Нюанси добування інформації у видобувачів газу

Прибуття в Чорне море першої бурової установки «Чорноморнафтогазу» і очікуваний улітку початок її роботи знову поставили питання про економіку цих заходів. Мізерна інформація з надр газового монополіста поки що дає більше приводів для запитань, ніж відповідей.

Ми нарешті вирішили написати позитивну новину про діяльність Юрія Бойка. Навіть дві. Приводом для цього став виступ міністра енергетики в ток-шоу «Велика політика» 22 січня цього року.

Нагадаємо, що, відповідаючи тоді на запитання журналістки France Presse Ганни Цуканової щодо бурової установки West Juno («Петро Годованець»), Юрій Бойко послав країні два оптимістичні меседжі.

По-перше, виявилося, що дельта в 150 млн. дол. (між ринковою ціною і ціною купівлі) не відповідає дійсності. Оскільки принаймні 15 млн. дол. з них було заплачено за прохід бурової установки через Босфор.

Журналістка FP, не надихнувшись кількістю збережених для бюджету грошей, вирішила уточнити долю решти - 135 млн. дол. «Може, ви могли б іще якісь статті витрат назвати?».

І тоді міністр повідомив важливішу новину: виявилося, що американська компанія Halliburton уже дала висновок про те, що всю купівлю бурової установки було проведено чисто й прозоро, і вже наступного дня після ефіру він готовий надати весь звіт. Цитата: «У нас відповідальний за закупівлю та обслуговування вишки - американська компанія Halliburton. Лідер світовий по сервісу. І його звіт, який я вам надам, - там розписано, за що вони платять. Тому я попрошу колег із Halliburton надати вам цей звіт буквально завтра».

Однак виявилося, що хвалити міністра не так уже й легко. Принаймні прес-служби ні Міненерговугілля, ні НАК «Нафтогаз» не підтримали почину свого керівника. І на запити DT.UA відповіли по-різному, але однаково. У міністерстві повідомили, що всю повноту інформації має у своєму розпорядженні виключно «Нафтогаз», там же відповіли в американському стилі: «Ми цього не коментуємо». Хоча DT.UA був потрібен не коментар, а одна відповідь і один документ.

По-перше, ми хотіли переконатися в тому, що 15 млн. дол. за прохід через Босфор було заплачено з тих 400 млн., які коштувала бурова установка, а не крім того. І, по-друге, прочитати обіцяний міністром звіт Halliburton.

Не отримавши ні того, ні іншого, ми не змогли дати гнівну відповідь на наклепи злостивців. Останні, спираючись на загальнодоступні факти, стверджують, що проводка через Босфор - це додаткові витрати української скарбниці. Адже в тендерній документації West Juno місцем поставки установки був порт Сінгапура. Тобто всі витрати з транспортування, страхування, складання-розбирання вишки лягали на покупця, тобто «Чорноморнафтогаз».

Подібна ситуація склалася і з Halliburton. Одразу кілька джерел повідомили нам, що звіту, про який казав Юрій Бойко, не існує. Переконатися в протилежному виявилося вкрай складно: офіс українського Halliburton начебто є, але там нікого немає. На сайті американської компанії у списку представництв Україна теж відсутня.

Аналізувати діяльність українських газівників із допомогою офіційної інформації - річ узагалі вкрай складна. Занадто вже вона суперечлива. Скажімо, Юрій Бойко стверджує, що West Juno, яка зараз перебуває в турецькому порту Гіресун, складуть за три місяці, а місцеві ЗМІ запевняють, що за п’ять. Перший заступник голови НАК «Нафтогаз» Вадим Чупрун у своїх інтерв’ю обіцяє з допомогою бурової установки збільшити видобуток газу на шельфі на 1 млрд. кубометрів. Тим часом West Juno працюватиме на Суботинському родовищі. Нафтовому.

Та й сама майбутня робота установки дає приводи для роздумів. Нещодавно «Чорноморнафтогаз» оголосив тендер на оператора West Juno. Головне завдання майбутнього переможця - пробурити одну свердловину і навчити персонал у кількості 15 осіб.

