Про білоруську Феміду та честь мундира

Отже, громадянин України Андрій Коллєров, у минулому кадровий військовий, а нині заступник директора солідного підприємства, приїхав у короткострокове відрядження до Мінська. Оскільки живе він у Житомирі й знає Білорусь в основному з численних виступів президента цієї країни, котрий неодноразово заявляв, що Білорусь — єдина країна в центрі Європи, де люди можуть у будь-який час спокійно ходити вулицями, то пан Коллєров вирішив увечері 13 березня 2004 р. зіграти в більярд, бо є його палким шанувальником. Він узяв футляр із двома киями й сів у тролейбус №59, який ішов до більярдного клубу. Правда, громадянин України не знав, що запевнення пана Лукашенка, очевидно, стосувалися лише вулиць, а не міського транспорту. Тому, коли через кілька годин прийшов до тями в палаті 9-ї міської клінічної лікарні м. Мінська (прикутий наручниками до спинки ліжка), то виявив не тільки безліч травм, а й зникнення досить цінного майна: чохла з двома киями та приладдям для більярда, золотого колекційного швейцарського годинника з золотим браслетом, двох перснів, предметів одягу тощо. Але найбільшою для нього втратою виявилося зникнення золотого ланцюжка з хрестом і ладанкою Святого Георгія Побідоносця, що була сімейною реліквією й передавалася з покоління в покоління. Що ж сталося?

На руках у мене не менш як півтора десятка усіляких медичних довідок, документів. Але головною з них вважаю скромнісінький аналіз крові, зроблений у токсикологічній лабораторії по вулиці Кіжеватова, 58. Там, за підписом старшого лікаря-лаборанта й завіреного відповідною печаткою установи написано лише два слова: «етанол відсутній». Іншими словами — алкоголю в крові немає. Отже «Коллєров Андрій Вікторович 13 березня 2004 року близько 20 години, перебуваючи в громадському транспорті, зумисне, з хуліганських спонук, грубо порушуючи громадський порядок, зневажаючи норми громадської моралі й моральності, висловлюючись грубою нецензурною лайкою, безпричинно загрожував застосуванням фізичного насильства громадянці Вороніній Катерині, що зреалізувалося в замаху кулаком...» Далі — більше: «Потім, побачивши її сестру Вороніну Єлизавету, що стояла в безпомічному стані з накладеною гіпсовою лонгетою на правій кисті, зі знущанням над хворою й винятковим цинізмом, завдав не менше одного удару футляром із предметами по голові й не менше одного удару по руці з лонгетою, чим завдав потерпілій особливого болю, страждання й тілесного ушкодження — на задній поверхні правого плеча в нижній третині овальний синій синець, завбільшки 4 х 2,5 см, який належить до категорії легких тілесних ушкоджень».

Ким треба бути, щоб скласти такий документ, знаючи, що «особливо цинічний побивальник» перебуває в лікарні й у нього (відповідно до всіх медичних документів) — черепно-мозкова травма, удар головного мозку, субарахноїдальний крововилив, закритий перелом кісток носа, численні пошкодження м’яких тканин обличчя, закрита травма грудної клітки й закритий перелом одинадцятого ребра зліва. Але, очевидно, старший слідчий слідчого управління попереднього розслідування ГУВС Мінміськвиконкому капітан міліції вирішив, що всі ці ушкодження пан Коллєров завдав собі сам, намагаючись уникнути справедливої відплати білоруської Феміди.

На жаль, для всіх представників білоруських силових структур, куди зверталися з заявами друзі й родичі потерпілого (а інакше називати Андрія Коллєрова не дозволяють ані совість, ані документи), знайшлися свідки, котрі бачили, як добропорядного громадянина України біля тролейбусної зупинки група з кількох чоловік била руками й ногами, зривала предмети одягу та ювелірні вироби, а «постраждалі» громадянки при цьому засовували йому в рот грудки брудного снігу, щоб він не міг кричати. Коли один із свідків зателефонував слідчому, бажаючи дати показання, той відповів йому: «Це вам не американське кіно, а територія Республіки Білорусь. У нас відсутня програма захисту свідків». Ще один очевидець готовий підтвердити, що невідомого йому чоловіка почали бити в тролейбусі №59 саме «постраждалі» жінки, від котрих відгонило перегаром, але ніхто навіть не подумав узяти їх на експертизу. Є й свідок, який чув у лікарні, де ледь живого Коллєрова прикували наручниками до ліжка й вели допит, висловлюючись у такий спосіб: «Не поводься, як бандерівець, і все буде добре» і супроводжуючи все це нецензурною лайкою. Є ще свідки, але працівники правоохоронних органів дали їм ясно зрозуміти, що їхня поява небажана. Правда, всі вони заявили: коли засудять безневинного, всі вони розкажуть правду, незважаючи на наслідки.

Тільки-но після численних скарг на необ’єктивність передали справу старшому слідчому з особливо важливих справ, як той негайно перекваліфікував її за статтею «особливо злісне хуліганство» й, прийшовши для допиту до лікарняної палати, де лежав Коллєров, заявив: «У СІЗО я вже з усіма домовився, тебе там пресуватимуть у спецхатах, і ти підпишеш будь-які показання. А то взяв моду — генералам скаржитися» (є свідки й цього). До речі, старший слідчий виконав свою загрозу, і невдовзі, попри незавершене лікування й хворобливий стан, Андрій Коллєров опинився в СІЗО, де його очікує судовий процес. Беручи до уваги все викладене вище, навряд чи є підстави сумніватися в його фіналі.

І кілька нюансів. Коли Коллєров перебував у республіканській лікарні МВС і друзі хотіли передати йому лише речі для туалету, начальник режиму по лікарні заявив буквально таке: «Хохлам передачі в Білорусі ніхто не дасть, нехай навіть консул, хоч Кучма сюди прийде, я не дам дозволу на передачу. Й оскільки він хохол, режим для нього буде найжорстокіший».

Силові структури й Консульський відділ МЗС РБ навмисне не повідомляють (або роблять це зі значним запізненням) про події, які трапляються на території Республіки Білорусь. Це засвідчує цитата зі звернення Посольства України до Консульського управління МЗС РБ: «З огляду на викладене та з посиланням на ноту №613222-013-83 від 02 лютого 2004 року, Посольство ще раз звертається із проханням до Консульського управління повідомляти про всі події, що трапляються з громадянами України на території Республіки Білорусь». Можу обгрунтовано припустити: силові структури Білорусі елементарно плюють на зовнішньополітичне відомство. Недарма на столі консула України зібралося безліч скарг українських громадян на упереджене ставлення білоруської влади, причому автори скарг різноманітні — від бізнесменів до служителів церкви. І після чергової ноти з проханням про побачення з Коллєровим консул України зміг зустрітися з ним далеко не відразу.

І ще: знайомлячись за обов’язком служби з білоруською офіційною пресою, я неодноразово зіштовхувався з проявами українофобства, хоча твердо знаю, що в цих органах без схвалення згори не пролунає жоден звук.

А можливо, річ зовсім не в політиці. Адже швейцарський золотий годинник, вартістю в 30 тис. дол., два золоті персні загальною вагою майже 30 грамів, 300 тис. білоруських рублів так і «не знайшлися».