Євроінтеграція: прискорити не можна зволікати

2012 рік залишить чіткий відбиток в українській історії. Наша країна успішно провела Євро-2012, парафувала угоду про асоціацію з ЄС, спільними зусиллями з європейською та світовою спільнотою нарешті розпочала зводити арку над об’єктом «Укриття». Вибори до Верховної Ради України стали унікальними з огляду на увагу, яку вони викликали в європейських структур. Як і низка інших внутрішньополітичних процесів, законодавчих чи урядових рішень, що були на порядку денному нашого діалогу з ЄС.

Але назвати 2012-й роком своєрідного «європрориву», як того хотілося б, не наважаться навіть переконані оптимісти. Величезний обсяг проведеної практичної роботи, прогрес у врегулюванні низки питань, що тривалий час були на порядку денному відносин із ЄС, не змогли переважити низки відомих проблемних питань, що ставляться нашими партнерами до української влади. Інколи виникало відчуття дежавю 2001- 2003 чи 2008 років, коли, попри позитивні кроки і зрушення країна ставала заручником якихось об’єктивних чи суб’єктивних перепон…

Мені здається, головний висновок із результатів 2012-го дуже простий - ми, українці, перебуваємо в центрі глобального світу з усіма його загрозами та викликами, і ці загрози можуть бути не лише десь у далеких регіонах, а й на нашому порозі. Ми перебуваємо в оточенні не обов’язково доброзичливого, але дуже часто конкурентного й вимогливого світу, в якому точиться жорстка боротьба за виживання. Світу, де діють закони природного відбору, а сильні поглинають слабких, де для успіху потрібно бути кращим, сильнішим, ефективнішим…

Світу, що дуже швидко змінюється, що може як упасти в економічний колапс чи період соціальних потрясінь, так і несподівано вийти на нову якість свого слціально-економічного розвитку. І лише від нас залежить, чи знайдемо ми своє гідне місце на континенті, чи запустимо модель розвитку, за якою кожен українець гарантовано матиме свободу, безпеку та добробут.

Часу на очікування якогось дива у зміні алгоритму розвитку країни в нас уже не залишилося: ми фактично вичерпали ресурс стійкості, отриманий у спадок від Радянського Союзу. Ми маємо нарешті почати створювати новий власний продукт, власну додану вартість, бажано за рахунок інтелекту і технологій, інвестувати ресурси в країну, а не до нескінченності виживати за рахунок експорту сировини, продуктів первинної переробки чи транзитних потоків. Екстенсивні технології - шлях у нікуди.

Потрібно вже сьогодні перейти до моделі суспільного розвитку, яка дозволить економіці бути ефективною, політичній системі - демократичною, суспільству - розвиватися на основі поваги до прав людини, принципів рівних можливостей. Моделі, що дозволяє досягти успіху кожному громадянинові.

Як це зробити?

Для мене відповідь однозначна, до того ж закріплена у нашому законодавстві - законі про засади внутрішньої та зовнішньої політики і кількох десятках інших актів Верховної Ради, президента й Кабінету міністрів України. Ця відповідь - європейська інтеграція.

Причому хотів би підкреслити: розумію євроінтеграцію не стільки як членство в ЄС, скільки як впровадження європейської суспільно-політичної моделі, європейських цілей та цінностей.

Євроінтеграція не може бути даниною моді або кон’юнктурі. Вона не може бути елементом якоїсь політичної акції у той чи інший політичний сезон. Це - тривалий, складний і відповідальний процес, плоди якого не конче будуть такими солодкими, як інколи уявляється. Навіть більше - ці плоди можуть пожинати наші діти й онуки, а на наше покоління випаде тяжка та виснажлива праця. Шуман, Аденауер, де Голль, започатковуючи нову архітектуру європейської дійсності у повоєнний час, не дожили до часів Маастрихтського договору. Їм на зміну прийшли інші покоління, які створили сьогодні найпривабливіше інтеграційне об’єднання світу. І, попри наявність низки проблем, європейські лідери наполегливо шукають спільні рішення, навіть коли йдеться про маленьку Грецію чи Ірландію. А це дає впевненість у завтрашньому дні спільної Європи.

Українська євроінтеграція тривалий час сприймалася як можливість повторення шляху, пройденого Польщею чи Литвою. Але, як з’ясувалося, квитки на експрес-потяг уже продано. В ЄС встигли потрапити ті, в кого були внутрішній консенсус еліт, кращі стартові можливості, політична воля, єдине бачення майбутнього.