Так от, виявилося, що працюватиме нова бурова на свердловині №4 Суботинського родовища. Глибина свердловини - 2700 м. Нагадаємо, що головним аргументом купівлі дорогого устаткування було те, що West Juno, на відміну від українських аналогів, може бурити до 9 000 м. Тим часом 2 700 м - це завдання, з яким цілком справляється і старенька СПБУ «Таврида», яка перебуває на балансі «Чорноморнафтогазу» (глибина робіт - 6500 м).

Мало того. За старими перспективними планами свердловина №4 мала бути пробурена ще наприкінці 2010 року, коли про нову установку ще навіть і не йшлося. Тобто сінгапурське надбання забиратиме хліб у своїх менш просунутих родичів. Це - по-перше.

По-друге, - це строки буріння. З одного боку, в тендерній документації вказано, що робота має бути закінчена за півроку (сам процес буріння - 80 днів). З іншого ж - строк дії договору закінчується в грудні 2013 року. Тобто державний замовник припускає, що буріння однієї (!) свердловини може тривати до півтора року.

І по-третє. Хоча керівники «Нафтогазу» постійно запевняють, що придбана установка забезпечена всім необхідним, включаючи «комплект ЗІПа в кількості 3000 одиниць», виявилося, що переможець тендера повинен мати довгий список додаткового обладнання, а саме: комплект ловильного інструменту, додаткові бурильні труби, відбійні двигуни, центратори, станцію геолого-технологічних досліджень тощо.

Єдине, що не дивує, це те, що «Чорноморнафтогаз» вирішив бурити не сам, а залучив зовнішнього виконавця. Виявилося, що це звичайна для нього практика. Днями «Вісник державних закупівель» повідомив, що «Чорноморнафтогаз» розіграв на тендері право бурити свердловини №№10, 73, 74 і 75 Голіцинського родовища. І своїми руками віддасть приватній фірмі 76 млн. грн. за роботу, яку історично виконував сам.

До речі, фірмі «Райагробуд-перспектива», котра отримала бурильний підряд, держкомпанія в останні місяці віддає дедалі більше мільйонів.

Приватна фірма має в засіках уже 240 млн. грн., виграних з весни 2011 року на тендерах «Чорноморнафтогазу». При цьому компанія виявилася універсальним солдатом тендерного фронту, поставляючи і комп’ютери, і компресори, і сталевий прокат, і бетонозмішувачі, і хімію, і геолого-технічні послуги.

Однак про чесну конкурентну бійку годі й говорити. Дуже часто, якщо не сказати - практично завжди, єдиним опонентом «Райагробуду» на тендерах було ТОВ «Універсалоптторг - Х».

Ця компанія також з’явилася в державних тендерах тільки на початку 2011 року, збільшивши свій оборот за рахунок держпідрядів на 290 млн. грн. з таким же широким асортиментом товарів і послуг. Обидві фірми зареєстровано в Сімферополі, до «Чорноморнафтогазу» поближче. А засновниками обох фірм є громадяни з харківською пропискою.

«Райагробуд» і «Універсал…», розігруючи підряди на тендерних міжсобойчиках, завжди вирізнялися тією рідкісною проникливістю, яка дає близнюкам змогу відчувати одне одного навіть на відстані. Тільки цим можна пояснити звичну для цієї пари різницю в тендерних пропозиціях в межах сотих відсотка. Адже, борючись за право поставляти складні компресори (не кажучи вже про геофізичні роботи за багато мільйонів гривень), незалежні конкуренти повинні були б малювати цифри, які б відрізнялися набагато більше. Але що вдієш із такою спорідненістю душ?..

Саме цей нюанс, помножений на неабияку регулярність тендерних перемог (більш як півмільярда гривень на двох менше ніж за рік), і вже наявний досвід в отриманні бурильних підрядів, дозволяють нам без особливого завмирання серця сприйняти того майбутнього щасливчика, якому «Чорноморнафтогаз» довірить купу грошей на перше буріння з допомогою West Juno. Буде це «Райагробуд», «Універсал…» чи хтось схожий - байдуже. Аби лишень вони потім найняли якийсь реальний Halliburton, котрий і зробить чорну роботу. 23 березня на розкритті тендерних пропозицій побачимо.

