Як кришують нелегалів

У незалежній державі Україна живуть громадяни України, іноземні громадяни (на підставі відповідних документів) та особи без громадянства, які називаються нелегальними мігрантами, або нелегалами. Для переслідування громадянина України чи іноземного громадянина, котрий скоїв злочин, є ціла державна машина, що відпрацьовує бюджетні кошти. Однак якщо злочин (наразі це незаконне захоплення житла) скоїла особа без громадянства, і взагалі без будь-яких документів, які б посвідчували особу, то вся ця грізна державна машина стає безсилою.

На Херсонщині вже майже два роки усі вище-перелічені служби не тільки не можуть (чи — не хочуть?) видворити з країни родину нелегальних мігрантів Гр-ян, — їм навіть не під силу виселити цих чотирьох нелегалів із захопленого обманним шляхом приватного будинку. І це за наявності всіх необхідних судових рішень, виконавчих листів, грізних резолюцій, розпоряджень, які насправді виявляються елементарними відписками.

Ось і виходить, як у прислів’ї «у семи няньок — дитя без ока». Не вірите? Тоді ця історія — для вас.

Окупанти у Дніпрянах

Це не смішно, але за два роки ходіння по різних інстанціях — від кабінету новокаховського мера до приймальні губернатора і кабінетів керівного складу УМВС у Херсонській області — Клавдія Кузнєцова, 79-річний ветеран праці, поки що так і не добилася виконання своєї головної і єдиної вимоги. Чи багато хоче будівельник Каховської ГЕС? Виселити з будинку, який належить їй на правах власності, орендарів, що заборгували за проживання, а до того ж виявилися ще й незаконними мігрантами.

Навряд чи такі вимоги можна назвати надмірними. Проте після особистих прийомів у мера Володимира Коваленка, начальника новокаховського МВВС Миколи Минька, начальників міської виконавчої служби (їх за цей час замінилося кілька), начальника обласної міграційної служби Сергія Єложенка, практично всіх заступників начальника УМВС (окрім самого начальника Михайла Ясельського, якого протягом місяця на особистому прийомі так і не вдалося застати), з представниками УСБУ, прокуратури Клавдія Олексіївна на жоден сантиметр не змогла підібратися до свого житла! Тепер відповідні звернення вручалися вже на особистих прийомах у Києві — в СБУ і Міністерстві юстиції. Тільки чи буде від цього толк?

А ще ж було два роки виснажливих судових розглядів. «Спірну справу» розглядали троє суддів новокаховського суду і кілька складів Херсон­ського апеляційного суду! Але, незважаючи на всі виграні 79-річною жінкою судові процеси, «особи кавказької національності», які буквально окупували її будиночок у селищі Дніпряни, і не думають його покидати. Ніби чекають, коли їхня жертва остаточно знесилиться і дозволить себе проковт­нути. Але щось же робить їх такими хоробрими, якщо не сказати — нахабними? Чому так трапляється? Чи не тому, що менталітет переважної більшості працівників силових структур і судів побудований на хрустких зелених папірцях із зображенням американських президентів? Песимістичну відповідь на це запитання кожен із нас знає.

І, доки в столиці триває відчайдушна боротьба за владу, — проблемами «маленьких українців» у провінції займатися немає часу. Але невдовзі розпочнуться чергові/позачергові вибори, і наші політичні лідери наввипередки помчать у регіони, намагаючись сподобатися ось таким пенсіонерам, як Клавдія Олексіївна. Адже саме такі, як вона, українці і підуть до виборчих урн, а не особи без громадянства, як Гр-яни.

Імітація депортації

«Шановна Клавдіє Олексіївно!

Ваше звернення щодо нелегального перебування громадян Вірменії розглянуто.

18.09.2008 р. СГІРФО Новокаховського МВ УМВС України у Херсонській області стосовно 4 громадян Вірменії
Гр-ян А.Р., Гр-ян Г.Р., Гр-ян В.С., Гр-ян Р.Г. за порушення правил перебування в Україні складено адміністративні протоколи за ст. 203 ч. 1 КУпАП і прийнято рішення про видворення за межі України з наступною забороною в’їзду в Україну» (курсив авт.).

Таку відповідь за підписом начальника міграційної служби Херсонської області Сергія Єложенка отримала ветеран праці 19 вересня 2008 року. Зачекавши місяць, вона знову стала смикати міліцейське начальство, тепер уже місцеве. І 7 листопада 2008 р. було складено цікаву відповідь за підписом начальника новокаховського міськ­відділу міліції Миколи Минька.

«Повідомляємо, що громадянам Вірменії Гр-ян А.Р., Гр-ян Г.Р., Гр-ян В.С., Гр-ян Р.Г. справді підготовлено адміністративні матеріали про видворення за межі України, але для перетинання дер­жавного кордону необхідно отримати дозвіл на пересування у Вірменію у зв’язку з тим, що в них немає національних паспортів.

