Байдужість на межі

Україна увійшла в п’ятірку країн — виробників дитячої порнографії та в десятку лідерів з її поширення. Цьому сприяє відсутність законодавчої бази і недостатнє залучення в боротьбу інтернет-співтовариства. Попри це, перша ж спроба виправити ситуацію наразилася на шквал критики з боку провайдерів, котрі хочуть, щоб держава боролося з порнографією без їхньої участі.

Дитяча порнографія — проблема не тільки українська, а й світова. За даними організації National Children’s Homes, кількість злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством над дітьми, з 1988 року в усьому світі зросла більш ніж у 15 разів. Відповідно до спеціального звіту UNICEF, у 2008 році 80% дитячої порнографії поширювалося через Інтернет. За даними Європейської комісії, з 1997-го по 2008 рік кількість сайтів із зазначеним контентом зросла у 25 разів. Педофіли засновують клуби дитячої порнографії, колекціонують фільми, фотографії, зображення дітей, обмінюються порнографічною продукцією. Річний оборот ринку дитячої порнографії у світі досягає чотирьох мільярдів євро. За даними фонду Internet Watch Foundation (IWF), 62% інтернет-сайтів, які поширюють дитячу порнографію, розміщено у США, 28% — у Росії і 2% — в Україні (сьоме місце у світі).

Як борються

Методи боротьби з дитячою порно­графією застосовують різні. Але фактично всі вони так чи інакше обмежують основний канал її поширення — Інтернет. Так, торік Євросоюз оголосив, що разом із провайдерами, поліцією та інтернет-компаніями з обслуговування електронних платежів розпочинає активну боротьбу з поширювачами дитячої порнографії в Інтернеті. Наприкінці лютого цього року з подачі Європолу Єврокомісія запропонувала країнам — членам Євросоюзу програму боротьби з дитячою порно­графією Safer Internet. Її реалізація розрахована на 2009—2013 роки, а бюджет становить 55 млн. євро.

Кількість дитячої порнографії у Великобританії за останні п’ять років істотно зменшилася завдяки спільним діям користувачів, поліції, професіоналів IT-безпеки і провайдерів. Порнографічні сайти, які працюють у країні, закривають, а іноземні — блокують. Найбільший британський провайдер British Telecom щодня блокує 35 тисяч спроб перегляду дитячої порно­графії. Зокрема, для цензурного проекту «Чисте завантаження» знадобилися «просунуті» сервери, які мають достатню потужність і швидкодію, щоб упоратися із завданням фільтрації певних адрес.

У свою чергу МВС Великобританії створило спецпідрозділ для захисту дітей від педофілів в Інтернеті. Крім того, у 2005 році британці посилили кримінальне законодавство: за зґвалтування дитини до 12 років передбачено довічне ув’язнення (як і в США), за примус до оголення — 10 років в’яз­ниці і навіть за «зустріч з дитиною з метою підготовки до домагань» — п’ять років в’язниці. Педофілів у будь-який момент можуть протестувати на детекторі брехні.

Торік МВС Великобританії запропонувало проводити примусове лікування педофілів хімічними препаратами, які остаточно вбивають лібідо (так звана хімічна кастрація). Слід зауважити, що це не найжорсткіші заходи. У Китаї і більшості ісламських країн за педофілію передбачено смерт­ну кару. З минулого року таке саме покарання впровадила й Південна Корея.

Більшість пошукових систем у Німеччині (включно із Google, Lycos Europe, MSN Deutschland, AOL Deutschland, Yahoo!, T-Online і t-info) з 2001 року приєдналися до угоди «Добровільний самоконтроль для мультимедійних сервіс-провайдерів». Ці організації фільтрують web-сайти на основі списку, який генерується Німецьким федеральним департаментом з медіаресурсів, шкідливих для молоді.

В Австралії тюремне ув’язнення передбачається не тільки для виготовлювача і розповсюджувача дитячої порнографії, а й для її споживача. Так, у 2008 році було засуджено інтернет-користувача, котрий скачав з інтернет-сайта секс-версію мультсеріалу Simpsons, у якому персонажі-діти брали участь в оргіях. Цим самим шляхом пішла і Росія, подавши торік у Держ­думу відповідний законопроект. В онлайн-режимі в Росії діє служба захисту дітей — Anti Child Porn, створена місцевими інтернет-провайдерами.

В усьому світі інтернет-провайдери і виробники програмного забезпечення беруть активну участь у боротьбі з поширенням дитячої порнографії. У 2005 році було створено коаліцію, до якої увійшли такі компанії, як Mastercard, Microsoft, AOL, Yahoo!, Google, EarthLink, United Online, MySpace, Facebook, WebMoney. Вони фінансують технології, які дають можливість запобігати злочинній діяльності педофілів.

Не обходиться і без масштабних поліцейських операцій із затримання злочинних груп. Тільки за минулий рік Європол разом із поліціями країн ЄС провів 21 операцію. Так, разом з іс­панською поліцією було заарештовано 121 людину під час, як було заявлено, найбільшої за всю історію опера­ції з боротьби з дитячою порнографією в Інтернеті. Захоплено мільйони фотографій і відеофайлів, а також виявлено мережу, яка діяла в 75 країнах. Цікаво, що основну частину цих відео­записів було зроблено в трьох дер­жавах — Україні, Бельгії і Голландії.

