Наркозалежні: підтримати не можна карати

18 липня, 2021, 17:03 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Примусові психіатричний огляд і реабілітація наркозалежних — програшна тактика

Наркозалежні: підтримати не можна карати
© Соцмережі

Замість того, щоб обрати цивілізований шлях — розглядати залежність як проблему зі здоров'ям, українські правоохоронці та депутати, схоже, обрали каральну політику. Найближчим часом Рада розглядатиме законопроєкти, які наблизять нас до Росії, оскільки пропонують примусовий психіатричний огляд через «ознаки вживання наркотиків» та примусову реабілітацію в нині неконтрольованих державою приватних центрах.

6 травня заступник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко відкрито висловив свою позицію щодо наркозалежних. За його словами, вони є «одним із найбільших джерел правопорушень». В інтерв’ю Геращенко розказує тривожні історії про злочини, які нібито скоюють наркозалежні, а також говорить про потребу врегулювати реабілітацію для таких людей. Раніше про потребу запровадити примусову реабілітацію наркозалежних говорив інший заступник міністра внутрішніх справ — Олександр Гогілашвілі. За даними журналістів-розслідувачів агенції «Слідство.інфо», Гогілашвілі близький до однієї з найбільших мереж приватних реабілітаційних центрів — «Міжнародної антинаркотичної асоціації» (МАА).

За даними Бюро кримінальної статистики США (BJS), щороку чверть насильницьких злочинів (майже три мільйони) пов’язані саме з уживанням алкоголю. Крім того, хоча близько половини ув'язнених мають психічні розлади внаслідок зловживання наркотиками, менше 20% їх отримували лікування. Згідно зі статистикою Австралійського інституту кримінології, 29% усіх злочинів пов’язані саме з алкоголем. Попри це, і в Україні, і в більшості країн світу алкоголь усе ще є легальним і його зберігання не карається законом.

Статистика Генпрокуратури України свідчить, що лише 5% людей, які скоювали злочин у стані сп’яніння, вживали саме наркотики. Так, із вересня по грудень 2020 року було зафіксовано 955 випадків домашнього насильства, пов’язаних із вживанням алкоголю, і лише три випадки — наркотиків; 526 умисних тяжких тілесних ушкоджень було завдано у стані алкогольного сп’яніння, і лише два — у стані наркотичного. Як бачимо, твердження заступника міністра не відповідають ні міжнародній, ні українській статистиці.

Міжнародні дослідники і правозахисники застерігають: перебільшені й необережні висловлювання високопосадовців про людей із психічними розладами можуть спричинити в суспільстві дискримінативне та викривлене ставлення до них.

Останні світові тенденції свідчать, що ряд країн декриміналізують деякі наркотичні речовини. Фактично, скасовують кримінальну відповідальність за зберігання невеликої кількості без мети збуту: зазвичай це кількість, яка потрібна людині на десять днів особистого вживання.

ZN.UA

Шлях України до репресій наркозалежних

14 травня депутатка ОПЗЖ Наталія Королевська зареєструвала проєкт закону «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо криміналізації реклами або пропаганди наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів». Цей проєкт частково копіює нововведення російського антинаркотичного законодавства, яке дозволило правоохоронцям штрафувати людей за шкарпетки із зображенням канабісу чи навіть за статті у ЗМІ, які містять наукові дані про психоактивні речовини. Все це в Росії відтепер вважається «пропагандою наркотиків», — кількість необґрунтованих кримінальних справ зросла. Російська наркополітика вважається однією з найбільш репресивних і найменш ефективних у світі.

28 травня відбулася презентація дослідження Українського інституту майбутнього — «Визначення масштабів наркотичної та алкогольної залежності. Громадські наслідки». Пізніше дані саме цього дослідження використовуватимуть для обґрунтування законодавчих ініціатив. Однак методика зазначеного дослідження, особливості формулювання запитань до учасників, як і особливості проведення опитування викликають чимало питань до його достовірності.

Так, одним із запитань було: «Чи є серед ваших членів сім’ї, родичів, друзів, сусідів або колег по роботі особи з залежністю?». По-перше, без звернення до медпрацівників неможливо напевно знати, чи мають ваші родичі залежність. По-друге, саме формулювання запитання використовує метод схиляння до бажаної відповіді.

