СПРАВА, ГІДНА КНИГИ РЕКОРДІВ

Убивство 20-річної Наталії Князєвої скоєно в Харкові 14 квітня 1989 року. Вирок у справі виніс апеляційний суд Харківської області 27 червня 2003 року — майже через 12 років після вбивства. Двох чоловік було засуджено до довічного ув’язнення, одного — до п’ятнадцяти років позбавлення волі. Четвертого обвинувачуваного, на показаннях якого переважно робилися обвинувачення попередніх, звільнено з-під варти (у строк за цією справою йому було зараховано інше покарання).

Сьогодні справа перебуває на касаційному розгляді судової палати з кримінальних справ Верховного суду України. І підстав для скасування вироку, на думку адвокатів, більше ніж досить: суд не врахував або врахував із перекрученнями таку величезну кількість фактів, що додаткове слідство в цій справі можна вести ще багато років. Але найголовніше — судом не перевірено й не досліджено факти, що підтверджують алібі засуджених.

14 квітня 1989 року о шостій годині вечора жителі одного з під’їздів будинку №3а по вулиці Світлій звернули увагу на те, що двері квартири №59 були не замкнені. Її закривавлена хазяйка лежала на підлозі в коридорі. Крім безлічі слідів від побоїв на її тілі було 24 ножових поранення. У оселі все було перевернуто догори дном, речі вивалено з шаф. При цьому золоті прикраси, цінні речі, що лежали на видноті, залишилися на місці, так само, як і велика сума грошей...

Несподіваний успіх слідства

Одинадцять років справа про вбивство Князєвої значилася серед «висяків». Її не змогли розкрити по «гарячих» слідах, попри те що до розслідування було залучено значну кількість співробітників міліції та прокуратури. Опитані сусіди, що мешкають у цьому будинку, категорично стверджували, що сторонні того дня до під’їзду не заходили.

Головним підозрюваним на той період був чоловік потерпілої — Ігор Князєв, котрий працює офіціантом у ресторані «Центральний». За підозрою в убивстві своєї дружини його навіть затримав на три доби слідчий прокуратури Московського району м.Харкова Авоян. Згодом Авоян при допиті в процесі досудового слідства заявив, що вважає затримання Ігоря Князєва законним та обгрунтованим. Крім того повідомив, що батько останнього пропонував йому хабара в сумі 5 тис. доларів США, від якого він відмовився й вигнав батька підозрюваного з кабінету. За що пропонував? Схоже, це питання мало цікавило як досудове, так і судове слідство. І залишилося недослідженим. А дарма. У сім’ї Князєвих, схоже, було далеко не все гладко.

1985 року за досить дивних обставин у власній квартирі повісилася мати Ігоря Князєва. Князєв-батько досить неприязно ставився до нареченої, а потім і дружини свого сина. Як показують численні свідки, стосунки між свекром і невісткою не склалися, і Князєв-старший був проти шлюбу свого сина з Наталкою. Сам Ігор також не був подарунком — відомо, що з дружиною в нього постійно вибухали скандали. До речі, мати загиблої стверджувала, що до вбивства Наталії причетний саме її чоловік — Ігор Князєв (правда, потім після неодноразових погроз останнього забрати внучку, вона припинила писати скарги на зятя й вирішила зосередитися на вихованні дитини загиблої доньки).

Проте наприкінці липня 2000 року за обвинуваченням у вбивстві Князєвої несподівано заарештували Юрія Височиненка й Сергія Ровенського. Власне, останній сидів у в’язниці ще з 1995 року — за інші злочини. І раптом дав показання про свою участь у вбивстві Князєвої, а також розповів про «спільників». У серпні того ж року заарештували Ігоря Олейника, а в травні 2001-го —Геннадія Китайника. Олейник і Височиненко навіть написали явки з зізнанням і дали зізнавальні показання, від яких потім відмовилися, заявивши, що їх катували і примусили обмовити себе й інших людей.

