СЛІДСТВО ПО-УКРАЇНСЬКОМУ

У ході масштабних зачисток змінюються лише підозрювані. Постраждалі від вибухів чекають обіцяної їм «усілякої допомоги». Водії маршрутних таксі вимагають відставки начальника міськвідділу міліції.

Торішнє 11 вересня, 6 і 20 травня нинішнього року стали чорними датами в історії Вінниці. Вибухи в маршрутках забрали життя двох жителів міста, ще 19 осіб отримали серйозні опіки, від яких потерпають досі. Підривника, що вимагав за припинення терактів мільйон доларів США, досі не виявлено. І це стає причиною подальших трагедій.

Безрезультатність безпрецедентних спецзаходів, що їх проводять правоохоронні органи, призвела до того, що під гарячу руку потрапляють усе нові й нові люди. Кримінальна справа про теракти в мікроавтобусах уже розбухла до десятків томів, опитано тисячі городян, затримано близько півтораста осіб, схожих на фоторобот злочинця, і все марно. Перед правоохоронними органами на найвищому рівні поставлено завдання. І вони намагаються його виконати. Як можуть.

Ласкаво просимо до... «Сицилії»

В одному з останніх номерів «ДТ» ( «Зачистка по-вінницькому. Ловлять терористів, зачиняють... депутатів») депутат Вінницької міськради Андрій Рева вже заявляв: «Сьогодні шукають не так винних у терактах, як тих, кого можна було б призначити винним. Переключити на нього громадське обурення». І, схоже, був недалекий від істини.

«Терористом» уже намагалися визнати схожого на фоторобот злочинця бомжа, невідомого утопленика, кількох любителів піротехніки та психічно хворого. Це крім «Льоні з Вінниці», який перелякав Київ своїм голим торсом і «поясом шахида», «захопивши» столичний головпоштамт.

Причому один майстер саморобних петард навіть зізнався у скоєному. Врятувала піротехніка лише явна несхожість із фотороботом і те, що його не впізнали потерпілі. Чому він узяв на себе чужу вину — здогадатися нескладно.

Про те, як відбувається процес дізнання, розповів депутат Вінницької міськради Сергій Кармаліта, затриманий під час першої хвилі зачистки міста. Про епопею з його конвоюванням у суд із мішком на голові йшлося навіть у парламенті. Без коментарів залишалася лише заява депутата в суді про те, що задля отримання свідчень його нібито били в ізоляторах. Та відразу ж після звільнення з-під варти він заповнив цю прогалину.

— Привезли мене в якийсь ІТУ, — згадує Сергій Кармаліта. — Я насамперед запитав — де перебуваю? Не кажуть. Тоді я відрекомендувався, що є депутатом Вінницької міської ради; оголосив голодовку в зв’язку з тим, що мене незаконно затримали, і вкотре зажадав, щоб мені сказали, де я перебуваю. Зажадав, щоб мені дали розписатися в журналі про те, що я прибув до ІТУ. Мені знову відмовили. Сказали: ти перебуваєш на Сицилії. Ну, я так і написав у скарзі прокурору, що в цей момент перебуваю на Сицилії під охороною нашої міліції... До речі, як домагаються свого сицилійські хлопці, якщо їм щось від когось дуже потрібно, загальновідомо.

Витягли мене у слідчий кабінет. Без адвоката, звісно. Тут у кабінет буквально вривається начальник вінницького УБОЗу Дерновий зі своїм заступником з криками, що я покидьок і негідник.

Довідка «ДТ»

Начальник Вінницького УБОЗу Валерій Дерновий і два його заступники нещодавно подали у відставку в зв’язку з відсутністю результатів у пошуку злочинців, які влаштували серію вибухів у маршрутках. Перед цим його ім’я прозвучало й у «справі Кочегарова». Нагадаємо, що начальник Черкаського УМВС генерал-лейтенант Олег Кочегаров у своєму кабінеті здійснив спробу самогубства, залишивши три передсмертні записки. В одній із них, нібито залишеній на його кріслі, він фактично звинуватив Дернового в підсиджуванні.

— Побачивши, що допит з погрозами результатів не дав, зайшли з іншого кінця. Мовляв, за тобою вже виїхала спецгрупа, щоб цієї ночі допровадити до Києва. Та отримано команду дорогою тебе вбивати, отож здоров’я тобі вже не знадобиться, доставлять тебе до Києва калікою. Я запитав: який сенс мене доставляти до Києва, якщо кияни зараз у Вінниці? У відповідь знову отримав удар у голову. Мовляв, надто розумний, а це не твоє собаче діло.

Може, вони хотіли, щоб я нервував, не спав, очікуючи, коли мене заберуть уночі вбивати. Не знаю. Але в камері я відразу попросив інших затриманих бути свідками, якщо щось станеться, і написав ніби передсмертну записку депутатам міськради. Мовляв, якщо зі мною щось станеться, то в моїй смерті прошу звинувачувати Дернового та Корнєєва. Цю записку я особисто вручив майору, який був черговим по ІТУ, як я пізніше довідався, Калинівського району.

Уночі 1 червня справді надійшла команда: Кармаліта, на вихід. На що я сказав: «Я нікуди вночі не піду. Хочете мене вбивати, убивайте тут, при свідках». На тому й скінчилося, хоча тієї ночі мені так і не дали заснути. Наступного дня знову кажуть: «Учора в Києва не вийшло тебе забрати — заберуть сьогодні». Я запитую: «А що з моїми заявами, які я передавав черговому?» Вони кажуть: «Це ми маємо передавати заяви. Але не скарги, які ти пишеш на нас…»

Ще через кілька днів мене перевезли до Гайсинського ІТУ. Про це я довідався з того, що там мені вперше дали розписатися в журналі прибуття. Саме там почалося найцікавіше.

Відразу після так званого «мавп’ятника» мене закинули до кримінальників. Проте зі мною в них вийшов промах, оскільки я, слава Богу, вмію себе захистити...

Звуки бійки, переконаний, чули всі, але ніхто не втрутився. Тим часом у мене минала вже восьма доба голодовки. Після постійних побиттів працівниками УБОЗу мій стан був не найкращий, і я чудово розумів, що вночі, коли я засну, зі мною можуть зробити що завгодно. Тому я попросив, щоб мене перевели в іншу камеру. Зрозуміло, що прохання було зігнороване.

Вивели мене з камери лише в слідчий кабінет. Туди ввірвався чоловік і відразу почав мене бити, примовляючи: «Ти мерзота, сволота, скотина. Тебе сюди привезли, щоб я тебе тут прикінчив. Мені дали команду. Я начальник бандитського відділу Гайсинського району». Я перепитую: «Якого відділу? Бандитського?» А він каже: «Щоб ти знав, мерзота, найкрутіші бандити — це бандити в погонах. А я тут начальник над усіма бандитами, я найголовніший бандит у Гайсині. І тебе привезли сюди з Вінниці лише для того, щоб убити». Я ще перепитав: «Убити депутата?» А він: «Ти лайно, а не депутат, і тебе сюди привезли конкретно мені на розрив, подзвонили й дали команду тебе тут прикінчити й опустити. Тебе ще не трахали тут? Тож я обіцяю, що трахнуть. А потім тебе замучить совість, і співкамерники підтвердять, що ти повісився за власним бажанням. Отже, вибирай».

Але справді я злякався, коли він описав мою дружину й сказав, яким шляхом вона звичайно ходить додому з дитиною. І додав, що, мовляв, наші люди затягнуть її в кущі та все таке. Я зажадав аркуш паперу, щоб написати ще одну скаргу прокуророві області, і знову отримав удар у голову...

Звідси тепер запитання. Якщо таке допускалося стосовно депутата, то на що могли розраховувати майже 130 чоловік, теж затриманих під час «зачистки», майже 4000 допитаних як підозрювані?

Безвинно винні?

Вина 44-річного водія маршрутки Миколи Дзюбенка в тому, що він, за версією слідства, написав листа до місцевої газети «RІА»: «Випадково, сп’яну, почув, що в червні випробуватимуть щось страшніше, ніж у маршрутках. Об’єктом вибрали чи вагон-кафе у Вороновиці вздовж дороги, а може, у Калинівці — теж вагон...»

Колишнього керівника асоціації приватних перевізників «Маршрут» змусили писати під диктовку... всі попередні «листи терористів» із погрозами і вимогами викупу. Для чого — догадатися нескладно. Поки що Дзюбенку пред’явлено обвинувачення за ч.2 ст. 259 Кримінального кодексу України — явно неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян. За якою, до речі, у Вінниці досі не заарештовували й не віддавали під суд ще нікого з тих, хто справді повідомляв про «мінування» різноманітних об’єктів міста — шкіл, інститутів, універмагу. А тут — раптом...

У понеділок 11 серпня майже всі маршрутники міста пікетували обласний апеляційний суд, де розглядалося питання подальшої затримки Дзюбенка. Водії вимагали звільнення свого колеги й відставки начальника міської міліції Володимира Лисого. Проте їхня акція протесту ні до чого не привела. Слухання уже втретє було відкладено...

Напередодні асоціація «Маршрут» і Вінницьке відділення Всеукраїнського комітету захисту прав людини провели прес-конференцію, де розцінили дії правоохоронних органів у цьому випадку як протиправні.

Зокрема голова відділення Володимир Бондарчук повідомив, що до затриманого не пускали адвоката, не повідомляли про місце його перебування, затягували термін утримання під вартою без рішення суду.

— Ніхто не оспорює права правоохоронців при наявності підозри затримувати будь-кого, відпрацьовувати будь-які версії, особливо коли це стосується таких резонансних злочинів, — відзначив Володимир Микитович у розмові з кореспондентом «ДТ». — Однак потрібно ж діяти правовими методами з дотриманням законодавства, а не ігнорувати права та свободи людини.

— Дзюбенко був затриманий 12 липня, але, переводячи з одного відділення до іншого, це штучно приховали до 16 липня, коли слідство винесло на суд питання продовження затримки з 3 до 10 діб. А куди ж поділися попередні чотири доби?

Також у Дзюбенка брали свідчення як у підозрюваного за відсутності адвоката. Одну ніч його тримали прикутим наручниками, які не дозволяли йому ні лягти, ні сісти. Для мене ситуація абсолютно зрозуміла: правоохоронцям потрібно продемонструвати свою роботу. Оскільки інакше залишаться без посади.

Адвокат Миколи Дзюбенка Оксана Курнаєва розповіла, що звернулася з адвокатським запитом до начальника Вінницького міськвідділу УМВС Володимира Лисого з проханням пояснити підстави затримки її підзахисного. Проте зустрітися з начальником міськвідділу міліції їй так і не вдалося.

— Пан Лисий зі мною й по телефону не бажає розмовляти. Коли я приходжу на пост у міськвідділ, черговий відразу сповіщає, що начальника немає. Для мене немає навіть у приймальний день — понеділок. Мені довелося звернутися в прокуратуру з заявою про порушення кримінальної справи за фактом порушення права на захист.

Також я порушую питання про незаконне висунення обвинувачення. Складу злочину немає ні в мого підзахисного, ні в справжнього автора листа до редакції газети «RIA». Особа, яка писала цього листа, не вказує, що десь щось має статися, вона написала, що десь щось чула. Де тут склад злочину? Тим паче, коли сталося це лихо, Дзюбенка викликали в СБУ майже щодня, де він давав зразки почерків: і правою, і лівою руками, і друкарським шрифтом. Тобто 22 травня він дав зразки почерків, а 12 липня в пресі з’являється цей лист. Повний абсурд, — підсумувала Оксана Курнаєва.

До речі, ще в червні міліція встановила винагороду в 50 тис. грн за інформацію про підривників маршруток. Премії цієї, зрозуміло, досі ніхто не отримав. Без реагування залишилися і повідомлення багатьох «доброзичливців», які намагалися в такий спосіб звести особисті порахунки зі своїми недругами. Всі ці злостивці, екстрасенси та ворожки, які завалили міліцію відверто липовою «достовірною» інформацією, залишилися при своїх інтересах. І тільки маршрутнику висунуто чомусь обвинувачення за ст. 259 (2) Кримінального кодексу (явно неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян), що передбачає від двох до п’яти років позбавлення волі.

Утім, Дзюбенка напевно звільнять уже найближчими днями. По-перше, всім зрозуміло, що не тягне він на «терориста». По-друге, це зрозуміло, схоже, й самим органам. Чи ж даремно в місті раптом почали зникати поштові скриньки? Кажуть, це начебто для зменшення точок відстеження кожного відправника листа: хто такий, кому й що написав. І по-третє, з’явився черговий кандидат на роль «терориста». Минулого тижня під час спроби пограбування каси одного торгового дому спецназ блокував грабіжника, який волів за краще скоїти самогубство, підірвавшись на гранаті, ніж неминуче сісти до в’язниці.

Загиблого перевіряють на причетність до терактів, у членів його сім’ї взяли зразки почерків. Той факт, що він був капітаном міліції, із червоним дипломом закінчив Національну академію МВС, уже нічого не змінює. Все одно гірше нікуди.

Міліції зараз украй потрібен результат. І, схоже, за будь-яку ціну. І тому, що цю справу взято під контроль Леонідом Кучмою, і тому, що міністр внутрішніх справ Юрій Смирнов дав генералу Валерію Бевзу останній термін — до вересня. Інакше розпрощатися з посадами доведеться майже всім першим особам правоохоронних органів Вінниччини.

