Результативність непокори

Студентські протести для Донбасу - явище незвичне. Тому «повстання» у Горлівському педагогічному інституті іноземних мов (м. Горлівка Донецької області) місяць тому вразило всіх. Однак офіційні особи, які нині оговталися від шоку, обвинувачені студентами в поборах і здирництві, намагаються «по-тихому» загасити конфлікт.

Тим більше що увага громадськості до цієї теми помітно ослабла - будь-які акції протесту в нас найчастіше залишаються на слуху тільки спочатку. Потім цікавість притлумлюється. Одно­моментного заряду «драйву» суспільству достатньо, аби радісно переконатися, що ми не «найтерплячіша нація у світі». Терп­ляча, звісно, та все-таки не найтерплячіша.

Але набагато цікавіше спостерігати, чим закінчуються спалахи невдоволення. Результа­тив­ність непокори - найточніший індикатор громадянської зрілості і найкраща перевірка влади на міцність. Мало кому вистачає завзяття домогтися чогось, крім короткочасної популярності. Майже нікому не вдається домогтися того, заради чого, власне, все затівалося.

Покликані народними масами дати відповідь офіційні особи виглядають жалюгідно тільки спочатку. Насправді їм не позичати потрясаючого вміння підміняти роботу інтригами, результати - звітами, дискусії по суті - суперечкою про дрібниці. Звич­ний в таких випадках подальший розвиток подій геніально описав Висоцький:

«И никто мне не мог
даже слова сказать,

Но потом
потихоньку оправились,

Навалились гурьбой,
стали руки вязать,

И в конце уже
все позабавились…»

Нагадаємо, 14 березня керівники Горлівського педагогічного інституту іноземних мов відкрили для всіх секрет пробудження громадянської самосвідомості в студентства: щоб студенти вийшли на вулицю, їх спочатку на вулицю треба викинути. Студенти вишу обурилися тим, що ректорат спершу організував «добровільно-примусове» збирання кош­тів на розв’язання проблеми заборгованості з оплати комунальних послуг. А в результаті гроші зібрав, але проблеми не розв’язав: молоді було наказано виселитися з гуртожитків, оскільки в «кампусах» уже від’єднали опалення й готувалися вимкнути електрику.

«Кошти вимагали перерахувати на розрахунковий рахунок вишу, при цьому не забувши написати на ім’я ректора невеличку заяву на кшталт: шановний ректоре, прошу прийняти благодійне пожертвування на комунальні послуги. Роблю це добровільно й претензій не маю», - описали учасники мітингів механізм «доїння» у своїх листах міністру освіти Дмитрові Табачнику та народному депутату Анатолієві Гриценку.

Студенти вийшли на один мітинг, потім - на другий, 19 березня. Домоглися зустрічі з ректором вишу Віктором Докашенком, котрий активно ухиляється від пояснень. Той удавав, що він тут ні до чого й узагалі не в курсі. Намагався списати все на самодіяльність окремих викладачів.

На місце подій почали з’їжджатися громадські працівники, правозахисники й, звичайно, стурбовані батьки студентів. «Можна сказати, наше заступництво допомогло дітям не піддатися на тиск з боку адміністрації. Їх намагалися було залякати відрахуваннями й незданими сесіями, не хотіли пускати на зустріч із ректором. Але ми ніби прийняли удар на себе, і від них відстали», - розповідає мати однієї зі студенток Світлана Шістко.

Місце НП відвідав і мер міста Євген Клеп, котрий прочитав змерзлим студіозусам лекцію про проблеми міського господарства. Виселяти мешканців гуртожитків директивним порядком тоді побоялися.

Горлівський бунт викликав чималий резонанс, оскільки, пов­торюся, в Донецькій області це рідкість. Традиційно студентська молодь вважається рушійною силою будь-яких проявів соціальної активності. Але в донецьких свої традиції. Студенти Донець­кого національного університету ніяк не відреагували на перипетії з обранням ректора. Те, що похитнулося реноме університету, в якому демонстративно розтоптали вишівську автономію, зовсім не стурбувало тих, хто (теоретично) повинен турбуватися про прес­тижність свого диплома.

У тому ж таки Донецьку під час щорічного оперативного відпрацювання вишів перед вступною кампанією правоохоронці майже завжди йдуть з уловом з медичного університету. Але ніхто не бачив демонстрацій майбутніх лікарів.

