Дітище «полум’яного революціонера» Артема. До 90-річчя Донецько-Криворізької радянської республіки

Часом здається, що більшість наших «слуг народу», котрі ніяк не можуть поділити владу у Верховній Раді, абсолютно не знають історії України. А варто було б знати, бодай у рамках шкільної програми. Поцікавилися б, а чим пов’язаний наш край із Донецько-Криворізькою радянською республікою? 90 років тому її організував «полум’яний революціонер» Артем із товаришами по партії, які теж бавилися в сепаратизм.

От і минулої суботи, 1 березня, у Сєверодонецьку відбувся II з’їзд духовних нащадків ДКРР, на якому лунали добре завчені заклики проти НАТО та «дискримінації» російської мови. Гість з Москви, «вічний революціонер» шовіністичної закваски пан Затулін, взагалі дозволив собі образливі висловлювання на адресу чинного президента України за мовчазної згоди делегатів…

А починалося все в буремному 1918-му, коли, фактично на противагу Українській Народній Республіці, проголошеній IV Універсалом Центральної Ради, на пропозицію Леніна, було створено Донецько-Криворізьку республіку зі столицею в Харкові. Вождем ДКРР став Ф.Сергєєв (Артем) «професійний революціонер, радянський і партійний діяч». Ім’я цього «учня і соратника В.Леніна» для наших регіонів узагалі вважається культовим. Немає міста, де б не було вулиць, площ чи проспектів, названих на честь Артема, я вже не кажу про перейменовані міста, селища та інші населені пункти, які колись носили його ім’я.

Федір Андрійович Сергєєв народився 1883 року в сім’ї поміщика в Курській губернії. Закінчив Катеринославське реальне училище. Потім навчався у Вищому технічному училищі, «звідки був виключений за революційну діяльність» (УРЕ). У двадцять років уже став більшовиком. Заснував низку організацій та утворив кілька груп у Донбасі, Харкові, Миколаєві, Єлисаветграді, на Катеринославщині. З літа 1906 року керував більшовиками на Уралі і в Пермському краї, замінивши Якова Свердлова. «Був на засланні та в еміграції (у Франції — 1902—1903, Китаї — 1910—1911, Австралії — 1911—1917, де вів революційну діяльність» (УРЕ).

Перебуваючи майже сім років в Австралії, де не було жодних революційних потрясінь, устиг не тільки одружитися з англійською баронесою, а й заснувати Соціалістичну партію Австралії. Та, видно, занудьгував, і після Лютневої революції повернувся до Росії. У липні 1917 року уже секретарював в обласному комітеті Донецько-Криворізького басейну в Харкові, а невдовзі став делегатом VI з’їзду РСДРП(б). Поділяв великодержавницькі погляди більшовиків. Як і товариші по партії, не визнавав права українського народу на незалежність і протестував проти III Універсалу Центральної Ради.

На пленумі Донецько-Криворізького облвиконкому Рад робітничих та солдатських депутатів Артем разом з іншими промовцями порушив питання про відокремлення великих промислових центрів від України. Коли обирали делегатів на Всеукраїнські установчі збори, Артем говорив, що делегати Донецького басейну повинні об’єднатися, утворити незалежну від Києва самовладну область і домагатися для неї всієї повноти влади. Від самого початку одним з мотивів відокремлення Донецько-Криворізького басейну було намагання місцевих більшовиків відмежуватися від Центральної Ради, не допустити її впливу на русифіковане населення регіону. Як випливає з резолюції, запропонованої Артемом, він виступав за те, щоб залишити всю Україну в складі Російської Федерації, а в разі відокремлення України від Росії створити не залежний від Києва обласний комітет Донкривбасу.

25 грудня 1917 року більшовики на своєму з’їзді в Харкові проголосили Українську Ра­дян­ську Республіку. У створеному уряді Артему дісталася посада народного секретаря (міністра) промисловості і торгівлі, проте його це не задовольнило. Він подався до Петрограда, де 18 січ­ня 1918 року був прийнятий головою Раднаркому Радянської Ро­сії В.Леніним. Бесіда стосувала­ся «побудови Української Радян­ської Респуб­ліки». Такі поїздки до «вождя» практикували й інші українські більшовики. Згодом відбулася ще одна бесіда, яка стосувалася «предположения некоторых товарищей об образовании Донецко-Криворожской советской рес­публики». Ця пропозиція ішла врозріз із резолюцією І Всеукраїнського з’їзду Рад про єдність Донбасу і України загалом, але це мало турбувало співрозмовників.

