Корозія режиму Путіна. Чому нервує Кремль

На фасаді путінського режиму з’явилися тріщини. Фундамент іще міцний, а опорні конструкції стоять. Але тріщини на тиньку, які Кремль намагається замазати, лише розширюються, перетворюючись на реальні розлами системи, що проявляються в найрізноманітніших сферах.

Це посилення заходів контролю ФСБ над суспільством, унаслідок чого росіяни втрачають зокрема й доступ до Інтернету та поступово скочуються до північнокорейських реалій. Це вразливість генералітету перед замахами. Це беззахисність глибинки перед атаками українських дронів. Це відсутність реакції Кремля на екологічну катастрофу в Туапсе, що сталася після ударів українських безпілотників по НПЗ і порту. Це погіршення для Кремля зовнішньої обстановки: поразка у Венесуелі, ганьба в Малі, вислизання Вірменії, переозброєння Європи.

Ці та інші тріщини — ще не свідчення розвалу системи, але симптоми її неблагополуччя. Їх бачить не лише оточення Путіна, а й прості громадяни. Як і страх перед українськими дронами, що супроводжував підготовку до проведення параду перемоги на Красній площі на п’ятий рік російсько-української війни. Задля 45 хвилин символічного дійства Кремль оголосив одностороннє перемир’я та пригрозив «відповідним масованим ударом по центру Києва» у разі його порушення. А в підсумку з’явився принизливий для російської влади та Z-патріотів указ Зеленського, що дозволив проведення параду 9 травня.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Путін зараз у слабкій позиції — The Telegraph

Корозія режиму проявляється й у тому, що дві країни — Азербайджан і Вірменія, які Росія розглядає як свою історичну зону впливу, прийняли у себе з візитом Володимира Зеленського, попри очевидну ненависть, яку відчуває до нього Путін. Такі події десакралізують центральну владу й особисто Путіна, і в повітрі вже витає крамольне «а цар несправжній». Як зазначає експерт Берлінського центру Карнегі з вивчення Росії та Євразії Алєксандр Баунов, хоча «влада, як і раніше, в руках Путіна, магія його влади розвіюється».

Разом із економічними проблемами, зростанням цін, атаками українських БпЛА по російських промислових центрах і НПЗ це призводить до падіння електорального рейтингу Путіна, який, за результатами дослідження «Левада-центру», за останній рік опустився на 13% (із 62 до 49%). Це мінімум від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну (в грудні 2021 року рейтинг Путіна становив 32%).

Нервозність у Кремлі посилюється й через вересневі вибори до Держдуми та глав кількох регіонів. Заступнику глави АП Сєрґєю Кірієнку необхідно забезпечити високу явку виборців і показати значний відсоток підтримки «Единой России», а самими лише накрутками під час підрахунку голосів цього не домогтися. Тим паче, що на тлі погіршення рівня життя та відключення Інтернету зростає популярність Компартії. Тривогу викликають і вибори в Чечні та Дагестані — двох найпроблемніших регіонах не лише Північного Кавказу, а й усієї Росії: у цих республіках можливий будь-який сюрприз.

Що стоїть за раптовою заявою Путіна про завершення війни? Пояснення NYT

Окрім того, є ще проблема ветеранів війни в Україні. Йдеться не лише про те, що їм важко знайти себе в мирному житті. Сєрґєй Кірієнко та міністр оборони Андрєй Бєлоусов конкурують за те, хто куруватиме групу ветеранів у майбутній Держдумі, скільки їх буде, адже така фракція — це потужний політичний ресурс, який можна використати на свою користь. І якщо Бєлоусов ставить на ветеранів, лояльних до Міноборони, то Кірієнко — на тих, хто пройшов проєкт «Время героев», який він курує.

Як наслідок, день єдиного голосування перетворюється з формальної процедури на показник того, наскільки ефективно працює вся система. Зокрема коли триває протистояння всередині істеблішменту, який намагається отримати знаки уваги від Путіна й допуск до фінансових ресурсів за умов скорочення «кормової бази». На цьому тлі помітно зростає роль ФСО та, звісно ж, ФСБ. Адже щоразу, коли Путін губиться у вирі подій, він шукає опору в системі, яка здається йому своєю та єдиною надійною, найближчою й найзрозумілішою.