Цікавий факт: явку з зізнанням Ігор Олейник написав, перебуваючи в карцері СІЗО №27 через півроку після арешту. А Юрія Височиненка 22 липня 2000 року схопили «невідомі» особи серед білого дня на очах у його дружини просто на території Кінного ринку м.Харкова й повезли в невідомому напрямку. Динара Височиненко подумала, що чоловіка викрали бандити й негайно звернулася в Комінтернівський райвідділ м.Харкова, де відразу ж було порушено пошукову справу щодо Юрія як безвісти зниклого. Та поки його шукали співробітники Комінтернівського райвідділу міліції, з’явився адмінматеріал про дрібне хуліганство, скоєне ним на території Дергачівського району Харківської області, де його затримали співробітники УБОЗ Д.Лазарєв і Д.Порхун.

За постановою судді Дергачівського району від 24 липня 2000 року Ю.Височиненко дістав адміністративний арешт терміном на 15 діб. Усе це було зроблено настільки грубо, що керівництво прокуратури Харківської області було змушене 6 вересня 2000 року внести протест на цю постанову Дергачівського районного суду про притягнення Височиненка до адміністративної відповідальності. Щодо дільничного інспектора міліції, котрий оформляв цей адмінматеріал, навіть було вжито заходів дисциплінарного впливу. Правда, невідомо, яких саме.

А в цей період Юрія Височиненка, як випливає з його показань, допитували співробітники УБОЗ. У результаті цих допитів і з’явилися зізнавальні показання, від яких він згодом відмовився.

Один тільки Геннадій Китайник постійно наполягав на своїй невинності, наводячи докази. Проте початкових зізнавальних показань Олейника й Височиненка, а також Ровенського суду цілком вистачило. Надалі слідство й суд скрупульозно дотримувалися викладеної Ровенським версії. При цьому часто цілком ігноруючи обставини, що спростовують її. Чому?

Отже, картина подій, викладена в обвинувальному висновку й вироку. Організатором убивства нібито виступив Геннадій Китайник, котрий, за даними оперативників, є відомим харківським скупником золота на прізвисько «Горбатий». Він знав, що в квартирі Князєвих є велика сума грошей, а також велика кількість золота і коштовного каміння — у силу своєї фахової діяльності, давніх партнерських відносин із Князєвим-старшим, а також тому, що частина цього золота належала... йому і перебувала в Князєва на збереженні. До розбійного нападу на квартиру, де, до речі, Князєв-старший не проживав тривалий час, він залучив Ровенського, який тоді нібито часто виконував його дрібні доручення (важка доля цього «дитяти підземелля» заслуговує окремої розповіді), і Височиненка.

Ровенський, у свою чергу, залучив свого знайомого Олейника.

Втрьох вони вдерлися в квартиру Князєвої (незрозуміло тільки, як вони пройшли туди непоміченими повз мешканців, що сидять біля під’їзду та грають у доміно), тоді як Китайник чекав їх у машині, і почали вимагати золото. Жінка про місцезнаходження схованок нічого не знала. Її били й кололи ножем. Далі Ровенський і Олейник почали обшукувати квартиру та прихопили з собою деякі речі. Відзначимо — не золото й не діаманти! Потім Височиненко добив Князєву кількома ударами ножа в груди й живіт, усі вони залишили квартиру й розійшлися. А через два-три дні, 16—17 квітня, зустрілися в харківській кав’ярні «Фрегат», де Китайник передав їм за скоєння злочину 5 тисяч радянських карбованців (якщо нічого цінного в квартирі Князєва їм виявити не вдалося — то за що?). 4600 із них узяв Височиненко, по 200 — Ровенський і Олейник. Після чого всі розійшлися й до суду не бачилися.

«Усе, нажите непосильною працею...»

Відразу відзначимо: це — лише частина картини, намальованої Ровенським під час слідства й суду. У своїх показаннях він продовжував наполягати і на другій її частині. Яку суд також залишив без уваги через те, що вона «не підтверджується об’єктивними фактами». А саме — що під час перебування злочинців у квартирі туди зайшли Князєв-старший і Віталій Музика — той самий, котрий згодом очолював УВС у Харківській області. Князєв дістав із відомої йому схованки пакунок і пішов із ним. Йдучи, наказали грабіжникам «прикінчити» жінку.