Українські реалії

У 2008 році майже 80% дитячої порнографії було виготовлено в Росії, Білорусі, Україні і Молдові. Зокрема, за даними відомства, із 250 мільйонів зразків, конфіскованої з 1990 року дитячої порнографії, 12 мільйонів знято в Україні. За оцінками МВС, українська порноіндустрія приносить залученим у неї людям близько 100 млн. дол. щорічно — кожен укладений долар дає вісім прибутку. На постійній основі в цю діяльність залучено 12—15 тисяч українських дітей, здебільшого без­притульних і дітей з неблагополучних сімей. За даними міжнародного правозахисного жіночого центру «Ла-Страда-Україна», їхній середній вік — від чотирьох до десяти років.

Наприкінці червня 2005 року департамент карного розшуку МВС України припинив діяльність злочинного угруповання, яке під виглядом модельного агентства робило порно­графічні знімки та фільми з участю понад 500 дівчаток віком від восьми до 16 років і розміщувало їх на іноземних порносайтах. Батьки вважали, що їхні діти займаються модельним бізнесом. За годину зйомок платили від 50 до 200 гривень.

У Вінницькій області МВС у 2007 році викрило літнього віку педофіла, котрий відкрив порностудію просто вдома. А в грудні минулого року МВС заарештував сервер української компанії Infosotore.org, на якому було виявлено відеоролики з дитячою порнографією.

Тож не можна сказати, що МВС не вживає ніяких заходів. У травні минулого року Стів Балмер, генеральний директор компанії Microsoft, підписав із в.о. міністра МВС Михайлом Клюєвим меморандум про порозуміння, відповідно до якого компанія сприятиме українській міліції в боротьбі з поширенням дитячої порнографії в Ін­тернеті. Беруть участь також WebMoney Transfer, Hewlett-Packard, «Укртелеком», «Воля-кабель», оператор мобільного зв’язку life:).

Втім, головною перешкодою для боротьби з дитячою порнографією в Інтернеті, на думку МВС, була і залишається недосконала законодавча база — немає навіть визначення «дитяча порнографія», не передбачено і відповідальності власників порталів за її розміщення.

Новий закон

25 травня у ВР було зареєстровано законопроект №3271 «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів (щодо боротьби з дитячою порнографією)». Його авторами виступили Павло Унгурян, Михайло Соколов, Віктор Уколов (БЮТ), Олек­сандр Єфремов, Дмитро Шпенов (ПР), Євген Царьков (КПУ), Юрій Литвин (Блок Литвина), Олександр Бобильов («НУ—НС»).

Законопроектом передбачено внесення змін до законів «Про захист суспільної моралі» і «Про телекомунікації», а також до Кримінального кодексу. Головне, що у проекті закону запропоновано визначення дитячої порнографії. Нею вважатиметься продукція «порнографічного характеру, створена з участю дитини або з використанням її образу, змістом якого є будь-яке зображення дитини або обличчя в сценічному образі дитини, яка здійснює реальні або змодельовані сексуальні дії, а також будь-яке зображення статевих органів дитини».

Ввезення в Україну, виготовлення, перевезення, збут і розповсюдження кіно-, відеопродукції, комп’ютерних програм та інших предметів порнографічного характеру, відповідно до статті 301 КК, каратимуться штрафом від 100 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, обмеженням або позбавленням волі на строк до п’яти років. Водночас увезення, виготовлення, перевезення, збут, розповсюдження, у тому числі з допомогою інформаційно-комунікаційних систем, купівля, обмін і збереження дитячої порно­графії карається штрафом від 500 до 700 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, обмеженням або позбавленням волі на строк до п’яти років.

Особливу увагу автори документа приділяють поширенню порнографії в Інтернеті. Відповідно до запропонованих змін у Закон України «Про телекомунікації», інтернет-провайдери зобов’язані будуть блокувати дос­туп на всі відомі сайти з дитячою порнографією, а також вести журнал відвідування цих сайтів своїми клієнтами і, в разі виявлення випадків розміщення ними дитячої порнографічної продукції в Інтернеті або відвідування ще не заблокованих сайтів із дитячою порно­графією, поінформувати про це корис­тувача і повідомити в правоохоронні органи. У цьому разі МВС має можливість отримати ордер на обшук і провести огляд комп’ютера користувача. Безпосереднє виконання закону покла­дено на Кабмін, а саме на Держкомітет інформатизації України.

Дмитро Аносов, начальник відділу боротьби зі злочинами у сфері суспільної моралі департаменту боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми МВС, вважає, що ухвалення законопроекту значно полегшить боротьбу з дитячою порнографією та педофілією.

Втім, у законопроекту є противники. Тетяна Попова, голова правління інтернет-асоціації України вважає, що дані про всі з’єднання користувачів — це колосальний обсяг інформації, збереження якої вимагає дорогого устаткування: «Ми за боротьбу з дитячою порнографією. Але держава повинна боротися, не роблячи провайдерів інструментом своєї боротьби і не перекладаючи на них відповідальності за це явище».

На думку ж Павла Унгуряна, неможливо боротися з поширенням інтернет-порнографії без залучення операторів каналу, через який проходить 80% матеріалів.

Безумовно, нинішній законопроект, як і будь-який інший, не є ідеальним і має вдосконалюватися (можливо підзаконними актами Кабміну). Але краще неідеальний документ, який мож­на поліпшити, ніж його відсутність. Ситуація ж із протестами інтернет-співтовариства багато в чому показова. Дивно, що суспільство до цієї проблеми вкрай байдуже. Опитування, проведене Центром дослідження ком­п’ютерної злочинності, показало, що тільки 49,57% респондентів виступають за блокування провайдером доступу до сайтів, які містять дитячу порно­графію, а 37,32% відповіли, що їм байдуже...