Україна – в трьох кроках від наукового прогресу

Про це у своїй статті для ZN.UA пише керівник напряму реформ «Розвиток науково-технічної та інноваційної сфер», голова Державного агентства України з питань науки, інновацій та інформації Володимир Семиноженко.

Перший крок, за його словами, це раціональне використання фінансових ресурсів. Автор нагадує, що для того, щоб наука могла просто відтворювати потенціал, зберігати наявну кількість наукових шкіл та напрямів досліджень, необхідне її фінансування у розмірі не менше 1% ВВП. Для забезпечення економічного сенсу науки, тобто її здатності забезпечувати зростання економіки за рахунок впровадження нових технологій та інновацій, фінансувати науку потрібно як мінімум у обсязі 1,7% ВВП. До речі, саме такий поріг бюджетного фінансування встановлений законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність».

«Але, на жаль, цього критерію Україні не вдалося досягти жодного разу. Середній рівень сукупного фінансування наукової сфери коливався на рівні 1,1%, а протягом останніх п’яти років становить менше одного відсотка - 0,96% у 2006 році, 0,85% - у 2009, 0,87% - у 2010. Бюджетне ж фінансування становить 0,3-04% ВВП», - пише В.Семиноженко.

У зв’язку з цим він підкреслює, що Україна залишається бідною саме тому, що майже не інвестує в науку.

Водночас автор зазначає, що проблема полягає не так у кількості фінансових ресурсів, як у тому,на що та як вони витрачаються. Тому сьогодні, на його думку, вкрай необхідно змінити базові принципи, покладені в основу фінансування наукової сфери ще за часів планової економіки, і сформувати цілком сучасні підходи. «Передусім маємо перейти переважно від фінансування процесу до фінансування результату і від фінансування установ до фінансування наукових колективів», - наголошує В.Семиноженко.

Другий крок, за його словами, - це створення цілісної інноваційної інфраструктури. «Але сьогодні для України набагато важливішою є проблема зацікавленості економіки у виході вже наявних наукових розробок на ринок, у реальний сектор економіки. Без інфраструктурної ланки, яка б забезпечувала такий вихід, фінансування науки ніколи не перетвориться на перспективні інвестиції й залишиться чистими витратами», - підкреслює автор.

Третій крок – це нова фінансова політика та створення стимулів. «Виняткове значення у науково-технічній політиці має застосування методів так званої непрямої підтримки наукової, дослідницької й інноваційної діяльності, таких як податкові та амортизаційні пільги, відстрочене оподаткування, пільгове кредитування тощо», - пише В.Семиноженко.

За його словами, серед держав, які роблять ставку на науку як чинник номер один у забезпеченні економічного зростання, Україна виділяється майже повною відсутністю непрямих методів підтримки науково-дослідної та інноваційної діяльності у сфері високих технологій.

Детальніше читайте у свіжому випуску «Дзеркала тижня. Україна» у статті Володимира Семиноженка «За три кроки до мети».