Що ж до ще одного каналу офіційної інформації... Ми вважали, що ним міг стати суд між DT.UA і Юрієм Бойком. Нагадаємо, що після виходу статті «Вишка для Бойка» міністр звинуватив наше видання і авторів у «замовняку» і підриві енергетичної незалежності країни. Хоч як шкода газетної площі, ми все ж таки приречені нагадати його висловлювання: «Це чиєсь замовлення. Ми зараз попросили СБУ, щоб з’ясували, хто замовник. Це замовняк - сто відсотків. Насправді там вартість установки може бути 250 мільйонів, але там же не враховано вартості ні вертольотів рятувальних, ні кораблів, а це додаткові гроші. Зі сторони виглядає ефектно. З одного боку, 400 мільйонів, з іншого - 250. А всі запчастини і додаткове устаткування вони забули приписати. Я роблю з цього висновок, що це замовняк. Ніхто не розбирався детально, а просто щоб розвинути скандал і зупинити процес».

Подавши до суду на міністра, ми припускали, що хоча б там дізнаємося список і вартість додаткового устаткування, про яке так багато говорять, але так ретельно приховують. Не склалося. Міністр не став доводити обгрунтованість своїх заяв. Навпаки! Головною лінією захисту Юрія Бойка стало твердження, що всі його висловлювання мають оцінний характер. Включаючи звернення до СБУ. Підкріплено його було дивовижним за красою висновком експерта - заступника директора Інституту мовознавства ім. Потебні доктора філологічних наук Віктора Бріцина. Краса документа полягала в тому, що оцінними було визначено речення журналіста УНІАНу, а вже цей висновок було магічним чином спроектовано на висловлювання міністра. Не відмовимо собі в задоволенні процитувати:

«Про спрямованість інтерв’ю на передачу саме оцінних думок Ю.Бойка однозначно свідчать такі фрагменти статті: «Юрій Бойко вважає замовним... Я роблю з цього висновок... Він припустив... Насправді Ю.Бойко не виключив». Що ж до самих цитат міністра, то тут експерт вчинив просто: «До оцінних думок належать і такі речення: «Це замовняк - сто відсотків», і далі за списком.

Останнє судове засідання відбулося 13 березня. На цей день було призначено дебати, і, за логікою речей, все мало закінчитися. Невтаємниченій людині ці дебати могли б знищити мозок. Дискусія юристів кружляла над такими важливими речами: «який варіант - російський чи український - треба розглядати, чи прошиті і пронумеровані сторінки в експертному висновку, чи має альтернативний експерт позивачів підтверджену освіту перекладача (!)». Мабуть, подібні розмови спантеличили навіть суддю. І той, повернувшись із нарадчої кімнати, замість ухвали призначив іще одне засідання. Юристи стверджують, що таке трапляється вкрай рідко. Сподіваємося, що суддя справді вирішив розібратися достеменно, а не почувався ніяково у присутності журналістів, які вперше прийшли на суд.

До речі про журналістів. Пікантна деталь. Висловлювання Бойка, які стали предметом судового розгляду, були оприлюднені інформагентством УНІАН. У 99 випадках зі ста ЗМІ, будучи де-факто третьою стороною, на такі засідання не ходять, оскільки відповідальності за цитати чиновників не несуть.

Так от, представник УНІАН виявився винятком. Він не тільки абсолютно упевнений в тому, що міністр висловлювався оцінно, а й активно намагається перенести цю упевненість на оточення. Було це його особистим проявом громадянської позиції чи дружньою допомогою Юрію Бойку від власника УНІАН, залишається загадкою.

Словом, суд подивитися варто. З естетичного погляду. Як він дивно починався (журналісти подали до суду, а не навпаки), так дивно й закінчується.

27 березня - фінальне засідання. У Шевченківському районному суді міста Києва. Приходьте - там дійсно весело. Принаймні значно веселіше, ніж у реальному житті.