Тендери в Україні. З широко закритими очима

Любов уряду до свого народу стає дедалі вишуканішою. Напередодні дня закоханих населення отримало від любимої влади подарунок - пов’язку на очі. Аби ніщо не відвертало його увагу від процесу. І якщо раніше народ нервово косив у бік гігантського розпилу бюджету, то вже через кілька тижнів ця незручність зникне. Відтепер 250 млрд. грн. держкоштів ділитимуть без зайвих очей. Згідно з новим законодавством і новою мораллю.

Останніх півтора року українські чиновники перебували у вкрай незручному становищі. Ухвалення в липні 2010 року нового закону про держзакупівлі оголило їх до непристойності. Сотні українських громадян заглибилися в читання оновленого «Вісника держзакупівель», регулярно вивуджуючи з нього корупційні діяння влади. Тендери скасовувалися десятками. Так жити було неможливо.

Відтоді чиновники шість разів пробували змінити тендерне законодавство в частині закриття його від спільноти. У червні 2011-го вони відсвяткували перший успіх: тоді в безконкурентну «закупку у одного учасника» загнали тисячі тендерів. Але до повної перемоги залишалося ще далеко. Червневий закон почав діяти у жовтні, і практика показала, що закрито далеко не всі дірки.

Тож уже в грудні Кабмін вносить новий законопроект (№9634), і 9 лютого парламент класичними 246 голосами його ухвалює. Після ухвалення закону в цілому «Вісник держзакупівель» можна закривати. Корупції там не буде. Тепер там узагалі нічого не буде.

Якщо відкинути лушпиння, то головний сенс акції звівся до виведення з-під дії закону про держзакупівлі всіх (!) підприємств, а саме: держпідприємств, комунальних підприємств, казенних підприємств, госптовариств із держчасткою понад 50%. Виняток - монополісти і закупівлі, які проводяться за бюджетні гроші.

На останньому зупинимося окремо. Щоб не потрапити в полон ілюзій. Довести, що на закупівлю витрачалися конкретні бюджетні гроші, найчастіше практично неможливо. Для цього потрібно, щоб існував окремий рядок у бюджеті. У решті випадків гроші виділяються «загалом». Отож витрачати можна, не особливо прикриваючи тил. Приклад. Якщо держшахта отримує дотацію на вугілля - то це бюджетні гроші. А ось коли починає їх витрачати - то це вже «комерційна діяльність». І коли тендерні комітети шахти вирішують закупити втридорога обладнання (часто нікому не потрібне), то - «ну, так сталося, більше на тендер ніхто не прийшов. Отож підвищіть, будь ласка, дотацію, бо грошей бракує».

Підприємства, в яких є держчастка, - це взагалі дивний пласт української економіки. І в зв’язку з тим, що всім їм тепер «карта й попре», варто їх розглянути по групах.

Перша. Підприємства класу «Укрнафта». У держави - трохи більше 50%, решта - у приватних руках, прибуток порівну. Чи зацікавлена держава в тому, щоб тендери проводилися тут без рвацької маржі? Поза всякими сумнівами: менше витрат - більший прибуток. Чи можна вважати прибуток такого підприємства наполовину бюджетним? За логікою - так, після розподілу дивідендів весь він потрапляє в бюджет. Ось тільки цій логіці всіляко опираються самі напівприватні акціонерні товариства. На їхню думку, всі їхні операції - суто комерційні, а тому мають бути максимально закритими від сторонніх очей. Ще один класичний аргумент: тендери занадто обтяжують процедуру закупівель, що не дозволяє конкурувати з приватними фірмами на вільному ринку. Саме під цю логіку й писали новий закон.

До розряду скривджених складностями держзакупівель потрапляє купа підприємств, у яких держава залишила за собою мінімальний пакет акцій нібито для контролю, повністю віддавши грошові потоки приватним власникам. Це всі обленерго і майже всі енергокомпанії, що виробляють електрику, за яку платить населення України, оплачуючи зі своєї кишені й тендерні витрати приватнодержавних компаній. Раніше завдяки «Віснику держзакупівель» споживачі тепла й електрики могли дізнатися, що, приміром, напівдержавне «Київенерго» за 2 млн. грн. орендувало на цей рік 11 шикарних іномарок - один Mercedes-Benz S-500, одну Toyota Land Cruiser і дев’ять Toyota Camry 2,4. Після чого експерти починали думати-гадати, як такі закупівлі позначаться на ціні електрики. Тепер не думатимуть і не гадатимуть. Усе стане «комерційною таємницею».

Друга група «суб’єктів вільного ринку» - «Держпідприємства при міністерствах і відомствах». Золоте дно. Наші чиновники купують собі предмети розкоші й необхідного побуту аж ніяк не прямо з бюджету, а через численні «дочки», які вповноважені збирати гроші з населення за всілякі довідки та держпослуги. І зрозуміло, що, публікуючи свої закупівлі у вільному доступі, ці «підприємства» почувалися незатишно. Ось, скажімо, в січні проект «Наші гроші» повідомив, що «Інформаційно-видавничий центр ДПА України» придбав бензин на 0,7 млн. грн. ціною 12 грн. за літр, а вже в лютому в інтерв’ю DT.UA (№5, від 10 лютого 2012 року) голова ДПС Олександр Клименко з гордістю повідомив, що голову тендерного комітету відсторонили від посади, а керівник ДП отримав стягнення. Зрозуміло, що такі переживання нікому не потрібні. Ну, ще трохи залишилося. «Проведи друге читання закону - і спи спокійно».

