Від Синопа — до Цусіми

30 листопада 1853 р. кораблі Павла Нахімова знищили турецьку ескадру в Синопській бухті, але перемога, на честь якої матроси російського флоту носять одну з трьох смужок на гюйсах, відгукнулася здачею Севастополя й черговою міфологізованою історією. Недарма аналіз показує - вже в Синопі, що став останньою перемогою російського флоту, корінилася Цусіма.

Я писав про це (тему вперше було піднято в «Дзеркалі тижня»: «Синопська трагедія», - №35, 2008 р.), але отримував у відповідь жорстку критику. Не можна замірятися на найсвятіше, на міражі! Однак поступово ситуація змінюється, і днями сайт російського ВМФ опублікував, в обскубаному, втім, вигляді, мою нову статтю «Пирров Синоп». Її тези варто запропонувати й українському читачеві.

Коротенько канва подій така. 23 жовтня 1853 р. ескадра Нахімова вирушила в крейсерство. 13 листопада довідалися про початок війни й про вихід у море ескадри Володимира Корнілова - Чорноморський флот мав знищити фрегати Осман-паші, які йшли на Кавказ. 17 листопада ескадри зустрілися, ідучи на звуки бою, який вів з турецьким пароплавом адмірал Корнілов на пароплавофрегаті «Володимир». Наступного дня Нахімов вирушив до Синопа в пошуках турецької ескадри.

Шторм проніс Нахімова повз Синоп, і повернулася ескадра туди лише 23 листопада. А там уже стояли фрегати Осман-паші й пароплави Мустафи-паші. Нахімов дочекався підмоги, з шістьма лінкорами ввірвався в бухту й о 12.30 відкрив вогонь. Невдовзі всі турецькі судна за винятком пароплава «Таїф» було виведено з ладу, берегові батареї знищено, а місто горіло. Ейфорія перемоги охопила державу: торжества, концерти, нагородження… І лише Нахімов був похмурий і мовчазний.

А тепер трохи аналізу - і лакована історія розсипається, як картковий будиночок! Почнемо з того, що Синоп - це серйозний службовий недогляд, у буквальному значенні. Якби дозорна служба на Чорноморському флоті була налагоджена краще, ескадру Осман-паші спалили б двома тижнями раніше. Але її проґавили. Причому є серйозні підстави вважати, що головним винуватцем був адмірал Корнілов. Замість шукати основні сили ворога, він використав пароплави, ганяючись - начштабу ЧФ, мозок флоту! - за призами.

Зрозуміло, після такого конфузу Нахімов землю готовий був рити, аби лишень завуалювати недогляд. І долю Синопа було вирішено - попри жорсткі попередження Англії та Франції, що вони не подарують нападів на турецькі порти. Тим самим вирішилася й доля Севастополя…

Далі. Цифри свідчать: те, що мало місце під Синопом, було не боєм, а розстрілом, причому невмілим, що призвело до затягування акції та серйозних пошкоджень російських кораблів.

Адже шести лінкорам (далі - ЛК) і двом фрегатам Нахімова, а також трьом пароплавам Корнілова протистояли сім турецьких фрегатів, три корвети, два пароплави та берегові батареї. Останні начебто компенсували явну перевагу росіян, однак за даними А.Жандра, прапор-офіцера Корнілова («Материалы для истории обороны Севастополя…», СПб, 1859), бортовий залп 312 гармат самих тільки російських ЛК важив 344 пуди, тоді як залп 262 турецьких гармат, включаючи берегові, 165 пудів. Більш ніж дворазова перевага! Потім вона ще зросла: до 14 години з погоні за «Таїфом» повернулися фрегати, а до 16-ї - пароплави.