В середині червня відбулася конференція «Наркотична та алкогольна залежність: безпека суспільства, захист неповнолітніх, психічне здоров’я». Її організував Український інститут майбутнього спільно з комітетом Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності. Під час конференції представники правоохоронних органів активно наводили дані вищезгаданого дослідження, а спікери здебільшого використовували риторику залякування та нагнітання.

Вже за чотири дні після конференції, 18 червня, зареєстрували проєкт державної стратегії щодо наркотиків. Він одразу викликав критику правозахисних та пацієнтських організацій. Попри те, що Україні неодноразово радили змістити акцент із покарання та засудження людей із залежністю на допомогу їм, зміст нової стратегії спрямували саме на криміналізацію вживання наркотиків. Так, одним із індикаторів ефективності зазначеної стратегії вважають кількість людей, яких засуджено за зберігання наркотиків без мети збуту (стаття 309 ККУ). Тоді як для більшості європейських країн високий показник таких справ вважається ознакою провалу державної наркополітики. Крім того, під час роботи над цією стратегією процедуру консультацій із громадськістю було порушено: документа не обговорювали з ключовими спільнотами, на які поширюватиметься його дія.

Наприкінці червня депутати зареєстрували ще один законопроєкт № 5715 — «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей кримінальної відповідальності осіб, які вчиняють правопорушення у зв’язку із наявністю залежності від наркотичних та інших психоактивних речовин, а також організації реабілітації таких осіб». Проєкт закону передбачає посилення покарання для споживачів наркотиків.

Одним із нововведень цього законопроєкту є адміністративна відповідальність за «ухилення від психіатричного огляду чи психологічної консультації». Таким чином автори законопроєкту хочуть створити систему перенаправлення людей, котрі мають проблеми з наркотиками чи алкоголем, на лікування. Однак зазначена пропозиція порушує принцип добровільності лікування. І примусове призначення психіатричного огляду, як і адміністративні стягнення за ухиляння від психологічної консультації, — є практиками, які не застосовуються в розвинених державах, адже суперечать положенням Конвенції про права людини, зокрема принципу «ніякого покарання без суду». Особа, котра не вчинила жодного правопорушення, не може бути направлена на огляд чи консультацію без її згоди. Вживання алкоголю чи наркотиків не є злочином, за який потрібно карати. В окремих випадках неконтрольоване вживання речовин є симптомом залежності. Автори законопроєкту ризикують створити систему, яка застосовуватиме старі каральні методи психіатрії через наявність у людини розладу, а не через правопорушення.

У законопроєкті також ідеться про повернення примусової реабілітації, яку, за рішенням суду, зобов’яжуть проходити у приватних реабілітаційних центрах. Насправді ж правозахисники неодноразово зазначали, що діяльність приватних центрів досі не врегульована державою, відтак клієнти таких центрів зіштовхуються з нелюдським поводженням і порушенням прав.

Зміст нового законопроєкту дуже скидається на торішній — №2784, у якому, всупереч рекомендаціям Європейського суду з прав людини, пропонували повернути примусове лікування для людей із залежністю. Реєстрував ці проєкти закону один і той самий народний депутат — Олександр Бакумов. Тоді ініціативу розкритикували громадські та правозахисні організації, і законопроєкт відкликали.

Цього разу народний депутат погодився, що ініціатива не є бездоганною і потребує доопрацювання, закликавши громадські та правозахисні організації до діалогу.

О.Бакумов – другий зліва
О.Бакумов – другий зліва
Соцмережі

Небезпечна політика

Жорсткий підхід до наркоспоживачів — програшна тактика, яка не впливає на першопричину споживання й не вирішує цієї соціальної проблеми. На підтвердження своїх слів наведу кілька вагомих фактів.

Факт №1. Репресивна наркополітика і покарання наркозалежних — не ефективні.

Останні дослідження Національного інституту США з питань зловживання наркотиками свідчать, що людей, які мають проблеми з психоактивними речовинами, не треба карати. Їм потрібно допомогти як у питаннях здоров’я, так і в соціальних аспектах. Дані інституту свідчать, що за вживання наркотиків продовжують карати, хоча це не полегшує розладів вживання наркотичних речовин та пов'язаних із ними проблем. В одному з досліджень не було виявлено зв'язку між ув'язненням за зберігання наркотиків та зменшенням їх вживання. Це свідчить про те, що навіть коли людину ув'язнити за споживання наркотиків, менше споживати їй не захочеться. «Люди з розладами вживання наркотичних речовин потребують лікування, а не покарання, і до розладів вживання наркотиків слід ставитися з пропозицією якісної допомоги та співчуттям до постраждалих», — кажуть автори дослідження.

