов’язується з процедурою в Реймсі, а підписання акта про капітуляцію в Берліні називають його «ратифікацією». На жаль, усе це робиться з метою принизити вирішальний внесок СРСР у перемогу над агресорами. День Перемоги в Європі відзначається в західних країнах 8 травня.

Американський військовий історик Форрест Пог’ю писав: «Для людей на вулицях і солдатів на полі битви було не настільки важливо, як було повідомлено світу про підписання капітуляції в Реймсі й Берліні. Для них важливо було те, що війну, розпочату в Європі восени 1939 р., закінчено і що тепер можна буде розпочати завершальний наступ проти Японії. Вже недалекий був той час, коли вони зможуть повернутися до миру».