Ми виявилися в незрівнянно складнішій ситуації. Наш шлях є і буде на порядок складнішим та довшим. Нам доведеться більше розраховувати на власні сили і ресурси. На значно сильніший ешелонований опір. Але чи означає це, що ми маємо зупинитися або розвернутися? Це був би вибір слабких. Вибір тих, хто програв і змирився зі своїм програшем. Якщо ми - гідна нація, якщо ми хочемо бути державою, сильною державою, - маємо йти обраним шляхом.

Результати 2012 року у сфері євроінтеграції, попри згадане вище, дають підстави для оптимізму. Окрім парафування і завершення технічної підготовки до підписання Угоди про асоціацію, протягом року нами було зроблено досить багато для впровадження Порядку денного асоціації - основного інструменту, який регламентує практичне співробітництво між Україною та ЄС. Як зазначено у погодженому цього тижня спільному звіті про виконання даного документа, Україна змогла здійснити низку важливих реформ, хоча залишається ще значний обсяг змін, які нам потрібно здійснити для створення відносин політичної асоціації та економічної інтеграції між Україною та ЄС.

Щоденна спільна робота уряду, міністерств і громадських організацій дозволила досягти значного прогресу у приведенні законодавства до європейських стандартів у митній, податковій, фінансовій галузях, галузі свободи, безпеки та правосуддя.

20 листопада набув чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс України. Документ, який ми мали розробити і прийняти ще у 1995-1996 роках, нарешті став реальністю. Ми відійшли від судочинства зразка 1962 року. Новий КПК дозволить глибоко реформувати кримінальну юстицію, створити у всіх судах країни інститут слідчих суддів. Створено єдиний реєстр досудових розслідувань, у якому реєструються заяви про злочини, що забезпечить належне розслідування кожного звернення громадян. КПК створює нові реалії в нашій країні, які наближають нас до європейських стандартів.

Ще один важливий крок - схвалення Кабміном Концепції розвитку системи управління державними фінансами - стратегічного документа для реформування фінансової системи країни. План дій із її реалізації дозволить привести, наприклад, сферу державних закупівель до європейських стандартів. Прийнято рішення про внесення змін до Конституції з метою розширення повноважень Рахункової палати у відповідності до європейських стандартів.

Практично завершено виконання першої (законодавчої) фази Плану дій щодо лібералізації ЄС візового режиму для України. Ратифіковано ключові міжнародні документи, ухвалено майже все необхідне законодавство, стратегічні та програмні документи в таких сферах, як захист персональних даних, правовий статус іноземця, управління кордонами та міграцією, боротьба з торгівлею людьми, незаконним обігом наркотичних засобів та дискримінацією, взаємна допомога у кримінальних справах, запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та протидія корупції.

Триває робота зі спрощення візового режиму для українських громадян. Очевидно, що на цьому шляху є ще чимало складнощів. Спрощення процедур оформлення шенгенських віз та продовження роботи із запровадження безвізового режиму з Євросоюзом наштовхується на спротив бюрократії.

Але що важливо: в самому ЄС поширюється рух за зняття візових обмежень для громадян України. Нашим союзником у цьому питанні є європейські бізнес-кола, які вбачають в Україні вигідного торгового партнера. З іншого боку - в ЄС не можуть ігнорувати могутній голос українського громадянського суспільства, який демонструє європейцям усю абсурдність і нелюдяність їхнього візового режиму щодо українців.

Для поглиблення торговельних зв’язків та виконання умов для створення зони вільної торгівлі в 2012 р. проводилася робота з покращення інвестиційного клімату, включно з дерегуляцією підприємницької діяльності, вдосконаленням бюджетного та податкового законодавства. Було прийнято нову редакцію Митного кодексу і Рамкову стратегію митного співробітництва між Україною та ЄС, які дозволяють спростити й гармонізувати митні процедури, ефективно боротися з митними правопорушеннями. Започатковано неформальний Діалог Україна - ЄС із питань бізнес-клімату.

2012 року Україна зробила значний прогрес у виконанні своїх зобов’язань у рамках Енергетичного співтовариства. Мова йде про доступ до трубопровідного транспорту, впровадження Директив ЄС стосовно сприяння використанню енергії відновлюваних джерел, щодо стратегічного запасу нафти та нафтопродуктів і щодо вдосконалення прозорості встановлення цін на газ та електроенергію для підприємств. Триває реалізація спільних проектів із модернізації газопроводів, компресорних станцій та підземних сховищ газу. Реалізуються проекти «Модернізація та реконструкція магістрального газопроводу Уренгой-Помари-Ужгород» (130,7 млн. дол. США), «Модернізація компресорних станцій газопроводу «Союз» (227,8 млн. дол. США), «Реконструкція Угерського підземного сховища газу» (227,8 млн. дол. США). Йде робота над отриманням технічної допомоги трастового фонду, що фінансується ЄК та адмініструється Світовим банком, для проведення реформи нафтогазового сектору. Проводяться заходи з об’єднання української та молдовської енергосистем із європейською. 26 квітня розпочато будівництво нового безпечного конфайнменту над четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС. У зв’язку з цим не можу не відзначити фінансову та технічну допомогу наших міжнародних партнерів і у питанні ЧАЕС, і в інших сферах.

