За лаштунками паспортної диверсії

Роботу міністра внутрішніх справ України важко оцінити об’єктивно. Навіть якби він був справжнім мудрагелем і найчеснішою людиною, йому все одно не проконтролювати кожного з трьохсот тисяч своїх підлеглих і не догодити кожному з 46 мільйонів своїх співвітчизників. Однак у будь-якій сфері знайдеться індикатор, який безпомилково визначає: впоралася людина з дорученою справою чи ганебно її провалила. Для нинішнього керівництва міністерства одним із таких індикаторів стала криза з видачею закордонних паспортів, що казна-звідки виникла, торкнувшись сотень тисяч українців. Одні вважають, що в усьому винен консорціум «ЄДАПС», інші намагаються звалити вину на підприємство «Ресурси-документ». Однак головна відповідальність за все, що відбувається, лежить тільки на МВС.

«Ресурси-документ»

Закордонний паспорт, на відміну від внутрішнього загальногромадянського, ніколи не вважався предметом першої необхідності. За кордон голіруч не їздять, тому, одержуючи його, клієнт мав добряче трусонути калиткою. Саме тому держмито за внутрішній паспорт становить 3 гривні 50 копійок, а за приблизно такий самий за собівартістю закордонний - мінімум 170.

Щойно 1988 року виїзд за кордон став вільним, відділи віз і реєстрацій МВС взяли за моду зумисне затримувати оформ­лення паспортів, щоб одержати додатковий хабар. За це їх у народі заслужено вважали однією з найбільш корумпованих структур. Почасти тому люди вперто продовжують називати їх овірами, хоча вони вже давно мають іншу назву - відділи громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб (ГІРФО).

Ситуація змінилася навесні 2005 року. Нова влада не стала вдаватися до репресій, а легалізувала побори. Так почали працювати центри прискореної видачі закордонних паспортів, що входять у структуру підприємства МВС «Ресурси-документ». Якщо закордонний паспорт потрібен клієнтові не через півмісяця-місяць, а через кілька днів, його посилають з овіру в «Ресурси-документ», де оформляють паспорт у кілька разів швидше, за що й беруть у кілька разів більше. Зате не треба шукати друзів, у яких є друзі в міліції, а у тих друзі в овірі, у яких, своєю чергою, є друзі в овірі саме твого району. «Прибудова» виявилася дуже зручною, і через це підприємство оформляли кожен третій закордонний паспорт.

Недавно громадськість зацікавилася, наскільки етична наявність у МВС цієї хоч і дер­жавної, та все ж комерційної структури. Чи не простіше було додати штатні одиниці наявним відділам ГІРФО? Був один інспектор із оформлення закордонних паспортів, додали б ще одного - для їх прискореного оформлення за вищу плату. Навіщо ж створювати цілий штат із додатковими робочими місцями для начальника, бухгалтера, касира, секретарки-друкарки, прибиральниці та кур’єра? Невже тільки для того, щоби працевлаштувати рідних та близьких працівників овірів?

Цікаво, що питання це порушили з легкої руки колишнього начальника департаменту ресурсного забезпечення МВС, а нині народного депутата від Партії регіонів Василя Грицака. Василь Миколайович ще 2003 року стояв біля витоків створення «Ресурси-документ», але пожати плоди свого дітища йому не довелося - його звільнили в лютому 2005 року. І його теперішня активність, схоже, продиктована зовсім не прагненням викоренити цю годівницю у принципі.

Проте громадськість має право поцікавитися, чи всі гроші, отримані від клієнтів цього підприємства, йдуть на потреби міліції? Чи вони теж ідуть на оплату послуг моделей у костюмах Снігуроньок? Спішимо розчарувати читача - не йдуть. Цієї весни головне КРУ проводило дуже ретельну перевірку фінансово-господарської діяльності МВС в епоху Луценка. Ревізори шукали кожен гачок для зачіпки, але не знайшли в роботі підприємства нічого такого, що можна було б включити в дуже розлогий звіт, опублікований 18 квітня 2007 року.

Хай там як, зрозуміло одне: працівникам «Ресурси-документ» криза виявилася ні до чого. Навпаки, вони були зацікавлені лише в тому, щоб паспортів видавали більше, а відтак їхні законні (чи не зовсім законні) бариші - зростали.