9—11 лютого в Харкові в готелі «Метрополь» проходив IV обласний з’їзд Рад робітничих депутатів Донецько-Криворізького басейну, на якому більшовик С.Васильченко доповідав про створення Донецько-Криворізької республіки. Він говорив, що в міру зміцнення радянської влади на місцях Російська Федеративна Республіка будуватиметься не за національними ознаками, а за економічними особливостями регіонів. Оскільки Донецький і Криворізький басейни є одиницями самодостатніми, вони можуть і повинні виділитися в окрему республіку. С.Васильченка підтримали Артем, М.Жаков, Б.Магідов, і М.Рухімович. Артем теж виступив проти того, щоб залишати Донецько-Криворізький басейн у складі України. Він вважав це несправедливим, оскільки, на його думку, регіон повинен допомагати не тільки Києву, а й Південному Сходу (Росії). На велике значення Донкривбасу для Півночі і Дону вказував і М.Жаков, а В.Межлаук сказав, що зв’язок Донбасу з Пітером через Київ — це зайва тяганина. Ніхто навіть не обмовився, що ДКРР треба створити, аби не допустити окупації обох басейнів німцями та їхніми союзниками, з якими в Брест-Литовську вела переговори Центральна Рада.

Проти створення ДКРР виступив присутній на з’їзді член українського уряду в Харкові Микола Скрипник, який заявив, що відділення Донецького басейну від України підриває радянську владу й зміцнює позиції Центральної Ради. М.Скрипник запропонував оголосити Донецький басейн автономною частиною Південноросійської української республіки, яка входитиме до складу Всеросійської федерації. Скрипника ніхто не підтримав, тому він зняв свою пропозицію. За утворення ДКРР проголосувало 50 делегатів, проти — 24. З’їзд обрав обласний комітет у складі п’яти більшовиків, трьох есерів, одного меншовика і двох безпартійних. 14 лютого обком обрав Раднарком ДКРР, який очолив Артем (Сергєєв), отримавши також посаду наркома у справах народного господарства.

Територія новоутвореної республіки мала охоплювати Катеринославську і Харківську губернії, на заході — частину Херсонської із залізорудним Криворіжжям, на півдні — по Азовському морю до Таганрога, далі по залізничній лінії Ростов—Вороніж до станції Лиха. На сході республіка межувала б із Воронізькою губернією і сягала південних кордонів сучасної Курської області. Апетити в новоявлених сепаратистів були великі. У ці ж дні з’явилися ще дві аналогічні «держави» — Одеська радянська республіка і радянська республіка Таврида. Усі «республіки» входили до складу більшовицької Росії.

ЦК більшовицької партії і уряд червоної Росії привітав створення Донецько-Криворізької республіки спеціальною телеграмою. Нарком закордонних справ Г.Чи­черін телеграфував до Берліна: «…Наступление, которое продолжается на Юг Росии, перешло за границы украинской територии, не согласуется с принципами договора (мається на увазі Брестського. — В.Д.). Мы повторяем своё предложение немецкому правительству высказаться… какие границы украинской республики оно признает».

З 2 по 12 березня Ленін з Артемом та В.Межлауком знову обговорювали питання ДКРР та її відносин з Українською Радянською Республікою Під час розмови з’ясувалося, що подальша підтрим­ка донецько-криворізьких сепаратистів може закінчитися тим, що Центральну Раду підтримає весь український народ. Відтак Ленін виступив проти «розчленування» України. Артем вчасно зметикував і підтримав Леніна.

Деякі донецькі керманичі не встигали за ходом думки «вождя» і не бажали рахуватися з ним. 15 березня 1918 р., коли стало відомо, що донецько-криворізькі лідери (Васильченко, Жаков, Філов та ін.) категорично відмовилися їхати на ІІ з’їзд Рад до Катеринослава, ЦК РКП(б) схвалив постанову, якою підтвердив, «що Донбас розглядається як частина України».

Керуючись вказівками ЦК РКП(б) і настановами Леніна, Артем, попри опір частини Раднаркому ДКРР, очолив делегацію Донкривбасу на ІІ Всеукраїнському з’їзді Рад, який відбувся 17—19 березня в Катеринославі, де Артем і виступив з підтримкою єдиного фронту оборони.

З’їзд створив єдиний уряд Радянської України. На основі його рішень ДКРР підпорядковувала свої збройні сили командувачу збройних сил УРР Антонову-Овсієнку. Ва­сильченко, Жаков і Філов про­довжу­вали опиратися входженню Донкривбасу до складу України і 29 березня вийшли зі складу уряду. Філов на сторінках друкованого органу ДКРР «Известия Юга» у статті «Кого судити» висловив незгоду з рішенням ЦК РКП(б), де писав: «Голова Раднаркому ДКРР Артем, будучи (...) від Харкова на українському з’їзді в Катеринославі, зайняв там позицію, яка суперечить позиції Раднаркому Донкривбасу».

На конференціях більшовиків і з’їздах Рад ДКРР від Криворіжжя були присутні В.Валявка, С.Тинок, П.Сиволап, О.Фесенко, В. Бондаренко та інші. Вони підтримали тезу «лівобережців» про право області на самовизначення. Більша ж частина їхніх однопартійців на Криворіжжі не вітала ідеї окремого — не в складі України — державного утворення.

Особливого сліду в соціальному та економічному житті Кривбасу ДКРР не залишила. Переважна частина населення нашого краю взагалі не здогадувалася, що певний час жила в іншому державному утворенні...