З показань Ігоря Князєва випливає, що приблизно за тиждень до вбивства дружини він знайшов на кухні схованку, де було близько кілограма золотих виробів і коштовне каміння. Після чого він поцупив звідти чотири діаманти, які сховав в одній із книжок (просвердливши в ній отвори). Через кілька днів його батько виявив пропажу діамантів і зажадав їх повернення. Князєв-молодший заявив, що камінці не брав, і цим фактично «перевів стрілки» на дружину. Тобто вбили її за діаманти, яких вона не брала! За даними досудового слідства (які не знайшли свого підтвердження в суді), частина коштовностей, що зберігалися в квартирі Князєвих, належала Китайнику. Він нібито передав їх Князєву-старшому на період порушення проти нього кримінальної справи про незаконну скупку золота (згодом закритої).

Слідство в справі про вбивство Князєвої інтенсивно доводить, що Китайник справді займався незаконною скупкою золота, притягувався за це до відповідальності, передавав золото Князєву-старшому, а також погрожував Князєву-молодшому з вимогами повернути вкрадені діаманти. Проте цілком залишає без уваги питання, звідки в квартирі радянського службовця свої коштовності! Які він, за матеріалами того ж таки слідства, скуповував у Китайника. Неясною залишається і доля 50 тис. радянських карбованців, виробів із золота на 30 тис. карбованців, діамантів на суму 5600 карбованців, рубінів на суму 2,2 тис. карбованців, що належали (так у документах слідства!) Князєву-старшому. В обвинувальному висновку говориться, що їх вкрав Китайник (котрий, відповідно до показань Ровенського, також зайшов у квартиру в момент убивства). Суд вирішив виключити цю обставину з обвинувачення, оскільки «слідство не мало об’єктивних доказів їх викрадення» (треба думати, подальшу долю цих цінностей не з’ясовано). Запитується — чому? Адже ці коштовності — основний мотив злочину. Якщо їх не було й у крадіжці цих людей не обвинувачують, навіщо ж вони вдерлися в квартиру до жінки й по-звірячому вбили її? І яка роль у цьому Князєва-старшого й високопоставленого міліціонера В.Музики? Адже показання про те, що вони теж заходили в квартиру в момент убивства Наталії Князєвої та забрали якийсь пакунок, Ровенський дав, до речі, і на судовому засіданні! Незрозуміло, чому орган досудового розслідування й суд вірять показанням Ровенського про участь у вбивстві Князєвої Височиненка, Олейника й Китайника, але не вірять його ж показанням щодо Музики та Князєва-старшого. Стосовно двох останніх у порушенні кримінальної справи відмовлено в зв’язку з відсутністю в їхніх діях складу злочину.

Явище телепортації відкрив... суд

У обвинувачуваних в убивстві Князєвої є вагомі підстави наполягати на своєму алібі. Всі вони та їхні захисники надали суду докази того, що під час скоєння вбивства вони перебували в інших місцях. Суд усі ці докази визнав надуманими та спрямованими на те, щоб уникнути відповідальності. Правда, багато з них він навіть не визнав за потрібне перевірити й дослідити.

Ігор Олейник у період скоєння злочину проходив строкову службу в Радянській Армії, у навчальній роті 944 у місті Джамбул Казахської РСР. Його адвокати зібрали значний обсяг даних про те, що офіційно відпустку йому не давали й межі частини в цей час він не залишав. Більше того, відповідно до виписки з наказу командира частини з 17 до 25 квітня 1989 року Олейник разом із товаришем по службі Б.Пинтею (заступник командира взводу) перебував у відрядженні в м.Леніногорську Казахської РСР. Б.Пинтя підтвердив цей факт у своїй нотаріально завіреній заяві, поданій захистом у суд. Аналогічні показання дали й інші товариші по службі І.Олейника.