Нарешті, молодь Краматорсь­ка залишилася абсолютно байдужою до того, що ректор машинобудівної академії попався на корупції і став фігурантом адміністративного протоколу, складеного правоохоронними органами.

До честі влади, відреагувала вона на цей випадок досить адекватно. Належність до правлячої партії не стала індульгенцією для ректора, як очікувалося. Губер­натор Донецької області Андрій Шишацький констатував «слабке управління інститутом» і по­обіцяв детально розібратися. Мі­ністерство освіти надіслало свою комісію з Києва (висновки інс­пекторів поки що невідомі). На­решті прокуратура взялася вивчати ситуацію з погляду закону.

Через кілька днів правоохоронці поспішили доповісти, що справедливість відновлено. «За поданням прокуратури Цент­ральноміського району Горлівки керівництво інституту має в пов­ному обсязі відшкодувати студентам 62 тис. грн., які загалом внес­ли 300 осіб із 2300 студентів», - повідомлялося у прес-релізі прокуратури Донецької області.

Утім, до кримінальної відповідальності організаторів поборів притягати не стали. «Щоб порушити кримінальну справу, в діях адміністрації повинен бути злочинний мотив, наприклад корисливість. Ми ж змогли встановити тільки, що керівництво інституту діяло в ім’я, скажімо так, хибного розуміння інтересів свого вишу. Тому складу злочину тут немає. Але ми визнали збирання внесків порушенням прав студентів, оскільки вони залежні від адміністрації. І ухвалили повернути їм гроші», - пояснив кореспондентові DT.UA прокурор Горлівки Олег Колесник.

Прокурор додав, однак, що за потреби його відомство може зайнятися кримінальним переслідуванням посадових осіб вишу. «Наші двері відкриті. Якщо будуть звернення студентів про те, що чиниться тиск, їм погрожують - ми готові оперативно реагувати», - запевнив О.Колесник.

Ректор ГДПІІМ Віктор Дока­шенко виконувати припис прокуратури не поспішає. Сам він коментувати вердикт правоохоронців нашому кореспондентові відмовився, мотивувавши це образливими для «честі мундира» журналістів причинами: «Я не обговорюю таких речей по телефону, оскільки не впевнений у тому, що потім не побачу свої слова в перекрученому вигляді десь в інтернет-виданнях». Можливо, він змінить свою думку, коли побачить, що цю цитату наведено без будь-яких перекручень.

Студенти ж, обмінюючись між собою інформацією у соціаль­них мережах, повідомляють: «Вик­ликали тих, хто здав 250 грн., і настійно просили написати заяви до прокуратури, де має бути зазначено причину «пожертвування». Їх усього три: 1) здав(ла) не подумавши; 2) на мене чинили тиск; 3) добровільно». Причому в разі заяви про тиск вимагають вказати прізвище конкретного викладача - зазвичай нічим не примітного простого педагога, який відповідає перед начальством за збирання «благодійних» внесків.

Тим часом депутат Донецької облради Сергій Виниченко переказав журналістам анонімку, отриману від викладачів вишу, які повідомили, що студентів змушують написати колективний лист Табачнику. Від студентів, викликаючи по одному в деканати, вимагають підписатися під тим, що «збирання 250 гривень було особистою ініціативою кураторів і старост груп, а також кафедр».

Самі студенти, здається, трохи злякалися піднятої ними ж хвилі. Вони просять журналістів не називати їхніх прізвищ, боячись репресій з боку адміністрації (наше видання, як бачите, прохання виконало). І думають більше про те, як би вийти з цієї історії без поганих наслідків. Але тут їм, молодим і наївним, саме життя піднесло урок: боротьба за свої права - справа тяжка й іноді небезпечна, але абсолютно необхідна. Бо ніхто не гарантує тобі більше свободи, ніж ти сам можеш відстояти.

Та й приводів для обговорення в тому ж таки Горлівському педінституті ще достатньо: зараз там розпочався повальний і, знов-таки, примусовий запис третьокурсників у «волонтери» на Єв­ро-2012. Хоча студенти вишу, де вивчають іноземні мови, повинні знати, що запозичене слово volunteer перекладається як «доб­роволець».