Насправді перевага була ще більшою. За свідченнями Жандра, бій вели 24 берегові гармати: три потужні англійські 68-фунтовки й двадцять одна 18-фунтова (згідно з показаннями полонених і якогось французького мічмана). Але англійці й турецькі історики повідомляють про 20 старих 14-19-фунтових гармат, три з яких були ще генуезькими, XV століття, з обслугою з ополченців. 68-фунтові ядра, знайдені в бортах російських лінкорів, були російськими. Коли в лінкора «Три святителі» перебило шпринг і корабель розвернуло, він вліпив їх у «Париж». Та й «Ростиславу» сигнал піднімали, щоб перестав бити по своїх.

Та й це не все. Осман-паша скаржився, що його досвідчені екіпажі забрали на лінкори, а йому дали анатолійських селян, які вперше побачили море. Інша річ вихованці лютого Михайла Лазарєва! Вони так вимуштрували комендорів, що з важких бомбічних гармат ті стріляли не гірше за британців і вдвічі-втричі швидше, ніж на Балтфлоті. Куди вже там турецьким новобранцям і міліції. Про те, що це був розстріл, свідчить і співвідношення втрат: за більшістю даних - 38 убитих і 210 поранених росіян проти 3000 убитих і поранених моряків, а також 1000 солдатів десанту в турків.

Придивімося, однак, до цифр. Десант? На табличці пам’ятника, що стоїть у Синопі, значаться 2700 загиблих моряків, про жоден десант згадок немає. К.Бадем у своїй докторській дисертації The Ottomans and the Crimean war (2007 р.) посилається на секретаря турецького комфлоту: загальна чисельність екіпажів 2989 осіб, у Стамбул прибуло 958. Ще 156 матросів і чотири офіцери повернулися з полону. Втрати - 1875 осіб. Про десант - знову ані слова. І якщо російські історики наполягають на своїх даних, то від 1300 до 2125 загиблих і поранених були мирними жителями міста...

Іншими словами, десант на Кавказ, який нібито везла турецька ескадра, - міф. Історики пишуть про якусь розвідку, але Нахімов скаржився, що на його ескадрі немає жодної людини, яка знає турецьку, а в Жандра читаємо, що «…від одного грека отримано було інформацію, що на синопському рейді перебуває загін турецьких суден із десантом для доставляння його й бойових припасів на Кавказький берег…». От і вся розвідка. Жандр регулярно посилається на такі «джерела»: від одного грека, від одного французького мічмана, показання полонених (надзвичайно плутані й недостовірні), через що до його даних слід підходити обережно.

Дива скорострільності. Ніхто, наскільки я знаю, не намагався проаналізувати дані про російський вогонь із цього погляду. Дарма. Ескадра Нахімова зробила 16873 постріли й випустила 18055 снарядів! Про це пишуть із гордістю, але аналіз цифр викликає великі запитання.

Сумніватися змушують нечувані результати «Ростислава». Цей артилерійський рекордсмен вистрілив 3960 разів, випустивши 4962 снаряди! І, врахуйте, тисячу пострілів він зробив подвійним снарядом, при цьому збільшується час заряджання. Та й темп збивався внаслідок розриву гармат від божевільної стрілянини й великих супутніх втрат (половина з п’яти вбитих, 105 поранених і обпечених). 2800 пострілів із двадцяти восьми його 36-фунтівок за три з половиною години (ліва колона стріляла до 16.00, потім вогонь вівся рідко, й переважну кількість пострілів було зроблено за цей час) - це 2 хв. 6 сек. на постріл!

Блискуче й навіть більш аніж! Треба врахувати, що подеколи стрілянина припинялася, що треба було не тільки коригувати приціл, переносячи вогонь на нову ціль, але іноді й весь важкий ЛК перетягувати на шпрингу, а це справа не однієї хвилини. Тож реальна скорострільність була ще вищою. Якщо вона була реальною…

Мало того, у шканечному журналі «Трьох святителів» записано: «Бій о 2 годині 30 хв. майже припинився. Правий фланг, не маючи в себе жодного противника, замовк, тоді як на лівому було чутно зрідка постріли з фрегата «Даміад», який, лежачи на мілині під прикриттям фрегата «Нізаміє», що навалився на нього, знову відкрив вогонь; ми й «Париж» по них діяли, але о 3 годині все змовкло, й бій було закінчено остаточно: ворожої ескадри не існувало».

