За що купив, за те продав…

Не думала, що ця народна приказка несподівано набуде номінального значення. Та ще й за таких мало не детективних обставин…

У селі Сари Гадяцького району Полтавської області, як і в більшості полтавських сіл, залишилися переважно люди похилого віку. Багатьом уже несила їздити до райцентру по товари, яких не купити у сільмазі. Тож попросили сільського голову Анатолія Мироненка привезти з Гадяча отруту від колорадського жука, бо губить картоплю немилосердно. До речі, знаю чимало сільських голів, котрим совість не дозволяє ігнорувати прохання пенсіонерів придбати у районі чи в обласному центрі ліки, якісь товари чи залізничні квитки.

Отож, Анатолій Миколайо­вич, людина чуйна й непихата (а у Гадячі у службових справах він буває досить часто), відгукнувся на прохання своїх стареньких виборців і купив у райцентрі засіб для боротьби з шкідливими комахами, вибирав, щоб недорогий і ефективний — «Конфідор Максі» по 2,5 гривні за пакетик. За такою ціною й продавав односельцям.

Здавалося б, справа житейська, некримінальна. Та як на те, «горів» у Гадяцькій прокуратурі план із корупції.

І 8 червня у Сари їде помічник прокурора В.Тетеря та його водій В.Березовський, який зіграв роль «живця». Шофер зайшов до сільради і розповів сільському голові зворушливу історію про те, що він приїхав до родичів допомогти попорати город та не вистачило йому отрути від колорадів. Попросив продати чотири пакетики. І щойно відбувся акт купівлі-продажу, як до приміщення увірвався помічник прокурора: крик-гвалт, брязкіт наручників, фото-відео, вилучення мічених купюр — чотири по дві гривні й дві по одній — аж цілих 10 (!) гривень.

Склали корупційний протокол. Мироненко шокований. Далі його кілька разів у прокуратуру району викликали і по-дружньому порадили нікому анічичирк про те, що трапилося: голові райради не повідомляти, до адвоката не звертатися. Мовляв, робитимеш, що кажемо, то відбудеться легким переляком — штрафом гривень на 150. А ні — вилетиш з роботи без права обіймати керівні посади.

Сільський голова, котрий уперше потрапив у такі жорна, й справді не знав, як діяти.

11 червня його знову викликали до прокуратури. Анатолію Миколайовичу звеліли почекати, доки прокурор району закінчить набирати якийсь текст на комп’ютері. А потім В.Тетеря повів його у місцевий храм правосуддя.

— Помічник прокурора переговорив із суддею, — каже А.М.Мироненко, — і сходу розпочалося судове засідання. Я розповідав, що на прохання пенсіонерів купив «Конфідор» за 2,5 грн. і за такою ж ціною й продавав. В.Тетеря сказав, що прокуратура перевіряла магазин, де я придбав отрутохімікати й підтвердив ціну придбання.

Але суддя Гадяцького районного суду Л.Максименко визнала А.Мироненка винним у тому, що він як державний службовець займався підприємницькою діяльністю, й «впаяла» йому 850 гривень штрафу.

І тоді Анатолій Миколайович зрозумів, як підло з ним вчинили стражі закону з прокуратури.

Звернувся по захист і до голови Гадяцької райради Анатолія Цимбала, і до керівника районної правозахисної організації «Справедливість» Івана Іванюти. До речі, І.Іванюта як правозахисник зі стажем звернув увагу на те, що на постанові судді Л.Максименко про адмінстягнення А.Мироненку навіть не зазначений номер справи, бо її 11 червня не встигли зареєструвати у канцелярії — так поспішали задовольнити побажання прокуратури. Та й де ж та «підприємниць­ка діяльність» «корупціонера» Мироненка, коли той не отримав і не мав на меті отримати жодної копійки прибутку: за що купив, за те продав? Утім, справою Мироненка поліпшили показники боротьби з корупції і прокуратура, й суд…

Водночас, як розповів депутат Гадяцької міськради Володимир Педяк, коли свого часу давав прокуратурі району інформацію про справжніх корупціонерів, то там відмахнулися, мов від набридливої мухи. Проігнорували її й держвиконавці. Справа стосувалася того, що завод-банкрут, який мав велику заборгованість із зарплати перед робітниками, на стягування якої у держвиконавчій службі були відкриті виконавчі провадження, таємно за живі гроші вивозив устаткування на металобрухт. Відповідно, кошти йшли мимо каси, і люди, котрі мали судові рішення на свою користь, залишалися, «завдяки» спритному керівництву, при бубнових інтересах.