Вишка для Бойка

Коли місяць тому парламентські балакаючі голови Партії регіонів переконували журналістів у крайній необхідності змінити закон про держзакупівлі, то головним посиланням було тяжке становище, в яке потрапили державні підприємства.

Саме необхідність проводити тендери, запевняли депутати, зв’язує ініціативу державних менеджерів, ставлячи їх у неоднакові умови з приватними колегами. Єдине, чого бракувало виступам для повної переконливості, - то це прикладів. Але і без них Верховна Рада змінила закон, відпустивши на волю бізнес-кмітливість держуправлінців.

Якого різновиду фінансові операції після підписання нового закону президентом стануть недоступними для контролю громадськості, DT.UA вирішило проілюструвати березневим тендером «Чорноморнафтогазу». За версією депутатів більшості, «держпідприємства, яке веде ринкову боротьбу з конкурентами».

На тендер ми звернули увагу зовсім випадково. Зацікавила сума: все-таки не щодня Україна купує щось за 400 млн. дол. До того ж об’єкт купівлі викликав повагу: «морська бурильна установка», та й переможець тендера - HIGHWAY INVESTMENT PROCESSING LLP (Кардіфф, Великобританія) - був поза підозрою.

Такі дивні факти спонукали на дальші пошуки. Оскільки в багатьох цивілізованих країнах світу, на відміну від України, про власників фірм можна довідатися не виходячи з Інтернету, DT.UA не пошкодувало кількох фунтів стерлінгів і отримало виписку з державного британського реєстру. Стало очевидно, що все-таки без офшорів не обійшлося. Батьками-фундаторами HIGHWAY INVESTMENT PROCESSING LLP виступили Ireland&Overseas Acqusitions Limited і Milltown Corporate services Ltd (Віргінські Острови). Директором HIGHWAY трудиться якийсь Стан Горін.

Зазвичай офшори - тупикова гілка розвитку будь-якого розслідування. Але в цьому випадку в DT.UA виявився несподіваний помічник: американська юридична компанія Trout cacheris. Це саме ті американці, які за гроші держбюджету торік проводили аудит діяльності Кабміну Тимошенко.

Результати дослідження тоді не особливо вразили, оскільки практично повторювали висновки українського КРУ. Але траплялися й ексклюзиви. Один із них знайшовся в такій фразі: «Першими засновниками Bonita були дві ірландські «прокладочні» компанії - Ireland & Overseas Acquisitions and Milltown Corporate Services, ліквідовані, відповідно, 2003-го [123] і 2005 р. [124]. Директорами цих ірландських підприємств були два опікуни з Латвії - Стан Горін і Ерік Ванагельс».

Нагадаємо, що Стан Горін - це, крім того, ще й директор HIGHWAY INVESTMENT, фірми, яка виграла тендер у «Чорноморнафтогазу». Еріка Ванагельса залишимо на десерт.

Цифри 123 і 124 у звіті Trout cacheris означають зашифровані виноски документа. Отож якими саме джерелами оперували американці, дізнатися не вдалося. Більше того, одержати інформацію з виносок не зміг навіть захисник Тимошенко народний депутат Сергій Власенко. На його запит Кабмін відповів, що додаткові матеріали є інтелектуальною власністю американців, а тому розповсюдженню не підлягають.

І все ж робота заморських юристів не пропала марно: конкретні прізвища учасників схеми завжди приємніші, ніж знеособлені назви офшорів.

Тепер знову настала черга «Вісника держзакупівель». Із документів, які вдалося з нього вивудити, склалася така картина: тендер на закупівлю бурової установки, що стартував 13 грудня 2010-го, провели 1 березня. Учасниками змагання з таким ласим призом стали всього дві фірми: крім згаданого британського HIGHWAY INVESTMENT, ще новозеландська Falcona Systems Limited, яка запропонувала ціну всього на 10 мільйонів вищу.

У Новій Зеландії структура власності розкривається ще простіше, ніж у Британії, до того ж зовсім безплатно. Директором фірми виявився ще один латвієць - мешканець Риги Інта Білдер. Сама ж Falcona пішла від INTERHOLD LIMITED, та - від INHOLD LIMITED (усе - Нова Зеландія). На INHOLD LIMITED ланцюжок замкнувся. По-перше, тому, що власником INHOLD є сам INHOLD, а по-друге - директором цієї «речі в собі» є згаданий вище Ерік Ванагельс. Отож у якого учасника тендера «Чорноморнафтогазу» не ткни - потрапиш в одну й ту саму людину.

