Сни про Грузію

Чотири дні в Грузії - як сон. Це країна, в яку хочеться приїжджати ще й ще. Уперше я побувала тут шість років тому. І, очевидно, не дарма кинула монету, щоб повернутися. Тоді чудово спланований тур, хороша компанія і місяць травень тільки посилили моє захоплення цим теплим і привітним краєм. Тепер же я мимоволі порівнювала своє перше враження з нинішнім. Ні, нічого не змінилося: у вогнях ілюмінації Тбілісі, краса пейзажів і велич гір, гостинність та щедрі застілля - все це залишилося. Але вичерпався ентузіазм, уже немає тієї радості в очах грузинсь­ких людей, немає впевненості в завтрашньому дні. Гіркота розчарування - це те, що тепер поєднує нас із грузинами. Гостям завжди намагаються показати найкраще. Можливо, саме тому грузини, читаючи наші захоплені відгуки про свою вітчизну, жартують, що, очевидно, живуть, в іншій країні. Вони пережили дві війни, про які ми знаємо тільки з екранів нашого телебачення, на якому ведуть мовлення російські канали. Те, що ми почули від самих грузинів, кардинально відрізняється від російських сюжетів і коментарів. Проте грузини продовжують боротися, продовжують вірити, продовжують будувати і любити свою країну. Наперекір усьому.

Наша делегація була багатонаціональна, до неї увійшли представники України, Казахстану, Латвії та Росії. Саме тому ми намагалися не торкатися питань політики. Але коли росіяни за вечерею в ресторані затягнули гімн Радянського Союзу, запахло провокацією. Українці у відповідь закричали «Ганьба!», а грузини заспівали гімн Грузії. На тому всі й заспокоїлися. Одне слово, програма була дуже насичена, спати доводилося мало, зате їсти й пити - багато.

Місто кохання

Про Сігнагі ми випадково дізналися від грузинського юнака, що сидів поруч із нами в літаку. «Ви бували в місті кохання? Обов’язково побувайте там», - сказав він. Нам так захотілося чогось великого й світлого, що ми попросили гіда включити це місто в програму нашого перебування в Грузії. І не пожалкували. Це стало одним із найяскравіших вражень. Від Тбілісі до Сігнагі всього сто кілометрів. Розміщується воно у східногрузинському регіоні Кахетія - осередку виноробства.

Верхівки червоних дахів на тлі блакитного неба. Місто на горі, біля її підніжжя розкинулася Алазанська долина. Досі я тільки пила вино з такою назвою, тепер же мала щастя споглядати цю красу. У центрі міської площі - фонтан, а неподалік - бронзовий Дон Кіхот, що в’їжджає верхи в місто. Тут-таки стоянка таксі й кабріо­лет із візником в очікуванні туристів.

- Звідки ви?

- З України.

- Ми любимо Україну. Дай вам Боже здоров’я!

- Це навзаєм! - Вигукуємо ми на ходу. Від площі врізнобіч розбігаються бруковані вулички, будиночки з різьбленими балконами у стилі південноіталійського класицизму з грузинськими елементами. Стару частину міста оточують стіни Сігнагської фортеці, по периметру стін - 23 сторожові вежі, з яких відкривається вражаючий краєвид долини.

Для відродження Сігнагі держава виділила 13 млн. дол. і гарантувала приватні інвестиції ще на 17 мільйонів. За кілька років місто переродилося: реставрували фасади будинків, зробили дороги, побудували ресторани та готелі. Відтоді в Сігнагі влаштовують виставки, концерти і святкові вечори. Влітку сюди приїздить безліч туристів. Самі сігнагці гордо підкреслюють, що вони не просто грузини й не просто кахетинці, а саме кизикці. Кизики - прикордонний район Кахетії. Грузини називають його Убатоно міца (земля без господаря).

Багато молодят приїжджають сюди реєструвати одруження у новому палаці одружень. Його особливість у тому, що він відкритий цілодобово, а сама реєстрація триває не більше п’яти хвилин. Звідси й інша назва - місто кохання. Охочі також можуть обвінчатися в маленькій старовинній церкві. Замовити банкет в одному з ресторанів міста, а потім усамітнитися в якомусь тихому, затишному готелі. Я впевнена, весілля в Сігнагі нічим не поступиться церемонії у Вегасі чи на екзотичних островах.

Якщо ви вирішите одружитися в Сігнагі, зв’яжіться з палацом шлюбу заздалегідь. При собі треба мати звичайний паспорт, закордонний паспорт, двох свідків і 50 ларі (близько 35 дол.). Шлюб вважатиметься дійсним на території України та республік колишнього Радянського Союзу. Після реєстрації потрібно зробити переклад виданого в Сігнагі посвідчення про шлюб українською мовою й засвідчити його в нотаріальній конторі Тбілісі.

За два кілометри від Сігнагі розміщений жіночий монастир Бодбе. Собор побудовано 850 року на місці незбереженого храму св. Ніно. Його зведено з суцільної цегли, інтер’єр прикрашають розписи, зроблені в IX столітті. В ущелині на північному сході від монастиря б’є джерело св. Ніно («Нінос цкаро») з цілющою водою. Тепер там побудовано купальню і маленьку церкву на честь батьків
св. Ніно, святих Завулона й Сусанни.

Грузинська аква віта

Шлях на Боржомі пролягає серед гір та реліктових лісів, значна частина яких постраждала під час бомбування російськими військами. Тут унікальний цілющий клімат і приголомшлива природа. Але світову популярність Боржомі здобув завдяки мінеральній воді. Нас зустрів генеральний директор заводу «Боржомі» Леван Багдавадзе. Він провів екскурсію по заводу, розповів історію виникнення міста і мінеральної води «Боржомі».