Виходить, ліва колона стріляла всього дві з половиною години? Тоді скорострільність досягає півтори хвилин - такі результати показували лише на навчаннях, під час артилерійського балету, який так полюбляли російські адмірали й найвищі особи. Скорострільність бомбічних гармат ЧФ при цьому доходила до 2 хв. при стрільбі ядрами, а 36-фунтівок - до 1,5 хвилини! Але в бою такий темп можливий лише перші три-чотири залпи, поки є запас картузів з порохом, складених біля гармат (потім їх підносять із крюйт-камер). Тобто п’ять-шість хвилин. Дві з половиною або три з половиною години рекордної скорострільності? Даруйте, та навіть російський організм не здатен на такі дива…

Далі. Пишуть, результат бою вирішили бомбічні гармати. Ними «Париж» підірвав корвет «Гюлі-Сефід», «Вел. кн. Костянтин» - фрегат «Навек-Бахрі», а «Марія», ймовірно, підпалила «Фазлі-Аллах». Крім того, «Париж», «Ростислав» і «Трих святителі» разом спалили «Нізаміє». Внесок солідний, враховуючи малу частку, всього 11% цих гармат від загальної кількості.

Та бомбічні гармати ще не означають стрільбу бомбами. Їх якраз кинули дуже мало! «Марія» - п’ять зі 176 снарядів, пущених бомбічними гарматами; «Вел. кн. Костянтин» 30 із 457; «Чесма» 18 із 88; «Париж» 70 із 893; «Три святителі» 28 зі 147; «Ростислав» 16 із 400. Причому права колона, випустивши 53 бомби, впоралася за годину, а ліва, кинувши їх 114, вовтузилася до 16-17 години. У підсумку всього лише 167 бомб із загальної кількості 18055 снарядів. Менше одного відсотка! У чому ж річ? А не освоїли! Бомби зберігають у ящиках, що займають багато місця, запалювальні трубки також, але окремо. Причому вони трьох типів - залежно від дальності стріляння, і треба розкрити потрібний ящик, зняти ковпачок, зрізати трубку по рисці, вкрутити в бомбу, ту в певному положенні вставити у ствол. У результаті темп падає, артилерійських див не покажеш, тож великої уваги бомбам не приділяли. До того ж стріляння ними вимагає точного прицілу, тоді як у Синопі йшла сліпа батальна стрілянина на межі скорострільності. Через дим не бачили кораблів противника й стріляли по спалахах гармат!

Підсумовуючи, зауважимо, що, судячи з наказів та інструкцій Корнілова до і після Синопа, бомби освоїли погано. Трубки не йшли по різьбі, реальний час горіння не відповідав зазначеному на рисках, тому доводилося самим пересвердлювати й перезаряджати їх тощо. Більше того, дистанція, обрана Нахімовим для бою, не годилася для стріляння бомбами, й Корнілов, підводячи підсумки Синопа, пише в доповідній записці №818 від 22 лютого 1854 року: «Примітка:
2) Менше 2-х кабельтов відстані, без особливої потреби, бомбами й гранатами не стріляють…»

Зрештою, бомби були дорогі. Тому за жовтневою 1853 р. інструкцією слід було мати всього по п’ять споряджених бомб на гармату, й Синопський бій вирішило старе добре ядро.

Та вирішило непереконливо. Страшний батальний вогонь призвів… до затягування бою! О.Кротков («Морской сборник» №6, 1905 р.) показав погану організацію російського вогню. Замість прицільного стріляння бомбами, які швидко підривали судна противника, кораблі вели швидкий, мало не гарячковий вогонь буквально всім, що потрапляло під руку, аж до порожніх бомб, ефект від яких був невеликий. Як і від картечі. Причому ліва колона, що стояла далі, особливо зловживала нею.