Нагадаємо про всяк випадок, що участь у тендерах пов’язаних осіб та підприємств карається законом. Певна річ, організатори зовсім не зобов’язані на дозвіллі читати державні сайти Нової Зеландії. Але тут є ще один нюанс. Закуповуючи таке нестандартне й дороге устаткування, кожна держава світу проводить іншу систему тендерного вибору: або запускає «запит цінових пропозицій», або ж запрошує на тендер виробників. Збільшуючи таким чином кількість претендентів і, відповідно, збиваючи ціну. Якщо комусь це потрібне.

Саме дивний вибір конкурсної процедури й не менш дивний список учасників породив запитання: а що, крім інтелектуального задоволення, могли отримати творці цієї схеми?

Пошук відповіді розпочався, хоч як це дивно, знову з фото «британсько-українського» сайта invest-pro-llp.com. Веб-система пошуку схожих зображень показала, що в Інтернеті фото tovar має й інші підписи. І зазвичай установка, зображена на британсько-українському сайті, ідентифікується як продукт великої сінгапурської фірми Keppel.

Підтвердив сінгапурське походження товару й міністр із питань палива та енергетики Юрій Бойко. Першого квітня у програмі «Велика політика» на телеканалі «Інтер» у нього вирвалося: «Ми закупили сьогодні саму сучасну бурову платформу в Сінгапурі. Я маю на увазі «Нафтогаз України». І восени ми її поставимо на Чорне море, на Суботинське родовище».

Сайти приватних іноземних компаній розвинених країн такі ж приємні, як і їхні державні побратими. Фірма Keppel винятком не була. З корпоративних новин стало відомо, що бурильні установки - товар штучний, створюється довго, а тому випускається не так часто. Але недавно - 3 грудня - на світ з’явилася нова бурильна установка. Keppel радо повідомляв, що замовлення компанії Seadrill (установка KFELS B Class, West Juno) виконане «вчасно, у бюджетних рамках і високоякісно». У релізі особливо підкреслювалися 17-річна співпраця компаній і те, що це вже 16-ту таку установку поставлено компанії Seadrill.

Корпоративний сайт Seadrill був не менш уражений бацилою відкритості бізнесу. Отож простежити дальшу долю установки, купленої в сінгапурської Keppel, виявилося навіть простіше, ніж передбачалося. 13 квітня прес-служба компанії повідомила добру звістку: «Seadrill підписала договір про продаж бурильної установки West Juno покупцеві з Британії, який побажав залишитися невідомим, за ціною 248,5 млн. дол. Прибуток від цієї угоди (самої Seadrill. - Ред.) очікується на рівні 18 млн. дол.».

Нагадаємо, що за місяць до цього одна «британська фірма» виграла тендер «Чорноморнафтогазу» на поставку бурильної установки за ціною 400 млн. дол. Аж 150 мільйонів маржі на одній покупці! Отож на місці Seadrill із її жалюгідними вісімнадцятьма мільйонами прибутку ми б особливо не раділи. Порівняно з заробітком їхніх контрагентів, такий скромний навар може трактуватися як профнепридатність.

Що ж стосується «Чорноморнафтогазу» - державного, нагадаємо, підприємства, яке є гравцем на ринку й витрачає начебто свої зароблені, а не бюджетні гроші (а це звичайна позиція держпідприємств), то до нього взагалі жодних претензій.

Мало було учасників тендера? Більше ніхто не прийшов. Дорого? Другий ще дорожче продавав. Пов’язані особи? А хто ж знав. Не запросили на тендер виробників? Ну, не подумали. Стаття за «не подумали» хіба в КК є? Ні.

Статті немає, але є нюанс. Інколи правоохоронні органи починають читати КК трохи своєрідно, і тоді в них виходить так: «не подумали за попередньою змовою». Потім ідуть тривалі й тривожні розмови з учасниками події, запити у Британію, Нову Зеландію, Trout cacheris і про всяк випадок - в Інтерпол. Одне слово, все залежить «від часу і натхнення». Причому натхнення це може проявитися коли завгодно: у своїх (якщо з верхами не поділилися) - хоч завтра, у чужих - при зміні прапора влади. До речі, а коли там уже наступні вибори?