Слідство доводить факт перебування Олейника в Харкові в середині квітня 1989 року показаннями окремих нечисленних свідків, правда, як правило, з числа заарештованих слідством за іншими кримінальними справами: Блюмберга, Виговського тощо. Якщо вірити показанням цих свідків, то виходить, що І.Олейник із початку березня 1989 року до 6 травня 1989 року, тобто понад два місяці, безвиїзно перебував у м.Харкові (при загальному терміні навчання в 944 навчальній роті, що документально підтверджено — 3 місяці 10 днів). При цьому його не бачили ні батьки, ні друзі, ні сусіди, а тільки окремі випадкові особи. До речі, дехто зі свідків — Тищенко, Мальованний, Бочарова й ін. — відмовилися від своїх показань, але суд це не врахував.

Більше того, свідок В.Бочарова заявив на судовому засіданні, що співробітники УБОЗ примусили її обмовити Китайника, Олейника й інших осіб і докладно розповіла про це. Це також залишилося без уваги й відповідної перевірки. Свідок Хегай — колишній командир взводу, в якому служив Олейник, — показав, що в навчальній роті була жорстка дисципліна й неофіційно він відпустку ні І.Олейнику (котрого він фактично не зміг згадати), ні комусь іншому з числа курсантів ніколи не надавав. За даними архівних виписок із наказів командирів військових частин, де служив І.Олейник, відпустку йому не надавали.

Не таємниця, що армійський командир може якийсь час покривати своїх підлеглих. Проте в неофіційній відпустці на руках у солдата може бути тільки військовий квиток, без відпускного листа. І його повинен затримати будь-який міліцейський або військовий патруль. Як Олейник зміг у таких умовах дістатися з Казахстану до Харкова й назад — залишається незрозумілим.

Алібі Китайника будується на тому, що 15 квітня 1989 року в Ялті проти нього та його знайомого Р.Дінкевича було скоєно злочин — напад із заподіянням легких тілесних ушкоджень. 16—17 квітня вони як потерпілі брали участь у слідчих діях. Це підтверджується багатьма показаннями свідків і матеріалами Ялтинського суду.

Суд відхилив алібі Г.Китайника під таким приводом. З матеріалів Ялтинського суду однозначно випливає, що Китайник перебував у Ялті лише 13, 15, 16 і 17 квітня 1989 року. Отже, на думку суду, він мав можливість перебувати в Харкові 14-го квітня 1989 року. Адвокати Китайника вимагали провести додаткові дослідження перебування свого підзахисного в Ялті — для цього потрібно було запитати в місцевого суду всі матеріали тієї справи. Проте суд на це не пішов. А основного свідка на користь Китайника — Р.Дінкевича, із яким він тоді був у Ялті й на котрого також напали, так і не допитали.

Цікава деталь: прокуратура Харківської області 19 грудня 2003 року порушила кримінальну справу за фактом убивства Дінкевича, що пропав безвісти 17 серпня 2003 року. Та й то, кримінальну справу було порушено лише після численних звернень його матері зі скаргами в різноманітні інстанції правоохоронних органів.

Під найпростішим приводом відхилено алібі Височиненка. За його словами, у момент скоєння вбивства він жив і працював у Москві, що підтверджується показаннями його дружини. Суд не врахував їх, оскільки їх «не підтверджено об’єктивними даними». А клопотання захисників про збір показань свідків і об’єктивних даних про перебування Височиненка в той момент у Москві суд також відхилив.

Єдиним, хто з самого початку визнавав свою участь у вбивстві, був Сергій Ровенський. На той час йому було 17 років, і його вже не раз затримувала міліція за крадіжки. Ця судимість у нього четверта. Передостання — 1995 року — за вбивство таксиста. В усіх злочинах він завжди визнавав свою провину, каявся й надавав допомогу слідству. З усіх обвинувачуваних в убивстві Князєвої він виявився єдиним, кого відпустили під розписку про невиїзд. Й у в’язниці за вбивство йому не сидіти: як ми вже згадували, суд, присудив йому дев’ять із гаком років позбавлення волі, ухвалив зарахувати вже відбутий за вбивство таксиста термін і вважати його покарання виконаним. Хороша нагорода за допомогу слідству.

