ПОЛЬОВИЙ МОНІТОРИНГ МІСЦЕВОГО СЕКС-БІЗНЕСУ

Проституція була б не найстрашнішим злом, якби обмежувалася тільки цариною сексу.

Збігнєв Земецький

«Сексу в нас немає» — цей непорушний постулат, як і відсутність відповідної статті за проституцію в усіх кримінальних кодексах Радянського Союзу, давно забуто. Як і личить країні, де розвиваються ринкові відносини, повій, сексу та злочинів на цьому грунті, за образним висловом кота Матроскіна, «у нас просто завалися». Більше того, кількість охочих розслабити сильну стать збільшується в міру зростання широко декларованої економічної могутності країни. Час інтелектуальних «інтердівчат» і напівграмотних шлюх безповоротно відійшов, і на панель хлинув потік, як і раніше, матеріально заклопотаних путан уже з усіх верств суспільства. У XXI столітті українських, якщо конкретно, дніпропетровських повій, можна, як у біології, класифікувати за кількома видами.

Видозмінилися й заходи боротьби з цим промислом, якому відведено місце в п’яти статтях нової редакції Кримінального кодексу України.

Жінки, що знаходять гроші на вулиці

— Хочете розслабитися? — не чекаючи запрошення, запитує водія, що пригальмував авто, самотня дівиця на узбіччі. «Меню», як правило, складається з двох «страв»: секс класичний і оральний. Вартість — від 15 до 25 гривень.

Послуга надається найпоширенішим видом — це «нічні метелики», вуличні повії, більше відомі в народі як «плечові» або «бордюрні». Хоча нічними їх можна назвати з великою натяжкою, оскільки на промисел вони виходять у другій половині дня і згортають свій бізнес до восьмої-дев’ятої вечора. Залишаються найстійкіші, котрі під прикриттям сутенера, співжителя або навіть чоловіка нудьгують біля брівок проспектів Карла Маркса, Юрія Гагаріна або Донецького шосе й інших пожвавлених транспортних артерій мегаполіса. У розмові з кореспондентом «ДТ» багато з них признавалися: «Боїмося». Побоюються жриці кохання переважно юних відморозків, котрі безцеремонно користуються живим товаром колективно й «на халяву». При цьому немає ніякої гарантії, що безпричинно не покалічать. На щастя, убивств «бордюрних» у Дніпропетровську кілька останніх років не було. Тому ближче до вечора, перш ніж сісти в машину до клієнта, повія бере плату наперед, передаючи 15—20 гривень (залежно від запропонованої послуги) своєму опікуну, що стоїть неподалік.

Серед дорожніх путан, котрі скромно стоять на узбіччі й вік яких коливається від 16 до 35 років, трапляються симпатичні, а часом і просто вродливі жінки. З інтелектом, правда, у багатьох проблеми, але практично всі з достатнім життєвим і сексуальним досвідом. Рідкісний виняток — володарка вузівського диплома або студентка. Дивно, але одна з кількох характерних рис переважної кількості міських «плечових» — відсутність явно вираженого потягу до алкоголю чи наркотиків. І хоча любителів випити або вколотися серед них не бракує, але вони швидко скочуються на «дно» й переходять у розряд «вокзальних», із якими розраховуються переважно пляшкою горілки чи одним забиванням «косяка».

Шляхи, що ведуть на панель, схожі. Як правило, це жінки, не обтяжені мораллю й у котрих із різних причин не склалося сімейне життя. Плюс відсутність високого стабільного заробітку.

Про установу в місті йшла погана слава, саме тому там не було відбою від відвідувачів.