Тендер відбудеться у будь-якому випадку

Тим часом чомусь відійшла на задній план глобальна версія скоєння терактів, про яку говорили спочатку і влада, і міліція. Про спробу переділу сфер впливу, що, схоже, потихеньку починає здійснюватися.

— У нас немає сумніву в тому, що теракти відбулися через перерозподіл ринку приватних перевезень, — каже член асоціації «Маршрут» Костянтин Саркісов. — Уже є спроба розколоти нашу організацію: створено альтернативну, і частина водіїв маршруток перейшла туди. Нині замість того, щоб допомагати постраждалим людям, починають «пресувати» всіх перевізників у місті...

Загалом, підпали маршруток у Вінниці невдивовижу. З допомогою такого методу втрясався ринок приватних перевезень у другій половині 90-х. Згодом перевізники зуміли домовитися, кому й скільки платити, після чого пристрасті вщухнули. Багато шановних людей і взагалі поставили на маршрути свої «бусіки», які приносять, за деякими даними, не менше 1000 доларів на місяць з однієї машини. Серію останніх терактів, кажуть, викликав новий переділ ринку, що має на меті витіснити теперішніх перевізників і поставити своїх. Це звучить досить вірогідно, оскільки наступного року проводитиметься черговий тендер для маршрутних перевізників, відповідно до якого, в маршрутів буде один господар, а не кілька, як тепер.

«Побутова травма»

Тим часом у цій історії, в якій постійно з’являються нові «безвинно винні», почали вже забуватися найперші жертви. Люди, які горіли в маршрутках. Яких, як було обіцяно, підтримуватимуть усім миром...

Насправді, за словами однієї з постраждалих — Оксани Беспалько, безплатним для них був лише перший лікувальний курс у лікарні. Сьогодні їм потрібне дорожче лікування.

У всіх постраждалих, яким нарощували шкіру, з’являються виразки там, де шкіра рубцюється. Їм не можна виходити на сонце й на вітер, носити звичайний одяг. Для так званого періоду реабілітації, який триває, як мінімум, рік, потрібний спеціальний компенсуючий одяг, що є лише в Києві. Оксані Безпалько виставили за нього рахунок на 1800 гривень, декому — на 3000. Вісімнадцятирічній Юлі доведеться ще носити й спеціальну маску на обличчі. Тобто лікування триватиме ще довго і потребує великих грошей.

Тим часом, кажуть постраждалі, із виділених областю 6200 грн. вони отримали лише 5000. Як їм пояснили, відрахували ПДВ, хоча такий вид допомоги не оподатковується. Те ж саме й з грішми від міськради.

Потерпілих нещодавно «потішили» ще й тим, що причиною їхньої непрацездатності названо «побутову травму» (оплата такого лікарняного становить 130 грн.). За словами Оксани Павлівни, їм пояснили, що їх буде визнано потерпілими від терористичного акту лише в тому випадку, якщо знайдуть терориста й над ним відбудеться суд. І якщо те, що сталося, взагалі визнають терактом.

Цікаво, чи знає про таку «самодіяльності» на місцевому рівні Президент, після особистого втручання якого справу про вибухи у Вінниці й було перекваліфіковано з «навмисного знищення майна, скоєного шляхом підпалу, вибуху» у «терористичний акт»?

— Чи зможу я, отримавши 130 грн., оплатити рахунок на 2000? — журиться Оксана Павлівна. — У пресі писалося, що маршрутники виділили гроші. По-моєму, 70 тис. грн. Де вони? Порошенко і Домбровський обіцяли в лікарні всіляку допомогу, говорили, що не залишать постраждалих у біді. Де ця допомога? З 24 липня ніхто не оплатив виставлених рахунків за їх лікування в лікарні. Мій знайомий в Ізраїлі, який постраждав під час теракту, отримує від держави 500 доларів допомоги щомісяця до кінця життя!

...Оксана Безпалько після того, що сталося, продовжує користуватися маршрутками. Щоправда, сідає лише у світлі.

— У тієї маршрутки, що вибухнула, був дуже темний салон. Я ще зайшла й подумала: «Як труна!» Якби прислухалася тоді до своєї інтуїції...

До речі, вибору немає. Охоронці в мікроавтобусах уже з місяць як зникли. Все повернулося на круги своя, наче й не було 11 вересня, 6 і 20 травня. Тільки загиблим не повернути життя. Постраждалим — здоров’я. Затриманим за підозрою — віри в законність і правопорядок. Іншим — впевненості у тому, що до відповідальності буде притягнуто винного.