Абхазія вибрала «сильну руку»

Перемогою уже в першому турі віце-президента Олександра Анкваба закінчилися президентсь­кі вибори в Абхазії, оголошені після раптової смерті Сергія Багапша. Результат виявився для багатьох несподіваним: до кінця ніхто з основних претендентів на посаду глави самопроголошеної республіки не здавався незаперечним фаворитом, і експерти вважали, що другого туру не уникнути. Але Анкваб набрав близько 55%, тоді як прем’єр-міністр Сергій Шамба - 21%, а колишній віце-президент Рауль Хаджимба - 19,8%.

На відміну від виборів 2004-го, які запам’яталися жорстоким протистоянням прибічників Сергія Багапша і Рауля Хаджимби, що ледве не призвело до кровопролиття, цього разу все завершилося мирно: переможені визнали свою поразку і привітали переможця. Результати голосування експерти пояснюють не так використанням адмінресурсу команди віце-президента, як провалами політтехнологів із передвиборної команди Шамби й особистістю Анкваба, котрий має імідж борця з корупцією і здобув популярність у місцевого населення. Власне кажучи, абхазці й голосували за особистостей. Тепер саме третьому президентові Абхазії доведеться вирішувати проблеми, які не перший рік стоять перед самопроголошеною республікою і не зникли після серпня 2008-го.

Ось уже три роки як Абхазія - визнана Росією суверенна держава. За цей час взяли приклад із Москви всього чотири країни - Венесуела, Нікарагуа, Науру й Вануату. Решта світу і далі продовжує вважати Абхазію невід’єм­ною частиною Грузії. Реакція міжнародної спільноти - НАТО, ЄС, США та інших країн - на результати президентських виборів це підтвердила. Але так само очевидне й інше: у найближчі десятиліття Сухумі не повернеться під суверенітет Тбілісі. Цілком можливо, що Абхазія вже ніколи не входитиме до складу Грузії. Така реальність, із якою доводиться рахуватися грузинським політикам.

Сьогодні Тбілісі пропонує Сухумі різні форми співпраці. Зокрема, програму «Взаємодія без визнання». Правда, ці ініціативи поки що не знаходять підтримки в абхазців, які вимагають від Тбілісі визнання незалежності Абхазії. Але не можна нескінченно ігнорувати сусіда, економічне співробітництво з яким здатне витягнути абхазьку економіку. І у формуванні нового політичного курсу Сухумі багато що залежить від Олександра Анкваба.

У Грузії коментарі, присвячені Анквабі, радше доброзичливі: його називають прагматиком. Але тут є небезпека обманутися. Анкваб, як і вся абхазька політична еліта, вимагає визнання Грузією незалежності Абхазії. А грузинська влада геть-чисто відкидає такий сценарій, розглядаючи абхазькі території як окуповані Росією. Тому незалежні грузинські експерти не бачать у найближчому майбутньому перспективи кардинальної зміни відносин Тбілісі і Сухумі. У кожному разі, Анкваб в інтерв’ю заявляє про неможливість повернення біженців до Абхазії, пояснюючи, що це питання безпеки. Тоді як проблема біженців - одна з ключових для грузинської сторони.

Головні турботи новообраного президента самопроголошеної республіки - соціально-економічна ситуація в Абхазії, реформа структур виконавчої влади, боротьба зі злочинністю та корупцією і відносини з Росією. У цій квазідержаві розвалене сільське господарство і практично немає промисловості, жахливі дороги, серйозні проблеми з водопостачанням та каналізацією, є проблеми з житловим фондом. Люди ж хочуть жити добре сьогодні, а не завтра, працювати у своїй країні, а не їздити на заробітки. Щоб вирішити економічні та соціальні проблеми, потрібні інвестиції. Проте грошей немає: в умовах невизначеного міжнародно-правового статусу Абха­зії іноземні інвестори не квапляться вкладати свої кошти в економіку, курорти, шляхи самопроголошеної республіки. Тим більше що там - високий рівень корупції.

Показовий такий приклад. Бюджет Абхазії сьогодні на 70% складається з російських дотацій. 2010 року Рахункова палата Ро­сійської Федерації перевірила, як Сухумі витрачає гроші, виділені Москвою. Із 1 мільярда 200 мільйонів, отриманих на той момент, 348 мільйонів кудись поділися. Олександр Анкваб дипломатично каже у своїх інтерв’ю, що «грошей ніхто не вкрав», їх просто неефективно використали. Багато хто в Абхазії стверджує, що частину грошей просто розікрали.

Олександра Анкваба вважають жорстким політиком, борцем із корупцією. В кожному разі, ті п’ять замахів на життя, які він пережив, пов’язують із його спробами припинити корупційні схеми та конфліктами з представниками організованої злочинності. Чи вдасться Анквабу повторити успіх Михайла Саака­швілі? Для цього абхазькому президентові доведеться продемонструвати «сильну руку» в наведенні порядку. Як і у відносинах із Кремлем та Володимиром Путіним, за якого Анкваб голосував, будучи російським громадянином.

Останніми роками залежність Абхазії від Росії тільки посилилася. Так, Москва гарантує безпеку цієї самопроголошеної республіки, дотує бюджет, відкриває російський ринок для абхазьких товарів. Але поступово Абхазія інкорпорується до складу Росії. Сьогодні близько 80% жителів цієї республіки мають російське громадянство. Абхазька мова поступово зникає, а на зміну їй приходить російська. Вищий командний склад армії й органів безпеки формується за рахунок російських військових та працівників спецслужб. Зростає і економічна залежність Сухумі від Москви: Абхазія живе на дотаціях із Росії. Може, тому, що ця залежність тільки поглиблюється, Кремль, на відміну від 2004-го, не ставив на жодного з кандидатів.

Вищесказане означає одне: завдання не зіпсувати відносини з Москвою й при цьому зміцнити незалежність Абхазії видається вкрай важким. Адже російський протекторат над Абхазією посилює апетити російських бізнесменів та політиків, які хочуть недорого придбати ділянку землі в курортній частині західного Причорномор’я. Ілюстрацією сказаного слугує історія з абхазьким селом Аїбга, що неподалік Сочі: російська сторона в рамках переговорів про делімітацію кордону запропонувала Сухумі передати РФ 160 кв. км. території навколо цього села. І це непросте завдання збереження незалежності Абхазії в рамках стратегічних відносин Сухумі з Москвою Анквабі доведеться вирішувати з перших же днів свого президентства.