Назва місцевості, за легендою, походить від двох слів: «борж» - «кріпосна стіна» і «омі» - «війна». Раніше воювали часто, а сільце Бор­жомі було вигідно розміщене в ущелині. Гори довкруж і стали тією самою кріпосною стіною, а на схилах ущелини побудували сторожові вежі. 1837 року в Боржомі квартирував полк грузинсь­ких гренадерів. Пол­ковий лікар Амі­ров почав досліджувати склад і дію мінеральної води з джерела, знайденого раніше. Він же послав перші проби води в Петербург та Москву.

На 1841 рік вода стала вже такою популярною, що намісник царя на Кавказі Євгеній Головін привіз на лікування в Боржомі свою доньку. Вода їй дуже допомогла. На радощах намісник назвав перше джерело Єкатери­нинським, на ім’я доньки, а друге - знайдене й упорядковане досі - Євгенівським, на свою честь. 1850 ро­ку в Боржомі розбили Парк мінеральних вод Харагаулі. 1894 року відкрили наливний завод, налагодили виробництво води.

Стіни сучасного заводу прикрашають старовинні фотографії курорту, зроблені американським фотографом російського походження Горянським, зокрема представлено старі етикетки «Боржомі» та еволюцію пляшок.

«Боржомі» продовжують поставляти в понад 30 країн світу, зокрема і в Україну. Добувають «Боржомі» з 11 свердловин і розливають безпосередньо біля джерела. Це вода вулканічного походження, потрапляє на поверхню землі з глибини 8-10 км. «Родовище оцінили гідрогеологи і дають нам прогнози на 25 років. У нас працюють лабораторії, які щодня перевіряють хімічний і щогодини - біологічний склад води. Вода в пластику і в склі ідентична. 2010 року ми відзначили 120-ту річницю початку виробництва. За ці роки хімічний склад «Боржомі» не змінився», - запевнив нас директор заводу.

Наближаються новорічні свята і, попри кризу, столи традиційно вгинатимуться від усіляких страв та спиртних напоїв. Пляшечка «Боржомі» виявиться дуже доречною на святковому столі, і особливо вранці, після щед­рого застілля.

Бакуріані та Гудаурі

Це два найвідоміших гірськолижних курорти в Грузії. У Бакуріані (місцеве населення називає це місце Сонячною долиною) гірське, кришталево чисте повітря, наповнене запашним ароматом хвойних лісів. Саме тому цей курорт так нагадує наші Карпати. У Гудаурі ж тільки величні гори, вершини яких покриті білими хмарами, і здається, що гори й небо - єдині.

У Бакуріані багато нових, сучасних готелів на різний смак та гаманець. Наприклад, у готелі «Кристал» ціна двомісного номера не в сезон становить приблизно 100 доларів, у готелі «Тбілісі» такий номер чомусь кош­тує 180 доларів, хоча, на мій пог­ляд, він набагато гірший. На їх тлі приватний сектор видається надто ветхим. Хоча, можливо, комусь і припаде до душі дерев’яний будиночок із ґанком, різьбленими балконами та зручностями на вулиці.

Снігу випало море. І ми дивувалися, чому ж така тиша: готелі закриті або їх активно ремонтують, підйомники не працюють. Грузини дуже прив’язані до офіційної цифри відкриття сезону - 25 грудня. Проте нам (українській делегації) вдалося роздобути гірськолижне спорядження (і скутер на додачу) й дружно відкрити гірськолижний сезон!

Основні гірськолижні траси Бакуріані «Кохта-1» і «Кохта-2» пролягли по однойменній горі. Почат­ківцям пропонується траса з довжиною бугельного підйомника 300 м. Двоступінчаста траса «Кохта-1» загальною довжиною 1500 м. Верхні 400 м доволі складні й сягають ухилу 52 градуси. Недосвідченим лижникам краще туди навіть не дивитися, а кататися на так званому Плато. «Кохта-2» - також двоступінчаста траса загальною довжиною 3000 м. Круті спуски змінюються комфортними пологими. Зараз на курорті у розпалі будівельні роботи, очікується відкриття нових підйомників і, відповідно, нових трас.

Бакуріані розміщується на перетині гірського хребта Малого Кавказу і різних природних зон. Крім катання на лижах, тут можна піти в нескладні одноденні походи в гори, ущелини, печери, до гірських озер та джерел.

Гудаурі в не сезон видається сірим і безлюдним. Важко уявити, що вже через місяць тут вируватиме життя. Курорт розміщений на широкому, наче спеціально зведеному для лижників схилі гори Кудебі. Загальна довжина лижних трас понад 20 км.

У Гудаурі триває завершальний цикл першого етапу реалізації проекту розвитку Гудаурі - встановлення нових гірськолижних підйомників. Над підйомниками Dopelmayer пройдуть лінії французьких підйомників Poma. Сезон 2012-го в Гудаурі потішить аматорів гірськолижного відпочинку, лижників і сноубордистів. Можливостей для трасового та фрірайдного катання стане значно більше. З бюджету столиці уряд виділив на розвиток туристичної інфраструктури Гудаурі 2,5 мільйона ларі (1,52 млн. дол.). Представники департаменту туризму переконані, що кожен ларі, вкладений у розвиток туризму, впливатиме на розвиток країни і на соціальне забезпечення її громадян.