У даний час сім’я Гр-ян оформ­ляє документи в Посольстві Вірменії в м.Сімферополі. Якщо після отримання необхідних документів вони не виїдуть за межі України, вони будуть видворені у примусовому порядку».

Спочатку з’ясувалося, що ніякого посольства Вірменії в Сімферополі немає! А з якою метою пан міліцейський начальник увів в оману своєю неправдивою відповіддю, мають з’ясовувати «компетентні органи», благо їх у нашій країні вдосталь. І всі, між іншим, їсти хочуть.

Відтоді, як надійшла ця відповідь, минуло майже півроку. Запитання до наділеного владою громадянина, котрий підписав відповідь: чому вищезазначені особи досі не видворені у примусовому порядку за межі України? Автор відповідь знає. Читачі, сподіваюся, теж. А ось що скаже сам пан Минько?.. Виявляється, він нічого вже не скаже, бо перебував «на лікарняному», а доки готувався цей матеріал, устиг вирушити на заслужену пенсію.

Керівник паспортного столу Н.Каховки Інна Калита нарікає, що у її служби немає грошей на процедуру депортації, а самі
Гр-яни добровільно залишати країну не хочуть. Тому, якщо журналісти допоможуть у цій нелегкій справі, працівники МВВС і УМВС, відповідальні за питання міграції, будуть дуже і дуже журналістам вдячні.

Ось така в нашій країні інколи трапляється імітація депортації. А справжня депортація тепер без журналістів аж ніяк не виходить.

Орган із нагляду за дотриманням беззаконня

Нагляд за дотриманням законності в державі — головне завдання прокуратури. Але, ознайомившись із постановою про відмову в порушенні кримінальної справи за матеріалами, зібраними працівниками новокаховського МВВС, починаєш сумніватися в тому, що прокуратура має стежити за дотриманням законності. Якщо уважно вивчити цю постанову, то складається враження, що новокаховська прокуратура стежить за дотриманням беззаконня.

4 вересня 2008 року у присутності судових виконавців родина Гр-янів формально виконала рішення суду і винесли свої речі з будинку, який належить К.О.Кузнєцовій. Одразу хазяйці підсунули підписати акт про виконання судового рішення. Але вже через кілька годин усі нові замки в будинку було зірвано, і нелегальні мігранти знову вторглися в чуже житло. Приїхавши за викликом Клавдії Олексіївни, наряд міліції зафіксував цей факт. Потерпілій пообіцяли, що неодмінно буде порушено кримінальну справу. Потім матеріали передали до прокуратури. А там слідчий новокаховської прокуратури Євген Теницький ухвалив «доленосну» постанову про відмову в порушенні кримінальної справи.

Мотивація відмови: по-перше, виявляється, Гр-ян пояснив, що йому просто ніде жити з сім’єю, а по-друге, у нього нібито тривають судові позови з Кузнєцовою. І слідчий прокуратури повірив на слово людині, в якої не було жодного документа, що підтверджував би її особу! Більше того, слідчий навіть не зробив офіційного запиту в новокаховський суд, інакше дізнався б, що позов Гр-ян до
К.Кузнєцової залишений без розгляду.

Тільки після наполегливого втручання преси вдалося буквально видавити з прокуратури постанову про порушення кримінальної справи за статтею 162 КК України («захоплення чужого майна»). Кримінальну справу порушено стосовно глави сімейства Рафіка. Таємниця слідства покрита темрявою. І хоча з часу порушення кримінальної справи минуло близько місяця, обвинувачення «окупантові» ще не пред’явлено і, відповідно, справу не передано до суду. Чому зволікає прокуратура, незабаром стало відомо.

Судові парадокси

16 лютого в новокаховському міськсуді слухалася справа про позов сімейства Гр-янів про визнання «факту, що має юридичне значення». Відповідачем виступає міський паспортний стіл, який, за ідеєю, має представляти інтереси держави Україна. Відкривши судове засідання, суддя Микола Чирський, як того вимагає законодавство, провів процедуру встановлення учасників процесу.

І тут з’ясувалося, що позивачі не мають жодних документів, які б засвідчували їхні особи. Немає ані національних паспортів громадян Вірменії, ані якихось інших. Як можна ідентифікувати осіб без документів, відомо самому Богу і, мабуть, судді Чирському.

Місцем проживання Гр-яни вказують будинок, із якого їх рішенням цього ж суду два роки тому було виселено! Відповідач — працівники паспортного столу — відсутній. Але ці обставини анітрохи не бентежать представника Феміди, і він, із дозволу невстановлених осіб, які виступають у ролі позивачів, починає розглядати справу за відсутності представників зацікавленої сторони. У це можна було б не повірити, якби автор особисто не був присутній на цьому спектаклі абсурду під назвою «судове засідання».