Міжнародний альянс наркополітики зазначає, що держави мають подбати про декриміналізацію наркотиків, зменшення масового ув'язнення наркоспоживачів, реформу поліції та припинення війни з наркотиками. Під декриміналізацією розуміють усунення кримінального покарання за вживання та зберігання наркотиків. Альянс закликає держави ставитися до проблемного вживання наркотиків як до проблеми зі здоров'ям. Ув'язнення людей за наркоспоживання вважають наслідком несправедливих законів про наркотики та культурою репресивного покарання, яке не знижує ризиків і не зменшує соціальних проблем. Альянс також упевнений, що політика «полювання» правоохоронних органів на наркозалежних задля демонстрації ефективності роботи й відпрацювання «антинаркотичних показників» призводить до бажання наркоспоживачів переховуватися та йти на чорний ринок.

Факт №2. Примусове лікування та реабілітація поширені в Україні, проте мають негативні наслідки.

Держава не регулює діяльності приватних реабілітаційних центрів, яка насправді небезпечна, пов’язана з насильством, катуваннями, порушенням прав людини. Крім того, така примусова реабілітація підвищує ризик смертності наркозалежних.

Згідно з національним моніторингом реабілітаційних центрів, відомо, що:

  • 29% чоловіків-реабілітантів мали досвід бодай однієї примусової реабілітації. В середньому, кожен чоловік за життя мав дві з половиною примусові реабілітації. Максимальна кількість перебування в ребцентрах, про яку повідомив один реабілітант, становила 17 разів.
  • понад 24% жінок-реабілітанток мали досвід бодай однієї примусової реабілітації. В середньому, кожна жінка мала 1,6 реабілітації. Максимальна кількість примусових реабілітацій за життя в однієї реабілітантки становила сім разів.
  • 12,4% всіх реабілітантів на момент інтерв’ю зазначили, що перебувають на реабілітації примусово.

Тим часом дослідження Європейського моніторингового центру з наркотиків та наркотичної залежності засвідчило, що примусове лікування від наркозалежності (включно із засобами тримання під вартою, стаціонарним лікуванням, лікуванням на базі громад, груповим амбулаторним лікуванням та лікуванням у пенітенціарних закладах) не чинить позитивного впливу на вживання наркотиків чи кримінальний рецидив, порівняно з іншими підходами. Ще два міжнародні дослідження виявили негативний вплив примусового лікування на злочинний рецидив, порівняно з контрольною групою.

У доповіді Департаменту громадського здоров’я штату Массачусетс за 2016 рік була встановлено, що люди, примусово направлені на лікування, вдвічі частіше помирали від передозування опіатами, ніж ті, хто вирішив піти на лікування добровільно.

Дослідження 2018 року, проведене в Мексиці докторанткою в галузі громадського здоров’я в UCSD Клаудією Раффулу, показало, що примусове лікування від наркозалежності також пов’язане з підвищеним ризиком несмертельних передозувань.

Прихований інтерес?

У травні нинішнього року журналісти-розслідувачі агенції «Слідство. інфо» оприлюднили докази, що заступник міністра внутрішніх справ Олександр Гогілашвілі наближений до однієї з найбільших мереж приватних реабілітаційних центрів — «Міжнародної антинаркотичної асоціації», яка працює по всій Україні вже понад 15 років. Як заявляє сама асоціація, вона об’єднує близько 50 центрів. По вересень 2019 року високу посаду в організації обіймав чинний заступник міністра внутрішніх справ Олександр Гогілашвілі. Зараз у міністерстві він бореться з наркозлочинністю. За даними журналістів, Гогілашвілі також має зв’язки з родиною президента Зеленського.

Крім того, журналістське розслідування свідчить, що «Міжнародна антинаркотична асоціація» може бути причетна до викрадення людей і розміщення їх у реабілітаційних центрах без їхньої згоди: в судовому реєстрі перебувають десятки судових рішень щодо цього.

скриншот

скриншот

Зважаючи на вищенаведене, ініціатива примусової реабілітації наркозалежних та сам напрям державної наркополітики особисто мені не видається порятунком суспільства, а, швидше, породжує запитання: чи не передбачає це, крім ненаукового й невизнаного підходу, додаткового фінансового інтересу окремих посадовців?

Усі статті Артеми Осипяна читайте тут.

По матерiалам: ZN.UA /
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК