Борис Малицький: "Проблема об'єктивного оцінювання якості роботи дослідника..."

Як оцінювати працю вченого? Суперечки про методи оцінки наукових здобутків спалахують знову й знову. То у зв'язку зі скандалом у науковому світі з приводу викритих фактів накручування індексу цитування, то при спробах наших чиновників від науки винайти власну методику оцінювання науково-дослідної діяльності. Розмови, що фінансування наукових досліджень буде жорстко прив'язане до наукометричних індексів (імпакт-фактор і індекс Гірша), пожвавили інтерес до цієї теми.

Інтерв'ю з директором Інституту досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. Доброва НАН України, доктором економічних наук Борисом МАЛИЦЬКИМ не обмежилося рамками проблеми об'єктивного оцінювання наукової діяльності.

- Борисе Антоновичу, у науковому середовищі не вщухають дискусії про використання індексів цитування, зокрема індексу Гірша, для оцінки наукових результатів. Індекс Гірша дуже залежить від наукового напряму і, на думку деяких дослідників, не може вважатися універсальним критерієм.

- Мене бентежить те, що останнім часом в Україні спостерігається абсурдна ситуація з методологічними та адміністративними підходами до оцінювання результатів праці вченого. Очевидно, не бажаючи відставати від російської державної бюрократії, що жорстко нав'язала своїй науковій спільноті єдино правильний, на її погляд, спосіб оцінювання роботи дослідника з допомогою таких наукометричних показників, як публікаційна активність у закордонних журналах з імпакт-фактором та індекс Гірша, вітчизняна бюрократія щосили намагається впровадити цю ж систему оцінювання в українській науці.

Імпакт-фактор, як заведено вважати, це чисельний показник важливості наукового журналу, в основу розрахунку якого покладено кількість цитувань опублікованих у ньому статей за певний період часу. Що стосується індексу Гірша, то це теж свого роду імпакт-фактор, але він враховує цитованість уже конкретного вченого за посиланнями на його статті у провідних наукових журналах.

У показниках цитованості, включно з індексом Гірша, є певний сенс, коли ці оцінки використовуються всередині наукової спільноти. На жаль, кількість цитувань насправді не завжди відображає стовідсоткову якість дослідження, як і кількість публікацій у престижних наукових журналах.

- Винайдено чимало способів впливати на індекс цитування, зокрема відомі випадки його "накручування".

- І це, на жаль, стало поширеним явищем. Ще недавно в Китаї, Ірані, Туреччині та інших країнах практикувалася істотна доплата авторам статей за публікації в престижних закордонних наукових журналах, що викликало сплеск публікацій учених цих країн. У Японії пішли ще далі: впровадили адміністративну рекомендацію японським ученим посилатися у своїх закордонних статтях на праці, щонайменше, трьох вітчизняних вчених.

У тій-таки Японії нещодавно вибухнув скандал з приводу обвинувачення видатного японського біолога - дослідника в галузі клітинного поділу Йосінорі Ватанабе, що працює в Токійському університеті, у фальсифікації результатів досліджень, вміщених, зокрема, в чотирьох статтях, опублікованих у період із 2008-го по 2015 р. у журналах Nature і Science. І такі випадки не поодинокі. Наприклад, у журналі Nature у 2010 р. було опубліковано статтю з результатами проведеного в Китаї дослідження, які показали, що кожен третій китайський учений грішить фальсифікаторством.

Ці та інші факти демонструють уразливість такого способу однозначного оцінювання якості результату дослідження з допомогою цитування в наукових журналах з імпакт-фактором та індексу Гірша.

- Але ж кращого способу поки що не придумали.

- Цей спосіб приваблює чиновників простотою використання у практиці управління наукою, особливо з бюрократичною метою "зважування" учених для публічної демонстрації "величі" або, навпаки, "нікчемності" конкретного вченого й, відповідно, ухвалення рішення про його фінансування.

- Про недосконалість таких "ваг" говорять як закордонні, так і вітчизняні дослідники.

- На недопустимість спрощеного підходу до оцінки результатів діяльності вченого останнім часом почали звертати увагу дедалі більше фахівців. Зокрема, британські дослідники науки Ендрю Хіггінсон та Маркус Мунафо доводять, що ажіотаж навколо праць, які мають високий індекс цитування, гонитва за високими індексами призводять до втрати глибини досліджень у британських учених.

У Росії ряд відомих учених активно борються проти нав'язаної ФАНО системи рейтингування окремих учених і наукових колективів з допомогою методу оцінювання, побудованого тільки на врахуванні цитування, що виключає інші не менш важливі наукові критерії соціального, економічного, технологічного, організаційного й психологічного плану. Особливо привертає до себе увагу позиція в цьому питанні відомого російського історика науки й наукознавця Юрія Батуріна. В інтерв'ю, даному торік журналу "Наука і наукознавство", він аргументовано показав абсурдність і абсолютну неефективність впровадженої в Росії системи оцінювання наукових результатів.

Відомий український дослідник В. Московкін відзначає, що сплеск публікаційних перегонів на пострадянському й азійському наукових просторах сприяв виникненню безлічі видань, індексованих у базах даних, а також компаній-посередників, які стали продавати свої сторінки й цілі номери окремим ученим та університетам під будь-які, серйозно не рецензовані статті. Комерційна феодалізація знань науковими видавцями призвела до появи міжнародного руху, що об'єднує вчених, а в деяких країнах - і представників влади спільною ідеєю відкритості доступу до наукових знань. У США, наприклад, законодавчо встановлено вимогу відкритого доступу до наукових результатів, отриманих під час виконання робіт, фінансованих державою. Цей рух свідчить про посилення розуміння у світі порочності публікаційних перегонів, побудованих на недосконалих наукометричних інструментах, із якими управлінській бюрократії легко маніпулювати, а видавничому бізнесу - заробляти незаслужено величезні бариші.

- Деякі дослідники відзначають, що цитування є досить суб'єктивним процесом, і тому цей показник не може бути головним критерієм оцінювання здобутків ученого.

- І може породжувати необ'єктивність в оцінках наукових публікацій, а також в уявленні про якість та користь результатів праці вченого і наукового колективу.

На жаль, є такі псевдонаукознавці, котрі оцінюють українську науку й українських учених лише з допомогою спрощених наукометричних методів. Ігор Зозуленко, який мешкає останні 20 років у Швеції й працює нині професором в одному з її університетів, на одному з українських сайтів безапеляційно заявив, що Україна зникла з карти світу як наукова країна. Особливо він таврує ганьбою українських академіків, більшості яких немає у списку з високим індексом Гірша, і навіть вважає це очевидним доказом того, "що королі, виявляється, голі". Спираючись на таку грубу й далеко не беззаперечну оцінку наукової праці, І. Зозуленко доходить дуже крутого висновку, що академія "фактично мертва" і має "канути в небуття", як академії в усьому світі.

Усім, хто береться оцінювати якість роботи вченого, дуже рекомендую ознайомитися бодай у загальних рисах із основними поняттями, які застосовуються в теорії й практиці організації досліджень, зокрема при визначенні наукового результату. По-перше, завершенням виконання НДДКР є ті чи інші результати. До поняття "результат" входить нове знання, продукти застосування знань у соціальній практиці, а також не менш поважний вид результату - прирощення наукового потенціалу. Всі ці види наукових результатів перебувають у системному зв'язку і, в остаточному підсумку, визначають ефективність НДДКР.

До речі, за показником кількості публікацій, співвіднесеної з витратами на НДДКР, українська наука перебуває на середньоєвропейському рівні й хоча б із цієї причини не може бути "стертою з наукової карти світу".

Так, у 2013 р. в журналах, індексованих у базі даних Scopus, кількість публікацій українських авторів, що припадають на 1 млн дол. витрат на НДДКР, становила 4,51, а загалом по ЄС - 3,73 . Причому український показник навіть вищий, ніж у деяких найбільш розвинених європейських країнах. Як правило, значення цього показника результативності тісно корелює з обсягом фінансування НДДКР і, звісно, кількістю дослідників. В Іспанії, наприклад, за чверть століття (після 1980 р.) зростання обсягів фінансування науки збільшилося втричі, а кількість дослідників - у шість разів. При цьому кількість публікацій за цей самий період збільшилася в чотири рази. За останні чверть століття в Україні, як відомо, і обсягів фінансування, і кількості дослідників, навпаки, більш ніж у чотири рази поменшало. І, звичайно, це жодним чином не сприяло досягненню високої публікаційної активності вчених, зокрема у престижних наукових журналах.

- А яка ситуація зараз?

- В Україні спостерігається зростання, щоправда, незначне, кількості публікацій у виданнях, індексованих у Scopus, у порівнянні з загальноєвропейським показником. І це при тому, що у нас останніми роками, як я вже зазначив, різко скоротилася кількість дослідників.

Втім, слід брати до уваги, що значення будь-якого наукового знання визначається ступенем його використання не тільки в подальшому розвитку теорії, а й у соціальній практиці - у вигляді новацій, що різноманітним чином впливають на систему "наука-економіка-суспільство". У цій сфері наукові результати формують різні види ефектів: економічні, соціальні, екологічні й науково-технологічні.

Із перетворенням науки на провідне джерело економічного зростання та соціального благополуччя країн, а також у ключовий чинник національної безпеки стає неможливо відокремити конкретні види наукових результатів, що подаються у вигляді деяких наукометричних показників, як-то індекс Гірша, від комплексних оцінок результативності наукової діяльності. Ігнорування цього факту не тільки знижує рівень вірогідності оцінки результату, а й може повністю спотворити його.

Для підтвердження цього висновку порівняємо "наукову цінність" самого І. Зозуленка, який очевидно має індекс Гірша не нижче 16, з науковими досягненнями українського вченого академіка Володимира Моргуна, широко відомого у світі як творець понад 130 високопродуктивних сортів зернових культур, що використовуються не тільки в Україні, а й у ряді інших країн світу. У В. Моргуна індекс Гірша (за Google Scholar) менший, ніж в І. Зозуленка, і, з погляду останнього, це слід розцінювати як "документовану остаточну катастрофу". Таких порівнянь, що переконливо спростовують "комплекс меншовартості", нав'язуваний українській науці ззовні та всередині країни, можна навести чимало.

Таким чином, проблема об'єктивного оцінювання якості роботи дослідника виходить далеко за межі спрощених наукометричних індексів. Попри всю привабливість і, на перший погляд, можливість оперування невеликою кількістю наукометричних індексів, побудованих лише на врахуванні цитування праць дослідника в журналах з імпакт-фактором, цей метод не дозволяє з високою об'єктивністю оцінити такий складний феномен, як науковий результат. Розуміння цього факту в багатьох країнах з розвиненою наукою проявляється в тому, що в більшості з них позначилася тенденція до зменшення кількості індексованих публікацій, зокрема в системі Scopus. Окрім того, уряди й університети знижують підтримку таких публікацій своїх учених.

- У нас інша тенденція: від дослідників вимагають більше друкуватися в закордонних журналах.

- Важливо підкреслити, що історично наука України інтегрувалася у світовий науковий простір не тільки завдяки публікаціям у закордонних наукових журналах, а й своїми досягненнями в галузі високих технологій. Особливо в цьому плані вирізняється Національна академія наук України, що сформувалася як порівняно повноцінна науково-інформаційна система, але при цьому сильно орієнтована на інтеграцію в загальносвітовий комунікаційний простір у науково-технологічному плані. Академія має розгалужену мережу наукових журналів, діяльність яких відповідає концепції міжнародного руху "Відкритий доступ". Низка журналів Академії перекладається англійською мовою і видається за кордоном. До речі, у найвідомішу базу Thomson Reuters Institute for Scientific Information (ISI) включаються тільки ті журнали, котрі видаються англійською мовою або перекладаються нею. У цій та інших базах даних НАН України представлена деякими своїми журналами, зокрема в таких галузях, як матеріалознавство, фізика, хімія, математика, інформатика, біологія та ін.

Але в нинішніх українських умовах є кілька важливих причин для скасування бюрократичного натиску на вчених з метою примусити їх публікуватися виключно в так званих престижних журналах задля кар'єрного зростання та наукового престижу. Тим більше неприпустимо узгоджувати це із заходами фінансового забезпечення їхньої діяльності.

- Чому ви так вважаєте? Багато хто може з вами не погодитися.

- По-перше, у країні різко погіршилися умови роботи дослідників, що апріорі ставить нашу науку в становище периферійної, примушує вчених шукати закордонні наукові центри, у яких можна було б продовжити свої дослідження на високому науковому рівні. Закономірно, що чимала частина публікацій українських учених у провідних закордонних журналах з імпакт-фактором виконана спільно з закордонними колегами. При цьому часто буває, що Україна від такого роду спільних досліджень втрачає свій пріоритет на отриманий результат.

По-друге, переважна концентрація зусиль українських учених на публікації результатів у закордонних виданнях негативно позначається на якості вітчизняних наукових видань. Тому зараз потрібна цілеспрямована державна підтримка наших наукових видань, щоб можна було підвищити їх якість і зробити їх привабливими, у тому числі для закордонних авторів. Досвід активного залучення закордонних авторів у вітчизняні журнали в нас є: наприклад, в одному з академічних журналів математичного профілю утворилася навіть черга із закордонних потенційних авторів статей. Але це поки що, на жаль, лише поодинокі випадки. Переважно наукові журнали нині виживають за рахунок коштів, які інститути, що видають їх, намагаються заощадити на решті статей своїх витрат. Це, звісно, дуже відрізняється від рівня державної підтримки наукових видань в інших країнах. Наприклад, Китай фінансово "приватизував" сотні престижних закордонних та міжнародних журналів і тим самим отримав можливість розпоряджатися величезним масивом нових наукових знань у національних інтересах.

По-третє, незважаючи на використання у світі імпакт-фактора як оцінки журналів, ця оцінка не є самодостатньою і не в змозі повністю виключити елементи суб'єктивізму при відборі журналів. За межами цієї системи сьогодні залишається, ймовірно, найвища форма викладу наукових результатів - монографічна робота. Але для такого роду видань нині немає міжнародної бази даних, яка існує для журналів.

- Тоді як бюрократія від науки одержима ідеями "зважування" учених і "оптимізацією" інститутів, деякі експерти-самозванці пропонують рецепти реформування української науки. Мовляв, досить просто перебудувати українську науку за західною моделлю, при цьому НАН розігнати, а науку віддати університетам.

- Насправді вони або лукавлять, або не дуже орієнтуються в нинішніх світових реаліях. Академічна форма організації науки у світі має позитивну тенденцію розвитку. За минулі 75 років кількість академічних організацій у світі подвоїлося, а після 2000 р.- зросла ще на 19.

Насправді термін "західна модель" полягає в іншому - він відображає пріоритет науки в державі та суспільстві загалом.

Як у нас виражається цей пріоритет? Скільки людей у наших управлінських структурах професійно займаються проблемами науки й науково-технологічного розвитку?

- Запитання риторичне?

- Структури, що займаються цими проблемами, в міністерствах ліквідовані. У МОН наука перетворена на підгалузь. Але ж управління науково-технологічним розвитком є не галуззю, а навіть надгалуззю, оскільки стосується усіх сфер діяльності. А що таке підгалузь у нашому міністерстві? Фінансування у сфері науково-технологічної діяльності становить 3% від усього обсягу коштів, якими розпоряджається МОН. Ось які фінансові ресурси має відомство, що відповідає за науку в країні.

Насправді в нас основний резерв полягає не в тому, щоб передати академічні інститути в університети. Це не вирішує проблеми. Основний резерв полягає в тому, щоб професуру, яка працює в університетах, повернути у бік науки. Але для цього потрібно створити умови. 80% тих, хто захищає дисертації в університетах, після захисту перестають займатися наукою. Звісно, пишуть якісь статті, але це все компіляція, насправді наукових досліджень немає.

Тепер подивімося, як працює західна модель. Візьмімо, наприклад, США. 30% часу професор займався науковими дослідженнями і 70% - викладацькою діяльністю. Тепер - навпаки. Наразі частка університетів у наукових розробках США становить 13,2% (дані 2015 р.) Загалом по всіх розвинених країнах частка університетської науки зменшується. У тих-таки США у 2015 р. створено Національну академію медицини, фінансовану з держбюджету.

- Ми часто чуємо про "погану" українську науку, про те, що вчені тільки марно хліб їдять. Але є також об'єктивні показники, з допомогою яких можна визначити якість і ефективність державного управління наукою. Про це воліють мовчати.

- Ключовий із них - це наукоємність ВВП, тобто загальні видатки на науку, віднесені до обсягу ВВП. Середньосвітове значення цього показника становить близько 2 %. Як правило, чим розвиненіша країна, тим вище значення цього показника. Наукоємність визначає ступінь націленості державної політики на максимальне використання можливостей науково-технологічного чинника як найбільш ефективного джерела економічного зростання. Тобто цей показник свідчить про якість державного управління і, в певному сенсі, про управлінські здібності (своєрідний IQ) державних чиновників та керівників приймати й реалізовувати ефективні рішення в галузі науково-технологічного розвитку країни.

За роки незалежності України значення наукоємності зменшилося більш ніж удесятеро й нині не перевищує 0,25%. Тобто за цим показником наша країна, яка була на початку свого нового шляху на рівні найрозвиненіших країн Європи, опустилася до рівня безнаукових африканських країн (в Африці є країни з наукоємністю, що в рази перевищує українську). Не хочеться навіть вірити, що в стільки ж разів упав показник управлінських здібностей (IQ) наших державних чиновників та керівників країни.

Рассчитано канд.экон.наук А.Корецким по данным Мирового банка.