Про саме ж судове засідання стало відомо від представників обласної служби ВГІРФО, яка надала якусь довідку з новокаховського суду. А на запитання, чому там не було представника цієї служби, прозвучала пряма відповідь: ми обов’язково проведемо службову перевірку! Начальник новокаховської СГІРФО Інна Калита чесно зізналася, що повістки в суд вони не отримували. Та ось на наступне засідання, котре відбудеться 5 березня, працівник паспортного столу неодмінно буде відряджений. Благо — суд міститься через дорогу.

Однак цей непоказний папірець із кутовим штампом новокаховського міськсуду послужив підставою працівникам ВГІРФО в Херсонській області призупинити ними ж ініційовану про­цедуру депортації з України «бездокументного» сімейства Гр-янів. Чим не судові парадокси?

Судові (не) виконавці

Є ще один цікавий державний орган, який, коли уважно вивчити його діяльність, нагадує непотрібний в організмі апендицит. Невиконання державними виконавцями протягом понад року рішення суду примушує схилятися саме до такої думки. Ще 17.08.2007 р. суд ухвалив рішення, яким, окрім примусового виселення з будинку Кузнєцової сімейства Гр-янів, зобов’язав цю сімейку відшкодувати позивачці 347 (триста сорок сім) гривень за судові витрати. І що ж? Цю «захмарну» суму досі не стягнуто з відповідачів. Ось такі є дер­жавні судові (не)виконавці в Новій Каховці.

Після особистого візиту до начальника виконавчої служби Херсонської області Олени Ковбій усе залишилося без змін. Може, недавнє особисте звернення на адресу міністра юстиції Миколи Оніщука зрушить справу з мертвої точки. Хоча…

Питань тут не менше, ніж із професіоналізмом працівників місцевої прокуратури. У кожному разі, на запитання, що ж робити бабусі, адже рішення суду про виселення фактично не виконане, виконувач обов’язків новокаховського підрозділу цієї служби Юрій Соценко порадив… звернутися до суду. З новим позовом. Бо вони виконали рішення суду. Але так виконали, що їхня постанова про закриття провадження не потрапила до Клавдії Олексіївни, і вона навіть не мала можливості своєчасно її оскаржити як невиконану.

Читачам може видатися цікавим ще такий маленький факт. Один із високопоставлених працівників новокаховських судових (не) виконавців запропонував К-вій продати будиночок за 4 тисячі у.о. Коли ж вона поцікавилася, чи будуть тоді ці Гр-яни виселені, наділений посадою чиновник запевнив новокаховського першобудівника: «Легко!» Але коли власниця відмовила йому в продажі будиночка, виконання рішення суду набуло затяжного характеру.

Із такою ж пропозицією до Клавдії Олексіївни підходив і один із працівників новокаховського відділу СБУ. Він пропонував продати його родичці будиночок за символічну ціну. Комерційна пропозиція ділка в погонах практично нічим не відрізнялася від аналогічної, зробленої судовим (не) виконавцем. І він також обіцяв легко розправитися з нелегальними мігрантами Гр-янами, виселивши їх не лише з будинку, а й за межі України. Був тільки маленький нюанс у пропозиції цього маклера від СБУ: він пропонував продати нерухомість на виплат, тобто віддати всю суму за рік.

Коли ж навчена гірким досвідом жінка відмовила в укладенні угоди, то цим втручання такої грізної, на перший погляд, служби й закінчилося. І залишилася вона знову не біля розбитих ночов, а за парканом свого будинку, який продовжували окуповувати нелегальні мігранти із сімейки Гр-янів.

Куди селянину податися?

Працювати над темою цієї статті було і легко, і важко. У такому парадоксальному поєднанні насправді нічого парадоксального немає. Відносна легкість полягала в надлишку фактажу. Причому фактів із офіційними документами вистачить на цілий посібник для осіб, які захочуть нелегально залишитися на території суверенної України.

Складність же полягала в тому, що таку кількість кричущих фактів нехтування законності одними й тими ж самими особами логіка звичайної людини просто не може осягнути. Але це справедливо, коли йдеться про нормального «маленького українця». А ось наділені владою чиновники чомусь усіх цих абсурдних і цинічних фактів порушення законності, як мінімум, не помічають. Або вимагають хабар за виконання своїх прямих посадових обов’язків.

Причому йдеться не про малих клерків, які засіли в місцевих органах влади. Першими в поле зору потрапила дивна (без)діяльність деяких представників міліції, прокуратури, правосуддя, виконавчої служби, СБУ.

Бачачи, як закінчується ще один виток тотального беззаконня, починаєш просто фізично відчувати безвихідь. Стає сумно і боляче за країну, в якій живеш і громадянином якої є. Але най­страшніше, що країна й збирається захищати окремо взятого «маленького українця», хоч скільки б він бився. Уточнимо: не збирається захищати безоплатно. Тобто задарма.

Постає одвічне запитання, відповідь на яке вже не одне століття шукали наші предки, а тепер шукаємо й ми: куди селянину податися по захист своїх прав?