«Несекретні матеріали». Вироку не буде, але сам процес...

Украй емоційно насичений відкритий лист до газети The Independent було оприлюднено минулого четверга за підписом генерального прокурора України Геннадія Васильєва. Стилістика ця дуже нагадує тексти, які виходять із адміністрації Президента з метою дати відсіч усім, хто «втручається у внутрішні справи України». Навіть складається враження, ніби писав лист не генпрокурор, а його тезко. Перш ніж звернутися безпосередньо до тексту цього послання, нагадаємо події останніх тижнів.

19 червня британське видання опублікувало окремі матеріали зі справи Г.Гонгадзе. Зокрема було процитовано допити групи працівників міліції, котрі здійснювали стеження за Георгієм, а також свідчення обвинувачуваного в організації «банди перевертнів» І.Гончарова, який заявив, що Гонгадзе вбили за наказом колишнього міністра внутрішніх справ Ю.Кравченка, котрий діяв від імені Президента Л.Кучми.

Через два дні після публікації представник Генпрокуратури прокоментував на прес-конференції газетну статтю: «Що стосується посилань на анонімні джерела, на якихось міфічних працівників правоохоронних органів, то ми ставимося до публікації з великим сумнівом». Ще через тиждень сумніви розвіялися, а зарозумілий скептицизм Генпрокуратури як вітром здуло. Результатом прозріння стало порушення кримінальної справи за ч.2 статті 387 Кримінального кодексу України, що передбачає відповідальність за розголошення даних досудового слідства або дізнання. Таким чином, Генпрокуратура фактично підтвердила справжність опублікованих матеріалів. Утім, є сумніви, що, окрім їх легалізації, прокуратуру очікують ще якісь помітні досягнення на цьому терені. Адже, на думку експертів, із юридичного погляду, реальна судова перспектива цієї справи, м’яко кажучи, дуже туманна. Хоча що до цього тим, хто звик отримувати задоволення не від результату, а від самого процесу?

Отже, звернімося до вищезазначеного листа. Розпочав генпрокурор здалеку, продемонструвавши глибоку обізнаність у царині журналістської етики. «Неупередженість, точність, чесність та справедливість, а також невтручання в приватне життя - це головні принципи журналістського кодексу, за яким працює відома на весь світ британська телекомпанія Бі-бі-сі. Це принципи, визначальні для кожного незалежного і професійного журналіста. Невже вони нічого не варті для британського видання The Independent?» - запитує Г.Васильєв. Щоправда, в тому ж відкритому листі, згадуючи про покійного Ігоря Гончарова, генпрокурор стверджує, що це «насамперед жорстокий, кривавий убивця! На його совісті життя 11 чоловік!»

Нам нічого не відомо про існування кодексу прокурорської етики. Але повинно ж щось означати «для кожного незалежного і професійного» прокурора поняття «презумпція невинності»! Адже в Конституції зазначено, що назвати людину винною може тільки суд. І до винесення відповідного вироку розмірковувати будь-де, окрім обвинувального висновку, що там на чиїй совісті, прокуророві не личить. Особливо з огляду на те, що в прокуратурі ніяк не розберуться, на чиїй совісті сам І.Гончаров, який помер, перебуваючи під арештом. Як відомо, свого часу у генпрокурора Г.Васильєва склалося стійке враження щодо ненасильницького характеру смерті І.Гончарова. А потім виявилося, що це зовсім не так, у зв’язку з чим навіть порушили кримінальну справу. До речі, є серйозні підстави припускати, що саме витікання інформації про результати експертизи трупа й увага громадськості до цього питання зрештою спричинили порушення кримінальної справи за фактом смерті І.Гончарова. Власне, таким чином з’явився хоч якийсь шанс з’ясувати, хто і як убив свідка у справі Гонгадзе.

Звісно, законне право і, мабуть, навіть обов’язок Генпрокуратури - спростувати інформацію, яка не відповідає дійсності, і спробувати домогтися сатисфакції за «злив» у передбаченому законом порядку. Але голосіння головного прокурора, який спростовує, за великим рахунком, окремі речі, чомусь не спонукають розридатися з ним заодно.

Виявляється, ця публікація прокуратуру «шокувала цинізмом і зухвалістю», «нанесла невиправної шкоди розслідуванню екстраважливої для України справи». «Висновки надумані автором і просто вкладені у вуста інших людей. Вони шоковані публікацією і звернулися до прокуратури зі скаргами, з проханням захистити їх честь, гідність і, власне, життя. Автор публікації мало не називає їх злочинцями». Коротше кажучи, тепер усі невдачі у розслідуванні справи Г.Гонгадзе сміливо можна списати на автора гучних статей. «Щодо самого розслідування, то завдати йому більшої шкоди поки не зміг ніхто. Через розголошення суттєвих слідчих даних зірвано низку оперативно-слідчих дій». Чотири роки поспіль так гарно робота кипіла, а тепер - усе нанівець. І, напевно, в досяжному майбутньому новий «громадянин К.», готовий поділитися інформацією, що стосується убивства Г.Гонгадзе, у слідства не з’явиться. І все через цю газетку.

«Автор статті стверджує, що не мав корисливих мотивів. То які мотиви він мав? Можливо, політичні?» Характерно, що інші мотиви автору листа на гадку чомусь не спадають. До речі, багатьом значно цікавіше інше: які реальні мотиви тих, хто безпосередньо здійснив настільки значне витікання інформації з компетентного відомства?

Отже, порушено кримінальну справу за фактом розголошення даних у справі Гонгадзе після звернення «обурених правоохоронців»: у Генпрокуратуру «звернулася група правоохоронців, які згадувалися в публікаціях, із проханням захистити їхню честь і гідність».