Привіт зі Швейцарії

Інший можливий винуватець - консорціум «ЄДАПС». Наскільки відомо, за ним стоїть швейцарський бізнесмен донецького походження Юрій Сидоренко - колишній керівник «Даміана-банку», а згодом - «в’язень замку Невшатель». Нагадаємо, що на початку 1990-х засновником «Даміана-банку» була донецька фірма «Торговий дім «Шахтар». Отож, ставши мільйонером, Сидоренко за неповний рік заплатив зі своїх швейцарських фірм близько 700 тис. франків податків у скарбницю тільки кантону Невшатель. Про це він сам розповідав в інтерв’ю газеті «Киевские известия», опублікованих 28.08 і 5.09.1997 р.

Через кілька років Сидоренко знову явив батьківщині свій бізнес і вклав гроші в будівництво заводу з виготовлення голографічних наліпок на акцизні марки для тютюну та алкоголю. І як в око вцілив. Така голограмка - дрібничка, і коштує копійки, але коли порахувати, скільки пляшок горілки і пачок сигарет щодня купують українці, відразу стане ясно, що немає нічого солодшого за виробництво голографічних захисних елементів. Завод у Бортничах під Києвом, який офіційно належить ТОВ «Спеціалізоване підприємство «Голографія», був готовий давати продукцію вже 2000 року, однак ще два роки довелося умовляти Кучму дати йому замовлення. Справу гальмували прем’єр-міністри Ющенко і Кінах, які жодним чином не могли второпати, якого дідька Україні знадобилися ці наліпки, якщо в усьому світі акцизні марки чудово обходяться без них. Зелене світло замовленню дали тільки за Януковича, наскільки відомо, не провівши навіть для цього формального тендерного конкурсу.

Далі герої нашої розповіді націлилися на величезний ринок документів МВС. Передусім - по лінії ДАІ. Водійське посвідчення нового зразка подорожчало з 2 гривень до 54, а сума річного замовлення МВС на бланки документів підскочила з 38 млн. гривень до 600 млн. Наступна висота - закордонні паспорти. Адже до 2004 року українці щороку здійснювали близько п’яти мільйонів закордонних поїздок і в рік видавалося близько 800 тис. нових закордонних паспортів.

ЄДАПС - два в одному, система і консорціум

Десятки років ми користувалися паспортами з уклеєною фотографією і не уявляли, що вони можуть бути якимись іншими. Їх бланки друкувалися на державному поліграфкомбінаті «Україна», а потім розсилалися по місцевих овірах, куди в основному зверталися клієнти. Анкетні дані заявників відсилалися в Київ, де їх перевіряли за всіма «чорними списками». Якщо причин не випускати людину з країни не було, на місця давали «добро». Тоді інспектори вклеювали в чисті бланки фотографії і вписували прізвище. Тобто, говорячи мовою спеціалістів, персоналізували документ. На все витрачалося від одного до трьох місяців.

Однак за дуже великим блатом закордонний паспорт можна було оформити і за годину. У такому разі інспектор на свій страх і ризик спочатку персоналізував документ, а всі перевірки проводив потім заднім числом. Коли технології цифрового фотодруку перестали бути фантастикою і для України, з’явилася можливість виключити ці та інші зловживання, з якими раніше мирилися як із неминучим лихом.

Ідея полягала в тому, щоб перевірку клієнта і персоналізацію паспорта проводили в Києві, а на місця присилали вже готовий документ. Цій системі придумали назву ЄДАПС («Єдина державна автоматизована паспортна система»). Рішення про її створення було прийнято постановою Кабміну ще 2 серпня 1996 року, але й кілька років по цьому справа рухалася як мокре горить. Закупівля комп’ютерів, програмного забезпечення і підготовка спеціалістів обіцяла вилитися в гарну копієчку, непідйомну для не дуже багатої країни.