Гр.Горін

Років п’ять тому секс-послуги в Дніпропетровську було поставлено на потік. Причому деякі ескулапи примудрялися цілком легально одержувати ліцензії для відкриття масажних салонів. Обслуговуючий персонал навіть закінчував якісь курси масажистів і одержував відповідні свідоцтва. Боротися з фактично легальною проституцією було непросто, але міліція вихід із становища знайшла. Власників установ почали «пресувати» за 115-ю статтею Адмінкодексу. Садили, за образним виразом одного з міліцейських кураторів цього виду бізнесу, пачками. Лише торік по кілька років позбавлення волі одержали п’ять чоловік. Понад десяток відбулися умовним покаранням. І в господарів салонів з’явилося більше проблем, ніж доходів. У результаті салонів, як і ліцензій на право «масажу» або «еротичного масажу», практично немає. Замість реклами 70 напівлегальних будинків розпусти, що припинили своє існування, тепер у місцевих рекламних тижневиках можна прочитати з десяток подібних оголошень: «Чарівна Карина (Анжела тощо) воліє познайомитися з заможним чоловіком для нечастих незабутніх зустрічей».

…Люб’язно-діловий жіночий голос повідомляє по телефону приблизно таке:

— У нас великий вибір дівчат, класичний секс, менет з презервативом. Усе — 70—80 гривень на годину на нашій території. Якщо в сауні, готелі, у вас удома — ціни інші.

Чесно кажучи, зсередини дніпропетровський бордель, куди завітав кореспондент «ДТ», мало чим відрізняється від побачених у зарубіжних фільмах.

Сидячи на канапі клієнт може вибрати одну з десятка дівчат, котрі несквапно спускаються східцями з другого поверху квартири. Потім вони шикуються, наче для стройового огляду на армійському плацу. Кохання й розпусти не вельми вродливим дівицям, судячи з їхніх очей, хочеться, як собаці палиці. Після вибору — інтим в одній із кімнат. Передоплата обов’язкова.

Є ще варіанти, коли на заздалегідь обумовлену зустріч приїжджає відразу кілька дівиць. Ви відбираєте найбажанішу й найнятим авто їдете до неї додому. Ціни практично такі самі, що й у закамуфльованому борделі. Такою «домашньою» проституцією займаються матері-одиначки та немісцеві студентки вузів переважно 1-го і 2-го рівнів акредитації, по-старому ПТУ й технікумів.

Багаті громадяни, яким із тих чи інших причин не підходить жодна з вищезгаданих категорій, користуються послугами професіоналок, які мають суворо обмежену кількість постійних клієнтів. Мобільний телефон дозволяє їм домовлятися про місце й час зустрічі без побоювання потрапити в поле зору правоохоронних органів. Навіть якщо таке раптом і станеться, повія просто змінює чип-карту свого стільникового й переїжджає на іншу квартиру.

Злочин і покарання

Важко повірити, але централізованого обліку путан не існує. У комп’ютерному досьє відділу боротьби з незаконною торгівлею людьми (що курирує повій) управління карного розшуку Дніпропетровського обласного управління МВС міститься інформація про приблизно двісті повій. Паралельно ведуться обліки в міському й усіх районних відділах. Одночасно відстежують повій УБОЗ, ДСБЕЗ, УСБУ й інші спеціалізовані відомства, приміром, податкова і транспортний підрозділи міліції, дільничні інспектори. Коротше, кожний відповідальний офіцер має досьє на путану, що потрапила в його поле зору. У результаті така жінка потрапляє «на гачок» і стає інформатором, «ділитися» яким із колегами не заведено. Єдине, що об’єднує облікову групу повій, — їхні відбитки пальців, що зберігаються в науково-дослідному кримінальному центрі (НДКЦ).

Важко щось сказати про соціальний статус підопічних обласного відділу, але основна маса з сотні зареєстрованих у Дніпропетровському міськуправлінні міліції — наркоманки. Хоча, за словами начальника вищезгаданого відділу Сергія Назаренка, є і такі, що «путанять» від злиднів і безвиході:

— Затримали й задокументували студентку університету, у якої, за її словами, не вистачало кількох сотень гривень для проплати за контрактом. Перевірили — справді. Що робити?

Вічне запитання, відповісти на яке ні автор цих рядків, ні офіцер міліції Назаренко не змогли.