Прокоментувати юридичний аспект цього конфлікту «ДТ» попросило Миколу СІРОГО, одного з провідних вітчизняних процесуалістів, кандидата юридичних наук, старшого наукового співробітника Інституту держави і права ім. В.Корецького НАН України:

«Захист таємниці слідства є цілком нормальною і логічною річчю. Найчастіше, щоправда, у нас ця таємниця охоплює занадто багато, але це тема окремої розмови. Коли ж ідеться про публікацію протоколів допитів без дозволу органів розслідування, то це цілком однозначно є злочином і відповідно до нашого законодавства, і відповідно до законодавства будь-якої країни. Розголошення даних розслідування шкодить інтересам правосуддя, створює перешкоди для досягнення істини. Тому, охороняючи таємницю слідства, кожна держава захищає інтереси розслідування, правосуддя і, зрештою, - свій обов’язок як держави розкрити злочин. Отже, якщо дивитися на обставини, пов’язані з розголошенням таємниці слідства, то розголошення протоколів слідства - це незаконно, неправомірно, і за це слід відповідати.

Водночас склад злочину, передбачений статтею 387 КК, юридично непростий. У першій частині статті йдеться про захист порядку розслідування. Вказується, що розголошувати дані досудового слідства або дізнання - незаконно. А в частині 2 ідеться вже про захист честі та гідності особи. Фактично частина 2 статті 387 УК передбачає відповідальність за порушення презумпції невинності. Оскільки йдеться в ній про такий обов’язковий елемент, як образа особи, приниження її честі та гідності.

Принизити честь і гідність можна тільки недостовірною інформацією. Правдивою інформацією зробити цього не можна. Сам факт розголошення правдивої інформації не утворює складу злочину. Фактично ця частина статті сконструйована таким чином, що її можна застосувати лише в тому разі, коли відбувся розгляд справи в суді і винесено повністю або частково виправдувальний вирок. Тобто в тому разі, коли судом установлена недостовірність інформації, розголошеної слідчим, прокурором, суддею чи органом дізнання, можна порушувати питання про їхню відповідальність. До того вся інформація в процесі розслідування справи має імовірний характер. У процесі суду вона може отримати підтвердження чи бути спростованою. Тому до того, як буде винесено вирок судом у цій справі, порушувати питання про захист честі та гідності в даному контексті дуже проблематично.

Інформація, що міститься в кримінальній справі, переважно присвячена провині обвинувачуваного, його поведінці, характеристиці. Тому розголошення в основному стосується саме цих даних. Наприклад, стосовно свідка чи потерпілого шляхом розголошення даних досудового слідства або дізнання можна порушити лікарську таємницю (ст.145 КК), таємницю усиновлення (ст.168 КК). Можна розголосити подробиці інтимного життя особи (ст.182 КК), тим самим завдавши їй шкоди. Але якщо інформація правдива, вона в жодному разі не може розглядатися як така, що ганьбить, принижує честь і гідність. З юридичної точки зору, правда не може принижувати або ганьбити, принижує тільки неправда. Втім, цей юридичний аспект є складним не тільки для правової системи нашої держави, а й будь-якої іншої.

Проблематичність застосування цієї статті Кримінального кодексу також пов’язана зі складністю визначення потерпілого. У даному разі потерпілим у плані розголошення інформації може бути обвинувачуваний або підсудний у справі. У разі, якщо про нього була поширена інформація, недостовірність якої згодом підтверджена рішенням суду. Потерпілим у сенсі приниженим, ображеним, як зазначено в ч.2 статті 387, КК, може бути свідок або будь-хто інший тільки в тому разі, якщо інформація про нього неправдиво закріплена в матеріалах справи, і цей факт буде встановлений судом».

Із відкритого листа генерального прокурора України до газети The Independent:

«Виготовлена публікація досить брудним і незграбним способом. Реальні факти не просто викривлені. Вони буквально переставлені «з ніг на голову». Візьмемо лише фрагмент статті, у якому автор намагається довести, що генерал Пукач був арештований за наказом Генерального прокурора України Піскуна і звільнений після призначення Васильєва. Достатньо лише співставити справжні дати цих подій (їх неодноразово називали у ЗМІ), аби зрозуміти, що автор відверто обманює читача і підтасовує дані. Прокуратура не має жодного відношення до звільнення генерала Пукача. Його було звільнено з-під варти судом. І відбулося це 5 листопада минулого року. А мене призначили на цю посаду лише 18 листопада. Більше того, після звільнення генерала з-під варти Генеральна прокуратура продовжувала розслідувати справу щодо нього. А коли у лютому 2004 року суд виніс постанову про закриття даної кримінальної справи, ми це рішення оскаржили! І аргументували це оскарження саме тими матеріалами, які нині згадуються у публікації. Тому звинувачення британської газети у тому, що прокуратура хоче ці матеріали приховати і знищити, незрозумілі і абсолютно необґрунтовані.

Натомість дуже серйозним є те, що автор публікації не просто розсекретив імена багатьох людей, а й поприписував їм слова, яких вони ніколи не говорили. У протоколах від початку було задокументовано лише факт ведення спостереження за Гонгадзе».

Довідка ДТ:

Частина 2 статті 387 Кримінального кодексу України: «Розголошення даних досудового слідства або дізнання, вчинене суддею, прокурором, слідчим, працівником органу дізнання, оперативно-розшукового органу незалежно від того, чи брала ця особа особисту участь у досудовому слідстві чи дізнанні, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність, - карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на термін до двох років, або арештом на термін до шести місяців із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на термін до трьох років».