Смажений півень клюнув у вересні 2001 року, коли США і багато інших країн різко посилили вимоги до захищеності документів, а Міжнародна організація цивільної авіації (IKАO) попередила, що з 2015 року не визнаватиме паспортів із вклеєними фотокартками. Зволікати далі було непристойно, і в липні 2002 року система почала працювати. Нові паспорти продовжували друкувати на поліграфкомбінаті «Україна», але для персоналізації документів прямо на комбінаті розмістили разом із усією його апаратурою спеціальний підрозділ МВС - Державний центр виготовлення паспортних документів.

Як і слід було очікувати, спочатку система працювала з великим скрипом: зависали комп’ютери, давав збій зв’язок. Таке передбачили, тому паралельно з новою лінією діяла й стара. До 2007 року з п’яти овірів лише один був оснащений вузлом ЄДАПС - в інших чотирьох фотографії вклеювали вручну. Проте справа хоча і повільно, але рухалася, і до 2015 року цілком би встигли запровадити систему повсюди. Але тут на сцені з’явився ще один «ЄДАПС».

Новинка, яку запропонували уряду фірми з донецько-швейцарським корінням, полягала в тому, щоб сторінку паспорта з персональними даними клієнта, тобто прізвищем і фотографією, виготовляти з багатошарового полікарбонату. Наскільки ця ідея була новою й корисною, судити важко. Добрі відгуки про неї ми чули тільки з вуст її авторів. У кожному разі, IKАO цього не вимагала. Але те, що її впровадження підвищувало собівартість документа з дев’яти до 40 гривень, - відомо всім.

Проте бізнесмени з фірми «Голографія» настільки були впевнені в успіху, що створили на її базі в Бортничах ще один завод, заснувавши під нього ще одну фірму - ТОВ «Знак». Ці та ще деякі підприємства і створили у квітні 2004 року консорціум «ЄДАПС», ім’я якого тепер у всіх на слуху.

Передбачалося, що в Бортничах виготовлятимуть і заповнюватимуть лише полікарбонатну сторінку персональних даних закордонного паспорта, а решту сторінок для віз, як і раніше, робитимуть на поліграфкомбінаті «Україна». Там-таки всі сторінки мали зшивати в одну книжечку.

Виникала цікава заковика: а з якого це доброго дива приватна фірма раптом отримає доступ до анкетних даних громадян? Але це питання вирішили швидко: створили у структурі МВС держпідприємство «Державний центр персоналізації документів», яке теж облаштувалося в Бортничах і дуже дивним чином увійшло до складу консорціуму «ЄДАПС». Якщо вірити його прес-службі, то працівники тільки цього підприємства, і ніхто більше, мають доступ до конфіденційної інформації.

Презентація зразків нових закордонних паспортів відбулася 29 жовтня 2004 року - їх перші примірники потім із великою помпою вручили Кучмі і Януковичу. Обстановка в країні була така, що ніхто з чиновників уже не смів нічого заперечити, як це було у випадку з акцизними марками. Це могла зробити лише опозиція, але їй у розпал президентських виборів і без того клопотів не бракувало.

Загалом, скориставшись моментом, Леонід Кучма 10 грудня підписав указ, який дав зелену вулицю новому паспорту. Однак перша спроба не вдалася: рівно через три місяці, 10 березня 2005 року, Віктор Ющенко своїм указом скасував цю здирщину. А щоб назва державної системи не асоціювалася з ім’ям приватної фірми, ЄДАПС перейменували в Державну інформаційну систему реєстраційного обліку фізичних осіб і їх документування, а коротше - ДІС.

Друга спроба вдалася після того, як Янукович знову сів у прем’єрське крісло, а в керівництво МВС повернулася команда зразка 2004 року. Це сталося влітку 2007 року, і тоді ж країну захопив паспортний колапс.

Дві версії однієї кризи

Перша - звичне головотяпство чиновників МВС у гонитві за швидким відкотом. Впровадження у виробництво третього за ліком зразка закордонного паспорта супроводжувалося дуже ризикованим кроком: одночасно з його запуском було припинено випуск обох старих зразків. І це при тому, що тільки один із п’яти низових овірів був оснащений вузлами цифрової фотографії та її передачі на відстань. Не треба буйної уяви, аби зрозуміти, що сталося потім: черга по паспорти уподібнилася верблюдові, який намагається пройти крізь вушко голки. У МВС цього не могли не передбачити, але для його чиновників страждання громадян - ніщо, порівняно з надприбутками. Українцям не звикати, що хтось, скориставшись державним дахом, набиває собі кишені за їхній рахунок, але ще ніколи через це не зривалися літні відпустки.

