Дитяча здравниця на вагах правосуддя

Нинішнього року дитячий кардіологічний санаторій ім. Чувиріна вперше за багато років не зміг прийняти дітей на оздоровлення. Хоча було продано понад тисячу путівок. Одеська оздоровниця, що вціліла від масштабного розпродажу, опинилася в руках комерсантів. Ще навесні вони спровадили співробітників за межі території й встановили там свою охорону.

Трудовий колектив готовий триматися до останнього. Тепер усе залежить від напористості власника санаторію — керівництва ЗАТ «Укрпрофоздоровниця». І стійкості прокуратури, яка порушила у зв’язку з його «захопленням» кримінальну справу. Ну й, звісно ж, правосуддя. Іменем України воно вже внесло свою лепту в розвал одеської оздоровниці.

Санаторій ім. Чувиріна розташований у розкішному місці, на Французькому бульварі. Територія близько трьох гектарів і стала принадою для так званих інвесторів, яким сама по собі оздоровниця й даром не потрібна. Протягом останніх трьох років вони тільки демонстрували свій інвестиційний запал, поки не загнали санаторій у боргову яму. Якби обласна прокуратура не порушила кримінальну справу і не наклала арешт на майно і землю оздоровниці, то вона давно пішла б по руках. Комерсанти перепродати будинки не встигли, але один із корпусів новоспечені хазяї вже передали в оренду під телестудію.

Бережись інвестора

Усе почалося три з половиною роки тому під приводом перетворення старих корпусів із допотопним обладнанням і меблями на сучасну оздоровницю. З цією метою в серпні 2003 року було підписано договір про спільну діяльність між ДП «Санаторій ім. Чувиріна» ЗАТ «Укрпрофздравниця» і державним підприємством, зареєстрованим у м. Сімферополі під солідною назвою «Державний департамент із забезпечення і контролю за використанням матеріально-технічних ресурсів Південно-східного регіону України» Управління справами ВР України. Об’єднуючи зусилля, учасники спільної діяльності мали намір у короткий термін відремонтувати корпуси й оновити обладнання.

Санаторій вносив у спільну діяльність цілісний комплекс (лікувальний і спальні корпуси, їдальню, клуб із бібліотекою на 15 тис. книжок, котельню, теплицю й інші допоміжні споруди). Інвестор — гроші в обсязі 1,6 млн. грн. Саме в таку суму (тобто за залишковою вартістю) було оцінено весь майновий комплекс санаторію. Іншими словами, явно нерівні внески учасників розподілялися в пропорції 50 на 50.

Але навіть цю суму інвестор вкладати не збирався. Вже через місяць із гаком свої зобов’язання він передав київській приватній фірмі — ТОВ «Український науково-промисловий альянс». За угодою від 10.10.2003 р. уже новий інвестор обіцяв до кінця 2003 року побудувати котельню, а до травня 2004-го реконструювати водогінні мережі й спальний корпус.

Та не так склалося, як бажалося. Вкладник і пальцем не кивнув. 21 червня 2004 року з’являється ще один інвестор — фірма «Падіос Анштальт». За новою угодою між учасниками спільної діяльності майно санаторію оцінювалося вже в 1,8 млн. грн. З огляду на цю суму було розподілено інвестиційні внески. ТОВ «Український науково-промисловий альянс» обіцяв розщедритися всього на 360 тис. грн., а фірма «Падіос Анштальт» — на 1 млн. 440 тис. грн.

Проте інвестор, що долучився, за весь час також не виклав жодної копійки. «Український промисловий альянс» почав перераховувати гроші лише наприкінці березня 2005-го. Та й то мізерними сумами. У результаті за 2005 рік санаторій одержав усього 300,5 тис. грн. Частина цих грошей (120 тис. і 42,8 тис. грн.) за договорами підряду пішла двом підприємствам — ПП «Малдіні» і ПП «Сікамус» як передоплата за розвідувальні, геологічні та ремонтно-будівельні роботи, про які в санаторії ніхто й чутки не чував. Забігаючи наперед, зазначу: згодом інвестор — ТОВ «Український науково-промисловий альянс» подасть до суду на санаторій за те, що гроші використано не за призначенням, і зажадає, щоб їх повернули. Частину вказаних коштів було відправлено двом приватним компаніям за договорами підряду, підписаними представником інвестора. Проте Господарський суд Одеської області задовольнив прохання інвестора. Розрахунковий рахунок санаторію відразу арештували. Втрутилася прокуратура. Рішення суду, можливо, оскаржать. Але поки що це створює великі проблеми для оздоровниці.

