70 РОКІВ ЖИТТЯ — 7 ФІЛЬМІВ, 17 РОКІВ МОВЧАННЯ

За напругою пристрастей і зроблених ним картин, подій сімдесятирічного життя кінорежисера Елема Клімова вистачила б на кілька доль.

Народився він 9 липня 1933 року в Сталінграді, а в страшному жовтні 42-го, хлопчиком, за його власним пізнішим визнанням, «побував у пеклі», коли з мамою й новонародженим братом виїжджав із палаючого міста в евакуацію. Напевно, звідти пронизливе бачення воєнної теми в його останньому фільмі «Иди и смотри».

У кіно Елем Клімов прийшов не відразу, а після закінчення знаменитого своїми талантами в усіх галузях мистецтва Московського авіаційного інституту, який закінчив у 1957-му. Попрацювавши в молодіжній редакції Всесоюзного радіо і телебачення, а також у філармонії, вступив у ВДІК, у майстерню Юхима Дзигана. Його першу роботу, короткометражку «Жених», зняту в 60-му, мало хто знає. А вже в 64-му, після закінчення кіноінституту, Клімов приходить на «Мосфільм». І майже відразу ж знімає свій дебютний фільм, що став класикою в комедійному жанрі — «Добро пожаловать, или Посторонним вход воспрещен». Картина була готова саме тоді, коли «відлига», захлинувшись своїми романтичними надіями, почала повільно перетворюватися на застій. І шлях фільму до глядача був довгий. Як, утім, була виснажливо довгою дорога на екрани всіх його картин.

Із семи фільмів, створених Елемом Клімовим, один документальний — (разом із Марленом Хуциєвим він завершував монтаж незакінченої стрічки Михайла Ромма), інший — напівдокументальний. Знятий у 70-му «Спорт, спорт, спорт» — хроніка з вкрапленнями ігрових епізодів. Але стрічці про спорт передувала ще одна комедія — «Похождения зубного врача» з Алісою Фрейндліх та Ігорем Владіміровим у головних ролях. І цій картині в радянському прокаті не вельми пощастило. Гумор Клімова не відзначався звичною ласкавістю, був хльостким, точним і, що найнебезпечніше, дуже смішним.

До наступної своєї роботи режисер ішов довгі вісім років — йдеться про фільм «Агония», в якому, до речі, дебютував у кіно Олексій Петренко. «Хрещеним батьком» його став Іван Пир’єв, котрий запросив режисера до себе в об’єднання та запропонував йому «завальний» сценарій за п’єсою Олексія Толстого й Павла Щеголєва «Заговор императрицы». Клімову сценарій видався непідйомним і примітивним, він відмовився над ним працювати. Зате, прочитавши шість томів засідання тимчасового уряду з розслідування царських злодіянь, захопився, — так почало розкручуватися веретено «Агонии». Картину знято в 74-му, а вийшла на екрани вона лише 1985-го. До цього часу Петренко вже став відомим, популярним і затребуваним героєм у кіно. Знятий із полиці фільм відразу оцінили на одному з найпрестижніших кінофестивалів. Він отримав у Венеції приз ФІПРЕССІ.

Вісімдесяті — найтрагічніші роки для Елема Клімова: в автокатастрофі загинула його ніжно кохана дружина, однокурсниця за ВДІКом і соратник по кіно, режисер Лариса Шепітько. Елем не лише зняв ледь розпочатий Ларисою фільм «Прощание» (за повістю Распутіна «Прощание с Матерой»), пронизливе кінополотно про безпам’ятство, а й зробив сповнений любові, туги та світлої пам’яті фільм «Лариса», присвячений Шепітько. І вся решта життя проходила в Клімова під знаком пам’яті любові до дружини, котра так рано залишила цей світ. Він багато, до самозабуття, до самозречності, працював. Так і залишився один і виростив їхнього з Ларисою сина.

Наш глядач, котрий бачив чимало фільмів про війну, був глибоко вражений картиною Елема Клімова «Иди и смотри», яка вийшла на екрани 1985 року. У цей час на екрани ринув потік «поличного» кіно й невідомих у нас раніше зарубіжних фільмів, але й на цьому яскравому тлі фільм Клімова потряс глядачів, викликавши величезний суспільний резонанс. Ця стрічка — плід спільних спогадів війни та болю, пожежі та смертей Елема Клімова й Алеся Адамовича — зроблена задовго до знаменитого «Списку Шиндлера». Кажуть, Спілберг перед початком роботи над своїм фільмом змушував свою творчу групу по кілька разів дивитися «Иди и смотри». Це фільм-біль, фільм — кривава рана. У нього фактично ввійшла перероблена на сценарій «Хатынская повесть» Адамовича, а емоційно — книжка справжніх спогадів, страшнішого від яких немає нічого, — «Я из огненной деревни». Картину на Московському фестивалі 1965 року було визнано гідною найвищої нагороди — Золотого призу.

Розпочалася перебудова, і режисер, палаючи праведною громадянською активністю, перестає знімати кіно, повністю присвячуючи себе громадській роботі. Клімов очолює Спілку кінематографістів. Звісно, перебуваючи на цій посаді в ті часи, неважко було отримати гроші на власну постановку, але романтик від кіно сподівався, засліплений черговим загальним ентузіазмом, облагодіяти весь кінематограф. Не варто сьогодні звинувачувати тих, хто, піддавшись пафосу нової влади, котра прийшла на зміну наглядачам тоталітарних ідеологічних догм, трощив організаційні монументи, вкидаючи кіно в жебрацтво. Так, Елем Германович був у центрі цієї тендітної, легкоранимої творчої каруселі. Палкий і щирий, він ішов, як завжди в житті, напролом. Але, по-перше, не може одна людина бути винуватцем розвалу величезної індустрії кіно, а по-друге, творча людина, із величезним потенціалом, він ніколи не використовував ситуацію для себе, скоріш — усупереч собі. Собі — режисеру.

А потім настав час грошей. Не лише в кіно. І довге мовчання Елема Клімова стало нескінченним. Нині вже назавжди. Він не вмів ані робити, ані діставати гроші. Хоча в його архіві залишився давно написаний із братом Глібом сценарій, нездійсненна мрія його життя — «Майстер і Маргарита». Навряд чи хтось зможе його зробити настільки по-клімовськи несамовито й оголено-щиро. Майстер мовчки пішов у Спочинок слідом за своєю Маргаритою.