Експерти Європейської комісії відзначають значний прогрес, досягнутий Україною на технічному рівні. Тим часом політичні непорозуміння і критичне сприйняття внутрішньополітичних процесів стали більш вагомим чинником при оцінці з боку ЄС внутрішньополітичної ситуації та прийнятті рішень щодо умов підписання угоди про асоціацію.

Очікується, що найближчими днями критерії для підписання угоди буде оприлюднено, хоча високопосадовці ЄС уже їх орієнтовно окреслили. Це певною мірою безпрецедентний крок - ставити умови підписання документа, який уже погоджений та парафований. Більше того - ставити умови щодо документа, який, з точки зору, наприклад, доступу на ринки на короткотермінову перспективу, значною мірою вигідніший ЄС, ніж Україні, який окреслює перед нами значно більше зобов’язань, ніж із боку ЄС.

Але, попри це, угода про асоціацію - це більше, ніж просто вільна торгівля. Це - цивілізаційний вибір. Це точка неповернення у минуле. Це початок відліку шляху до європейської моделі правової демократичної соціальної держави.

Тому угода має бути підписана якнайшвидше. І якщо для цього потрібно активізувати внутрішні реформи - то так і має бути. Реформи, зрештою, українському суспільству потрібні більше, ніж ЄС.

У жодній країні світу реформи не проходили під овації та аплодисменти. Вони, як правило, викликають гучний протест. Але напівреформи - це не вихід, а відсутність реформ - це шлях до загнивання.

Питання полягає у тому, які реформи потрібні, у якій послідовності, і як забезпечити їх впровадження.

Я можу погодитись із ЄС щодо першочергової важливості врегулювання законодавчого поля для проведення виборів. Нам необхідно зробити виборчу систему прозорою та прогнозованою, щоби напередодні кожних нових виборів - президента, Верховної Ради, місцевих органів влади - не доводилося вести дискусії про особливості та нюанси виборчого законодавства. Міністерству юстиції доручено ініціювати проведення круглого столу із залученням політичних партій, громадських організацій, експертів для аналізу недоліків, виявлених під час проведення виборчої кампанії 2012 року, та внесення пропозицій із вдосконалення виборчого законодавства. Потрібно, щоби основи виборчого права та правил виборчого процесу громадяни усвідомлювали зі шкільної лави. Це виробить почуття відповідальності, поглибить політичну культуру. Одне слово, Україні потрібен виборчий кодекс. Який, до речі, може охоплювати також проблематику проведення референдумів у нашій країні.

По-друге, реформа державних фінансів. Як попередній український досвід, так і нові тенденції у світовій економіці вимагають від нас якісно нового підходу до держзакупівель, організації електронних торгів тощо. Наразі ця сфера в Україні демонструє найбільшу корупційну ємність. Необхідно вивести тіньові схеми та потоки на світло, покласти край незаконним діям, примусити державні фінанси працювати на державу, а не на чиюсь кишеню.

По-третє, подальше впровадження Третього енергопакету ЄС та інших зобов’язань у рамках Енергетичного співтовариства, європейських стандартів конкуренції, технічних стандартів і правил регулювання, кращого інвестиційного клімату. Це також означає глибшу інтеграцію українського енергетичного сектору з ринками країн ЄС, посилення власної енергетичної безпеки, додаткові можливості для залучення міжнародних кредитів та допомоги.

По-четверте, якісна зміна бізнес-клімату в країні, модальностей відносин бізнесу і держави, максимальне обмеження втручання прокуратури, правоохоронних і фіскальних органів у бізнес, чесна податкова конкуренція на основі Кодексу поведінки ЄС щодо оподаткування бізнесу тощо.

По-п’яте, подальше реформування судочинства та прокуратури відповідно до європейських стандартів.

Можу продовжувати список - таких напрямів роботи у моєму поряду денному близько двадцяти. Але навіть цих п’яти питань, думаю, буде достатньо для того, аби переконати скептиків у ЄС у нашій європейській налаштованості.