Адмірал Іван Крузенштерн у «Посібнику з морської артилерії» (1832 р., переклад з англійської), за яким навчалися майбутні офіцери, вказував, що на відстані більш як 130 сажнів подвійні снаряди недійсні. І капітан корпусу морської артилерії Ільїн у книжці «Практична морська артилерія» (1841 р.) писав, що такий вогонь корисний лише на дистанціях до одного кабельтова. Картеччю ж стріляють тоді, коли на відкритій палубі ворожого корабля є абордажні партії або десантні війська. Але туркам було не до абордажу, а про десант ми вже писали - це міф. Навіть якби він був, ніхто не став би тримати озвірілих знічев’я солдатів на палубах кораблів, замкнутих у гавані штормами й противником.

Однак «Париж» дав картеччю 23% пострілів! Ціллю міг бути лише «Ауні-Аллах», який дрейфував повз нього, але він тому й дрейфував, що ніхто не поліз на щогли ставити вітрила - нікого було бити картеччю. Скупчитися на палубі турки не могли навіть для того, щоб стрибнути в зимове море, - крім досвідченого екіпажу єгипетського «Даміада» на інших суднах билися новобранці, котрі не вміли плавати. Естафету підхопили кораблі «Три святителі» (19% пострілів картеччю) і «Ростислав» - понад двадцять бортових залпів нею! У результаті «Ауні-Аллах» залишився на плаву і був спалений наступного дня…

Особливо вражає, що картечі на «Ростиславі» було витрачено більше, ніж слід було мати за циркуляром Корнілова від
14 травня 1853 року! Чи не в цьому полягає розгадка феноменальної російської скорострільності й приголомшливої витрати снарядів? Недарма кажуть: війна все спише! Здається, під шумок тоді списали багато чого… Кротков уживає характерний для того часу термін «економічна картеч», але де й коли її могли заощадити?! На навчаннях?

Схоже, російські артилерійські офіцери, мало того, що їх було небагато, й головною особою біля гармат був унтер, перший номер обслуг, мало того, що вважалися, як і штурмани, «паріями флоту», так іще й погано вчилися! Взагалі у своїх висновках Кротков зазначає, що «інструкційна частина на ескадрі слабко розвинена» (інструкції перекладали з англійської, і Корнілов сам займався цим). Вогонь кораблів відрізнявся темпом й вибором снарядів, що свідчить про відсутність однакової підготовки артилеристів тощо. 1852 р. Корнілов домігся переведення старих кораблів «Сілістрія» і «Султан Махмуд» в артилерійські саме для підготовки канонірів одразу всієї дивізії, але чи проводилися на них такі тренування, невідомо. До того ж через рік сам Корнілов відправив «Султан» на розбирання…

Можна наводити приклад за прикладом з аналізу Кроткова, аналізу корніловських інструкцій, аналізу витрачання снарядів, і в результаті напрошується сумний висновок: зовнішній блиск ЧФ приховував доволі скромний зміст. Здається, це зрозумів і Нахімов, принаймні зазначали, що після Синопа він поринув у чорну меланхолію і опирався активним діям флоту, зате з готовністю топив свої кораблі. Власне кажучи, крім Корнілова ніхто в Севастополі більше й не рвався в морський бій.

Рекордна скорострільність нахімовських кораблів призвела до затягування бою і - до трагедії Синопа. Російські каноніри безбожно мазали й замість кораблів руйнували місто!