— Щодо сутенерів, — із ноткою досади продовжив Сергій Петрович, — було порушено понад сто кримінальних справ. Але вони люди грамотні, ще й із юристами консультуються. Тож багато хто залишилися на волі, одержавши умовні строки. Хоча, як показав час, заняття цим бізнесом їх більше не приваблює. Інші стали хитрішими. І більшість дівчат перевели на систему, ніби працюють самі по собі. Приміром, ви викликали повій додому. Приїхали дві-три дівчини. Одну відібрали, а інша взяла гроші. Ось цю іншу ми можемо притягнути до кримінальної відповідальності, бо поки їхала — вона повія, а взяла гроші — продавець».

Схема набору рекрутів загальновідома. Офіційно дівчата виїжджають на роботу танцівницями, посудомийками або офіціантками. Далі за відпрацьованою схемою їх позбавляють паспортів, садять під замок і перетворюють на секс-машини. Коли на них падає попит, «техніку» у найкращому випадку відпускають із миром, у найгіршому — буквально на смітник. До речі, у Дніпропетровську займатися проституцією відносно безпечно. Принаймні, за твердженням С.Назаренка, «у місті вже немає бандитських «дахів».

Стримуючим чинником для секс-бізнесменів служать регулярні операції УМВС. Остання «Путана» дала привід порушити одну кримінальну справу за фактом торгівлі людьми й вісім — за фактами звідництва. Наближається до завершення відпрацювання операції «Фірма». Її суть — виявлення нелегальних фірм, які гарантують вивезення та працевлаштування дніпропетровців за кордоном. Особливо вони не «світяться». Хоча кілька років тому свої послуги пропонували всі, кому не ліньки. Тепер кожен громадянин, якщо з’являться сумніви, може цілком офіційно дізнатися про легітимність роботодавця-посередника. У Дніпропетровській області ліцензії на право працевлаштування за кордоном мають лише 28 юридичних осіб.

Загалом-то притягнути за статтею 149 КК (торгівля людьми) не менш складно, ніж довести факт одержання хабара. Необхідно як мінімум задокументувати кілька епізодів вивезення людей, знімаючи групи нічого не підозрюючих «танцівниць» буквально з трапа літака або підніжки поїзда. Необхідно виявити й затримати на гарячому організаторів таких турне. Робота, звісно, довга й копітка. Є ще один момент. Адже чимало наших співвітчизниць знають, на що йдуть. Навіть підписують відповідний контракт. І тут ознаки грізної 149-ї вже не прозирають. Єдине, що можна інкримінувати організаторам таких вояжів, — недотримання умов контракту (зменшена зарплата, подовжений робочий день тощо). І все-таки за півтора року існування відділу дев’ятеро його співробітників змогли порушити дев’ять кримінальних справ, пов’язаних із торгівлею людьми, сім із яких уже в суді. У шести з них фігурують громадяни Югославії, ОАЕ, Німеччини і, ясна річ, Туреччини.

А стосовно проституції як явища, то думка (зі зрозумілих причин безіменного) офіцера міліції збігається з баченням цієї проблеми багатьох державних мужів і рядових обивателів:

— Наше законодавство поки що тільки зробило закони жорсткішими. І надії, що проституція легалізується, немає...Ну, заженемо її цілком у підпілля — либонь усіх не пересадиш.

Сама проституція невикорінна. А ось тих, хто наживається на цьому, треба притягати. Он як у Німеччині, — якщо вона повія, то стає на облік. І пенсію заробляє, і в профспілку записується...

Інформація для роздумів

Піраміда Хеопса зводилася двадцять років і коштувала величезних грошей, добутих винятково проституцією однієї-єдиної жінки — дочки самого фараона. Що свідчить не тільки про могутність фараона, а й про унікальні секс-таланти його дочки. Але це ще не все. Дочка вирішила перекрити власні зобов’язання й під час будівництва цього архітектурного дива збільшила суму свого разового гонорару, щоб на виручені від експлуатації її царственого тіла кошти купувати не по одному, як раніше, а по два камені.

— З цих каменів, — писав античний історик Геродот, — і було зведено між трьома пірамідами четверту.