Однак чи реально здійснити ці реформи впродовж кількох місяців першої половини наступного року? Недавно Комісар Фюле знову зазначив, що, за умови виконання визначених Євросоюзом критеріїв, угода може бути підписана у першому півріччі, серед країн - членів ЄС багато прихильників ідеї підписання угоди на саміті Східного партнерства у Вільнюсі у другій половині наступного року.

Планів реформ в Україні завжди було багато, але коли доходить до їх впровадження, часто навіть найкращі реформаторські наміри розбиваються об жорсткі рифи українських реалій.

У нас є сумний приклад минулого: виважений і відповідний європейським стандартам урядовий законопроект про документи, що посвідчують особу, необхідний для впровадження біометрики, який кілька разів подавався на розгляд у парламент, щоразу недобирав по десятку голосів і зрештою був відхилений.

У результаті Рада прийняла закон про демографічний реєстр, який в окремих положеннях неоднозначний і далі потребуватиме змін та доповнень. Чому «проєвропейська» опозиція не підтримала урядовий законопроект, а тепер обурюється «законом депутата Грицака»? Бажання нашкодити владі сильніше за бажання запровадити безвізовий режим для громадян? Кому і що опозиція довела, відмовляючись підтримати такий життєво важливий урядовий законопроект? Адже саме тут цілковито можна було відстояти розумну і корисну реформу ідентифікаційних документів.

Висновок напрошується сам собою. Якщо кожна політична сила писатиме закони для самих себе і лише для того, аби щось довести своїм політичним опонентам, - ми можемо не помітити, як країна житиме вже за зовсім іншими законами. Лише консенсус сил дозволить країні рухатися у євроінтеграційному напрямі.

Це і є нашим головним завданням на найближчу перспективу - досягти консенсусу між владою та опозицією у принципових питаннях. Є реформи, які потрібно здійснювати з урахуванням інтересів не кланів чи груп, не партійних організацій і фракцій, а інтересів держави і народу в цілому. Звісно, можна оголосити бойкот владі й умити руки в очікуванні 2015 року. Переконаний: це шлях у безодню.

Мусимо визнати: саме внутрішні політичні проблеми є головною перешкодою на шляху до підписання Угоди про асоціацію, і саме вони перекреслюють багаторічні дипломатичні зусилля. Тому долати ці перешкоди треба всередині країни, а не у Брюсселі.

Заклики частини опозиційних політиків до ЄС «не підписувати Угоду з цією владою» є аж ніяк не державницькою чи відповідальною позицією, якої сьогодні чекають українці. Саме Угода про асоціацію стимулюватиме ті структурні зміни в країні, в яких зацікавлені і опозиція, і влада, і головне - українське суспільство.

Прикро, але логіка політичної конкуренції в нашій країні часто домінує не лише над інтересами виборців, а й над елементарним інстинктом виживання. Зміна влади завтра - важливіше, ніж європейська інтеграція сьогодні. Дехто, можливо, саме й хоче підписати Угоду про асоціацію колись у майбутньому, повернувшись до влади, але не враховує того, з чого я розпочав цю статтю. Часи вже не ті. Можна втратити не лише асоціацію чи євроінтеграцію. Можна втратити країну.

Євроінтеграція - це не корпоративні ігри. Це - серйозний геополітичний вибір, від якого залежатиме подальша історія України. Ми можемо дискутувати стосовно інших питань, але коли робимо ставки щодо майбутнього наших дітей та внуків, чвари мають відступити на задній план.

Відсутність чіткої позиції та єдності всіх політичних сил у СТРАТЕГІЧНИХ питаннях розвитку держави робить країну дуже вразливою на тлі кризи і позбавляє можливості реалізувати прагнення українців стати частиною європейської спільноти.

Українські політики різних таборів та авторитетні громадські лідери мають узяти спільну відповідальність за стратегічний курс і його практичне наповнення, як це було в інших постсоціалістичних європейських країнах. Влада, зі свого боку, має забезпечити незмінність стратегічного вибору та дієвість механізмів співпраці з політичними силами й інститутами громадянського суспільства.

Європейська інтеграція України могла би стати не лише територією, вільною від політичної війни, а й майданчиком, на якому могли б привноситися на національний ґрунт кращі європейські управлінські практики: прозорість у плануванні та імплементації рішень, справжні, не бутафорські консультації з громадськістю, залучення незалежної експертизи, горизонтальна координація. Саме у цій сфері можуть бути відпрацьовані ноу-хау, критично необхідні нашій системі врядування загалом, тому що європейська інтеграція і є по суті набором кваліфікаційних вимог до системи врядування та відносин між владою і суспільством.