Судіть самі. За рік до бою флот проводив навчальні стрільби по цілі, близькій до розмірів фрегата. Щит два на три сажні стояв на валу завдовжки 15 сажнів і заввишки п’ять. Зразковий «Дванадцять апостолів» з відстані 350 сажнів (більше, ніж у Синопі!) зробив 124 постріли. В яблучко влучили шість снарядів, у щит 82 і у вал 24. Разом 90% влучень! У «Ростислава» з 84 пострілів із 400 сажнів - два в яблучко, 22 у щит і 20 у вал, але він стріляв за сильної діагональної хитавиці. Прекрасно! Якби з 18000 російських снарядів у ціль влучила хоча б половина, то турецькі фрегати, корвети й батареї, отримавши по 500 гостинців, були б рознесені вщент!

Але… офіцери корніловських пароплавів, які огинали Синоп з півночі, бачили, як море кипіло від російських ядер, що летіли повз ціль, тому більшість турецьких кораблів вибухнули лише після бою пізно ввечері або були спалені наступного дня…

На відміну від Синопа, який згорів відразу. «Русский Инвалид» (№261-262 від 1 грудня 1853 р.) писав: «О другій годині вогонь із ворожих суден майже припинився… Турецька частина міста горіла у двох місцях; на початку 3-ї години, за сигналом адмірала, наказано було припинити бій, і водночас було послано офіцера парламентером у місто, оголосити місцевому турецькому начальству, що якщо з батарей або з берега буде зроблено хоча б один постріл, то адмірал зруйнує і спалить місто дощенту (виділено мною. - Ю.К.). Офіцер цей, пробувши близько години на березі, не міг знайти не тільки місцевих начальників, а й нікого з турків: вони розбіглися по прилеглих селах».

Цікаво! Бій закінчився, ворог утік, нема кому навіть вручити ультиматум - чому ж «придушували» батарею №5, розташовану в центрі турецької частини міста, до 4-5 години пополудні? Чому згоріло місто? Нахімов звинувачував турків, які нібито підпалили свої фрегати, а з тих уже полум’я перекинулося на будинки, та от тільки художник О.Боголюбов, котрий побував у Синопі 1856 р. і залишив нам одну з найкращих картин бою, писав зі слів жителів, що це полум’я палаючого міста підпалило судна, які прибилися до берега!

Та й князь Барятинський, іще один прапор-офіцер Корнілова, пише: «Більша частина міста горіла, прадавні зубчасті стіни з вежами епохи середніх віків виділялися різко на тлі моря полум’я. Більшість турецьких фрегатів ще горіла, й коли полум’я доходило до заряджених гармат, відбувалися самі собою постріли, і ядра перелітали над нами, що було дуже неприємно. Ми бачили, як фрегати один за одним злетіли в повітря».

Як бачимо, фрегати ще не вибухнули й не рознесли полум’я, а місто давно горіло! А ось що пише Бадем: «Корнілов спізнився. Нахімов уже розтрощив ескадру, крім «Таїфу». Проте він не припинив вогонь навіть після того, як усі кораблі було спалено. Мусульманські квартали міста було віддано вогню, і після втечі мусульманського населення нікому було гасити пожежі. За свою поведінку, за удар по цивільних цілях Нахімова пізніше було піддано критиці, але він виправдовувався тим, що до цього призвело розташування турецького флоту».

Так, воно було невдалим, але турецькі судна стояли й біля грецької частини міста, яка, проте, не постраждала.

P.S. Синопська «перемога» означала вступ у війну найсильніших світових держав. Як писала англійська преса: «Петербург поринув в екстатичний захват! Ілюмінації, бали, фестивалі, застілля йшли одне за одним багато днів, Синопський бій навіть розігрувався на театрі». Раділи! І ніхто не думав, що пожежа Синопа відгукнеться бомбардуваннями Севастополя, а його оспівування - Цусімою. Що бій продемонстрував не так відсталість техніки, на що зазвичай нарікають, як погану підготовку російських моряків, особливо офіцерського складу. І де, - на знаменитому Чорноморському флоті, муштра на якому ввійшла в легенди!