У результаті всієї цієї інвестиційної епопеї санаторій до початку 2006 року з прибуткового підприємства перетворився на збиткове.

Боргова яма

Але найцікавіше було попереду. Готуючись нібито до ремонту, головлікар санаторію 24 лютого 2005 року підписав із київською фірмою (таке собі ТОВ «Авіком») договір купівлі-продажу будматеріалів на фантастичну для оздоровниці суму — 2,1 млн. грн. Нагадаємо, інвестори обіцяли набагато менше — 1,8 млн. грн. Що цікаво, знайшовся і поручитель цієї угоди, теж у Києві — ПП «СОМА».

Урешті-решт санаторій ніяких будматеріалів ніколи так і не побачив. Проте ТОВ «Авіком» зажадало, щоб оплатили поставлений товар: дорогі двері, дубовий паркет, імпортну черепицю і кахлі, металопластикові вікна... Усього 20 найменувань. Не отримавши грошей, ТОВ «Авіком» подало позов до Господарського суду м. Києва з вимогою зобов’язати санаторій виконати взяті на себе зобов’язання, а ПП «СОМА» відшкодувати збитки. У результаті три сторони, як випливає з ухвали суду, вирішили владнати суперечку мирним шляхом. Під час судового засідання вони звернулися до суду із заявою затвердити мирову угоду: санаторій визнає борг і добровільно в рахунок його погашення віддає у власність ТОВ «Авіком» майже все майно оздоровниці: лікувальний і спальні корпуси, їдальню, клуб із бібліотекою, прохідну, майстерні й інші об’єкти.

Господарський суд м. Києва 25 серпня 2005 року підтверджує цю кляту угоду без проблем для сторін. У судді Л.Смирнова ніяких додаткових запитань до них не виникло. Хоча мирову угоду від імені санаторію підписувала зовсім стороння особа за дорученням. Як потім з’ясується — підробним. До речі, акт приймання-передачі майна санаторію підписала та ж сама стороння особа — житель міста Києва.

Результати судово-почеркознавчої експертизи засвідчили, що тодішній головний лікар санаторію Олександр Іваненко, чий підпис красується на дорученні, її не підписував. Та й права розпоряджатися майном без згоди власника в нього не було. Доручення «видано» панові Статецькому, щоб він загалом представляв інтереси оздоровниці.

Власник санаторію — ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» — згоди своєї на підписання мирової угоди не давала. І Одеська обласна рада теж. Річ у тім, що три корпуси оздоровниці — дачі, споруди початку минулого століття, пам’ятки архітектури місцевого значення значаться як спільна власність територіальних громад області. Проте про відчуження майна облрада дізналася тільки наприкінці березня 2006 року. Виявляється, новоспечені хазяї — ТОВ «Авіком» — звернулися до суду з проханням позбавити територіальну громаду області права власності на три корпуси санаторію. Офіційно це звучить так: визнати недійсним і скасувати пункт рішення Одеської облради від 24 квітня 2003 року (яким затверджено перелік об’єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області) у частині визнання корпусів санаторію спільною власністю.

На той час ТОВ «Авіком» уже побувало в Одеському МБТІ. І міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості 22.12.2005 року без проблем і зайвих запитань зареєструвало за ним право власності на будинки санаторію ім. Чувиріна.

ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» про це дізналося теж випадково. І повідомило в прокуратуру.

10 лютого 2006 року прокуратура Одеської області порушила кримінальну справу за фактом перевищення службових повноважень посадовими особами санаторію. Санаторій ім. Чувиріна як дочірнє підприємство ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» не мав повноважень самостійно, без згоди ЗАТ, підписувати будь-які договори на суму, що перевищує 2% статутного фонду санаторію. А сума договору купівлі-продажу будматеріалів зашкалювала.

Крім того, ніяких будматеріалів, як твердять працівники санаторію, вони не одержували. Санаторій їх оприбуткував тільки на папері. У постанові про порушення кримінальної справи зазначається: з метою заволодіння чужим майном невстановлені особи фальсифікували акт про те, що санаторій одержав від ТОВ «Авіком» будматеріали. Насправді ж вони на адресу санаторію не надходили, і головлікар згаданий акт не підписував.

