А можна сісти й… почитати!

З практики:

Розповідь студентки поважного столичного вузу: «Я читати не можу фізично, за 10 хвилин читання стає погано — болить голова. За 20 хвилин мене просто не існує. Ніколи нічого не читаю, можу тільки прикидатися, а потім кажу, що погано запам’ятовую. На іспиті? Вмію викручуватися, це не проблема. У дитинстві читати змушували просто з-під палиці».

Ціною кількох насильно про­читаних розділів Достоєвського — а хлопчик цікавився футболом, дівчатами та машинами — став мамин украдений із гаражу і розкурочений до останньої гайки «форд». Мама, неймовірна розум­ниця, справді не уявляла, як мож­на жити, не прочитавши Достоєв­ського, та й у школі він був за програмою...

У нашій сім’ї інші крайнощі — у всіх короткозорість, скандали з дітьми о другій годині ночі на тему «припини, нарешті, читати, завтра рано вставати», а вихід­ними — «пішли б ви, може, погуляли, от заберу всі книжки з дому».

Добре б, звісно, золоту середину знайти. Спробуймо?

Маленькі діти люблять, коли їм читають казки, але не всі хочуть переходити до самостійного читання. Можна запропонувати маляті, яке вже знає букви, самостійно читати слова, які складаються з однієї букви, потім із двох тощо. З дитиною старшою можна домовитися, що ви читаєте початок казки, а вона — закінчення, так завжди цікавіше.

Гадаю, не варто демонструвати дитині будь-якого віку свою зацікавленість у тому, щоб вона читала, вигадувати заохочення за читання, показувати, що вам страшенно подобається, коли вона читає. Адже ставиться мета — полюбити читання. А любов — штука тонка, елемент примусу її вбиває. Або перетворює на інструмент маніпуляції.

Примушувати читати — це шлях у нікуди. Не знаю прикладу, коли б це спрацювало. Якщо читачі наведуть такий — буду вдячна за розширення досвіду.

Чесно — якщо самі ви не читач, чудово обходитеся без кни­жок і вони не є для вас життєвою цінністю, примушувати читати дитину — це або ілюзія турботи про неї, або спосіб висловити агресію. Можна про це помір­кувати.

Якщо про любов до читання вже не йдеться, а ставлення сформувалося як до одного з обов’язків, однаково ставте наголос на інтерес, пізнання, інформацію, обговорення, інтригу. Не бійтеся і такого висновку: ну от, із цієї книжки ми дізнаємося, що вона нецікава.

Гірке почуття, що книжка, яку ви любили в цьому віці, не становить для дитини жодної цінності, потрібно прийняти — це її життя, інший час, інші пріоритети. Спокійно поділіться з дитиною своїми почуттями — це була моя улюблена книга, я уявляв себе її героєм тощо.

Якщо дитина зачиталася, не обов’язково ходити навшпиньках із задоволеним виглядом. Нага­дай­те про інші обов’язки, перервіть читання. Спрацює так званий ефект Зейгарник, інтерес до читання лише зросте. Звісно, до цього не потрібно вдаватися часто.

Використовую прийом «розкажи мені...», якщо хочу активізувати підготовку до уроків чи до іспитів. «А що ви зараз учите з фізики, ніколи не розуміла цю тему, і як же це виходить, що електрони починають рухатися?» Дітям приємно почуватися розумнішими за власних батьків.

Їсти й читати одночасно — нешкідливо!

Дуже допомагає плекати любов до читання відвідування бібліотеки чи книгарні. Тут дитина може сама вибрати (чи не вибрати) книжку, а це дуже важливо — почуватися вільною у своєму виборі. Та не забудьте купити чи взяти книжку і для себе.