За нових умов більше не діють колишні правила, й тепер ні лояльність режиму, ні близькість до однієї з веж Кремля не можуть гарантувати чиновникам і силовикам із другого й нижчих ешелонів влади або топменеджерам держкорпорацій, що вони не стануть об’єктом уваги «органів» під час чергового антикорупційного розслідування. Усе вирішує лиш одна людина — Владімір Путін, який відіграє роль суперарбітра. Тим часом для російського суспільства відкриті кримінальні справи — це можливість задовольнити попит на справедливість, для лейтенантів і майорів — шанс зробити кар’єру, а для верхів — спосіб перерозподілити власність, фінансові та владні ресурси.

Особливо постраждало оточення секретаря Ради безпеки РФ Сєрґєя Шойґу, з яким певна європейська спецслужба пов’язує можливість військового перевороту. В корупції звинувачено ексзаступників міністра оборони Тімура Іванова (влітку минулого року засуджений до 13 років позбавлення волі), Дмітрія Булгакова (вже перебуває в СІЗО) та Павла Попова (у квітні засуджений до 19 років), головного кадровика Міноборони Юрія Кузнєцова та інших. А на початку березня було заарештовано друга й довірену особу Шойґу — колишнього першого заступника міністра оборони Руслана Цалікова.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

The Guardian: п'ять причин, чому Путін заговорив про те, що війна в Україні наближається до завершення

Однак чекісти атакують не лише клан Сєрґєя Шойґу. Кримінальні справи порушують проти людей із групи Сєрґєя Кірієнка. Наприклад, ударом по команді «технократів» стало затримання у березні генерального директора товариства «Знание», вихідця з проєкту Кірієнка «Лидеры России» Антона Сєрікова. Переслідування силовиків зазнали й люди, близькі до прем’єр-міністра Міхаїла Мішустіна — бізнесмен Алєксандр Галіцкий та IT-підприємець Сєрґєй Мацоцкій.

Атаки на Мішустіна — це наслідок спроб різних веж Кремля підготуватися до операції «Наступник». Адже відповідно до положення Конституції РФ, у разі раптової смерті президента його повноваження тимчасово виконує голова Ради міністрів. Можливо, людина на посаді «в.о. президента» багато в чому виконуватиме формальні обов’язки. Однак статус «в.о.» дає рішучій людині можливість зміцнити своє становище у боротьбі за владу.

Усі ці тріщини на фасаді путінського режиму створюють сприятливіші умови для виникнення змови проти Путіна. Судячи з того, як посилюють охорону російського президента, він боїться не лише українських дронів, а й замаху.

Хоча російський президент і втрачає свою сакральність, а російські громадяни й еліти незадоволені, однак само собою це ще не означає якнайшвидшої появи внутрішньоелітної змови або масштабних протестів проти політики центральної влади. Річ не лише в тім, що ФСБ слухає всіх — топменеджерів, чиновників, військових, а в оточенні Путіна всі гризуться між собою. Для верхівки російської еліти відсторонення Путіна від влади загрожує майбутнім хаосом і можливим розпадом Росії. А це лякає.

Навроцький: агресія Росії проти України — це "не ізольований конфлікт", а "прямий виклик" з боку Росії

Щодо народних протестів, то колишній співвласник «Евросети» Євґєній Чічваркін, коментуючи можливу реакцію росіян на повне блокування Інтернету, зауважив: «Усе схавають. Абсолютно все схавають». Він пояснює це просто: без вільних каналів зв’язку людям дедалі складніше домовитися між собою, а сама система блокувань уже привчає суспільство до нових обмежень. Утім, це зовсім не виключає протестів проти місцевої влади — чи то екологічних акцій, чи сплесків антисемітизму, чи вимог налагодити роботу комунальних служб.

Однак у Кремлі бояться зумерів, які виросли в епоху Інтернету, мобільних телефонів, соціальних мереж, і яких діди геть не розуміють. Історія зі спільнотою «Алый лебедь», що закликала росіян протестувати проти блокувань Інтернету й виходити на мітинги 29 березня, дала змогу ФСБ й АП вивчити, як організовується молодь. Бояться в Кремлі й Z-патріотів. Останні наразі є попутниками режиму, але поступово дрейфують від лояльності до Путіна у бік його критики. І вона посилиться, тим паче що Путін посилає суспільству різні сигнали: вранці 9 травня на параді він заявив, що перемога завжди буде за Росією, а ввечері повідомив, що війна близька до завершення, й не виключив своєї зустрічі із Зеленським.

Попри ці тріщини, режим і далі існує в стані внутрішнього напруження, де невдоволення накопичується, але не виходить за межі локальних акцій і кулуарних конфліктів.