Цікаво, що за документами санаторій «отриманий» комплект будматеріалів (у тому ж асортименті й за тією ж ціною) «продав» двічі декільком комерційним структурам. Сума сходиться до копійки, тобто за 2 114 021,29 грн. Але грошей не одержав. Серед «покупців» фігурує приватне підприємство «Тейло», з яким санаторій уклав договір генпідряду на виконання робіт із капітального ремонту його корпусів. На паперах це приватне підприємство купило матеріали в санаторію, проте замість грошей через чотири місяці видало вексель. Але до ремонту так і не приступило. Через рік ПП «Тейло» звернулося до санаторію з пропозицією розірвати договір генерального підряду. І пред’явити до оплати його вексель. Іншими словами, ПП «Тейло» влітку нинішнього року зібралося перерахувати санаторію 2 114 021,29 грн. за будматеріали. Копійка в копійку. І навіть скинуло, не дочекавшись згоди санаторію, на його рахунок 100 тис. грн.

Уявіть собі: ви купили будматеріали для ремонту квартири, потім знайшли ремонтників і продали їм матеріали. Будівельники їх узяли, гроші не заплатили, квартиру не відремонтували. Через рік з’явилися і запевнили, що готові повернути гроші за будматеріали. Абсурдність ситуації очевидна. За словами співробітників оздоровниці, весь ланцюжок із придбанням і продажем будматеріалів, історія з векселями мали на меті створити видимість боргу. А потім за борги за підробленими документами забрати майно, що й було зроблено.

Щойно все вилізло назовні, головлікар звільнився. А санаторій ім. Чувиріна і ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» кинулися до суду оскаржити договір купівлі-продажу будматеріалів і мирову угоду. Долучилися прокуратура м. Києва з касаційним поданням до Вищого господарського суду України й Одеська облрада зі скаргою до Київського апеляційного господарського суду.

Нині є лише позитивне рішення суду щодо договору купівлі-продажу будматеріалів. Господарський суд м. Києва 14.06.2006 року задовольнив позовні вимоги ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» і визнав нещасний договір недійсним, зобов’язавши ТОВ «Авіком» повернути ЗАТ майно санаторію. Виконуючи це рішення, перша державна виконавча служба Приморського району м. Одеси 20 листопада 2006 року зажадала від ТОВ «Авіком» добровільно повернути майно. Але віз і нині там.

ТОВ «Авіком», як і раніше, вважає себе власником будівель санаторію з тієї причини, що мирова угода і ухвала суду, якою її затверджено, не скасовані. Більш того, у ніч на 6 грудня представники охоронної фірми «Альянс», яких найняло охороняти санаторій ТОВ «Авіком», виставили з території оздоровниці жінку — охоронника санаторію. І віднині нікого з його співробітників туди не пускають. Того же вечора невідомі особи повибивали скло в деяких корпусах.

Тим часом захоплення санаторних земель триває. Як приклад можна навести, зокрема, санаторій ім. Горького, що належить ЗАТ «Укрпрофоздоровниця». Розташований на березі моря, у районі 16-ї станції Великого Фонтана, він поки наполовину вцілів від розпродажу. Проте нині страждає від того, що приватники своїми котеджами тіснять його з усіх боків. Нахабність забудовників не знає меж. Вони ставлять свої паркани в п’яти-чотирьох метрах від будівель санаторію. Один із спальних корпусів узагалі опинився в залізному мішку. Це вже не оздоровниця. Це — в’язниця. Причому приватник намагається паркан поставити якомога вищий, бо його вікна тепер дивляться у вікна корпусів.

Незрозуміло, куди дивилася влада, виділяючи санаторну землю новим господарям під будівництво житлових будинків і господарських споруд упритул до корпусів оздоровниці. Куди нині дивляться санепідстанція, пожежники, екологи? За приватними парканами опинилися не тільки віковічні дерева, але навіть комунікації оздоровниці.

Приватні структури сьогодні безсоромно претендують ще на один ласий шматок землі. Приблизно на 1,5 гектара. За словами головного лікаря санаторію Євгена Косоверова, комерсанти вже позначили цю частину території своїми кілочками. Цього разу впритул до бювета мінеральної води, поруч зі свердловиною, де відповідно до санітарних норм нічого не можна будувати. За його словами, ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» не відмовлялася від використання цієї землі й нікому не продавала об’єкти, розташовані на цій території. Словом, керівництво санаторію не може з’ясувати, на підставі чого на понад 1,5 гектара землі претендують комерційні структури.