Ми вже активно працюємо в даному напрямі - спільно з Громадською експертною радою при Українській частині Комітету зі співробітництва Україна -ЄС, Національною платформою Громадського форуму Східного партнерства та іншими структурами. Ми розуміємо, що нинішньої якості співпраці недостатньо. Наш діалог має, з одного боку, розширюватись, охоплюючи більше коло політичних та громадських суб’єктів, з іншого боку - поглиблюватися, щоразу виводячи нас на вимірювані практичні результати.

Спільне завдання політиків і громадськості сьогодні - досягти консенсусу щодо плану євроінтеграції України, який навіть у нинішніх умовах, за наявності цілої низки внутрішніх та зовнішніх викликів, дав би можливість прискорити рух країни у європейському напрямі. Більше не йдеться про якийсь зовнішньополітичний вектор. Ідеться про план майбутнього країни.

Будь-які історичні перетворення в сучасному світі неможливі без консенсусу еліт з одного - двох ключових питань. Ми можемо голосувати за різні партії, підтримувати різні футбольні клуби і пити різне пиво. Але в нації та її верхівки має бути декілька питань, у яких вони всі чи майже всі мають бути єдині.

Для нас це державність, демократія та євроінтеграція.

З цього починався рух наших сусідів із колишнього соціалістичного табору до Європейського Союзу. Провідні політичні сили спромоглися чітко заявити про загальнонаціональні пріоритети, відсунувши убік вузькопартійні інтереси. Це уможливило злагоджені спільні дії, необхідні для євроінтеграції.

Цього не може оминути й Україна. Можна мати різні бачення та різні ідеологічні цінності, можна мати власні політичні інтереси та орієнтири, але мусимо раз і назавжди визначитися з тим, що є головним шансом для країни, шансом на реальні зміни в житті кожного українця.

Для того, аби двері об’єднаної Європи не зачинилися перед Україною, треба не лише декларувати бажання колись у них зайти. Цього замало. Треба постійно стукати в ці двері, і робити це спільно й досить наполегливо, демонструючи реальну спільну політичну волю. Робити негайно, додавши до спільної декларації перелік цілком конкретних законодавчих та політичних дій, спрямованих на усунення всіх очевидних проблем, які дистанціюють країну від європейських стандартів.

Практично це означає цілком конкретний План підтвердження готовності ключових політичних сил рухатися у бік Європи, демонстрацію компромісу щодо необхідності виправляти ті проблеми, котрі віддаляють Україну від Європи. Загадані вище п’ять пунктів, рішення про умови перевиборів у проблемних округах, дотримання норм Конституції у парламенті сьомого скликання, спільні голосування більшості та опозиції за євроінтеграційні законопроекти - цього цілком достатньо для створення нової атмосфери євроінтеграції в Україні та якісно іншого її сприйняття в Європі.

Вміння домовлятися має засвідчити зрілість українських політичних еліт, які спроможні самостійно долати внутрішні кризи. Цього давно чекають у Європі від України, і це має стати реальним сигналом про відданість європейським цінностям, основна серед яких - уміння домовлятися, досягати консенсусу, долати проблеми у процесі переговорів. Без цього вміння ніколи б не постала об’єднана Європа, без цього не буде і євроінтеграції України.

Сьогодні, перед обличчям нових викликів, ми маємо продемонструвати твердість і відданість обраному курсу держави, зробити всі необхідні кроки, які б унеможливили реверс у минуле.

Євроінтеграція - це не бажання, це необхідність, це можливість для країни завершити процес модернізації власної економіки, подолати головні соціальні та структурні проблеми. Ми вже понад 20 років ходимо по одному й тому ж колу проблем і розважаємо українців перманентними «дискусіями» про зовнішньополітичний вибір та внутрішні пріоритети. Тоді як люди чекають від політиків не публічних розваг у прямому ефірі, а спроможності відповідати на глобальні виклики та відповідальності за країну. Саме це і є реальна політика.

Історія все ще тримає для нас шанс закріпити цивілізаційний вибір мільйонів українців. Для цього політики на післявиборній хвилі довіри людей мають поставити історичні перспективи вище за власні егоїстичні інтереси та бажання відкласти все до якихось наступних виборів чи сприятливіших обставин. Це треба зробити тепер, і це маємо зробити ми. Всі разом. Разом маємо поставити кому у правильному місці в назві цієї статті.

Адже у ЄС приймають всю країну, а не владу чи опозицію.