Полегшено зітхнуть і комунальні підприємства. А в Харкові - то й двічі. Адже це саме завдяки «Віснику держзакупівель» журналісти дізналися, що комунальне підприємство «Харківський метрополітен» купило дерев’яні лавочки по 60 тис. грн., тобто за ціною «жигулів». Після цього пішли незручні запитання до харківського мера, в результаті чого той оголосив, що лавочки подешевшали вдвічі. Днями «Вісник…» інформував, що Харківський метрополітен у рамках переведення системи оплати проїзду на паперові квитки купив за 12 млн. грн. програмне забезпечення. І, очевидно, харківській владі доведеться знову відповідати на незручні запитання. А вона могла б уникнути цього геморою з публічністю та відповідальністю, якби Верховна Рада ухвалила цей закон раніше.

Ну, й, безумовно, ініціатива парламентської «конструктивної більшості» ощасливить підприємства зі стовідсотковою держчасткою. Дві історії, які першими спадають на думку. Житомирський лікеро-горілчаний завод, що належить Держуправлінню справами президента, недавно купив тару для розливу продукції з усілякими ковпачками й етикетками на третину мільярда гривень. Із цієї суми 206 млн. грн. пішло на закупівлю пляшок. Навіть якщо припустити, що пляшки придбали по 2 грн. за штуку, то купленої тари вистачить для розливу половини всієї горілки, виробленої в Україні за рік. «Хортиця», «Немирів» та інші мають повіситися, довідавшись про такі масштаби виробництва горілки на звичайному держпідприємстві середньої руки. Втім, ніхто з горілочників не вішається, а це означає, що або пляшки куплено не по дві гривні, або їх набагато більше. Тільки вже неофіційно.

Завдяки «Віснику держзакупівель» також стало відомо, що Запорізький титано-магнієвий комбінат і «Сумихімпром», керовані вихідцями з групи Фірташа, торік глибоко підсіли на закупівлю ільменітової руди в компанії «Синтез-Ресурс», заснованої менеджерами з групи Фірташа. Саме публікації даних про тендери дозволили дізнатися, що руда з січня по грудень для держпідприємств подорожчала з 1200 до 2160 грн./т. Також із «Вісника…» стало відомо, що «Сумихімпром», який має проблеми з кредиторами, замовив оцінку своїх активів. І вже інші джерела повідомили, що якась фірма під назвою, яка ні про що не говорить, почала процедуру банкрутства сумського комбінату. Чи стало б відомо хто банкрутить завод, якби у «Віснику держзакупівель» постійно не друкували даних про те, хто вганяє підприємство у витрати?

Ну й на десерт. Якщо хтось забув, то морську бурову установку, більше відому як «вишка Бойка», придбав не бюджетний Міненерговугільпром, а підприємство зі 100-відсотковою держчасткою під назвою ДАК «Чорноморнафтогаз». І дізналися журналісти про цю покупку виключно завдяки «Віснику держзакупівель».

Через місяць «Чорноморнафтогаз» може купувати що завгодно: хоч вишки дюжинами, хоч ікру - бочками. Ніде це не публікуватиметься.

Мало того, як випливає з букви запропонованого закону, підприємства не тільки не зобов’язані звітувати щодо тендерів. Відтепер тендерів можна ВЗАГАЛІ не проводити. Написав наказ по заводу: «Купує Василь Іванович. Що побажає, за будь-які гроші», і все - ти вже в законодавчому полі.

Адже суть поправки, яку прийняли в першому читанні, - «виключити підприємства з процедури закупівлі, визначеної Законом України «Про здійснення державних закупівель». Усе. Починається життя поза правовим полем. У лісі.

Щоб добити прозорість остаточно, у тому ж законопроекті вирішили вивести з-під тендерів окремим рядком ще трохи «тем». Особливо тішать «купівля нерухомості та землі, гастролі й навчання студентів за кордоном». Нагадаємо, це все - за держгроші. А чому? А у зв’язку, цитуємо Кабмін, «із численними зверненнями органів виконавчої влади».

Ну й вершиною досконалості нового закону стала фраза про те, що всі новації «погоджено з європейськими експертами». Євроексперти, з якими ми поспілкувалися, просто виють від захвату. Адже в Європі тендери повинні проводити не тільки монополісти, а й приватні підприємства, котрі надають ексклюзивні послуги. Тобто навіть якщо Рінат Ахметов купить усе «Київенерго», то, за єврозаконами, він повинен донести до київської громади всі витрати підприємства. Щоб можна було порахувати, чи не завищена ціна гігакалорії. Кому потрібні такі складнощі?

Народ і так, замість того, щоб працювати, сидить в Інтернеті й звіряє ціни держзакупівель із ринковими прайсами. Після чого сповнюється непродуктивної ненависті. Отож влада вирішила трохи людей заспокоїти, прибравши дражливе тло. У таємній надії на повернення народної любові. Може, не розбереться народ із зав’язаними очима?..