Спростувати зазначене припущення може лише перевірка технічних можливостей виготовлювача, але її не проводили. Зверніть увагу на послідовність подій. 26 червня 2007 р. Кабмін затвердив зразок і технічний опис нового бланка закордонного паспорта, а вже наступного дня підприємства «ЄДАПС» перейшли на цілодобовий режим роботи з його виготовлення. Тобто тендерного конкурсу не було, перевірку надійності виготовлювача не проводили, контрактів не укладали?

«А на якій же тоді підставі консорціум друкує закордонні паспорти?» - запитаєте ви. Виявляється, на підставі контракту між консорціумом «ЄДАПС» і департаментом ресурсного забезпечення МВС, укладеного ще 2004 року! За цей час нормативна база, що стосується зразка закордонного паспорта, змінювалася калейдоскопічно: президент Кучма один указ скасував і один видав. Президент Ющенко видав один, скасував два. У постановах Кабміну на ту ж таки тему така ж сама круговерть: постанова в.о. прем’єра Азарова скасувала постанову в.о. прем’єра Звягільського, її скасувала постанова Тимошенко, а її - Януковича. Танець із шаблями.

І кожна така постанова - форс-мажорна обставина, яка, поряд зі стихійним лихом, може припинити дію контракту. За ці три роки консорціум міг розоритися, верстати - заіржавіти, робітники - розбігтися. На ринку могли з’явитися інші виробники, запропонувавши щось краще й дешевше. З огляду на все вищевикладене, МВС було зобов’язане провести новий тендерний конкурс, але воно вирішило підсунути країні лежалий товар.

Однак події могли мати і складніше підґрунтя. Отримати 40 гривень на кожному паспорті, - звісно, ласий кусень. Але ще більш ласий - отримати гроші, які заробляє для МВС підприємство «Ресурси-документ». Василь Грицак навіть приблизно порахував, що це близько 30 млн. дол. на рік.

Отож, відповідно до другої версії, МВС у змові з зацікавленими особами зумисне притримало видачу паспортів, щоб залишити без роботи «Ресурси-документ», звалити на нього всі гріхи, а потім ліквідувати як непотрібну і навіть шкідливу структуру. А потім випросити в МВС дозвіл на проведення прискореної видачі закордонних паспортів для одного з підприємств консорціуму. Йому відкриють закриті шлюзи, і воно явиться Україні рятівником від усіх бід.

На користь цієї версії свідчить цікавий лист, що надійшов 2 серпня на ім’я т.в.о. міністра внутрішніх справ Михайла Корнієнко від президента консорціуму «ЄДАПС» Ірини Обіденко. Фірма пропонувала за власний кошт створити на вулиці Курській у Києві свій вузол, що швидко забезпечить закордонними паспортами всіх киян. Реакція перших осіб відомства виявилася суперечливою. Василь Цушко саме тими днями ненадовго відвідав своє робоче місце, розписав першу пошту, що трапилася під руку, і наклав на цей лист резолюцію «Категорично проти». Але Василь Петрович завжди був далекий від міліцейських таїнств. Корнієнко ж написав більш обтічно: «Прошу терміново вивчити цю проблему. Доповісти пропозиції». Розумій хоч так, хоч сяк. Зате інший заступник міністра, Василь Фатхутдінов, який курирує департамент ГІРФО, наклавши резолюцію «Пропозиція своєчасна», цілком чітко зорієнтував підлеглих, у якому напрямі їм діяти. І зайвий раз показав, що думка міністра не варта ламаного шеляга.

Одне слово, дуже скоро ситуація розрулиться, тільки при цьо­му зникне державне підприємство «Ресурси-документ», а його майно продадуть на дуже «чесному» конкурсі. Або без жодних конкурсів віддадуть за борги - у нас це робити вміють. А яку позахмарну ціну доведеться потім платити приватній фірмі за оформлення паспорта, здогадайтеся самі.