Реаніматори

Усе сказане вище — лише мала частка нестикувань у показаннях свідків, оформлених із порушенням процесуальних норм документів, незадоволених клопотань адвокатів про збір додаткових доказів. Приміром, дактилоскопічна експертиза не показала наявності в квартирі відбитків пальців обвинувачуваних. Наявність рукавичок не підтверджується навіть показаннями Ровенського. Проте в квартирі виявлено відбитки пальців невстановленої особи. У результаті дактилоскопія — одна з найважливіших доказових методик у криміналістиці — загалом не фігурує у вироку.

Повне нове розслідування вбивства, скоєного майже 15 років тому, — справа дуже складна. Багато свідків уже просто не пам’ятають усіх обставин. Ми вже згадували вище, що допитані в суді сусіди вбитої показали, що не пам’ятають, щоб у під’їзд заходили сторонні, проте заявили, що добре знайомих людей вони могли просто не запам’ятати. Зате в протоколах допитів міститься велика кількість навідних запитань слідчих, які «допомагали» свідкам згадати «потрібні» слідству деталі... Приміром, на відеозаписі відтворення злочину на місці події за участю Ровенського чітко чути, як останній говорить: «Зателефонуйте Дімі, він скаже, що потрібно говорити» (Дмитро Лазарєв — один із вищезгадуваних оперуповноважених УБОЗ, із котрим у Ровенського склалися найбільш довірчі стосунки).

Стосовно старшого слідчого прокуратури Харківської області Вікторії Литвинової, то вона вже ставала героєм газетних публікацій. 2001 року в Харкові розсипалася розслідувана нею справа про згвалтування й убивство дівчини. Тоді всіх обвинувачуваних було виправдано, а роботу слідчої групи визнано незадовільною. Правда, Литвинову лише перевели на іншу посаду. Головний обвинувачуваний у тій справі — Роман Бутенко — сьогодні продовжує позиватися з державою за проведені в СІЗО кілька років за безпідставним обвинуваченням, що грунтувалося на «внутрішньому переконанні» слідчого Литвинової.

Головною загадкою все-таки залишається участь у вбивстві Князєва-старшого й Віталія Музики. Обидва вони заявили про свою неучасть у вбивстві. Як відомо, відмовилися від своїх показань, у яких фігурував візит у квартиру невідомих у момент убивства, і Олейник із Височиненком. Показання Ровенського щодо В.Музики та Князєва-старшого суд не врахував. Зговірливий хлопчик не наполягав.

Гучне завершення розслідування вбивства відбулося на тлі протистояння всередині керівництва УВС Харківської області. А саме: його начальника Віталія Музики з начальником УБОЗ Станіславом Денисюком. Над розкриттям справи активно працювали оперуповноважені УБОЗ — приміром, вищезгаданий Лазарєв. До речі, в інших показаннях Ровенського містяться дані й про інші злочини, скоєні співробітниками міліції. Наприклад, про участь одного зі свідків у справі — колишнього начальника карного розшуку Харкова Миколи Черьомухіна (що вважався людиною Музики) — в убивстві сім’ї Верейкіних у жовтні 1989 року. Нагадаємо, цю кримінальну справу було закрито: за даними слідства, загиблі порушили правила пожежної безпеки та згоріли у власному автомобілі. Можливо, з самого початку головним обвинувачуваним у справі про вбивство Князєвої мав стати генерал Музика? А тепер слідство просто зобов’язане якось виправдати свою 15-річну «роботу»?

P. S. На закінчення хотілося б сказати, що в Харківській області протягом двох тижнів проходила перевірка співробітниками Генеральної прокуратури України на чолі з О.Колінько. За результатами цієї перевірки прокурора Харківської області В.Кривобока (під час перебування на посаді якого було заарештовано Г.Китайника й інших) 30 грудня 2003 року звільнено з посади в зв’язку з незадовільною роботою.